До дня Європи. Після 400 років ходіння по пустелі
Українці - народ, схильний до містики. В усьому шукаємо символіку. Збіглося завершальне рішення щодо «безвізу» у часі з Євробаченням, і ми вже бачимо в цьому певну невипадковість. І додаємо для солідності на ці ж дати - святкування дня Європи. І виникає враження, що ми вже в самому її центрі, що нас від Європи вже майже не відрізниш.
Але ані Євробачення, хоч тричі на рік проводь його в Україні, ані навіть безвіз самі по собі не роблять нас європейцями. Молдова вже коли його, цей безвіз, отримала - і на тобі - обрала Додона, який витанцьовує «бариню» навколо Путна.
Ми чотириста років блукали східноєвропейською цивілізаційною пустелею, і доля виводила нас плутаними стежками то до щедрих лісових оаз Заходу, то до непривітних кочових степів Сходу. Ми шукали національну ідею в козацьких походах Богдана Хмельницького, в опришках , гайдамаках, гуляйпільских республіках, в архаїчних віруваннях і звичаях предків, але щоразу не могли зважитися сказати собі: наша національна ідея - повернення до Європи обітованої.
Нас завжди щось тягнуло назад, щось відлякувало, щось здавалося чужим, страшним і не важливим.
Наразі ми наче й забули, що Революція Гідності починалася з Євромайдану. З невимовної туги, з відчуття того, що нас, усією країною, усім багатомільйонним народом намагаються депортувати з батьківщини в чужі краї Тайожного союзу. І тоді ми стояли разом - і російськомовні ліберали, і україномовні бандерівці, і представники ЛГБТ-спільноти, і анархісти, і ті, хто проти Росії, і ті хто ще вірив у її відродження… І хіба не був вивішений на Йолці плакат: «Путін -ні. Росія -так»?
І вся Європа дивилася заціпенівши, як вперше за історію Євросоюзу під його прапорами вершилася революція. І ми раптом згадали, що саме таким - із хороводом золотих зірок на синьому тлі - бачив спочатку прапор України її перший президент Михайло Грушевський, і подані ним до Центральної ради ескізи тому доказ. Може він щось знав? Може йому було продиктовано Небом?
Але якщо продиктовано, то чому ж за ці 26 років нас буквально батогами доводиться в ту Європу заганяти? Вчити добрим манерам, бо туди з поганими не можна. Вчити не красти, не брехати, не лінуватися. Вчити дивитися хоч на одне десятиріччя в майбутнє, вчити трудитися і не розкидатися грошима…
І скільки тієї пустелі вже подолано, а європейцями ніяк не станемо. Як мінімум, більшість з нас. І справа навіть не в економіці і політиці. Справа в серці й розумі. В тому, що, як писав Хантінгтон, неможливо сформулювати в словах, але відсутність чого одразу помічаєш.
І сам Хантінгтон і його великі попередники й колеги - Шпенглер, Тойнбі, Арместо, Даймонд, Фукуяма, Лефевр - намагалися змалювати внутрішній образ європейця, виділити риси, які вирізняють його серед інших цивілізацій.
Колись, ще до Революції, я зібрав їх висновки й роздуми і розклав їх по поличках в своєрідному «Катехизисі», пам`ятці для тих, хто хоче бути європейцем. Багато які з тих правил викликали внутрішній спротив, інші і для самих європейців можуть вважатися за ідеал. А є такі, що за три пореволюційні роки стали для нас звичними. Ось деякі з тих спостережень.
…Якщо ти вважаєш, що заради досягнення доброчесних цілей, можна іти на компроміс із злом, ти - євразієць, якщо не сприймаєш зло в жодній іпостасі, ти - європеєць.
…Якщо ти за свободу слова, навіть коли вона ускладнює тобі життя, ти - європеєць. Якщо вважаєш, що без неї жити спокійніше, і її варто обмежити задля захисту суспільної моралі, ти - євразієць.
