За яке правління і за чиє військо молитва?

За яке правління і за чиє військо молитва?

Блоги
1229
Ukrinform
Недавня хресна хода УПЦ МП багато дечого сказала

Не знаю, який був намір ходи. Зрештою були різні інтерпретації.  Враження моє, а я перебував у Києві в той час, 27-28 липня ц.р. ,було таке,  що під назвою релігійної громади працює активно в Україні п'ята колона Москви.

На мою думку, хресна хода по Україні взагалі відбулася без ефекту, але з реакцією. Це захід, напевнее продуманий у Кремлі, але підкреслив яскраву проблему в Україні, яка існує вже двадцять п'ять років.

Московський Патріархат постійно поборює українські релігійні течії, зокрема, греко-католиків і православних Київського патріархату та автокефалістів.  Мені пригадуються заходи,  коли святилася площа під катедральний собор УГКЦ у Києві. Я тоді мало що не побився з партійцями Вітренко і Симоненка. Недавно Московський Патріарх Кирило поборював українські церкви при зустрічі з Папою. Він зробив це також у підготовці до православного синоду на Криті,  куди вірні українці православні КП і УАПЦ не були запрошені на вимогу московської церкви, а з Москви і так не приїхали.

Чому тоді загальноприйнятим було не чіпати учасників хресної ходи –московських тітушок? Чи п'яту колону не треба поборювати? З другої сторонни, будь-якій конфесії слід надавати якнайширшу свободу.

Для мене стоїть ще і таке питання. Україна і Москва знаходяться у стані війни, незважаючи, що війна формально не проголошена. Оскільки війну започаткувала Москва вторгненням на територію України, Москва є явним ворогом України. Це незаперечні факти навіть для найбільш збаламучених вірних УПЦ МП. Питання стоїть перед духовними служителями та вірними УПЦ МП. От  коли вони у час відправи у неділю святу, під час Божественної Літургії, моляться за правління і все військо, чи моляться вони за правління в Росії, за Путіна, за Кремль і його військо або найманців, тобто за наїзника, а чи за владу в Україні і Збройні сили України. Це питання поставила  мені моя добра знайома, до речі, українка греко-католик, яка по совісті не могла зрозуміти цього парадоксу: ось  правління і військо чужої імперіалістичної держави вбиває наш народ, а деякі люди того народу за цих бандитів моляться. .  

У Росії духовні служителі і миряни Російської Православної Церкви МП, а їх не так і багато сьогодні,  у той самий час,без сумніву, моляться за Путіна, Лаврова, Російську Думу, російських військових служителів,  російських солдатів на території України, а також за окупаційну владу в Криму та в Донецькій і Луганській  «народних республіках». Це їх справа.

РПЦ МП – це одна з найбільших релігійних ілюзій світу. Її українська частина подвійно несе цей тягар релігійного спотворення, бо вона була спірно, штучно і насильно з'єднана, а потім без жодного виявлення власної волі  вдруге затягнена у ярмо Кремля Сталіним. Сьогодні вона, та українська частина, служить вбивцям власного народу.

У четвер 28 липня ц.р.  Президент України виступав на Володимировій гірці в Києві. Місце символічне тому, що усі українські християнські церкви походять від Києва і Князя Володимира. Київ – це матір всіх українських християнських церков і,  мабуть і, московських, як це згадав Президент України. Президент також мовив і такі слова:

«За цей рік як український Президент я мав добру нагоду зустрітися з Вселенським Патріархом. Твердо переконався, що Його Всесвятість молиться за Україну і думає над тим, як допомогти нам вирішити наші проблеми.

Сьогодні я особливо радий вітати серед нас його високоповажного представника, архієпископа Тельміського Іова. Перекажіть, владико, Його Всесвятості, що Православна Церква в Україні потребує невідкладної уваги з боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він – єдиний, хто спроможний допомогти православним України об’єднатися та врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я».

Слово – за Вселенським Патріархом. Але не тільки. Чи не прийшов час прозріння і для наших українців? До релігійних питань, як до всього іншого, можна підходити різно. Сталін підходив з терором, приклад чого згадується особливо цього року, у річницю “Львівського Собору” на якому фактично зліквідовано всі християнські церкви, крім Сталінської. Сьогодні ця церква діє в Росії та в Україні. Натомість в Росії немає формально зареєстрованої одної української католицької чи православної церкви.

Одначе,  ми не вони – не Сталін, не Путін, не Кирило. Не можна і не треба забороняти будь-яких церков в Україні, навіть тих, які є ілюзією релігійної спільноти, а фактично п'ятою колоною ворожої імперії. Церква – це люди. Люди в Україні в УПЦ МП, так само як і Вселенський Патріарх. повинні визначитись врешті. Чи будуть вони молитися за Путіна та російські війська, які вбивають український народ, чи будуть молитися за той народ. Вибір не складний. Мабуть, бракує тільки зрозуміння, що цей вибір – це вибір особистої вільної совісті людини. Маю надію, що сьогоднішні вірні УПЦ МП, а також Вселенська Церква зроблять рішучо совісний вибір.   

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-