2 травня. Пам’ятні дати

1745
Ukrinform
Сьогодні виповнюються треті роковини трагічних подій в Одесі, коли під час масових заворушень загинуло до півсотні людей.

Станом на травень 2014 року Крим був під російською окупацією, на сході країни вже точилися бойові дії, але загалом країна жила мирним, хоча й дещо напруженим життям. Одеса не була винятком – на вечір у місті був запланований футбольний матч. Попри намагання Кремля просунути «Русскую весну» і проголосити «Одесскую народную республику», ці спроби виявилися марними, а ситуація в місті за оцінками тієї ж ОБСЄ була доволі спокійною. Втім трагічні події розвивалися надзвичайно стрімко і їхнім результатом стала загибель майже півсотні людей, що шокувало не тільки українців, але й увесь світ. Напередодні футбольного матчу між одеським «Чорноморцем» і харківським «Металістом» була запланована спільна хода уболівальників обох команд і проукраїнськи налаштованих одеситів центральними вулицями міста. Тим часом, учасники одеського Антимайдану, наметове містечко яких розташовувалося на Куликовому полі (неподалік від місцевого залізничного вокзалу), побачили в цьому загрозу власній безпеці й вирішили зібратися на Олександрівському проспекті біля перетину з вулицею Жуковського. О 15-ій годині дня колона футбольних фанатів, активістів місцевої «Самооборони» та Євромайдану, зібралася на Соборній площі й рушила у напрямку до до Парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, на центральний стадіон «Чорноморець». Коли вони дійшла до Олександрівського проспекту, то піддалися нападу антимайданівців. Досить швидко масові заворушення, в яких брали участь декілька тисяч людей, перейшли на всі центральні вулиці Одеси – Грецьку, Дерібасівську, Грецьку площу. Невдовзі пролунали і перші постріли. Ситуація вийшла з-під контролю. Десь о 18 годині проукраїнські сили почали тіснити антимайданівців до місця їхньої дислокації – Куликового поля. Табір сепаратистів було спалено, а самі антимайданівці забарикадувалися у Будинку профспілок. Сторони конфлікту закидували одне одного пляшками із запальною сумішшю, стріляли. Невдовзі в будівлі виникла пожежа, в результаті якої загинуло кілька десятків чоловік. Загалом під час заворушень в Одесі загинуло 48 людей. Понад 200 людей звернулися за медичною допомогою. Більшість жертв трагедії загинули у Будинку профспілок. Згодом слідством було встановило, що масові заворушення в Одесі були організовані й умисно сплановані. Обвинувачення інкримінує 22 підсудним скоєння злочину за ознаками ч. 2 ст. 294 (масові безлади, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків) та ч. 2 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю) Кримінального кодексу України. П’ятеро обвинувачених перебувають у СІЗО. На початку березня було затримано ще одного підозрюваного в масових заворушеннях в Одесі 2 травня 2014 року, який переховувався від слідства три роки. Рішенням Одеської міськради цього дня вшановують пам’ять загиблих. 

Події дня:

Фото: pdpu.edu.ua

200 років тому (1817) на базі Рішельєвського ліцею (Одеса) був відкритий Педагогічний інститут – нині Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, один із найстаріших педагогічних учбових закладів півдня України. Нині Університет розташовується у будівлі колишньої 2-ї чоловічої гімназії по вулиці Старопортофранковській. За свою 200-річну історію виш пройшов складний шлях неодноразових змін назв ліквідацій та відновлень - Учительський інститут, Інститут народної освіти, Одеський державний педагогічний інститут імені К. Д. Ушинського, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського. Сучасний університет - лідер педагогічної освіти на півдні України, де успішно здійснюється підготовка студентів, аспірантів і докторантів за 47 спеціальностями і спеціалізаціями. Загалом за роки існування в його стінах було підготовлено понад 100 тис. фахівців-педагогів для нашої країни і 30 інших держав.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Володимира Івановича Лучицького (1877-1949), видатного українського геолога і петрографа, академіка АН України, заслуженого діяча наук України. Професор Київського університету. Очолював Український геологічний комітет (1917–1923). Директор Інституту геологічних наук АН України (1947–1949). Автор праць з петрографії та мінералогії Українського щита, гідрогеології та корисних копалин України. Відкрив родовища графітів, коалінів тощо. Склав гідрогеологічну та геологічну карти України.

