
4:1 – це співвідношення української та російської мов у центрі Києва
Дещо неочікуваний і нами, і вами результат. Правда? Втім по порядку.
Минулого четверга депутати Київради підтримали у першому читанні проект рішення «Про подолання наслідків радянської окупації у мовній царині». У документі, що має рекомендаційний характер, пропонується персоналу закладів сфери обслуговування громадян розмовляти з клієнтами українською. Перехід на іноземні мови можливий за бажанням клієнта в разі, якщо надавач послуг ними володіє. Про це повідомляє прес-служба Київради. Більше того, всі рекламні оголошення, вивіски, плакати, афіші, повідомлення та інші форми аудіо - і візуальної рекламної продукції на території Києва мають бути написані українською або іншою мовою з обов'язковим зазначенням їх перекладу або транслітерації.
Тепер депутати повинні доопрацювати проект, щоб з усіма правками його винести на друге читання, аби проголосувати в цілому. З повним текстом проекту рішення можна ознайомитися тут.
Поки депутати Київради ще вносять правки до другого читання проекту, Укрінформ вирішив перевірити, якою мовою зараз спілкується з клієнтами персонал закладів надання послуг у центрі української столиці, а також що вони думають про ініціативу Київради.
Ще раз хочемо відзначити, що на всеохопність і остаточність висновків не претендуємо і нікого звинувачувати не збираємося. Відвідані нами місця вибрані у випадковому порядку.
На Хрещатику говорять: 6 – українською, 2 – російською, 1 – то так, то сяк
Почали з Хрещатика – головної вулиці Києва. Першим місцем, куди ми навідались став магазин електроніки «Цитрус» (вул. Хрещатик, 52).
Не встигли переступити поріг, як одразу чуємо «Добрий день» від одного з консультантів, який назвався Русланом.
– Чим вам можу допомогти? – запитує він щирою українською.
– Шукаємо навушники, аби голосно грали.
– Якусь конкретну фірму шукаєте? Якщо ні, то підберу найоптимальніший варіант, – Руслан показує різні моделі.
Розмова тривала декілька хвилин, допоки журналіст Укрінформу не зізнався у своїй професії і редакційному завданні.
– А що ви думаєте про постанову Київради стосовно введення у сфері надання послуг української мови «за замовчуванням», – питаємо у консультанта.
– Та нормально. Та й без того усі наші продавці звертаються до клієнтів українською, – переконує Роман.
Втім не всі, хто працює на Хрещатику поділяють оптимізм Романа. Наприклад, у магазині косметики і парфумерії «Бомонд», що у «Метрограді», до нас і звертаються російською, і жодного разу не переходять на українську, незважаючи на нашу україномовність.
– Доброго дня! Допоможіть вибрати парфуми для мами, – звертаємося до консультанта, на бейджику якої написано ім’я - Ольга.
– А какие именно вы ищете? Сладкие, свежие или с горчинкой? – відповідає продавець.
– Важко відповісти. Краще порадьте щось на ваш розсуд. – Продовжуємо ми в режимі «Тарапуньки і Штепселя».
– Смотрите, эти от «Армани» или же «Кензо». Все они имеют разные ноты: мята, коричневый сахар, лимон, жасмин, пион, розовый перец… – перелічує Ольга.
– Ноти, піон? Не розумію, можете мені українською пояснити?
– На украинском? Подождите, пожалуйста, одну минутку. Люда, подойди сюда, – гукає свою колегу.
На мить з'явилася надія, що хтось таки заговорить українською мовою. Утім, не так сталося, як гадалося.
– Здравствуйте! Чем могу помочь? – продовжує «за Штепселя» консультант Людмила.
Після цих слів ми розвернулися і мовчки вийшли з магазину, почувши услід: «До свиданья! Приходите к нам еще».
