12 лютого. Пам’ятні дати

1583
Ukrinform
Сьогодні міжнародна громадськість проводить кампанію протесту проти втягування дітей у збройні конфлікти – День Червоної Руки (Red Hand Day)

12 лютого 2002 року набрав чинності Рамковий протокол до Конвенції про права дитини щодо втягування дітей у збройні конфлікти (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у травні 2000 року). Цей день – заклик до спільних дій проти практики залучення неповнолітніх у воєнні дії, а також підтримка дітей, позбавлених нормального дитинства через збройні конфлікти на батьківщині. Чимало міжнародних організацій активно виступають проти використання дітей в якості солдат. Зокрема, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), «Міжнародна амністія», «Terre des hommes», Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Співпрацю цих організацій можна охарактеризувати абревіатурою DDR – Disarmament, Demobilization, Reintegration (роззброєння, демобілізація, реінтеграція). У 2008 році діти й підлітки організували кампанію зі збору червоних (кривавих) відбитків рук. Понад 250 тисяч відбитків були зібрані у 101 країні світу й презентовані Генеральному секретарю ООН Пан Гі Муну 12 лютого 2009 року колишніми дітьми-солдатами з Колумбії та Кот-д’Івуару разом із молодими активістами з Німеччини з закликом зупинити використання дітей в якості солдатів. Нині найбільше дітей воює у Сомалі, в Демократичній Республіці Конго, Руанді, Уганді, Судані, Кот-д’Івуарі, М’янмі, Філіппінах, Колумбії, Палестині. Загалом понад 17 країн світу офіційно приймають дітей до армії. Неповнолітніх вербують і зараховують до складу різних бандформувань, воюють вони і на боці проурядових сил. Зазвичай їхній облік не ведеться, тому надзвичайно важко підрахувати загальне число малолітніх вояків. За приблизними підрахунками ця «дитяча армія» складається з більш як 250 тисяч осіб. Вони озброєні, середній вік бійців – 10-12 років, третина з них – дівчатка. Більш-менш вправно поводитися з АК-47 дитину можна навчити за 40 хвилин, але після цього їй вже ніхто й ніколи не поверне дитинство.

Події дня:

Два роки тому (2015) були затверджені Мінські домовленості (Мінськ – 2). 12 лютого 2015 року на саміті у Мінську після багатогодинних переговорів «нормандської четвірки» було затверджено Комплекс заходів, спрямованих на імплементацію вересневих Мінських домовленостей (Протокол від 5 вересня 2014 року та Мінський Меморандум від 19 вересня 2014 року) з врегулювання кризи на Донбасі. Документ підписали: Ангела Меркель (Німечина), Франсуа Оланд (Франція), Петро Порошенко (Україна), Володимир Путін (РФ). Питаннями виконання всіх складових Мінських домовленостей опікується Тристороння контактна група з проведення переговорів і врегулювання ситуації на Донбасі, роботу якої курує спеціальний представник голови ОБСЄ Мартін Сайдік.

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Ежена Атже (1857–1927), французького фотохудожника, однієї з перших визначних постатей в історії фотомистецтва, піонера міської фотографії. Походив із сім’ї бідних ремісників, у п’ятирічному віці осиротів, виховувався бабусею і дідусем. З другої спроби вступив у 1879 році в Консерваторію драматичного мистецтва, в 1885 прийнятий у трупу пересувного театру, але через хворобу змушений був залишити акторську професію. Почав займатися живописом, графікою, і фотографією; з 1888 року знімав повсякденне життя Парижа до його масштабної перебудови, запланованої й розпочатої бароном Османом. Він фотографував з виключною ясністю деталей, створюючи графічний літопис історії на основі суб’єктивного й здебільшого поетичного бачення. Інколи критики називають його Волтом Вітменом фотографії. Деякі фотографії Атже виконував на замовлення.  Для французького Архіву він зробив серію документальних фотографій історичних будівель Парижа. У 1927 році Музей історичних пам’яток Парижа придбав 8 000 негативів Атже. Вважається, що праці Атже популяризували сюрреалісти. Творча спадщина та архів фотомитця були збережені завдяки зусиллям Ман Рея (відомий французький і американський художник, фотограф, режисер) і Береніс Еббот (американський фотограф, одна з перших жінок-фотографів). У 1927 році, одразу ж після смерті фотомитця вони викупили архів (декілька десятків тисяч знімків і негативів) і вивезли до США. В 1968 році Нью-Йоркський музей сучасного мистецтва придбав зібрання праць Атже з архіву Береніс-Еббот. Про Атже написано біографічний роман «Атже і Береніс» (1987). Не можна також не згадати і Вальтера Беньяміна з його відомим есе «Коротка історія фотографії» (1931), в якому він розглядає Атже як попередника сюрреалістичної фотографії, фактично роблячи його представником європейського авангарду. Фраза Ежена Атже про те, що «Хороша фотографія – як хороша собака: німа, але красномовна», - відома всім.

