Презумпція страху. Про гроші Януковича і правоту поліцейських
Корупціонерів треба розстрілювати – вважають українці. Але якщо поліцейський вимагає покласти руки на кермо – це фашизм...
Жодних незручностей від присутності цих двох думок в одній голові пересічний українець не відчуває. Причому бідні та багаті в цьому питанні на диво солідарні.
Чи хочуть українці повернення до країни грошей, вкрадених Януковичем? Так, так і ще раз так! Але гризе думка: а ну як не обмежаться Януковичем?
Комітетом ВР із попередження корупції вчергове "зарубано" Закон про спецконфіскації: «...Цей варіант законопроекту вже кращий, але в ньому є корупційна складова...». Член комітету Борислав Береза розшифрував: якщо б прямо прописали - «повернути гроші Януковича», проголосували б відразу.
Оприлюднення е-декларацій все тільки посилило. Депутати, котрі валили закон, полегшено перехрестилися: інтуїція не обдурила.
«Від цього закону, - кажуть противники спецконфіскації, - постраждають прості люди! А золото Януковича можна легко конфіскувати, якщо суд визнає його злочинцем».
Здавалося б, чого простіше: змінити закон. Але немає голосів.
Хтось вважає подібне завоюванням демократії. Це, мовляв, запобіжники, щоб «злочинна влада» не могла розправитися з опозицією. Для цього і позбавлення депутатської недоторканності ускладнили до неможливості. Смішні застави в судах, щоб в ланцюжку арешт-суд-застава-втеча не було затримок. Ніхто не обурюється, лише підсміюються: знову прокуратура (МВС, НАБУ) облажалася.
Бос Укрзалізниці Войцех Балчун засмучений: ніде в Європі злодій не може залишатися на посаді на держпідприємстві. У нас – може. Нерозумному варягу пояснюють наші досягнення: в Україні із захистом прав шахраїв – все йде якомога краще. НАБУ просить закон про прослуховування. Але не можна! Раптом почують «не те»! Легалізувати «провокацію хабара»? Ви що!? Диктатура! Можна продовжити. Але тренд простежується. У його знаменнику – страх. Страх – попастися.
Він мучить не тільки імущих. У «простих» свої фобії.
Є ті, хто вимагає найсуворіших заходів щодо власників задекларованої готівки. Але заїкнися, що і їм самим не завадило «віддекларуватися», як чуєш гнівне: «З якого дива я буду відкривати свою власність перед цими виродками»?
Ні, всі, звичайно, за посилення заходів щодо п'яних за кермом! Але... дотримуючись думки Борислава Берези, було б краще, якби в законі наперед прописали прізвища тих, кого будуть штрафувати. А то мало що...
Найсвіжіша фобія - «презумпція правоти поліцейського». Хороший термін придумав Аваков. Здорово він усіх налякав. Понеслося роздратоване: яке він має право вимагати відкрити багажник (це моя власність)? Не виходити з машини (обмежує свободу пересування)? Дихати в трубочку (конфіденційність інформації про стан здоров'я)?
«Беркутня знову розправляє пір'я!» - несеться над країною.
У поліцейських стріляють? Самі винні! Поліцейські стріляють – фашисти, сміття, вбивці дітей! Патрульному Олійнику загрожує довічне, а тим, хто підставив по п'яні жертву під кулі – штраф і позбавлення прав на пару місяців...
Перехожі не надають допомоги патрульній полісменці, в якої стався напад, а знімають знущальне відео. Розстріл копів на дорогах - буденне явище. Дії у відповідь скуті: урок колеги Олійника засвоєний...
Торжество «свободи слова» - це фотка закривавлених захисників Майдану з текстівкою: «Ви хочете презумпції правоти поліцейського?». Нову Нацполіцію прирівняли до Беркута. А п'яних бандитів - до Героїв Небесної сотні. Якщо що, вам відразу нагадають Врадіївку або Ігоря Індила. На сайтах «патріотів» можна прочитати: «дохлих поліцейських мало не буває».
Сумне спостереження: все це повторюють люди, котрі у принципі ладять з законом. Повторюють, як папуги в якомусь невичерпному страху перед людьми у формі.
Може, все це прийшло звідти – із совкового минулого, з епохи рабів, коли півкраїни сиділо, а друга половина була вертухаями? Коли в слові «правоохоронний» чулося «Охранка», а МВС звучало як «НКВД». Коли міліція – це мєнти, мусори, легаві. Коли вночі не давав спати страх перед «чорним воронком», і три колоски з колгоспного поля загрожували розстрілом.
Відтоді поліція, СБУ і прокуратура чужі, а бандити і шахраї, які «потерпають від ментівських тортур» – свої.
Від перших років перебудови і донині суспільство намагається захиститися законом від держави як від найпершого ворога, ґвалтівника і грабіжника. Безліч законів виписано з розрахунком, що влада з кожним роком буде дедалі мерзенніша. Безліч норм - спроба захиститися законом у країні, де панує беззаконня.
Горезвісний закон Савченко - він із цієї самої когорти. Та помисли в його авторів були благородні: не дати зіпсованій системі нескінченно тримати за ґратами невинних. І лише наслідки, що неминуче настали, змусили засумніватися: а чи він справедливий?
Ми самі, руками наших обранців, спорудили бастіони перешкод на шляху правосуддя, ми самі допомагаємо їм уникати відповідальності. Ми слідом за ними повторюємо блатне: «мєнти погані» і «вовки позорні». Й Ольгино нам аплодує.
Смішно, але саме страх перед поверненням епохи Януковича дозволяє грошам Януковича мирно спати у заморських банках – їх ніхто не чіпатиме, поки люди солідарні з бандитами і злодіями.
Рано чи пізно ми дещо зрозуміємо, як зрозуміли із законом Савченко. Зрозуміємо, що немає суспільства без насильства. І питання лише в тому, грунтується воно на законі або на беззаконні, закріплене за державою, або кожен, хто має ствол, вважає, що йому дозволено.
Наші нові копи, наше НАБУ - вразливі в нашій системі правосуддя. І потрібен громадський нагляд, відбір усім світом поліцейських та прокурорів, і великі терміни для тих із наділених владою, хто пішов проти закону і совісті. Долучаємося до «грантоїдів», ми затребувані!
Але треба ще й особисто вміти захистити поліцейського від корупціонерів і натовпу (яким би це не здавалося абсурдним). І не засумніватися, не відсторонитися. І не боятися стати їх жертвою, а відтак - не красти, не давати хабарів, не брехати і не бути хамом. І бути патріотом.
Не хочемо поліцейського? Отримаємо – бандитське. Третього в наш час і в нашій країні не дано.
Євген Якунов. Київ.