…Якщо ти - за заповідувану ще Периклом повну свободу в приватному житті, за свободу розпоряджатися своїм життям, а отже допускаєш евтаназію і захищаєш права ЛГБТ, ти - європеєць. Якщо ж ти є жорстко непримиренним до тих, хто розхитує устої традиційної моралі, кидаєшся як бик на кольори веселки і впевнений, що жити людині чи вмерти, вирішує тільки Бог, ти - євразієць.
…Якщо для тебе неважливо, якою мовою спілкується людина, якщо ти читаєш і комунікуєш не лише рідною, а легко переходиш на на англійську, французьку, німецьку й іспанську - ти європеєць. Якщо не знаєш і не прагнеш знати нічого окрім «великого и могучего», ти - євразієць.
…Якщо ти вважаєш, що закон має захищати природні права людини, і коли він не захищає, його можна не виконувати, ти - європеєць. Якщо впевнений, що закон має абсолютну цінність, бо «написаний Богом», ти - євразієць.
…Якщо приналежність до певної релігії чи конфесії жодним чином не впливає на твоє ставлення до людини, якщо ти вважаєш, що православ`я, католицизм, протестантизм, іудаїзм, іслам, буддизм і індуїзм повинні мати рівні права в нашій країні, ти - європеєць. Якщо поділяєш людей на «правовірних» і «сектантів», шукаєш у будь-яких висловлюваннях відьомство, а в датах - «знак звіра», якщо вважаєш, що церква повинна впливати на політику, а влада через церкву - на мораль, ти - євразієць.
…Якщо ти поважаєш чужі права, не важливо - жінок, власних дітей чи тварин , ти - європеєць. Якщо вважаєш, що діти мають підкорятися батькам, жінки не повинні працювати у чоловічих професіях, а тварин Бог створив лише за тим, аби ними харчуватися, ти - євразієць.
…Якщо поступливість і компроміс у стосунках, не важливо яких - міжособистісних, міжнародних чи внутрішньополітичних сприймаєш як шлях до діалогу і охоче ідеш назустріч в поступках, ти - європеєць. Якщо вважаєш це слабиною суперника і намагаєшся дотиснути - євразієць.
…Якщо сприймаєш свободу як відсутність примусу і можливість байдикувати, ти - євразієць, якщо - як відсутність перешкод для дії і творчості - європеєць.
…Якщо капіталізуєш свою працю, свої знання і креатив у націю, ти - європеєць. Якщо підгрібаєш національні богатства під себе, дбаючи лише про прямих нащадків, сім`ю, рід і клан - євразієць.
…Якщо берешся за справи, які, здавалося б, під силу тільки Богу, ти - європеєць. Якщо вважаєш, що це гординя і обираєш смирення - євразієць.
…Якщо ти впевнений, що твоя доля розписана наперед вищими силами, ти - євразієць. Якщо віриш, що сам є господарем свого майбутнього - європеєць.
Отакі от заповіді. І це не значить, що бути євразійцем - соромно. Просто, якщо Україна йде до Європи, кожен з нас має або змінитися, або переселятися до Росії.
Е ні! - скаже хтось, Європа - вже не та, що раніше. Європа змінюється, вона замикається на собі. Філософія мультикультуризму, мовляв, зазнала краху, і на перший план виходить національний егоїзм. Тож чи треба нам змінюватися, чи не пред`явити, відкриваючи європейські двері, і власні права і принципи?
Пред`явити можна. Але, радіючи відродженню національного егоїзму, чи готові ми співіснувати у Європі майбутнього з тією ж таки Марін Ле Пен, вигодуваною Путіним? Чи до вподоби нам буде новий курс «на захист ідентичності» радикальних партій Польщі, які руйнують українські пам`ятники?
Вони із «своїми» розберуться. Але навіщо їм там наші, українські «дружки» французької Марін, вітчизняні борці з «інородцями» і «збоченцями»? Щоб поповнити лави тих, хто руйнує єдину Європу?
Якщо ми хочемо колись зайти до Європи, то повинні знати правило: неофіти мають бути святішими за Папу Римського.
І найцікавіше, що часом нам це вдається. Не так давно відомий британський видавець, відвідавши Україну, був вражений такими якостями українців, як високий дух альтруїзму, виняткова мовна толерантність і… пунктуальність.
Може, ми не такі вже й безнадійні?
Євген Якунов
