30 вересня. Пам’ятні дати

30 вересня. Пам’ятні дати

2671
Ukrinform
Сьогодні, в християнське свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, в Україні відзначають День усиновлення

День встановлений «…ураховуючи суспільну значущість усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї, з метою підтримки та розвитку національного усиновлення…» згідно з Указом Президента від 27 листопада 2008 року. День усиновлення – свято всіх усиновлювачів, опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів, котрі прийняли до своїх родин дітей, які за різних обставин втратили рідні сім’ї. Останнім часом в Україні спостерігається досить позитивна динаміка – українці всиновлюють малюків частіше від іноземців – торік 1480 дітей-сиріт знайшли свої нові сім’ї в Україні, тоді як 379 були усиновлені іноземцями. Ще одним плюсом є те, що безликі казармені інтернати радянського штибу, хоча й поволі, але все ж таки замінюють більш затишні будинки-інтернати сімейного типу. Всі ці зміни є свідченням того, що сучасне українське суспільство стає більш гуманним. Однак на тлі цього зустрічається все більше випадків, коли батьки відмовляються від своїх малолітніх дітей або ж їх позбавляють батьківських прав органи влади за неналежний догляд за дитиною. Не варто забувати й про те, що українці вкрай неохоче всиновлюють діток старше 6 років, а також тих малюків, хто має від народження якісь серйозні медичні діагнози. За офіційними даними в Україні на початок 2016 року нараховувалося (крім тих, хто мешкає на окупованих територій сходу і Криму) 73 182 дітей-сиріт. І лише 20-23 % з них це діти, які втратили батьків. Усі інші – сироти за живих батьків. Саме діти-сироти, котрі залишилися без підтримки сім’ї є найбільш вразливою і незахищеною групою суспільства. На сьогодні в Україні майже 18 000 дітей-сиріт можуть бути усиновлені.

Разом з тим традиційно цього дня християни східного обряду вшановують пам’ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. За переказами, за часів імператора Адріана, мешкала в Римі одна благочестива вдова. Звали її Софія (це ім’я у перекладі з давньогрецької означає мудрість). Вона рано втратила чоловіка, який був військовим, і сама виховувала трьох дівчаток: Віру, Надію і Любов. Сім’я відкрито сповідувала християнство – заборонену на той час у язичницькому Римі релігію. Чутки про жінку-християнку та її трьох дочок дійшли до імператорського двору. Спочатку їх умовляли зректися Христа, а потім, аби зламати непоступливу жінку, піддали страшним тортурам її доньок. При цьому дітей катували на очах у матері, змусивши її бути свідком їхньої страшної смерті. Вірі на той час було 12, Надії – 10, наймолодшій Любові виповнилося лише 9 років. Софія нічого не могла вдіяти – вона лише страждала, дивлячись на муки власних дітей, так само, як страждала колись Богородиця, стоячи біля голгофського хреста, на якому розіп’яли Її Сина. Дівчатка загинули, але не зреклися Христа, продемонструвавши витримку і мужність, якої іноді бракує навіть дорослим. Материнське серце не витримало побаченого і Софія теж невдовзі померла. На іконах їх зображують учотирьох – щаслива мати обіймає трьох своїх донечок. Разом вони нездоланні і вічні. І жодні тирани і тортури не знищать віру, надію і любов під покровом Софії – премудрості Божої. Ці жіночі імена уособлюють християнські чесноти, які з віку в вік теж проходять горнило часом досить жорстоких випробовувань, аби ще яскравіше засяяти в людині. А ще сьогодні день Ангела всіх жінок і дівчаток, хто має імена Віри, Надії, Любові та Софії.

Щороку 30 вересня своє професійне свято відзначають українські бібліотекарі. Всеукраїнський день бібліотек заснований згідно з Указом Президента  від 4 травня 1998 року. Свято було встановлено «…враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства та підтримуючи ініціативу бібліотечної громадськості…». Якщо згадувати сиву давнину, то перші бібліотеки в Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після прийняття християнства. Найбільшою і найбагатшою у той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 році Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість. В Україні функціонує понад 18 тис. публічних бібліотек (з урахуванням бібліотек тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей). Із них – 4 мають статус національної (Національна парламентська бібліотека, Національна бібліотека України для дітей, Національна історична бібліотека, Одеська національна наукова бібліотека), 2 – державні (Державна бібліотека України для юнацтва та Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка), 72 обласних (25 обласних універсальних наукових бібліотек, 22 обласні бібліотеки для юнацтва, 25 – обласні бібліотеки для дітей та понад 14 тисяч сільських бібліотек. В українських бібліотеках працює понад 36 тис. бібліотечних працівників.

