1 квітня. Пам’ятні дати

1 квітня. Пам’ятні дати

1691
Ukrinform
Сьогодні 1 квітня – День сміху і жартів.

Цей день, або як його ще називають, День дурника, відзначають не тільки в багатьох європейських  країнах, але й по всьому світі, зокрема і в США. Відомий він із ХVІІ століття, «батьками-засновниками» вважають англійців. Триста з лишком років тому, відомий англійський письменник і антиквар Джон Обрі (добрий приятель такого серйозного чоловіка як Томас Гоббс), котрий збирав не тільки старі цінні речі, але й усілякі кумедні історії, чутки, плітки та лондонські анекдоти, вперше згадав про «Свято дурників». Декілька років потому, гурт молодих лондонців квітневого ранку запрошував містян до Тауера – мовляв, там відбувається цікаве й незабутнє видовище – миття левів. Роззяв завжди і всюди вистачає, тому чимало городян клюнули на цю байку й рушили до Тауера. Щоправда, там їх зустріла не схильна до веселощів варта й наказала забиратися геть, пригрозивши, замість левів, влаштувати добрячу мийку настирам. Утім, дехто сумнівається в тому, що першими День сміху «винайшли» саме британці й надає пальму першості у цій справі французам. Як би там не було, а в Україні цей веселий День з’явився приблизно з кінця ХVІІІ століття, а остаточно затвердився у столітті ХІХ. Його, як і новорічне свято, «завезли» іноземці. Про те, що День сміху в Україні прижився, можна зрозуміти по тодішній пресі, яка рясніє першоквітневими жартами – здебільшого досить невинними. То повідомляється про начебто новий невиданий роман Віктора Гюго, то йдеться про те, що відомий критик і теософ «Південного краю», такий собі пан Черняєв написав у віршах рекламу про американські підтяжки «Еластік-Міракле», або про те, що директор одного з театрів пообіцяв залізти у пляшку, а коли в приміщення набилася тьма-тьмуща людей – поклав біля скляної посудини табличку «перше квітня», розвернувся й пішов за куліси. Цікаво, що першоквітневі жарти, містифікації з центральних газет перекочовували на шпальта регіональних ЗМІ – таким чином довірливих провінціалів теж зачіпали крила «першоквітневої качки» (тобто, все як і зараз, тільки з поправкою на швидкість розповсюдження інформації). За радянської доби українці жартували, але гумор був переважно сумний. День сміху з’явився у нас лише на початку 70-х років, з початком всесвітньо відомої одеської Гуморини, яка відтоді стала традиційним заходом, справжнім святом сміху і гумору.  

Також сьогодні Міжнародний день птахів. Відзначається в день підписання (1906) Міжнародної конвенції про охорону птахів. Першим офіційним міжнародним документом щодо охорони птахів була «Міжнародна конвенція про охорону птахів, корисних у сільському господарстві», підписана 19 березня 1902 року (набрала чинності 12 січня 1905). Згодом, 18 жовтня 1950 року, на зміну їй у Парижі була підписана «Міжнародна конвенція про охорону птахів», яка набрала чинності лише у 1963, через 13 років після підписання. Існує також Міжнародний день перелітних птахів, який відзначається кожної другої суботи і неділі травня, починаючи з 2006 року. Чимало країн світу (зокрема США, Канада, Великобританія, країни Латинської Америки) відзначають у певні дні року власні Дні птахів. За останні 300 років на нашій планеті вимерло близько 120–130 видів птахів. На початку XXI ст. близько 1200 видів перебувають під загрозою зникнення.

Події дня:

100 років тому (1917), у Києві відбувся величезний, майже 100-тисячний мітинг – кульмінаційний момент першого місяця української революції. Під червоними (революційними) і жовто-блакитними (національними) прапорами йшли всі демократичні сили міста – студенти, робітники, військові, службовці. В цей день було демонтовано пам’ятник Петру Столипіну на Думській площі, і тут же Михайло Грушевський виголосив палку промову, в якій закликав боротися за автономію України. «Все втихло. Піднесеним голосом, - де він у нього взявся! – немов в якомусь натхненні, закликав нас Грушевський, щоб ми всі тут присягли під прапором Шевченка, що будемо боротись і не складемо зброї, аж поки не виборемо рідному краю автономії, - оповідає Дмитро Дорошенко. – Ми всі стали на коліна, підняли руки вгору і заприсягнули. Тут ентузіазм досяг найвищої хвилі. Юрба схопила Грушевського на руки і понесла на другий поверх Думи, на балкон, і звідти показали його народові. З тисяч грудей залунало: «Слава батькові Грушевському!» Потім демонстранти пішли до Софійського майдану, де відбулося грандіозне віче, що прийняло резолюцію – підтримати Тимчасовий уряд, добиватися широкої автономії й скликання Установчих зборів. Через декілька тижнів у Києві відбувся Український національний конгрес, який став тріумфом української національної ідеї та особисто Михайла Грушевського, обраного його почесним головою, а Центральна Рада стає повноцінним представницьким органом українського народу. Як відомо, навесні – влітку 1917 року в Києві активно діяли три політичні сили: представники російськомовної інтелігенції, прихильні до політики Тимчасового уряду і пов’язані з помірковано ліберальними загальноросійськими партіями; демократичні українські організації на чолі з Центральною Радою, яка постійно поповнювалась членами соціалістичних партій, з приходом яких її засновники, колишні члени ТУПу (Товариство Українських Поступовців), поволі втрачали провідні позиції, а також російськомовні ради робітничих і солдатських депутатів, у яких повністю домінували представники загальноросійських соціалістичних партій, серед яких дедалі більший вплив, особливо протягом літа – осені 1917 року, здобували більшовики. Зрештою, саме більшовики стали тією силою, що перемогла під час Української революції 1917-1921 років, підім’явши під себе, а згодом і знищивши, поборників української національної ідеї.

