27 березня. Пам’ятні дати

У ніч на 27 березня, о третій ночі, українці перевели годинникову стрілку на годину вперед, країна перейшла на «літній час». Літній час це місцевий час, притаманний певному часовому поясу, який встановлюється на певній території на літній період року, переважно з кінця березня до кінця жовтня і зазвичай різниться на годину від стандартного часу, прийнятого на цій території. Україна, яка належить до другого часового поясу (київський час), переводить годинники з 1981 року. 13 травня 1996 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 509 «Про порядок обчислення часу на території України».  Щоправда, у 2011 році українські народні обранці спробували скасувати зміну часу, але відповідне рішення так і не було ухвалено. Введення літнього часу було запроваджено з метою більш раціонального використання світлого часу  доби і економії електроенергії на освітлення. Першою країною, яка перевела годинники на літній час, була Німеччина. Сталося це 30 квітня 1916 року (цього року буде ювілейна дата – 100 років). Йшла Перша світова війна, треба було заощаджувати де тільки можна, тож прагматичні й економні німці пішли на такий крок. Наступною стала Британія, вона перевела свої годинники 21 травня 1916 року. Втім, сама ідея про переведення годинників існувала й до того. Зокрема, згадують відомого американського політика Бенджаміна Франкліна та написану ним ще у 1784 році  працю «Економічний проект зі зменшення вартості світла». На сьогодні деякі країни світу від переведення часу відмовилися – це Китай, Індія, Сінгапур, Японія, Грузія, Казахстан, Узбекистан, Росія, Білорусь та інші. Натомість літній час застосовують у 72 країнах світу, зокрема майже в усіх країнах Європи. Тема переведення часу дискусійна, з кожного боку є свої за і проти. Противниками є медики, адже вони знають, що для людського організму подібні експерименти мають не дуже позитивні наслідки. Особливо це стосується людей похилого віку, дітей, хворих. Обивателі в питанні переведення годинникової стрілки теж діляться на дві категорії: одних щорічне літньо-зимове переведення дратує, інші тішаться з самого процесу, майже ритуалу; можливо, вони бачать себе, принаймні, головними годинникарями самої Британської королеви – Біг-Бен, куранти і тому подібне. А ще, звісно, це інформпривід нейтрального характеру для розмови за пару днів до і після події. До нової зміни часу.

Щороку 27 березня людство відзначає Всесвітній день театру. День був заснований у Відні на ІХ конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО в 1961 році. Це свято всіх тих, хто причетний до мистецтва Мельпомени – акторів, режисерів-постановників, декораторів, костюмерів, світлотехніків, звукорежисерів, білетерів, драматургів, театральних продюсерів тощо. Так само, як у кіно є декілька провідних кінооглядів світового рівня (Канн, Берлінале, Венеція, Локарно), так і у світі театру є свої головні фестивалі. Проходять вони в Європі, переважно літом. Один із найбільших театральних фестивалів – Авіньйонський, який проводиться з 1947 року у липні. Майже на місяць французьке місто Авіньйон стає театральним майданчиком, але головною сценою все ж є внутрішній двір Папського палацу. Протягом фестивалю просто неба показують понад 300 вистав. Крім того, у місті відбуваються численні виставки, концерти, зустрічі акторів з критиками тощо. Інший знаменитий театральний огляд Європи відбувається у шотландському Единбурзі в серпні. Він теж триває майже місяць, на ньому відбуваються головні театральні прем’єри за участю найвідоміших театральних режисерів світу. Лише в Единбурзі поряд із виставами класичного театру можна побачити наймодерніші постановки. Головний майданчик Единбурзького фестивалю знаходиться поряд з головною історичною будівлею міста – Единбурзьким замком. Поки триває фестиваль, у місті відбуваються міні-карнавали, художні виставки, семінари, майстер-класи, музичні концерти, та інші не менш цікаві дійства. І зрештою, третій європейський театральний фестиваль – це фестиваль у бельгійському Генті, якому вже більше 160 років. Щороку в липні його відвідують понад 100 тисяч осіб на день, тоді як населення самого Гента – близько 250 тисяч. Якщо Единбург – це здебільшого фестиваль інтелектуалів, перебірливих і прискіпливих критиків і театральної еліти, то фестиваль у Генті – грандіозна народна феєрія. Щороку до Гента з’їжджаються вуличні театри з усього світу і циркові трупи, фокусники, клоуни, міми; вулиці міста вирують, тут вам запросто можуть дати урок акторської майстерності, танців, сценічної мови тощо. Одним словом – будь-який театр – це завжди свято і це завжди диво. Диво акторського перевтілення, диво сцени, режисури. Якось сучасного німецького театрального режисера швейцарського походження Кристофа Марталера (один із найцікавіших і оригінальних європейських режисерів) запитали, чого він не терпить у театрі. І він відповів: «Цинізм. А ще я не люблю, коли принижують тих, про кого грають. Це дуже часто трапляється в театрі, але я цього не терплю. Ще не терплю, коли актори входять на сцену через бутафорські двері і намагаються переконати публіку, що їхні персонажі тільки-но прийшлі з вулиці. Все інше в театрі я обожнюю».

