Люди свободи. Калиновий світ Білокур, пісенна душа Івасюка, гарт Стуса, пломінь Чорновола

Люди свободи. Калиновий світ Білокур, пісенна душа Івасюка, гарт Стуса, пломінь Чорновола

Аналітика
4335
Ukrinform
Згадаймо українців, чия самовіддана боротьба допомогла нам здобути Незалежність

( Продовження )

24 серпня 1991-го Україна здобула Незалежність. Це стало результатом тривалої боротьби багатьох поколінь українців, численних людських жертв, результатом самовідданих, творчих зусиль багатьох визначних діячів, яких ми називаємо Людьми свободи. Спільно з Українським інститутом національної пам’яті Укрінформ пропонує читачам згадати світлі образи цих людей, їх віддане на алтар свободи життя і невмирущу спадщину, яку залишили по собі справжні українці.

Василь Чучупак (1895-1920)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Селянин за походженням та вчитель за професією. Перша світова війна зробила його кадровим офіцером, Українська революція - одним із перших отаманів Холодноярської республіки. Під проводом Чучупаки гайдамаки Холодного Яру упродовж двох років воювали за свободу проти більшовиків та білогвардійців. Волю Василь Чучупак цінував більше за життя. Потрапивши в оточення, останню кулю залишив для себе...

ДАТИ

1916 – Василя Чучупака мобілізують до царської армії, він закінчує військову школу та служить у званні прапорщика.

1918 – жителі села Мельники - столиці Холодноярської республіки – обирають його отаманом.

1919 – гайдамаки під проводом Чучупаки беруть участь у великому повстанні проти більшовиків.

1920 – гайдамаки під проводом Чучупаки беруть участь у вигнанні білогвардійців з Черкас.

12 квітня 1920 року – на хуторі Кресельці потрапляє в оточення більшовиків і приймає свій останній бій.

ЦИТАТА

«Лише одна родина Чучупаків склала на жертовник Батьківщини життя п'ятьох синів. Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися».
(Юрій Горліс-Горський)

Катерина Білокур (1900-1961)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Сільська дівчина з Полтавщини. Самотужки опанувала буквар – до школи батьки не пустили. Попри категоричну батьківську заборону малювати, нерозуміння з боку односельчан та матеріальні труднощі, стала визнаною художницею. «Велика любов до святого малювання» та відчуття внутрішньої свободи допомогли їй створити на полотні світ неймовірної краси, чи радше відтворити довколишній, як вона його бачила.

ДАТИ

1924 - невдала спроба вступити до Миргородського художньо-керамічного технікуму.

1928 - невдала спроба вступити до Київського театрального технікуму.

1940 - почула пісню у виконанні Оксани Петрусенко “Чи я в лузі не калина була”, під враженням намалювала калину і надіслала малюнок співачці. Петрусенко так сподобався малюнок, що попросила Павла Тичину розшукати художницю. У тому ж році роботи Білокур експонуються на обласній виставці у Полтаві, згодом - республіканській у Києві.

1954 - три картини Білокур: “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі.

1956 - за 5 років до смерті Катерина Білокур одержує звання “Народний художник України”.

ЦИТАТА

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
(Пабло Пікассо)

Ніл Хасевич (1905-1952)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Художник-графік, який замість всесвітнього визнання обрав шлях митня-повстанця. Підтримав боротьбу Української повстанської армії з радянською владою своїм талантом і життям. Його графіка стала ефективною зброєю в руках підпілля. Дереворити, виконані Нілом Хасевичем у криївках і віддруковані у підпільних типографіях, творили графічний стиль УПА. Копії гравюр розповсюджувалися серед іноземних посольств та делегатів сесії Асамблеї ООН.

ДАТИ

1930 - Ніл Хасевич стає студентом Варшавської академії мистецтв.

1931-1942 - його роботи експонуються на 35 міжнародних виставках у Варшаві, Празі, Берліні, Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі.

