Слова, які звучали заповітом. Цитати Любомира Гузара
Його смерть - втрата для кожного українця. Блаженніший Любомир - один із творців відродженої Української Греко-Католицької Церкви, кожен крок якого був прикладом молитви та терпіння, чесності та пастирської скромності. Мені поталанило бути на реколекціях Української Греко-Католицької Церкви (реколекції, це як духовні навчання, щось як семінари), як тільки Любомир Гузар повернувся в Україну з Італії. У мене протягом навчання у Львові було багато друзів греко-католиків і я встигла побачити красу Греко-Католицької Церкви. Але, потрапивши на науки Любомира Гузара, я відчула її силу. Вірність трьом монашим обітам: вбогості, послуху та чистоти дарує тому, хто їх складав надзвичайну внутрішню силу та магнетизм. Його голосу дослухалися праві та ліві, президенти та прем'єри, продавчині та академіки. Я добре пам'ятаю все, що казав владика Гузар тоді 1994 року.
("Вділіть молитві хоча б годину в день". "Пропонують купити крадене? Дешевше. Не знаю, чи доречні прямі поради. А ви самі як думаєте?")
Було багато всього, але прості речі від праведної людини завжди звучать як благовіствування. Кожен крок його пастирської біографії, з одного боку історія вигнаних з дому українців, які повернулися, як тільки змогли, щоб її будувати, і низка дуже простих побутових прикладів ("якщо ви запитуєте, то я продав подаровану машину і купив скромнішу"), яким треба бути, що тебе слухали навіть, якщо ти говориш майже мовчки.
Ми підібрали для вас цитати блаженнійшого Любмира, які можуть звучати, як його заповіт.
Про церковну єдність
Історія християнства в Київській Русі, а відтак в Україні водночас дуже світла і трагічна. Світла тим, що від самих початків апостольської проповіді християнство існує та живе на нашій землі та серед нашого народу. Ця присутність Христової науки славно проявилася вже тисячу років тому, коли християнство стало офіційною релігією нашої держави.
Трагічна сторінка історії християнства в Україні полягає в тому, що в ІІ тисячолітті ми, київські християни, поділили Христову Церкву проти волі її Божественного Засновника на багато частин. Треба дякувати милосердному Господові, що той поділ сьогодні турбує і тривожить наше суспільство.
Якщо щиро прагнемо стати на шлях до єдності, то треба старатися, незалежно від того, до якої конфесії належимо, думати однаково - по-християнськи.
Про Майдан та свій виступ на ньому
Я незрячий, і не дуже добре чую. Так що, я не мав якоїсь емоції, від того, що мене люди вітають, що вони тішаться, що я прийшов. Я цього якось особливо не відчував, і не чекав на це, і не шукав цього. Мене попросили звернутися до людей. Я пішов назустріч побажанню і сказав те, що в даному моменті треба було сказати. Як люди реагували, я не знаю.
Не будучи на Майдані фізично, мав нагоду розуміти та відчувати, що діється. Я не пам'ятаю всього, з чим виступав і що казав. Але це дуже важливо в таких моментах - не боятися. Майдан - не лише протест проти уряду і проти влади. Майдан, на мою думку, це - позитивна подія, диво та прояв волі у напрямі зміни, зміни на краще, на щось добре. Майдан був, щоб будувати. І люди, які були там, які переживали там, по кілька днів чи кільканадцять, чи кількадесят днів розуміли: вони там є задля добра, щоб будувати. Я так бачив Майдан і ще до сьогодні його так бачу, що це був розворот у напрямі будувати та творити. Мушу сказати, що може ми не будуємо, так ревно і так завзято. Ми будуємо не так, як хотілося б. Але, все ж таки, зроблено крок, важливий крок. Ми стали на порозі чогось нового. Пройшло стільки часу, я не пам'ятаю всіх відчуттів, але це враження, яке мав, - що люди часто і багато молилися. І там були й священики різних конфесій, і різні духовно віруючі, і священнослужителі були там. Я думаю, що ті люди не зі страху, але молилися, просили Господа Бога підтримати їхню справу. Так, молитва гартує, молитва полегшує біль, але молитва Майдану була проханням до Бога допомогти у цій справі.
