15 лютого. Пам’ятні дати

День вшанування учасників бойових дій на території інших держав встановлено згідно з Указом Президента України від 11 лютого 2004 р. № 180/2004. Після закінчення Другої світової війни українські військові брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. За часів СРСР вони виконували «інтернаціональний» обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, на острові Куба та в багатьох інших «гарячих» точках. Після здобуття Україною незалежності наші військові фахівці стали учасниками багатьох миротворчих місій. Лише декілька днів тому сьома ротація українських миротворців знову вирушила до Конго. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року в міжнародних миротворчих операціях взяли участь майже 40 тисяч військовослужбовців. Є і більш старше покоління українського бойового резерву, що налічує майже 330 тис. чоловік. Велику частину цього резерву складають ветерани війни в Афганістані. Окремий, найстаріший ешелон ветеранів бойових дій – військові фахівці з досвідом ведення операцій у В’єтнамі, Сирії, Анголі, Мозамбіку та Єгипті. У додаток до цих категорій ветеранів йде контингент українських добровольців, які брали участь у війнах на території колишньої Югославії, в Придністров’ї, Абхазії та Чечні. Але найбільш масштабною та трагічною була війна в Республіці Афганістан, яка тривала 10 років – з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989. Кожен четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, – наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, – українець. Зараз в Україні – майже  150 тисяч ветеранів афганської війни, з них близько восьми тисяч мають поранення, понад 6 тисяч є інвалідами. У складні для країни часи воїни-афганці проявили героїзм і мужність на Донбасі, де у боях з окупантами загинуло майже 200 воїнів, серед яких і перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, Герой України легендарний Олег Міхнюк. Загалом у зоні АТО воювали і воюють 12 тисяч воїнів-афганців. Цього дня зазвичай відбувається низка урочистих заходів і церемоній –  покладання квітів до пам’ятних знаків, проведення мітингів-реквіємів, зустрічей з учасниками бойових дій на території інших держав. У храмах і монастирях звершуватимуться панахиди за загиблими та померлими учасниками бойових дій на території інших держав.

Міжнародний день дітей, хворих на рак. Відзначається з 2003 р. у понад 40-а країнах світу під патронатом Міжнародного товариства дитячих онкологів (SIOP). У вересні 2001 року у Люксембурзі на черговій зустрічі Міжнародної конфедерації батьків, чиї діти хворі на онкологічні захворювання, було ухвалено рішення про проведення Міжнародного дня дитини, хворої на рак. Основна мета Дня – інформування суспільства щодо проблем дитячої онкології. За рівнем захворюваності дітей злоякісними захворюваннями Україна посідає одне з останніх рангових місць у світі, проте рівень смертності перевищує аналогічні світові показники, що свідчить про суттєві проблеми у виявленні, обліку та наданні медичної допомоги дітям зі злоякісними пухлинами. В Україні протягом останніх років рівень захворюваності дітей віком до 14 років на злоякісні новоутворення утримується на рівні 11-12 випадків на 100 тис. дитячого населення; у розвинутих європейських країнах – 14-15 випадків. Злоякісні новоутворення дитячого віку посідають 7 місце у структурі дитячої інвалідності. Перше місце займають лейкози (33%), друге – злоякісні новоутворення головного мозку та інших відділів нервової системи (19%), на третьому – лімфоми (13%). За показниками смертності дітей від злоякісних новоутворень Україна займає 5 місце в Європі.

Сьогодні у християн східного обряду останнє велике свято зими – Стрітення. Повна й офіційна назва цього одного з двунадесятих свят богослужбового року –  Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. За Євангелієм, цього дня маленького Ісуса принесли в Єрусалимський храм для обряду посвячення Богу. Сталося це на сороковий день після Його народження. В храмі Богородицю з Немовлям зустрів старець Симеон, котрому було відкрито Святим Духом, що він не помре, поки не побачить очікуваного в Ізраїлі Месію («помазаника», «царя»).  За переказами, Симеон чекав на цю подію 350 років. Побачивши немовля Ісуса, він упізнав у Ньому Спасителя. Старець взяв Богонемовля на руки (за що його називають Богоприїмцем) і передрік, що в цій дитині – спасіння для всіх народів. Свою вдячність Богу за зустріч Симеон розпочав словами: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…». Цю молитву читають у православних храмах упродовж року на всіх вечірніх богослужіннях. Смисл свята в тому, що прославляється «зустріч» Симеона з Богом – визнання того, що втілення Бога в людину було реальним. Свято відзначається на сороковий день після Різдва Христового і встановлене в IV столітті. В народі зі Стрітенням, яке ще називали Громницями, або Зимобором пов’язували надії на весну. Вважалося, що в цей день зустрічається зима з літом. З цього приводу казали: «Прийшла громниця – зимі половиця», оскільки «В цей  день лютий до березня приїхав». На честь Стрітення в церквах робили відправи, святили воду й свічки. 

