4:1 – це співвідношення української та російської мов у центрі Києва - 25.04.2017 16:38 — Новини Укрінформ
4:1 – це співвідношення української та російської мов у центрі Києва

4:1 – це співвідношення української та російської мов у центрі Києва

Репортаж
4334
Ukrinform
Такі цифри дав не вельми коректний експеримент Укрінформу. Але основне тут ось в чому – це реально…

Дещо неочікуваний і нами, і вами результат. Правда? Втім по порядку.

Минулого четверга депутати Київради підтримали у першому читанні проект рішення «Про подолання наслідків радянської окупації у мовній царині». У документі, що має рекомендаційний характер, пропонується персоналу закладів сфери обслуговування громадян розмовляти з клієнтами українською. Перехід на іноземні мови можливий за бажанням клієнта в разі, якщо надавач послуг ними володіє. Про це повідомляє прес-служба Київради. Більше того, всі рекламні оголошення, вивіски, плакати, афіші, повідомлення та інші форми аудіо - і візуальної рекламної продукції на території Києва мають бути написані українською або іншою мовою з обов'язковим зазначенням їх перекладу або транслітерації.

Тепер депутати повинні доопрацювати проект, щоб з усіма правками його винести на друге читання, аби проголосувати в цілому. З повним текстом проекту рішення можна ознайомитися тут.

Поки депутати Київради ще вносять правки до другого читання проекту, Укрінформ вирішив перевірити, якою мовою зараз спілкується з клієнтами персонал закладів надання послуг у центрі української столиці, а також що вони думають про ініціативу Київради.

 Ще раз хочемо відзначити, що на всеохопність і остаточність  висновків не претендуємо і нікого звинувачувати не збираємося. Відвідані нами місця вибрані у випадковому порядку.

На Хрещатику говорять: 6 – українською, 2 – російською, 1 – то так, то сяк

Почали з Хрещатика – головної вулиці Києва. Першим місцем, куди ми навідались став магазин електроніки «Цитрус» (вул. Хрещатик, 52).

Не встигли переступити поріг, як одразу чуємо «Добрий день» від одного з консультантів, який назвався Русланом.

– Чим вам можу допомогти? – запитує він щирою українською.

– Шукаємо навушники, аби голосно грали.

– Якусь конкретну фірму шукаєте? Якщо ні, то підберу найоптимальніший варіант, – Руслан показує різні моделі.

Розмова тривала декілька хвилин, допоки журналіст Укрінформу не зізнався у своїй професії і редакційному завданні.  

– А що ви думаєте про постанову Київради стосовно введення у сфері надання послуг української мови «за замовчуванням», – питаємо у консультанта.

– Та нормально. Та й без того усі наші продавці звертаються до клієнтів українською, – переконує Роман.

Втім не всі, хто працює на Хрещатику поділяють оптимізм Романа. Наприклад, у магазині косметики і парфумерії «Бомонд», що у «Метрограді», до нас і звертаються російською, і жодного разу не переходять на українську, незважаючи на нашу україномовність.

– Доброго дня! Допоможіть вибрати парфуми для мами, – звертаємося до консультанта, на бейджику якої написано ім’я - Ольга.

– А какие именно вы ищете? Сладкие, свежие или с горчинкой? – відповідає продавець.

– Важко відповісти. Краще порадьте щось на ваш розсуд. – Продовжуємо ми в режимі «Тарапуньки і Штепселя».

– Смотрите, эти от «Армани» или же «Кензо». Все они имеют разные ноты: мята, коричневый сахар, лимон, жасмин, пион, розовый перец… – перелічує Ольга.

– Ноти, піон? Не розумію, можете мені українською пояснити?

– На украинском? Подождите, пожалуйста, одну минутку. Люда, подойди сюда, – гукає свою колегу.

На мить з'явилася надія, що хтось таки заговорить українською мовою. Утім, не так сталося, як гадалося.

– Здравствуйте! Чем могу помочь? – продовжує «за Штепселя» консультант Людмила.

