29 травня. Пам’ятні дати
Сергій Петрович Кульчицький (1963-2014) – український військовий, генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України. Народився майбутній генерал у німецькому місті Ваймар – батько був військовим, і сім’я Кульчицьких їздила по всіх усюдах. Мешкали і на Далекому Сході, і в Східній Німеччині. Ким бути і куди вступати після закінчення школи навіть і питання не виникало – звісно, що військовим. Щоправда, мати, наче передчуваючи трагічну долю, була проти і хотіла, аби її сини мали мирну професію (молодший син, теж військовий, помер 30-річним від серцевого нападу). Але переконувати було марною справою. У 1981 році Сергій закінчив Уссурійське суворовське військове училище, а 1985 року – Далекосхідне вище військове командне училище. Вісім років служив у важких умовах Заполяр’я. Але як тільки Україна стала незалежною, повернувся на батьківщину своїх предків, служив у її армії. З початком бойових дій на сході нашої країни Кульчицький був у вирі подій: займався підготовкою військових (добровольців Самооборони Майдану), їздив на передову. 29 травня 2014 року, вертоліт Мі-8, на якому знаходився генерал-майор Сергій Кульчицький, був збитий проросійськими терористами неподалік гори Карачун. Це був його четвертий виліт на Карачун і останній день перед відпусткою… Тоді загинуло 12 чоловік – шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи екіпаж гелікоптеру, та шість – представників спецпідрозділу МВС України. Серед загиблих нацгвардійців, крім генерала Кульчицького, були командир екіпажу вертольоту полковник Сергій Бульдович, начальник групи бойової та спеціальної підготовки в/ч 3024, майор Віталій Курилович, старший бортовий технік – інструктор вертолітної ескадрильї в/ч 2269 капітан Сергій Кравченко, інструктор (старший кулеметник) відділення кулеметників взводу вогневої підтримки в/ч 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання, прапорщик Віктор Ліпський та інструктор (старший кулеметник) взводу вогневої підтримки 2-ї роти спеціального призначення в/ч 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання, прапорщик Валентин Білошкурський. 20 червня 2014 року Сергію Петровичу Кульчицькому було посмертно присвоєно звання Героя України – за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України, інших загиблих було відзначено орденом «За мужність» І ступеня (посмертно). Пам’ять військового гідно вшанована – зокрема, Батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, який генерал Кульчицький почав формувати із бійців Самооборони Майдану, присвоєно почесне найменування – «батальйон ім. Героя України генерала Кульчицького». Його ім’ям називають вулиці в українських містах, йому встановлюють погруддя, а на могилі на Личаківському цвинтарі Львова завжди море квітів. Але найпочеснішим і для загиблого, і для його рідних є світла пам’ять, яку по собі залишив Небесний генерал у серцях сотень людей, яких на життєвому шляху зводила з ним доля. Яким він був? Дуже щирим, товариським. Любив дружину, сім’ю, музику (ходив в оперу), природу. Мав «золоті руки» – міг власноруч до гвинтика перебрати двигун бетеера, полагодити дах у занедбаній будівлі, а налаштовані ним автомати для необстріляних новачків і по сьогодні справно стріляють. Багатьом колишнім майданівцям, що рвалися в бій, але далеким від військової справи, він врятував життя. Його називали другим батьком і ангелом-охоронцем. Він сам обходив блокпости, літав на вертольоті. Цілеспрямований, зібраний, підтянутий – ідеальний військовий. Для багатьох генерал Кульчицький був символом нової української армії – сильної, надійної, боєздатної.
Сьогодні Міжнародний день миротворців Організації Об’єднаних Націй. Проголошений рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 2002 року. Саме цього дня в 1948 році Рада Безпеки ООН заснувала першу місію з підтримки миру. В Україні цей день був впроваджений Указом Президента «Про Міжнародний день миротворців» від 30 квітня 2003 року. Відзначається щороку цього дня. За всю історію ООН, організація була залучена до понад 70 миротворчих місії, 18 з яких досі є діючими. До місій залучалися представники зі щонайменше 130-ти країн світу. Українські миротворці входять до міжнародних місій з 1992 року. За цей українські військовослужбовці прийняли участь в 17 миротворчих місіях ООН.
