7 червня. Пам’ятні дати

Упродовж багатьох років ім’я цього борця за свободу і незалежність України було під забороною. Тоталітарний режим нав’язував імена інших «героїв» і робив усе потрібне задля того, аби міцно закріпити їх в національній пам’яті українців. Патріотів оголошували ворогами народу, а вірним служителям режиму ставили пам’ятники. Втім, рано чи пізно, такі пам’ятники, навіть із найміцнішого граніту падають, а непорушні здавалося б до того «герої» виявляються «колосами на глиняних ногах». Життя Петра Дужого схоже на карколомний роман, от хіба що перенесені ним біль і страждання були зовсім не романні. Він 8 разів піддавався арештам, двічі був засуджений до страти – німцями і совєтами. Сидів у польських, німецьких і радянських тюрмах. Востаннє його арештували у жовтні 1977-го у Львові, через декілька років після 15-річного строку у Воркуті та Магадані. Цілком можливо, що його знову б заслали, але в’язень важко захворів. Дужого відпустили, сподіваючись, що він незабаром помре, але він і дійсно виявився «дужим» – після важкого інсульту прожив ще 20 років і головне, став свідком відродження незалежності України. А народився Петро Дужий у великій селянській родині, у якій був десятою дитиною. Рано помер батько, мати загинула на засланні у радянському Казахстані у 1943 році. Вчився у гімназіях Рави-Руської і Львова, у Львівській академії закордонної торгівлі. З юних років влився до лав борців за національне визволення українського народу. В 1932 році вступив до лав юнацтва ОУН, а через два роки – в ОУН. За активну революційну діяльність був тричі ув’язнений у польських тюрмах (уперше в 1934 році, 17-річним). Здібний і відданий справі, юнак швидко здобув авторитет в організації і вже 1939 року став членом Томашівського повітового ОУН. Ще у гімназії почав друкувати статті й розвідки в українських календарях, журналах «Просвіта», «Життя і знання» та ін. У 1937 році вийшла друком його обрядова картина «Обжинки». Петро Дужий поєднував політичну роботу з журналістикою. Як член організаційної референтури, референт пропаганди проводу ОУН, член проводу ОУН він постійно співпрацював у виданнях організації, в органі президії Української Головної Визвольної Ради «Вісник». Певний час редагував центральний орган проводу ОУН – журнал «Ідея і чин». Тут надрукував свої статті «Боротьба українського народу з другою більшовицькою окупацією», «Більшовицька розв’язка національного питання» та ін., в яких розвінчував радянську окупаційну політику щодо України. Коли в 1940 році загострилося питання розколу в ОУН, Петро Дужий став на позиції Степана Бандери, хоч ніколи не загострював стосунків із «мельниківцями». У 1945 році його арештували більшовики. Спочатку засудили до страти, яку потім замінили 25 роками сибірського заслання. В ув’язненні він писав вірші (підпільно), значна частина яких (поеми, сонати) ввійшла до збірки «Розкуте слово», виданої у Мельбурні (Австралія). Восени 1960 року на вимогу урядів деяких західних держав Петра Дужого звільнили з ув’язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. Згодом він повернувся до Львова. 24 жовтня 1997 року після важкої хвороби Петро Дужий відійшов у вічність. Похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

Події дня:

147 років від дня заснування (за ст. стилем 26 травня; 1870) однієї з найстаріших магістралей України – Південно-Західної залізниці. Цього дня об 11.30 з Києва виїхав 1-й потяг в Бирзулу (нині м. Подільськ, Одеської обл.). Це була перша в Російській імперії велика залізниця довжиною 2167 кілометрів, що становило тоді 10% від усієї залізничної мережі країни. Назву Південно-Західна залізниця отримала через те, що її колії мали відповідне розташування стосовно центральних районів імперії. Засновником і директором залізниці став відомий промисловець, родоначальник вітчизняної цукрової промисловості, меценат граф Олексій Олексійович Бобринський. Нині Південно-Західна залізниця є однією з провідних транспортних артерій України, вона посідає друге місце по обсягу перевезень серед шести залізниць нашої держави.

Цього дня 3 роки тому відбулась інавгурація п’ятого Президента України Петра Порошенка. Церемонія, за традицією, проходила у залі засідань Верховної Ради. Петро Порошенко переміг на позачергових президентських виборах, які пройшли 25 травня 2014 року. Вже у першому турі він набрав 54,70% голосів виборців серед тих, хто взяв участь у голосуванні (при явці 60,3%). Найбільшу підтримку Порошенко отримав у Львівській, Вінницькій, Івано-Франківській та ще чотирнадцяти областях і місті Києві.

Ювілеї дня:

65 років від дня народження Орхана Памука (1952), турецького письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (2006). Автор романів «Джевдет Бей і його сини», «Тихий дім», «Біла фортеця», «Чорна книга», «Мене звуть Червоний», «Сніг», «Нове життя», «Музей невинності», книги «Стамбул. Місто спогадів». Романи Памука перекладені 40 мовами світу і виходять мільйонними накладами. Найвідоміші – «Сніг», «Мене називають Червоний», «Музей невинності». На початку травня 2012 року майже в центрі Стамбула (5 хвилин ходи від головної вулиці Стамбула – проспекту Істікляль) з ініціативи Орхана Памука було відкрито Музей невинності. Письменник давно викупив старий занедбаний будинок і планував відкрити у ньому музей, але втілити свою заповітну мрію в реальність йому вдалося лише нещодавно. Отже, шанувальники творчості Орхана Памука, а надто його останнього роману – меланхолійної, сомнамбулічної (часом неймовірно затянутої) оповіді про кохання Кемаля Басмаджи до дівчини Фюсун, зможуть, прихопивши з собою роман, в якому завбачливий автор залишив кожному читачу квиток, відвідати й однойменний музей, побачивши все, як то кажуть, своїми очима. Варто зауважити, що Памук є більш відомим і популярним у світі, ніж у самій Туреччині, де його сприймають досить спокійно, а іноді й вороже, звинувачуючи в зневазі турецького народу через висловлювання про геноцид вірмен в Османській імперії. Українською мовою твори турецького письменника перекладаються і видаються досить оперативно. З Орханом Памуком товаришує український письменник Андрій Курков.

Роковини смерті:

37 років з дня смерті Генрі Міллера (1891-1980), американського письменника. Автор трилогії «Тропік Рака», «Тропік Козерога», «Чорна весна», інтимно-еротичних романів про кохання, нарисів, есе, спогадів. Справив помітний вплив на літературу США, особливо на письменників «розбитого покоління». Скандально відома книга «Тропік Рака» вийшла друком у Парижі в 1934 році. Навколо неї одразу ж виник ореол скандальності та сумнівної слави; роман називали порнографічним. Книжка приваблювала і відштовхувала водночас. Про те, аби «Тропік Рака» надрукували в пуританській Америці не могло бути й мови. На батьківщину книжка письменника потрапила в 1944 році, після того, як американські солдати, що побували в Парижі, до останнього примірника скупили англомовне видання. В 1961 році книжку, зрештою, надрукували в США, що викликало, в свою чергу 60 судових позовів проти видавців. Згодом «Тропік Рака» критики визнали одним із кращих романів у чималій літературній спадщині письменника. Міллером захоплювались такі естети, як Еліот і Орвелл, а нині скандальний роман можна знайти в будь-якому книжковому магазині.