1942 - Хасевич вступає до УПА (псевдо «Бей», «Зот», «Старий») і створює підпільну мистецьку школу для повстанців,

1942-1952 - у підпіллі створює дереворити, листівки, плакати. Бере участь у виданні підлільних часописів. Малює серію портретів бійців і командирів УПА. Виготовляє печатки для головного командування та випускає повстанські гроші (бофони).

- вже після загибелі Ніла Хасевича у криївці на Рівненщині, у Філадельфії вийшов альбом його робіт “Графіка в бункерах УПА”.

ЦИТАТА

“Поки буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива”.
(Ніл Хасевич)

Олена Теліга (1906-1942)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Українська поетеса народилася під Москвою. Росла в російському середовищі. Активність в Організації українських націоналістів, приїзд в окуповану нацистами Україну, перебування у застінках гестапо і навіть смерть від нацистської кулі були наслідками життєвого вибору - віднайдення себе як українки. Олена Теліга присвятила боротьбі за Україну життя. Її безвідмовною зброєю стало слово.

ДАТИ

1918 - сім'я Шовгеневих переїздить до Києва. Батько Олени викладає в Київському політехнічному університеті. Олена ж навчається у жіночій гімназії.

Липень 1922 року - Олена Теліга виїздить до Чехії та оселяється у Подєбрадах. Вступає на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту.

Грудень 1939 року - переїжджає до Кракова, вступає в ОУН. Працює в культурній референтурі, готує тексти листівок і відозв, які надсилаються до України.

1941 - Олена Теліга вирушає до окупованої нацистами України. Кінцева зупинка - Київ. Тут вона очолює спілку українських письменників та редагує літературно-мистецький додаток до газети “Українське слово” - журнал “Літаври”.

21 лютого 1942 року - Олену разом із чоловіком Михайлом Телігою та соратниками розстріляли у Бабиному Яру.

ЦИТАТА

“Коли ми, поети, пишемо про відвагу, твердість, шляхетність посвяти й цими творами запалюємо та шлемо на небезпеки інших, то як можемо ми самі цього не робити?.. Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила так, як хотіла й як повинна була жити, коли ж сидітиму в безпечнім запіллі - це вже буде зрада мене самої!”
(Олена Теліга)

Сергій Корольов (1907-1966)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Український конструктор космічних кораблів у 31-річному віці заарештований НКВД за звинуваченням у шкідництві. Пройшов випробування сталінського ГУЛАГу. Табірне пекло не вбило у ньому прагнення до реалізації мрії життя - зробити космос досяжним. Режим не зламав його свободу думки. Корольов керував колективами, що зробили вирішальний внесок у підкорення космосу.

ДАТИ

1924 - вступає до Київського політехнічного інституту.

1945 - ув’язнений у таборах і “шарошках” ГУЛАГу.

1946 - стає головним конструктором балістичних ракет.

21 серпня 1957 року - запуск першої у світі міжконтинентальної балістичної ракети.

4 жовтня 1957 року - запуск першого в історії штучного супутника Землі.

12 квітня 1961 року - Корольов керує першим польотом людини в космос.

ЦИТАТА

"Те, що здавалося нездійсненним протягом століть, що ще вчора було лише сміливою мрією, сьогодні стає реальним завданням, а завтра - звершенням. Немає перешкод людській думці!”
(Сергій Корольов, 1966)

Петро Григоренко (1907-1987)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Радянський генерал, що став дисидентом. Ідейний комуніст, який став одним із найактивніших борців за права людини. Правозахисна діяльність коштувала йому чину, керівництва кафедрою, соціальних благ, урешті - батьківщини. Петро Григоренко блискуче поєднав відстоювання прав людини в СРСР із боротьбою за національне визволення. Будучи українцем, став на захист усіх пригноблених національностей: євреїв, кримських татар, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців. Безстрашність і почуття гідності Григоренка запалювали людей до протистояння тоталітарній системі.

ДАТИ

1943 - Петра Григоренка переводять із Далекого Сходу на німецько-радянський фронт. Під час війни він очолював штаб дивізії, був поранений.