Про перемогу
Наш народ має духовну силу здобути остаточну перемогу. Цю силу треба використати: відректися корупції, забезпечити рівність прав, навчити тих громадян, які ще цього не зробили, служити ближнім, а не тільки собі. Ніхто з тих, хто ще не став на шлях до перемоги, не може виправдати себе, кажучи, що це понад мої сили.
Жодне добро не є понад наші сили.
Ось вам образ майбутнього. Наше минуле та сучасне вчить нас, що ми - можемо, а якщо можемо, то повинні збудувати рідну хату, в якій будемо щасливими мешканцями.
Про Дім
Я 46 років жив поза Україною. Там було добре, спокійно. Але на чужині ви завжди в якийсь спосіб залишаєтеся громадянином другого класу. Цілком інакше пройтися вулицею чи вулицями міст, сіл в Україні, чим десь там жити в Нью-Йорку чи Римі.
Про власну відповідальність та активність
Люди ще не є достатньо активні.
Вони дуже недбало голосують, не перевіряючи, за кого голосують, не питають у тих людей - що ви думаєте, як ви думаєте. А якщо й дадуть гречки чи щось інше, то вже цілком забувають за все. Одним словом, хоч і є певне розчарування, але немає причини бути дуже розчарованим. Чому люди розчаровані? Бо вони думали, що на вербах виростуть груші, і що вони будуть благоденствувати? Якби люди взялися до роботи, не було би розчарування, було б усвідомлення: буду стільки мати, скільки попрацюю. Розчарування не є цілковито оправдане, його причина - у браку активності та браку відповідальності. Не питає себе народ, не питає себе кожен, навіть ті, хто стояв на Майдані: а що я зроблю, що я зробив, щоб Україна була краща? Він запитує - а що мені дали після Революції? А як нічого не дали, то він розчарований. Якби ми взялися до роботи і взялися не поодиноко, але разом, то ото була б сила.
Про Незалежність
Наш народ за більше ніж тисячу років переживав різні періоди. Були часи могутності нашої держави. Були часи позитивного співжиття з нашими литовськими сусідами. Були також століття, коли українці жили під володінням інших, не цілком прихильних до нас народів.
А все ж таки ми не переставали бути українцями, синами і доньками свого народу, навіть коли нам забороняли говорити рідною мовою чи коли треба було боротися за право існування взагалі. Цей факт, що ми не переставали бути собою навіть у дуже прикрих обставинах, може викликати захоплення, ба більше -гордість.
Роки незалежності України? це благословенний час після довгого періоду поневолення.
Повсюдно у промовах наших політичних діячів звучить фраза "Любімо Україну!"
Такий милозвучний вислів часто прикриває певну неточність. У чому вона полягає? Сама вказівка на державу відвертає увагу від її громадян. Ведемо ось до чого: чи відчуваєте якусь різницю між "любіть Україну" і "любіть українців"?
Пошана до самого себе як до Богом обдарованого суб'єкта, пошана до всіх співвітчизників, які так само обдаровані, як і ми, щире бажання ставитися до всіх у правді й справедливості, щире бажання спільними силами шукати розв'язок, допомагати кожному, хто в потребі, думати категоріями загального добра, бути готовими пожертвувати собою, якщо це на благо наших братів і сестер.
Про нас у церкві
Говоримо про католиків, про протестантів, про православних... Але я так відчуваю, з того, що я вже почув від вас, що дуже важливим у вашому житті, мені здається, починає бути те поняття "я - християнин". Чи православний, чи католик, чи римо-католик, греко-католик - то цілком другорядне. Християнин! І те, що ви згадали тепер, щоби наш народ на цій землі почув себе справді християнським народом. От дуже багато з нас себе ідентифікують з якоюсь одною чи іншою конфесією. І це наше думання є границею власне того конфесійного думання. Мені здається, що чую з ваших слів, що поняття християнства як такого починає бути щораз важливішим у вашому житті. Я думаю, що це дуже добре. Бо конфесії нас ділять - але Христос нас єднає.
Не тільки капелани, душпастирі є тут носіями Божої любові, але, власне, і миряни. Церква - то не є виключно духовенство. Церква - то є велике Тіло, правда? І кожний, і кожна з вас в свій спосіб може зробити дуже багато добра, переконавши когось, що Бог їх любить. Мені здається, що то є ключ до всього. Дуже важливий ключ.
Лана Самохвалова за матеріалами Укрінформу, Української правди і сайту "Християнська служба порятунку".