Після цих слів ми розвернулися і мовчки вийшли з магазину, почувши услід: «До свиданья! Приходите к нам еще».

Направляємося в бік Майдану Незалежності. Дорогою туди заходимо ще до кількох «точок»: кафе «Пузата Хата», супермаркет «Білла», кондитерська «Рошен», бутік одягу українського виробництва «Всі. Свої» та «Моменти». У перших чотирьох закладах продавці зверталися до нас українською, чого не скажеш про «Моменти» (вул. Хрещатик 13).

– Здравствуйте! Ищете столик? – запитує адміністратор закладу, яку звуть Інна.

– Так, але не зовсім. Хочу забронювати у вас місце на суботу, 29 квітня. Що для цього потрібно?

– Нужно указать количество мест и внести задаток,– пояснює вона.

– Ага, зрозуміло. Тільки маю до вас прохання: чи можете ви розмовляти зі мною українською мовою? – ввічливо запитуємо.

– Українською? Да, конечно… – відповіла вона, але все одно продовжила говорити російською.

– Скажіть, про постанову Київради що-небудь чули? Там сказано, що персонал закладів, магазинів, ресторанів має починати спілкування з клієнтом українською мовою. А переходити на іноземну лише за бажанням клієнта. Можете передайте моє прохання офіціантам, інакше бронювання не буде.

На знак згоди адміністратор махнула головою і дала візитівку закладу: «Ось, тут наші контакти. Телефонуйте, коли надумаєте забронювати столик. На все добре». – вирішила таки поборотися адміністратор за клієнта, перейшовши без проблем на його мову.

Мережі «Шоколадница» і «Кофе Хауз» ми не просто так залишили на десерт. Адже обидва заклади відомі своїм російським корінням. З відкритих джерел відомо, що перша кав'ярня контрольована бізнесменом Олександром Колобовим, а друга належить російському підприємцеві Тимуру Хайрутдінову і декільком російським банкірам. Більше того, за інформацією молодіжної організації «С14», задовго до війни в «Кофе-хауз» та «Шоколаднице» сталася низка інцидентів дискримінації при прийомі на роботу через спілкування робітників державною мовою України. Про це повідомляє «Цензор.Нет». Що там з українською мовою зараз?

Незважаючи на російську вивіску «Шоколадница» (вул. Хрещатик, 24) до нас одразу звернулися українською.

– Доброго дня! Що бажаєте замовити?

– Будь ласка, американо з молоком. Якщо можна, то з собою.

– Без проблем. Може спробуєте наші десерти?

– З радістю, але іншим разом.

Поки офіціант виконував замовлення, ми звернулися до адміністратора.

– Чим можу допомогти? – запитує Євгенія.

– Ви тут завжди розмовляєте з клієнтами українською?

– Так, звичайно.

– Про проект рішення Київради чули? Ні?

Розповідаю їй коротко суть, на що Євгенія відповідає дослівно: «Круто. Обома руками підтримуємо».

Подякувавши за каву рухаємося в напрямку Європейської площі до мережевої кав'ярні «Кофе Хауз» (вул. Хрещатик, 7/11). У Мережі подейкують, що навіть у часи Майдану тут з клієнтами спілкувалися російською – з принципу.

– Здравствуйте! Что желаете? – запитує офіціант Сергій.

– Доброго дня! Будь ласка, шматочок ось цього чізкейку (сирника, якщо українською), – кажу йому.

– Здесь будете кушать? Чи загорнути вам з собою? – неочікувано намагається він перейти на українську.

– Часу обмаль. Краще загорніть, – і берусь шукати гаманець.

Поки замовлення пакувалося ми попросили погукати адміністратора.

– К сожалению, адміністратора зараз нема. Вона буде ближче до вечора, – переконує Сергій на своєму дивнуватому суржику.

Виходимо з побажанням нам «хорошего дня».          

Резюме: з дев'яти відвіданих нами закладів лише у двох до нас зверталися російською і не переходили на українську взагалі. Тобто, шість україномовних і один «суржиковий» заклад «Кофе Хауз»  – це досить несподівано.