1958 - заснував кафедру військової кібернетики у Військовій академії ім. Фрунзе у Москві.

1961 - першим серед представників правлячого класу виступає проти правління в СРСР однієї - комуністичної - партії. З цього виступу розпочинається його шлях дисидента.

1964 - за правозахисну діяльність Петра Григоренка ув'язнюють у психіатричній лікарні та позбавляють усіх військових звань і нагород. Вийшовши звідти, він очолює спротив каральній психіатрії.

1968 - у промові перед кримськими татарами закликає їх боротися за повернення на батьківщину.

1976 - член-засновник Московської гельсінської групи за дотримання прав людини та ініціатор створення Української гельсінської групи.

ЦИТАТА

“Мені важко було мовчки терпіти лицемірство правителів, але в той же час я розумів, що виступ буде коштувати мені усталеного способу життя, що цілком мене влаштовував... І тут з особливою силою охопила думка, що вже давно переслідувала мене: «Треба виступати. Не можна мовчати»”.
(Петро Григоренко)

Юрій Шевельов (1908-2002)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Німець за походженням, американець за паспортом, всесвітньовідомий український славіст Юрій Шевельов все життя відстоював право української мови на незалежність від “великоросійської”. Професор Гарвардського і Колумбійського університетів, автор близько 900 праць, які видавалися українською, німецькою та англійською мовами, він вивів українську мову в коло світових наукових інтересів. Перебуваючи в еміграції, ніколи не поривав зв’язку з Україною і брав активну у часть у житті української діаспори. Шевельов був президентом Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку, одним із фундаторів Мистецького Українського Руху, товариства "‘Друзі Харкова” та об’єднання українських письменників “Слово”; редактором журналів “Арка” та “Сучасність”.

ДАТИ

1908 - Юрій Шевельов народився у Харкові в родині етнічних німців. Його батько був монархістом і генерал-майором армії Російської імперії.

1940-і - захищає кандидатську дисертацію. Під час окупації України гітлерівськими військами займався наукою.

1952 - після тривалого періоду еміграції у Західній Європі виїжджає до Сполучених Штатів Америки. Стає найвідомішим славістом на Заході. Викладає в Гарвардському і Колумбійському університетах.

1979 - у Гейдельберзі виходить фундаментальна праця Юрія Шєвельова “Історична фонологія української мови”, в якій він спростовує існування східнослов’янської “братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української”.

2002 - помер у 94-річному віці у Нью-Йорку.

ЦИТАТА

“Шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, не через начотництво, сліпу віру і завжди обмежений фанатизм”.
(Юрій Шевельов)

Михайло Сорока (1911-1971)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

“Патріарх політв’язнів” – так його називали в радянських концтаборах. Із 60-ти років життя 34 він провів у неволі. Хоча після навчання у Празькій політехніці міг у Європі зробити кар’єру архітектора. Спершу його поневолила польська влада за те, що привозив до Західної України літературу, яка пропагувала незалежну Українську Державу. А радянська - заслала до ГУЛАГу. В найважчих умовах табірної системи Михайло знаходив для інших добре слово, ділився хлібом, підпільно організовував літературні вечори й релігійні свята, готував повстання. Помер в ув’язненні. Та в різних куточках світу його пам’ятають як людину волі, що перемогла тоталітарну систему.

ДАТИ

1937 - польська влада засуджує Михайла Сороку на 5 років за підозрою в причетності до ОУН. Ув’язнення відбував у Березі Картузькій, Гродно, Станіславові.

1940 - засуджений радянською владою за причетність до ОУН до 8 років у таборах ГУЛАГу. 1 вересня того ж року дружина Михайла Катерина Зарицька народила у львівській тюрмі сина Богдана.

1948 - у Воркуті створює підпільну організацію “ОУН-Північ”, що боролася за права політичних в'язнів. За це в 1952 році засуджений до смертної кари. Згодом її замінили на 25 років неволі.

1954 - Михайло Сорока долучається до організації Кенгірського повстання політв’язнів у Казахстані.

1971 - смерть в ув'язненні.