У 1991 році з ініціативи Міжнародної федерації перекладачів (FIT) був заснований Міжнародний день перекладача, який відзначається щороку 30 вересня. Ця дата обрана не випадково, адже цього дня 30 вересня 420 року у Віфлеємі закінчив свій земний шлях Ієронім (Блаженний Ієронім), один із чотирьох латинських отців Церкви, письменник, історик, філолог, перекладач, аскет. До найбільших і найважливіших здобутків бл. Ієроніма належить переклад латиною Біблії (Вульгати). Сучасники не оцінили належним чином цього перекладацького подвигу. Навіть друг Ієроніма блаженний Августин вважав здійснений Ієронімом переклад Біблії сумнівною та небезпечною справою, здатною серйозно зашкодити Церкві. Багато хто з сучасників, здебільшого людей обмежених і взагалі звинувачував перекладача мало не в усіх смертних гріхах, включно з найбільшим – єрессю. Але через одинадцять століть, на Тридентським соборі (1545-1563) саме переклад Ієроніма був визнаний у якості офіційного латинського перекладу Священного Писання. Крім перекладу Біблії Ієронім залишив чималий епістолярний спадок, полемічні твори, коментарі до біблейських текстів. З кожним роком популярність цього Дня, який став професійним святом усіх перекладачів зростає. З середини XX століття вчені та програмісти всього світу взялися за розробку різноманітних програм автоматичного перекладу за допомогою комп’ютера. Втім, навіть найліпші комп’ютерні програми поки що не можуть замінити перекладу людини. Адже під час перекладу найголовнішим завданням є знайти відповідність не так словам, як думкам. До речі, саме сьогодні, в Міжнародний день перекладача, відбудеться презентація та продаж українського перекладу 8 книги про Гаррі Поттера. Український переклад популярної книжки, здійснений видавництвом А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, знову є одним із перших і вийде раніше польського і російського. 

Ювілеї дня:

145 років від дня народження Григорія Микитовича Кузневича (1871–1948), українського скульптора. Закінчив Львівську художньо-промислову школу, 1901 – Римський інститут красних мистецтв. Серед найвідоміших робіт: скульптура «Фортуна» для ощадної каси, декоративна композиція для Палацу мистецтв (обидві – у Львові); композиції «Перший хлібороб», «Гончар».

95 років від дня народження Дебори Керр (1921-2007), відомої британської актриси, володарки премії «Золотий глобус» за фільм «Король і я», а також почесних премій «Оскар», BAFTA і нагороди Каннського кінофестивалю. Шість разів актриса номінувалася на «Оскар» у якості «Кращої актриси», але жодного разу не виграла в цій номінації. Тим не менш, у 1994 році Американська кіноакадемія вручила їй почесну статуетку «Оскар» за «Досягнення всього життя». Дебора Кер народилася в Шотландії. Спочатку займалася балетом, але потім вирішила будувати акторську кар’єру й закінчила драматичну школу в Брістолі. В кіно дебютувала в 1940 році. Її майже одразу помітили заокеанські продюсери. В Голлівуді її британський акцент та холодна зовнішність сприяли тому, що актриса втілювала на екрані англійських аристократок. 1953 рік приніс Деборі Керр другу номінацію на «Оскар» за «Кращу жіночу роль» у фільмі «Віднині й на віки вічні» (першу вона отримала в 1949 році за роль у фільмі «Едвард, мій син»). Хоча нагорода їй не дісталася, але сцена з фільму, де Керр і Берт Ланкастер кохаються на гавайському пляжі посеред морських хвиль, згодом була визнана Американським кіноінститутом однією з найліпших сцен в історії кіно, а сам фільм включений до сотні Найромантичніших фільмів усіх часів. Дебора Керр відома також як театральна актриса, знімалася вона і на телебаченні.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-