На Саксаганського говорять: 2 – українською, 1 – то так, то сяк

Від площі Перемоги - аж до Палацу спорту йдемо вулицею Саксаганського. Тут, як кажуть, банк – на банку. Навмання обираємо «Кредобанк» (вул. Саксаганського, 53/80). Одразу прямуємо до спеціаліста.

– Доброго дня, плануємо з дружиною взяти іпотеку. Можете проконсультувати?

– Вітаю вас. З радістю вам допоможу. Скажіть, як можна до вас звертатися? – запитує співробітник банку, яка зветься Інна.

Говорили хвилин десять. Інна допомагала обрати найзручніший іпотечний термін (від 3 до 20 років з процентною ставкою на перший рік 15,90% і 16,90% в залежності від участі власними коштами. Пропонують – факт, правда лише на житло на вторинному ринку), все пояснювала, описувала, наводила приклади і все – українською мовою.

 Врешті-решт кажу Інні, що працюю журналістом і проводжу експеримент на володіння українською мовою в закладах надання послуг. Згадую і постанову Київради.

– Ми завжди говоримо українською. Лише за потреби переходимо на іншу мову - російську чи англійську. Тобто, і без усіляких постанов розмовляємо на роботі державною, – сміючись відповідає Інна. 

Рухаємося далі. Заходимо в кав’ярню «Маріос». Милі офіціантки вітаються російською мовою: «что желаете»?

– Будь ласка, капучино з собою.

– Рассчитываться будете карточкой или наличными?

– А хіба є різниця?

– Да, потому что не работает платежный терминал.

Питаю, чи буде решта з двохсот і прошу перейти на українську.

– Так чого ви зразу не попросили звертатися до вас українською?

– Взагалі-то ми живемо в Україні.

– Ну так, просто майже всі клієнти говорять російською.

Запитую стосовно проекту Київради. Відповідь - прогнозована: «Ні, не чули. Утім, якщо треба, то будемо розмовляти українською», – сміється офіціантка.

Останній заклад нашої подорожі – «Віденські Булочки» (вул. Саксаганського, 107/47). Всередині приємно пахне свіжою випічкою. Стомлені і голодні одразу прямуємо до каси.

– Добридень! Замовляте, будь ласка.

– Доброго дня! Круасан з шоколадом.

– Бажаєте з собою чи тут?

– Якщо можна, то з собою.

Поки розраховувалися, встигли поговорити з адміністратором «Віденських Булочок», яка назвалася Ніною, про наміри Київради рекомендувати українську мову в закладах обслуговування.

– До клієнтів звертаємося українською. За потреби переходимо на російську, якщо того хоче покупець. Нам така постанови не потрібна. Але якщо вона буде, то без проблем», – відповіла Ніна.

Підсумовуючи сказане, робимо висновки:

  1. З дванадцяти відвіданих нами закладів одразу українською мовою до нас зверталися у 80% випадків: «Цитрус», «Рошен», «Білла», «Всі. Свої», «Пузата Хата», «Шоколадница», «Кредобанк», «Віденські Булочки».
  2.  Кав’ярні «Кофе Хауз» і «Mario`s», де працівники розмовляють російською, але чесно намагаються перейти на українську при появі україномовного клієнта -  10%.
  3. Щодо інших 10% – кафе «Моменти» та магазин косметики «Бомонд» – там наші прохання перейти на українську мову працівники ігнорували, до останнього розмовляючи російською.
  4. Загальна картина набагато краща, ніж ми думали. Українська мова обслуговування у закладах столичного центру переважає і помітно. Якщо проект підтримають у другому читанні, то, можна припустити, що крок у правильному напрямку зроблено.
  5. Щоб б там не говорили адепти «руського міра» стосовно проекту Київради як про дискримінаційний, скажемо так, якогось там «шаленого супротиву» не спостерігається. Цей перехід – можливий і потрібний.

Мирослав Ліскович, Київ

Перше фото: Радіо Свобода

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>