ЦИТАТА

“Якби світське суспільство наділяло своїх лицарів духу титулом святих, як це робить Церква, то серед жертв червоного людоловства першим, гідним цього звання я б назвав Михайла Сороку”.
(Святослав Караванський)

Марія Савчин (1925-2013)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Присвятила життя боротьбі за свободу народу. Більше дев’яти років пробула в підпіллі. Життя в криївках та сутички з ворогом, втрата рідних і близьких, арешти і тортури не притупили її чуйності. Вона була одним із останніх борців і свідків збройної боротьби за незалежність. Вирвавшись із радянської в’язниці, "Марічка" в емоційних мемуарах “Тисяча доріг” розповіла світові про зв итягу і життя у підпіллі, про ціну, яку за волю України сплатила сама і тисячі її побратимів.

ДАТИ

1940 - Марія Савчин - провідниця підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайонова керівниця українського Червоного Хреста та зв'язкова референтури служби безпеки крайового проводу ОУН.

1947 - її затримують польські чекісти у Кракові. Під час цього затримання Марія втрачає кількамісячного сина Зенона.

1953 - наступний арешт разом із чоловіком, полковником УПА Василем Галасою. Подружжя утримували в київській в’язниці та запропонували піти на співпрацю із МГБ: відрядити кур’єра до США для встановлення контакту із Українською головною визвольною радою. Галаса погодився лише на кандидатуру дружини, якій беззастережно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син та він сам.

1954 - “Марічка” від’їжджає до США. Перед від’їздом їй дали змогу побачити з вікна автомобіля 6-річного сина Петра. За домовленістю із чоловіком Марія Савчин розкриває перед УГВР наміри радянських спецслужб і більше не повертається до СРСР.

ЦИТАТА

“Було одне задумане діло, яке тримало мене при житті. Цей задум я виношувала в серці крізь увесь маршрут, він вів мене на Захід провідною зорею. Я почувала, що доля недаремне привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене великий обов'язок - зберегти пам'ять про нашу визвольну боротьбу, особливо її кінцевий період”.
(Марія Савчин)

Алла Горська (1929-1970)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Її називали совістю українського шістдесятництва. Народилася у зросійщеній родині в Ялті, до 14 років жила у Ленінграді. Та обрала для себе Україну. У монументальному мистецтві Алла Горська втілювала традиції знищеної школи бойчукістів. Створювала вітражі, мозаїки, писала картини, була художником костюмів у театрі під керівництвом Леся Танюка. Горська відкрито говорила про злочини сталінізму, викривала незаконні арешти дисидентів. Листувалася з в’язнями концтаборів, допомагала їхнім родинам та розповсюджувала самвидав. Відмовилася співпрацювати з КГБ. Ціною за вибір і позицію стало її життя.

ДАТИ

1962 - Алла Горська та однодумці засновують Клуб творчої молоді у Києві. Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком виявляють місця поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському цвинтарі та у Биківні й роблять заяву до міської ради.

1964 - її виключають зі Спілки художників за “ідейно хибний” вітраж “Шевченко. Мати” до 150-рїччя поета у вестибюлі Київського університету. Вітраж знищено.

1968 - художниця підписує громадського листа Леоніду Брежнєву з вимогою припинити політичні переслідування дисидентів, після чого її вдруге виключають зі Спілки художників.

28 листопада 1970 року - Аллу Горську вбито у Василькові поблизу Києва.

ЦИТАТА

“Я працюю, щоб було мистецтво сучасне, українське, яке представляє свій народ. Народ незламний”.
(Алла Горська)

В’ячеслав Чорновіл (1937-1999)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Журналіст, правозахисник, політик. Після навчання в Київському університеті міг зробити успішну кар’єру. Проте обрав шлях дисидента. Отримав вирок 15 років ув’язнення та заслання. Його книга “Лихо з розуму” розповіла світу про репресії в Радянському Союзі у 1960-ті. Чорновіл став лідером національно-демократичного руху, одним із тих, хто привів цей рух до перемоги - відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року.