146 років від дня народження Леся (Олекса Семенович) Мартовича (1871–1916), українського письменника і громадсько-культурного діяча. Доктор права (закінчив Львівський університет; щоправда, диплом доктора прав здобув лише за два роки до смерті); працював помічником адвоката в містечках Галичини. Брав активну участь у селянському русі, був членом Русько-української радикальної партії. Редагував газети «Хлібороб», «Громадський голос». Літературну діяльність почав з віршів у 1889 році. Перше оповідання опублікував на кошти Василя Стефаника у Чернівцях (письменники були однолітками і товаришували). «Мала» проза Мартовича представлена новелами, оповіданнями і нарисами, пройнятими то добродушним гумором, то дошкульною іронією, їдким сарказмом. «Мартович надзвичайно пильний спостерігач галицького народу, - відзначав Іван Франко, - причому він обдарований неабияким гумористичним талантом. Як ніхто інший, уміє він відмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону». Письменник виступав і з публіцистичними статтями. Написав правознавчу працю «Реформи подружнього закону». У 1966 році засновано літературно-меморіальний музей Леся Мартовича у с. Торговиці Городенківського району Івано-Франківської області, де у родині селянина-бідняка й народився письменник.

Роковини смерті:

213 років з дня смерті Іммануїла Канта (1724-1804), німецького філософа, одного із зачинателів класичної німецької філософії. Кант першим сформулював теорію пізнання і зробив її основним предметом філософії. Його цитують Карл Поппер, Поль Рікер, Юрген Хабермас. Мешканці Кенігсберга (нині Калінінград) майже два тижні прощалися з філософом, який був живою легендою міста. У Кенігсберзі Кант народився і прожив все своє довге життя (80 років), відмовляючись від найцікавіших пропозицій з боку провідних університетів Європи. Трьом сестрам і брату Кант залишив невеликий будинок і 20 тисяч гульденів. Невдовзі будинок продали купцеві під кав’ярню. Канта називали «прусським самітником». Він був неодруженим, але любив гарних жінок. «Коли потрібна була жінка, я не зміг би її забезпечити, а коли матеріальний стан поліпшився – відпала потреба в жінці», - жартував філософ. На схилі років Кант любив посидіти в місцевій ресторації за келихом гарного вина. Пиво він зневажав. «Пиво – напій поганого смаку», - таким був його висновок. В абсолютистській Пруссії Кант був єдиним мислителем, хто послідовно обґрунтував доктрину лібералізму і захищав систему громадянських свобод і прав. З цих питань він написав декілька праць, які й на сьогодні є досить цікавими.

70 років з дня смерті Курта Левіна (1890-1947), німецького і американського психолога, одного з основоположників експериментальних досліджень мотивації та психології груп (так званої групової динаміки). Організував перші групи соціально-психологічного тренінгу, які стали попередниками груп вирішення конфліктів, що стали популярними в 60-70-их роках. Після приходу до влади нацистів у 1933 році змушений був емігрувати в США.   

33 роки з дня смерті Хуліо Кортасара (1914-1984), аргентинського письменника. З 1954 року жив у Парижі, був перекладачем в ЮНЕСКО. Автор драматичної поеми в прозі «Королі» (1949), що є вільною інтерпретацією давньогрецького міфу про Тесея, повісті «Гонитва», збірок оповідань «Бестіарій», «Кінець гри», «Таємна зброя», «Усі вогні – це вогонь», «Той, хто поруч з нами»; романів «Іспит», «Виграші», «62. Модель для збирання», «Гра в класики». Як зазначив один із відомих аргентинських літературних критиків, «… в Аргентині є два культових письменника: Кортасар і Борхес. У їхній творчості визначилося два основних інваріанта аргентинського художника: Кортасар з його радістю і світлою надією, з його завжди розкритою, розімкненою в майбутнє поетикою, і Борхес, з його замкненим рухом свідомості по колу, відчуттям безвиході буття. Це як два полюси: легкість Кортасара і важка вага Борхеса… Кортасар – приклад творчої зухвалості, але він не гнітить». Чимало творів Кортасара перекладено й українською мовою. Їх можна прочитати у перекладах Анатоля Перепаді та Юрія Покальчука.

Актуально

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-