Разом з тим сьогодні в Україні професійне свято - День хіміка, що відзначається згідно Указу Президента від 7 травня 1994 року в останню неділю травня.
Ювілеї дня:
180 років від дня народження Костя Гавриловича Горбаля (1836–1903), українського поета, журналіста. Екстерном закінчив гімназію в Чернівцях, працював домашнім учителем на Буковині. Згодом навчався у Львівському університеті. Видавав і редагував журнал «Нива» та газету «Русь». У 1868-1901 рр. вчителював у Тернополі, Стрию і Перемишлі. Автор оповідань, статей. Підтримував дружні стосунки з Федьковичем, який присвятив Костю Горбалю поему «Новобрачник».
Роковини смерті:
10 років тому в американському Бостоні (штат Массачусетс) відійшов у вічність Омелян Йосипович Пріцак (1919-2006), видатний український історик, сходознавець, мовознавець, іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, почесний доктор всесвітньо відомих університетів, член багатьох академій наук світу, один із співзасновників Міжнародної асоціації україністів, Організатор української науки у світі; засновник і довголітній директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, Інституту сходознавства імені А. Кримського НАНУ, редактор багатьох наукових часописів. В українській історіографії чи не найвідомішою стала концепція Омеляна Пріцака про походження Русі, зв’язок давньої історії України та тюркомовного світу. Автор близько 1000 наукових праць зі сходознавства та історії України. Омелян Пріцак народився на Львівщині (с. Лука Самбірського району), його дитинство і юність минули в Тернополі. У цьому місті він закінчив гімназію, самотужки вивчив декілька східних мов. Вищу освіту здобував у Львівському університеті (історичний факультет), Берлінському та Геттінгенському університетах. У 1940–1941 роках працював на посаді молодшого наукового співробітника та наукового секретаря Львівського відділу Інституту історії України та навчався в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР, де наукове керівництво обдарованим молодим науковцем здійснював академік Агатангел Кримський. У воєнні та повоєнні роки жив і працював у Німеччині (викладав польську і українську мови в Геттінгенському університеті), на початку 60-х років переїхав до США. В Америці плідно займався науковою і викладацькою роботою, зокрема, викладав (до 1990) у Гарвардському університеті. На початку 90-х років Омелян Пріцак повернувся в незалежну Україну. Його було обрано іноземним академіком Академії наук України, він ініціював створення Археографічної комісії, викладав історіографію та історіософію в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка. Чималі аудиторії головного вишу країни були повні-повнісінькі від охочих послухати лекції Омеляна Пріцака, науковця зі світовим ім’ям. Приходили туди не тільки студенти-історики певного курсу університету Шевченка, але й студенти з Могилянки – ніде було й яблуку впасти – сиділи на лавах, у проходах, на підвіконнях. Не те, щоб в українському виші не було гарних викладачів чи лекторів – просто Пріцак був першим західним (справжнім) професором, наочним прикладом рівня викладання у тому ж таки Гарварді. Приміром, він абсолютно невимушено вставляв під час лекції чималі цитати англійською, німецькою, французькою, з легкістю переходячи з однієї мови на іншу, й знову повертаючись на чудову українську. Блискучий інтелект, манера, стиль, глибина – все це було «вищим пілотажем», не баченим доти ані зрусифікованим українським студенством, ані зрадянщеними викладачами. Довершувала ж картину витончена асистентка пана Пріцака, яка то безшумно протискалася поміж рядів, то сиділа з прямою спиною біля кафедри, щось записуючи. До студентів вона зверталася виключно на ви, додаючи вже зовсім незвичне «панно» чи «пане».