Направляємося в бік Майдану Незалежності. Дорогою туди заходимо ще до кількох «точок»: кафе «Пузата Хата», супермаркет «Білла», кондитерська «Рошен», бутік одягу українського виробництва «Всі. Свої» та «Моменти». У перших чотирьох закладах продавці зверталися до нас українською, чого не скажеш про «Моменти» (вул. Хрещатик 13).
– Здравствуйте! Ищете столик? – запитує адміністратор закладу, яку звуть Інна.
– Так, але не зовсім. Хочу забронювати у вас місце на суботу, 29 квітня. Що для цього потрібно?
– Нужно указать количество мест и внести задаток,– пояснює вона.
– Ага, зрозуміло. Тільки маю до вас прохання: чи можете ви розмовляти зі мною українською мовою? – ввічливо запитуємо.
– Українською? Да, конечно… – відповіла вона, але все одно продовжила говорити російською.
– Скажіть, про постанову Київради що-небудь чули? Там сказано, що персонал закладів, магазинів, ресторанів має починати спілкування з клієнтом українською мовою. А переходити на іноземну лише за бажанням клієнта. Можете передайте моє прохання офіціантам, інакше бронювання не буде.
На знак згоди адміністратор махнула головою і дала візитівку закладу: «Ось, тут наші контакти. Телефонуйте, коли надумаєте забронювати столик. На все добре». – вирішила таки поборотися адміністратор за клієнта, перейшовши без проблем на його мову.
Мережі «Шоколадница» і «Кофе Хауз» ми не просто так залишили на десерт. Адже обидва заклади відомі своїм російським корінням. З відкритих джерел відомо, що перша кав'ярня контрольована бізнесменом Олександром Колобовим, а друга належить російському підприємцеві Тимуру Хайрутдінову і декільком російським банкірам. Більше того, за інформацією молодіжної організації «С14», задовго до війни в «Кофе-хауз» та «Шоколаднице» сталася низка інцидентів дискримінації при прийомі на роботу через спілкування робітників державною мовою України. Про це повідомляє «Цензор.Нет». Що там з українською мовою зараз?
Незважаючи на російську вивіску «Шоколадница» (вул. Хрещатик, 24) до нас одразу звернулися українською.
– Доброго дня! Що бажаєте замовити?
– Будь ласка, американо з молоком. Якщо можна, то з собою.
– Без проблем. Може спробуєте наші десерти?
– З радістю, але іншим разом.
Поки офіціант виконував замовлення, ми звернулися до адміністратора.
– Чим можу допомогти? – запитує Євгенія.
– Ви тут завжди розмовляєте з клієнтами українською?
– Так, звичайно.
– Про проект рішення Київради чули? Ні?
Розповідаю їй коротко суть, на що Євгенія відповідає дослівно: «Круто. Обома руками підтримуємо».
Подякувавши за каву рухаємося в напрямку Європейської площі до мережевої кав'ярні «Кофе Хауз» (вул. Хрещатик, 7/11). У Мережі подейкують, що навіть у часи Майдану тут з клієнтами спілкувалися російською – з принципу.
– Здравствуйте! Что желаете? – запитує офіціант Сергій.
– Доброго дня! Будь ласка, шматочок ось цього чізкейку (сирника, якщо українською), – кажу йому.
– Здесь будете кушать? Чи загорнути вам з собою? – неочікувано намагається він перейти на українську.
– Часу обмаль. Краще загорніть, – і берусь шукати гаманець.
Поки замовлення пакувалося ми попросили погукати адміністратора.
– К сожалению, адміністратора зараз нема. Вона буде ближче до вечора, – переконує Сергій на своєму дивнуватому суржику.
Виходимо з побажанням нам «хорошего дня».
Резюме: з дев'яти відвіданих нами закладів лише у двох до нас зверталися російською і не переходили на українську взагалі. Тобто, шість україномовних і один «суржиковий» заклад «Кофе Хауз» – це досить несподівано.