105 років від дня народження Акселя Шпрінгера (1912-1985), німецького видавця, засновника одного з найбільших у Європі видавничих концернів «Axel Springer», що випускає понад 150 найменувань газет і журналів у понад 32 країнах світу, а також щоденних газет Die Welt та Bild – газети-таблоїда, найуспішнішого медіапродукту Німеччини. Шлях Акселя Шпрінгера до вершин медіа-Олімпу був передбачуваним і не надто важким. Народився він у заможній родині гамбурзького видавця, був любимчиком матері, мріяв стати артистом оперети. Досить довго юнак ні про що серйозне не думав – вечірки, розваги, вродливі дівчата, модний гардероб, подорожі в Берлін та на острів Зюльт у Північному морі – звичайне світське життя гамбурзького денді. Втім, виконуючи батьківську волю, все ж став журналістом. Нацистів не підтримував, тому досить легко отримав ліцензію на випуск друкованої продукції від британської окупаційної влади у 1946 році. Історія майже анекдотична. Британський офіцер, стомлений довгими розмовами з безкінечними фіктивними борцями з націонал-соціалістами, запитав: «А хто переслідував вас, пане Шпрінгер?» Той відповів: «Тільки жінки», - і отримав ліцензію на видання своєї першої газети. Аксель Шпрінгер одразу ж відчув бажання переживших війну читачів до «легких, душевних» історій, розваг і почав випускати популярну газету, в якій «щоденний прогноз погоди був набагато важливішим за будь-які політичні події». Зразком для видавця слугувала бульварна преса Великобританії. Великі фото, великі промовисті заголовки, матеріали, що мали на меті не інформувати, а викликати емоції – такою була газета Акселя Шпрінгера. Цікаво, що Шпрінгер спочатку не підтримував прозахідну орієнтацію Конрада Аденауера, але після відвідин у 1958 року Москви і зустрічі з Микитою Хрущовим (радянський лідер спілкувався  з видавцем як із звичайним журналістом, навіть дещо зверхньо, на що той дуже образився), різко змінив свої погляди. Відтепер він розпочав справжню боротьбу з комуністичним режимом НДР. Штаб-квартира концерну була перенесена з Гамбурга до Берліна (поближче до Стіни), а все, що Шпрінгер вважав політично важливим, з’являлося на першій шпальті газети Bild. Наприкінці 60-х, початку 70-х років Аксель Шпрінгер був одним із найненависніших людей для німецьких лівих. На штаб-квартиру концерну та на редакції його видань було скоєно ряд нападів, під час яких були навіть і жертви. Так, у 1972 році у Гамбурзі під час вибуху двох бомб були поранені 17 співробітників. Нині контрольний пакет акцій медіа-холдингу «Axel Springer» належить п’ятій дружині видавця – Фріде Шпрінгер. 

95 років від дня народження Сержа Реджані (Реджіо Еміліо; 1922-2004), відомого французького актора театру і кіно, співака. Починав як театральний актор, згодом надав перевагу кіно, а завершив кар’єру (і життя) відомим співаком, ставши справжньою зіркою французької естради, хоча й дебютував у цій царині досить пізно – 42-річним. Походив з родини італійських емігрантів (так само, як Ів Монтан, з яким він приятелював); намагався освоїти перукарське мистецтво, займався боксом, велоспортом, зрештою поступив до консерваторії. У 18 років уперше вийшов на сцену, але почалася війна, тому змушений був змінити театр на Підпілля. Після війни поновив виступи. З 1943 року почав зніматися в кіно. Загалом зіграв у 80 кінострічках (від Марселя Карне до Клода Лелюша). Кращі ролі 70-х років – «Венсан, Франсуа, Поль та інші» (1974; режисера Клода Соте), «Тераса» (1980; реж. Етторе Скола); зіграв (хоча й ролі другорядного плану) навіть у таких «важковаговиків» світового кінематографа як Лукіно Вісконті (в «Леопарді»; 1963) та Тео Ангелопулоса («Бджоляр», 1986). Співати почав з 1960 року. Виконував пісні на слова Бориса Віана, Сержа Генсбура, згодом – Аполлінера, Поля Верлена, Артюра Рембо. Останній альбом випустив у 2003 році.

95 років від дня народження Авраама Майкла Розенталя (1922-2006), відомого американського журналіста, лауреата Пулітцерівської премії (1960; за серію репортажів з Польщі). Протягом 17 років очолював The New York Times (1969-1986), пройшовши шлях від простого кореспондента до головного редактора одного з найвпливовіших видань США. Розенталь народився в Канаді в родині єврейських емігрантів із Білорусі. З The New York Times почав співробітничати у 1943 році. Спочатку писав про міську злочинність, потім працював закордонним кореспондентом видання в Індії, Польщі, Швейцарії, Японії. В 1969 році очолив газету, яка на той час переживала не найкращі часи. Розенталю вдалося повернути довіру читачів, залучити рекламодавців. Саме за його редакторства The New York Times перетворилося в одне з найавторитетніших світових ЗМІ. Розенталь відіграв ключову роль, опублікувавши в 70-их роках секретні матеріали Пентагона по В’єтнамській війні. У 1986 році залишив посаду, але власну колонку продовжував вести аж до 1999 року.

Фото: youtube

45 років від дня народження Двейна Джонсона (1972), американського рестлера і кіноактора, відомого також під псевдонімом Скала. З 1996 року по 2004 рік виступав у World Wrestling Federation/Entertainment (WWF/E). З 2011 року знову працює в WWE, нерегулярно виступаючи в основному на бренді Raw. Є восьмиразовим чемпіоном WWF/E, дворазовим чемпіоном WCW, дворазовим інтерконтинентальним чемпіоном WWF і п’ятиразовим командним чемпіоном WWF. Також є шостим чемпіоном Потрійної корони і переможцем Королівської битви 2000 року. У 2000 році Джонсон написав автобіографічну книгу «The Rock Says», яка була одним із бестселерів New York Times. З 2001 він почав зніматися в кіно, а в 2002 році виконав головну роль у фільмі «Цар скорпіонів». Його гонорар в 5,5 мільйона доларів був занесений в Книгу рекордів Гіннесса як найвищий гонорар за першу головну роль. Крім того, Джонсон знявся в таких фільмах, як «Мумія повертається», «Широко крокуючи», «Скарб Амазонки», «Doom», «Зубна фея», «Копи в глибокому запасі», «G.I. Joe: Кидок кобри 2», «Геракл», а також в кіносерії «Форсаж». Є одним із найліпших приятелів екс-губернатора Каліфорнії Арнольда Шварценеггера.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-