Католицький світ святкує сьогодні Воскресіння Господнє

Ювілеї дня:

145 років від дня народження Генріха Манна (1871–1950), німецького письменника. Брат Томаса Манна. З 1933 року в еміграції, з 1940 мешкав в США. Автор романів: «Земля обітована», «Учитель Гнус»; історичної дилогії «Молоді літа короля Генріха ІV», «Зрілі літа короля Генріха ІV»; публіцистичних творів. Твори письменника перекладені і українською мовою.

115 років від дня народження Ейсаку Сато (1901–1975), японського політичного і державного діяча, лауреата Нобелівської премії миру (1974). В 1964-1972 рр. – прем’єр-міністр і голова правлячої Ліберально-демократичної партії Японії. За цей період були нормалізовані відносини Японії та Південної Кореї (1965), була створена за участю Японії Азійсько-Тихоокеанська рада (1966), підписана угода з США про повернення Японії островів Рюкю (1972, префектура Окінава). Від імені Японії підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

105 років від дня народження Михайла Михайловича Сороки (1911-1971), відомого українського політичного діяча, правозахисника, члена ОУН, багатолітнього в’язня польських і радянських концтаборів. В ув’язненні Михайло Сорока пробув 31 рік – половину свого життя. Його дружина – Катерина Зарицька віддала мордовським концтаборам 25 років. Після чотирьох місяців щасливого сімейного життя, 22 березня 1940 року, за причетність до діяльності ОУН Михайло Сорока і Катерина Зарицька були заарештовані більшовиками і вже більше ніколи в житті не бачили один одного. Лише в 1991 році (у двадцяту річницю смерті Сороки), багатолітня розлука закінчилася – роз’єднані життям, вони поєдналися в могилі, коли прах Михайла Сороки був перевезений із Мордовії і разом із прахом дружини перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові. Їхній єдиний син Богдан (відомий український художник-графік), народився у львівській тюрмі у вересні 1940, і вже з перших років свідомого життя став об’єктом психологічного терору чекістів. Задовго до смерті Михайло Сорока виклав власне життєве кредо в одному із листів: «… Я нікому ніколи не вдіяв кривди свідомо. Якщо й довелось кому переживати через мене, то всупереч моїм бажанням… Чуюся спокійним, бо моя совість чиста, бо те, за що вже довелося багато страждати особисто, йменується Правдою. Почуття справедливості власних вчинків завжди буде джерелом рівноваги та спокою душі. Доки буде панувати несправедливість, брехня, кривда, утиск – доти мені буде погано жити, бо я боротимусь з тим. І тому, що найчастіше силу мають ті, що послуговуються перечисленим, вони триматимуть за гратами тих, хто виступає проти панування зла…»

Роковини смерті:

10 років від дня смерті Станіслава Лема (1921–2006), польського письменника, визначного представника науково-філософської фантастики. Народився у Львові в родині лікаря. Навчався 1939-1941 і 1944-1946 у Львівському медичному інституті. Після війни оселився в Кракові, де закінчив медичний факультет університету. Працював при кафедрі психології, займався історією і теорією науки, співробітничав у редакціях науково-популярних журналів. Літературну діяльність розпочав у 1946 році публікацією в періодиці роману «Людина з Марсу». Перший науково-фантастичний роман «Астронавти» побачив світ п’ять років потому. Найвідоміші романи Лема – «Едем», «Солярис», «Голос Неба», «Щоденник, знайдений у ванні», «Магелланова хмара», «Мир на землі». Відомий також філософсько-соціологічними дослідженнями, серед яких і знаменита «Сума технології». Автор понад 70 книг, перекладених 41 мовою світу і виданих загальним накладом майже 30 мільйонів екземплярів. Помер у Кракові, в клініці кардохірургії Ягеллонського університету на 85-му році життя. З белетристикою Лем покінчив наприкінці 80-х років ХХ століття. «Від фантастики намагаюся триматись якомога далі, – зізнавався він в одному з інтерв’ю. – Собаки-телепати, летючі тарілки і бермудські трикутники здаються мені дурістю і смертельною нудьгою. Скільки у світі реальних проблем, дивуюся, що людям кортить вигадувати якісь історії…»