ДАТИ

Листопад 1967 року - Чорновола засуджують до 6 років у колонії суворого режиму за книгу про шістдесятників “Лихо з розуму”.

1975 - стає лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна за праці "Правосуддя чи рецидиви терору" (1966) та “Лихо з розуму” (1967).

22 травня 1979 року - вступає до Української гельсінської групи.

Вересень 1989 року - В’ячеслав Чорновіл один із тих, хто створює “Народний Рух України за перебудову”.

25 березня 1999 року - загинув у автокатастрофі за нез’ясованих обставин.

ЦИТАТА

“Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі”.
(В’ячеслав Чорновіл)

Василь Стус (1938-1985)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 14 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично і психічно. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, - писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”.

ДАТИ

1959 - “Літературна Україна” друкує перші вірші Василя Стуса.

Вересень 1965 року - під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у Києві Василь Стус протестує проти арештів української інтелігенції.

12 січня 1972 року - поета арештовують. Київський обласний суд звинувачує Василя Стуса в антирадянській агітації та пропаганді й засуджує до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.

14 травня 1980 року - другий арешт. Його визнають особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджують до 10 років примусових робіт та 5 років заслання.

З вересня 1985 року - Василь Стус гине під час голодування в карцері.

ЦИТАТА

“Поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій. Якби було краше жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі...”
(Василь Стус)

Володимир Івасюк (1949-1979)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Талант зробив його відомим спершу в рідному Кіцмані, згодом - у Чернівцях, а в 20 років автора “Червоної рути” знав увесь Радянський Союз. Пісні “Водограй”, “Я піду в далекі гори” ставали переможницями пісенних конкурсів. Він один із тих композиторів і виконавців, що започаткували українську естрадну пісню. Принципова відмова писати музику на російськомовні тексти та прославити 325-у річницю “возз’єднання” України з Росією коштувала 30-річному композиторові життя. Прощання з ним тисяч людей у Львові стало виявом того, що навіть під товстим льодом “застою” зріють паростки свободи.

ДАТИ

1964 - Володимир Івасюк створює шкільний ансамбль “Буковинка”, для якого пише перші пісні.

1966 - вступає до Чернівецького державного медичного інституту і відразу ж був відрахований за те, що повалив пам’ятник Леніну в Кіцмані.

1971 - пісня “Червона рута” стає піснею року на Всесоюзному пісенному конкурсі “ПІсня-71”.

1974 - Софія Ротару з піснею “Водограй” стає лауреаткою фестивалю естрадної пісні “Сопот-74”. Тоді українська пісня вперше прозвучала на міжнародному конкурсі.

24 квітня 1979 року - Володимир Івасюк пішов з дому і не повернувся. 18 травня у лісі неподалік Львова його знайшли повішеним.

ЦИТАТА

“Мабуть, в житті призначено
Шукати всім зорю ясну”.
(Володимир Івасюк “Фантазія травневих ночей”, 1975)

Назар Войтович (1996-2014)

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

“Його образ - світлий. Така в нього й душа була”. Так згадує Назара Василь Оверко, директор травневської школи. У цьому селі на Тернопільщині мешкав Назар Войтович. Він цікавився історією, колекціонував старовинні речі, які знаходив під час численних походів. Остання книга, яку так і недочитав, - “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Захоплювався малюванням. Захоплення прагнув перетворити у професію. Але йому судилося стати наймолодшим героєм Небесної сотні. 19 лютого Назар Войтович уперше вирушив на київський Майдан. 20-го - його життя забрала куля снайпера. На батьківській хаті залишилася створена Назаром мозаїка у вигляді калини.

ЦИТАТА

“Матусю, пам’ятай мене живого,
Бо навіть спам’ятатися не встиг,
Від кулі снайпера мені чужого
Я наймолодший з тих, хто в землю ліг...”
(Світлана Бояркевич)

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

(Першу частину – «Люди свободи. Душа Липківського, всеукраїнство Міхновського, сталь Коновальця" – читайте тут)
 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-