15 років тому (2002) в Нідерландах уперше в світі була введена в легальну медичну практику евтаназія. Термін «евтаназія» вперше був вжитий Френсісом Беконом у ХVІ столітті для визначення «легкої смерті». «Короткий оксфордський словник» дає три визначення слову «евтаназія»: перший – «спокійна й легка смерть», друге – «засоби для цього», третє – «дії щодо її здійснення». Серед одних із найвідоміших людей, хто зважився на евтаназію – Зигмунд Фройд. 23 вересня 1939 року, за допомогою свого лікаря, він здійснив евтаназію, не витримавши фізичного болю й нестерпних мук від раку ротової порожнини. До того він переніс 31 операцію з видалення пухлин під місцевою анестезією. Піонером у царині легалізації добровільної смерті стали Нідерланди. Ще в 1984 році Верховний Суд визнав добровільну евтаназію прийнятною, але знадобилося майже 20 років, аби запровадити це рішення в дію. На сьогодні евтаназія легалізована в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, деяких штатах США і Швейцарії, де умови добровільного відходу з життя є найліберальнішими. З 2014 року в Бельгії узаконена також і евтаназія дітей.

Ювілеї дня:

320 років від дня народження Антуана Франсуа Прево д’Екзіля (абат Прево; 1697-1763), французького письменника. Автор роману «Історія кавалера Де Гріє і Манон Леско» – шедевра французької прози ХVІІІ століття. Вперше роман побачив світ у 1731 році в Голландії. Через два роки книгу надрукували у Франції, але весь наклад був конфіскований і спалений. Тим не менш, успіх вона мала неймовірний. Ця книжка стала темою номер один і в аристократичних салонах, і в кімнатах для прислуги; про неї говорили доброчесні пані, куховарки, вишукані куртизанки, судді, церковні клірики і солдати. Відтоді збігло чимало часу і захоплююча «Історія кавалера де Гріє і Манон Леско» (по суті, це роман про псування молоді, яка поволі розбещується спокусою «легкого й красивого життя») виходила незліченну кількість разів і у вигляді розкішних, надзвичайно дорогих книг з ілюстраціями знаменитих художників, і в масових дешевих виданнях, і томами величезного формату з широкими берегами, і у вигляді мініатюрних кишенькових томиків, і малотиражними виданнями, розрахованими на бібліофілів, і у вигляді «академічних» видань з довгими просторими передмовами, примітками, бібліографічними довідками, варіантами і т.п. В Російській імперії була вперше надрукована в 1790 році. Отже, абатові Прево – людині з надзвичайно яскравою і неспокійною біографією, сповненої хвилюючих, а часом навіть і досить ризикованих авантюр (життя в монастирі, невдала військова кар’єра, палке кохання, роки еміграції, повернення до пастирського служіння), вдалося головне – написати книжку, яка витримала випробування часом, увічнивши, таким чином, ім’я свого автора. За мотивами роману було написано декілька опер і балетів, знято декілька фільмів. Найвідомішою є опера «Манон Леско» Джакомо Пуччіні.

День народження Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852), видатного письменника, одного з класиків світової літератури.

90 років від дня народження Жака Майоля (1927-2001), французького вченого-експериментатора, одного з найвідоміших нирців у світі. Його ще за життя називали «людиною-амфібією», «людиною-дельфіном». Він прославився світовими рекордами з занурення на глибину 60, 100 метрів без акваланга і спеціального підводного обладнання. Його рекорди та екстраординарні здібності не раз збивали з пантелику медиків – під час занурення його пульс становив лише 20 ударів на хвилину. В 1961 році Майоль став почесним громадянином комуни Каполівері на о. Ельба, біля берегів якого він тренувався і встановив декілька рекордів. Водночас він працював журналістом, вивчав життя морських ссавців, особливо дельфінів, намагаючись знайти спільне в походженні дельфіна і людини. В 1988 друг і соратник Майоля режисер Люк Бессон присвятив йому фільм «Блакитна безодня» (на створення фільму режисера надихнула дружба-суперництво Жака Майоля з італійським нирцем Енцо Майоркой).

Роковини смерті:

100 років з дня смерті Скотта Джопліна (1868-1917), американського джазового композитора і піаніста афроамериканського походження, «короля регтайму». Автор 44 регтаймів, найбільш відомими з яких є «Регтайм кленового листа» і «Артист естради». Вважається одним із найвидатніших авторів регтаймів, але визнання здобув лише після смерті. За життя його музика сприймалася афроамериканською громадою як «надто біла», а білими – навпаки, як «надто чорна», що не відповідала класичним канонам. Інтерес до постаті та творчої спадщини Скотта Джопліна відродився в 1970-их роках. У 1977 році про нього був знятий біографічний фільм «Скотт Джоплін», де головну роль зіграв Біллі Ді Вільямс. Як зауважив один із відомих критиків, Джоплін зробив для регтайму стільки ж, скільки Шопен для мазурки. І хоча регтайм проіснував близько 25 років, він справив помітний вплив на розвиток джазу. Музика  Скотта Джопліна здійснила революцію в американській музичній культурі, звільнивши її від надмірної стриманості та строгості вікторіанської доби. У 1976 році композитор був посмертно удостоєний Пулітцерівської премії за внесок у розвиток американської музики.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-