Ювілеї дня:

220 років від дня народження Генрі Енгельхарда Стенуея (справж. прізв. Штайнвег; 1797-1871), німецького конструктора музичних інструментів (органи, гітари, цитри, з 1820 р. – фортепіано), засновника знаменитої фірми. В 1839 р. отримав за своє фортепіано золоту медаль. З 1850 р. жив і працював у США, де й відкрив у 1853 р. власну фірму спільно з чотирма синами («Steinway and sons»)

205 років від дня народження Чарльза Льюїса Тіффані (1812-1902), американського ювеліра, засновника відомої компанії (1853).

145 років від дня народження Густава Ціріца (1872–1920), українського військового діяча, генерал-майора, начальника штабу Української галицької армії. Народився у місті Сатмар в Угорській частині Австро-Угорщини (тепер місто Сату-Маре в Румунії). Дитинство та юність минули у Стрию на Львівщині. У 1891 році закінчив Стрийську гімназію, згодом навчався у Віденській кадетській школі. У 1987 році завершив навчання в офіцерській піхотній школі й отримав звання четаря. З 1900 служив у Генеральному штабі австро-угорської армії, у 1903-06 – професор Кадетської школи у Львові. Після закінчення в 1909 році військової Академії служив у Галичині. Автор низки військово-теоретичних праць. Перед Першою світовою війною призначений професором кафедри тактики і стратегії Вищих гарматних курсів у Відні. З початком Першої світової війни і до березня 1915 р.(в званні майора) – начальник штабу 43-ї стрілецької дивізії, яка формувалася влітку  1914 року у Львівському і Станіславському округах. Брав участь у боях на російському фронті під Львовом і Чернівцями. З 1915 року – начальник вишкільного відділу військового міністерства, командир 29-ї піхотної дивізії. В УГА з лютого 1919 року. Під час українсько-польської війни 1918-1919 років – начальник штабу корпусу, заступник військового міністра, начальник штабу УГА. В другій половина листопада 1919 року під проводом начальника штабу Ціріца почалася реорганізація УГА; в корпусах і бригадах з’явилися денікінські офіцери. Після переходу частини Галицької армії на бік Червоної армії 10 лютого 1920 року заарештований і разом із командувачем армії генералом Осипом Микиткою вивезений до Москви. Влітку 1920 року помер у тюремній лікарні. За іншими даними, на початку серпня 1920 року разом з генералом Осипом Микиткою розстріляний.

125 років від дня народження Марії Іванівни Юнак (1892–1977), українського живописця, графіка. Серед найвідоміших робіт: «Казка» (1921), «Портрет В. Кутинської» (922), «Портрет І. Франка» (1927), «Квіти» (1972), фреска «Пори року» (1975). Представниця української школи монументального живопису, учениця Михайла Бойчука, розстріляного більшовиками в 1937 році разом зі своїми учнями і сподвижниками Іваном Падалкою та Василем Седлярем. Мірія Юнак уникла страшної долі вчителя і старших колег, але тінь тих страшних репресій упала на все подальше її життя. Її не прийняли в Спілку художників, їй, «бойчукістці», важко було влаштуватися на роботу, а головне – вона практично була позбавлена можливості займатися фрескою, яку вважала справою свого життя. Частина її робіт була знищена під час війни, а частина в роки боротьби з «бойчукізмом». Попри все, Марія Іванівна була людиною сильною і гордою – все життя сумлінно працювала, оформляла книжки, писала етюди, розробляла ескізи килимів, декоративних подушок, гобеленів. Вона ніколи не зраджувала власним переконанням, не йшла на жодні компроміси з совістю. Молодша сестра Марії Юнак Ольга була графіком.   

Роковини смерті:

160 років з дня смерті Михайла Івановича Глинки (1804-1857), російського композитора, основоположника російської класичної композиторської школи. Автор опер «Іван Сусанін» (інша назва «Життя за царя»), «Руслан і Людмила», симфонічних творів, романсів. Глинка не раз бував в Україні – Чернігові, Ічні, Ніжині, Монастирищах, Качанівці. Займався добором співаків у Придворну співацьку капеллу. В 1838 році запросив до неї Семена Гулака-Артемовського, особисто керував його музичними заняттями. Композитор знав 10 іноземних мов, зокрема й українську. Помер у Берліні. Спочатку свою хворобу М. Глинка сприйняв як звичайну застуду, але Нестор Кукольник, з яким Глинка товаришував, запевняв сучасників, що той помер з голоду. Глинку поховали на берлінському кладовищі для бідняків. Було декілька знайомих, російський композитор Кашперов, який на той час жив у Берліні, чиновники російського посольства. Лише три місяці по тому тіло композитора перевезли до Санкт-Петербургу. «Труна була найдешевшою і так швидко розвалилася, що коли я з Деном викопували тіло, то довелося обгорнути труну в шмат полотна, аби мати змогу підняти небіжчика на поверхню землі», – згадував Василь Енгельгардт. Михайла Глинку відспівували в тій самій церкві що й Пушкіна. «Я на одному й тому самому місці плакала й молилася за упокій обох», – скаже згодом Анна Керн. 24 травня 1857 року прах Глинки без почестей на возі перевезли на кладовище Олександро-Невської лаври, де й захоронили.