На Саксаганського говорять: 2 – українською, 1 – то так, то сяк
Від площі Перемоги - аж до Палацу спорту йдемо вулицею Саксаганського. Тут, як кажуть, банк – на банку. Навмання обираємо «Кредобанк» (вул. Саксаганського, 53/80). Одразу прямуємо до спеціаліста.
– Доброго дня, плануємо з дружиною взяти іпотеку. Можете проконсультувати?
– Вітаю вас. З радістю вам допоможу. Скажіть, як можна до вас звертатися? – запитує співробітник банку, яка зветься Інна.
Говорили хвилин десять. Інна допомагала обрати найзручніший іпотечний термін (від 3 до 20 років з процентною ставкою на перший рік 15,90% і 16,90% в залежності від участі власними коштами. Пропонують – факт, правда лише на житло на вторинному ринку), все пояснювала, описувала, наводила приклади і все – українською мовою.
Врешті-решт кажу Інні, що працюю журналістом і проводжу експеримент на володіння українською мовою в закладах надання послуг. Згадую і постанову Київради.
– Ми завжди говоримо українською. Лише за потреби переходимо на іншу мову - російську чи англійську. Тобто, і без усіляких постанов розмовляємо на роботі державною, – сміючись відповідає Інна.
Рухаємося далі. Заходимо в кав’ярню «Маріос». Милі офіціантки вітаються російською мовою: «что желаете»?
– Будь ласка, капучино з собою.
– Рассчитываться будете карточкой или наличными?
– А хіба є різниця?
– Да, потому что не работает платежный терминал.
Питаю, чи буде решта з двохсот і прошу перейти на українську.
– Так чого ви зразу не попросили звертатися до вас українською?
– Взагалі-то ми живемо в Україні.
– Ну так, просто майже всі клієнти говорять російською.
Запитую стосовно проекту Київради. Відповідь - прогнозована: «Ні, не чули. Утім, якщо треба, то будемо розмовляти українською», – сміється офіціантка.
Останній заклад нашої подорожі – «Віденські Булочки» (вул. Саксаганського, 107/47). Всередині приємно пахне свіжою випічкою. Стомлені і голодні одразу прямуємо до каси.
– Добридень! Замовляте, будь ласка.
– Доброго дня! Круасан з шоколадом.
– Бажаєте з собою чи тут?
– Якщо можна, то з собою.
Поки розраховувалися, встигли поговорити з адміністратором «Віденських Булочок», яка назвалася Ніною, про наміри Київради рекомендувати українську мову в закладах обслуговування.
– До клієнтів звертаємося українською. За потреби переходимо на російську, якщо того хоче покупець. Нам така постанови не потрібна. Але якщо вона буде, то без проблем», – відповіла Ніна.
Підсумовуючи сказане, робимо висновки:
- З дванадцяти відвіданих нами закладів одразу українською мовою до нас зверталися у 80% випадків: «Цитрус», «Рошен», «Білла», «Всі. Свої», «Пузата Хата», «Шоколадница», «Кредобанк», «Віденські Булочки».
- Кав’ярні «Кофе Хауз» і «Mario`s», де працівники розмовляють російською, але чесно намагаються перейти на українську при появі україномовного клієнта - 10%.
- Щодо інших 10% – кафе «Моменти» та магазин косметики «Бомонд» – там наші прохання перейти на українську мову працівники ігнорували, до останнього розмовляючи російською.
- Загальна картина набагато краща, ніж ми думали. Українська мова обслуговування у закладах столичного центру переважає і помітно. Якщо проект підтримають у другому читанні, то, можна припустити, що крок у правильному напрямку зроблено.
- Щоб б там не говорили адепти «руського міра» стосовно проекту Київради як про дискримінаційний, скажемо так, якогось там «шаленого супротиву» не спостерігається. Цей перехід – можливий і потрібний.
Мирослав Ліскович, Київ
Перше фото: Радіо Свобода