Порятунок від "русского мира". Турки-месхетинці з Донбасу переїжджають у Туреччину

Порятунок від "русского мира". Турки-месхетинці з Донбасу переїжджають у Туреччину

1711
Ukrinform
Турки-месхетинці, які живуть у РФ, як у гетто, просять розширити програму евакуації і для них

На другу половину лютого запланована друга хвиля евакуації турків-месхетинців з Донецької області. Програма переселення була запущена через те, що поселення турків-месхетинців (ахиска) потрапили у зону бойових дій. Турки-месхетинці, які проживають у Росії, дізнавшись про програму евакуації своїх співгромадян з Донецької області, звернулися до президента Туреччини і представників міжнародних турецько-месхетинських організацій, зайнятих переселенням, заявивши, що їхні умови проживання у Росії нітрохи не кращі, ніж у зоні бойових дій, і вони також потребують евакуації.

ТУДИ, ДЕ ЛЮДСЬКЕ СТАВЛЕННЯ

Наприкінці минулого грудня у Туреччину були вивезені 347 турків-месхетинців, це 92 сім'ї, чиї поселення опинилися в зоні АТО на Донбасі. Турецькі родини вивозили автобусами з Донецької області до Харкова, звідки двома літаками їх переправили у Туреччину.

Всі витрати, пов'язані з переселенням, взяв на себе уряд Туреччини, каже голова діаспори турків-месхетинців у США, член управління всесвітньої організації турків-месхетинців DATUB Айдин Мамедов.

“Коли почалася війна на Донбасі, турки-месхетинці, як, втім, й інші громадяни, які опинилися у надзвичайній ситуації. У багатьох в результаті бойових дій були зруйновані будинки. Роботи, якої і так було небагато, через війну не стало взагалі. Ахиска, в основному, займалися сільським господарством. А як можна працювати в полі, коли навколо війна?", - розповідає Айдин Мамедов.

Про евакуацію вперше заговорили ще у березні минулого року, зазначає він. Зиятдин Касанов, голова DATUB, звернувся до президента Туреччини Реджепа Ердогана, який обіцяв усіляку підтримку переселенцям на державному рівні.

Тими ж днями Ердоган прилітав до Києва, щоб у близькому спілкуванні обговорити питання переселення ахиска із зони АТО. Керівництво України пообіцяло надавати допомогу.

У Туреччині, за 11 кілометрів від міста Ерзиджан розташоване приміське селище Uzumlu ("Виноградний") з населенням 6800 осіб. Сюди і вирішили евакуювати переселенців з Донбасу. З подачі DATUB і уряду Туреччини з минулої весни почали будувати ціле містечко для майбутніх переселенців.

“За програмою вже збудовано 580 будинків. Їх передадуть людям "під ключ" - з усією необхідною "начинкою": пральні машини, телевізори, кондиціонери, посуд, всі меблі. Це повністю готове для життя родини житло", - розповідає Айдин Мамедов. І показує фотографії: білі двоповерхові будинки з балконами, супутниковими тарілками, всередині - ліжка, стільці, шафи, столи, килими, сучасне оздоблення.

За словами Мамедова, програма передбачає і майбутнє працевлаштування переселенців.

"Це селище не дарма носить назву "Виноградне". Тут особливий мікроклімат, сприятливий для заняття сільським господарством, тут свій особливий сорт винограду. Варто кілометрів десять від'їхати - виноград вже не такий.

Поруч із містечком розташується фабрика з переробки й винограду, й інших фруктів, овочів. При фабриці - склади для готової продукції. Роботи всім вистачить", - упевнений глава американських ахиска Айдин Мамедов.

Організувати дозвілля допоможе культурний центр, де ахиска зможуть зіграти весілля, проводити вечори пам'яті. Культура турків-месхетинців цікава любов'ю до масових заходів з кожного значного приводу. На весіллі ахиска можуть, наприклад, бути до кількох сотень гостей.

Наступні 72 сім'ї, які планують переселити у лютому, за словами Айдин Мамедова, переселять у населений пункт Ahlat - це за 50 кілометрів від міста Bitlis, населення якого становить близько 25 000 осіб.

Не всі з тих, кому запропонували евакуюватися із зони АТО в Туреччину, погодилися, говорить Мамедов. “Деякі не хотіли їхати. Народ, що пережив депортацію і погроми, від яких довелося тікати, боїться переїжджати. Навіть перебуваючи у зоні бойових дій. Люди зіткнулися з такою проблемою: керівництво сепаратистів з так званої ДНР, яке мріє захопити Донецьку область цілком, незадоволено намірами ахиска виїхати. Для бойовиків - зручні покврні працівники. До того ж, як і в Росії, у деяких з них досі паспорти радянського зразка. Місцевим вигідно було тримати їх у такому статусі. Немає документів - і скаржитися на порушення своїх прав не можеш. А отже, з людиною можна робити, що завгодно", - розповідає Айдин Мамедов.

Невирішені проблеми з паспортами та іншими документами - погана спадщина режиму Януковича, коли на цих людей та їхні біди ніхто не звертав уваги. У ті часи ахиска у Донецькій області мали такі ж проблеми, як і їхні родичі в Росії, адже при Януковичі влада займалася тим, що копіювала Росію. Копіювала і її ставлення до туркок-месхетинців - як до людей навіть не другого, як кажуть ахиска, а третього сорту.

Турки-месхетинці та не пішли б на цей крок, спостерігаючи за змінами в Україні, що відбулися після Майдану, але - розводять руками багато з тих, хто все ж вирішив поїхати - близькість війни вносить свої корективи. Українська влада як могла допомагала евакуації, знайшла автобуси для переїзду в Харків. А в Харкові їх вже чекали літаки на Туреччину.

Поісля прильоту, говорить Мамедов, переселенців розмістили у нових будинках. З тридцятьма з них особисто зустрівся президент Ердоган. І якщо спочатку охочих виїхати було всього 677 сімей, то після 25 грудня, коли перша група прибула на місце і, зв'язавшись з земляками, розповіла про привітний прийом, їхній приклад готові наслідувати всі ахиска, які залишилися в області .

Програма переселення не має строків, вона буде працювати доти, поки остання турецька сім'я не покине зону бойових дій на сході України.

“У грудні з Донбасу вивезли 347 осіб. Зараз будинків, повністю готових для прийому мешканців, стало більше, думаю, у лютому приймемо ще кілька сотень. Будемо вивозити людей у міру готовності житла. Президент Ердоган розпорядився надавати всіляку допомогу - автобусами, літаками, всім", - розповів глава американських турків-месхетинців Мамедов.

Російська пропаганда, негативно налаштована щодо Туреччини, лякає: мовляв, ахиска з України переселяють у якісь "буферні зони", на кордон з курдськими поселеннями.

“У російських новинах повідомляють, що наш народ Туреччина нібито перевозить у небезпечні місця і виставить бар'єром між турками і курдами. Це маячня. Це споконвічні турецькі землі, де ще за Османської імперії проживало 350 000 турків (у той час, коли в Стамбулі - лише 50 000). Ці землі - історична батьківщина турків, не оспорювана ніким тисячоліттями", - переконаний Айдин Мамедов.

“МИРНА" РОСІЯ - ЯК ЗОНА АТО

Втім, активність російської пропаганди зрозуміла. Звістка про те, на якому рівні і в які умови евакуюють ахиска в Туреччину, рознеслася по діаспорам турків-месхетинців всього світу. Стали подумувати про те, щоб поїхати в Туреччину і ахиска з Росії.

Один з турків-месхетинців, який проживає у Кабардино-Балкарії, розповів автору цих рядків, що в Росії ахиска живуть не краще, ніж жили їхні одноплемінники у зоні АТО, хоча війни в Росії немає. “Війна страшна річ, але вона допомогла нашим на Донбасі нарешті виїхати і жити по-людськи. Ми ж залишаємося мучитися в Росії, бо війни у нас немає", - сказав він, але прізвище назвати не побажав, побоюючись переслідування з боку місцевої влади.

Всього на Північному Кавказі і на півдні Росії проживає близько 100 000 турків-месхетинців. Потрапили вони сюди після ферганских погромів 1989 року, коли через спалах націоналізму в Узбекистані радянські війська і правоохоронні органи вивезли їх на територію нинішньої Росії. Тут вони оселилися у Північній Осетії, Чечні, Кабардино-Балкарії, Ставропольському, Краснодарському краї, Ростовській області і в сусідніх регіонах. Переживши сталінську депортацію листопада 1944 року, в результаті якої тільки в дорозі, в товарних вагонах загинуло 17 тисяч осіб, турки-месхетинці знову стали біженцями, тепер вже в Росії.

І хоча з часу розвалу СРСР пройшло вже майже чверть століття, багато з них досі мають на руках лише радянський паспорт. Інші живуть за узбецьким, періодично виїжджаючи в Узбекистан, щоб отримати позначку про перетин кордону (згідно з російським законодавством іноземні громадяни можуть перебувати в Росії лише певну кількість часу).

Умови їхнього життя жахливі. І тому в 2004 році Міжнародна організація міграції (МОМ), за сприяння уряду США, відкрила програму з переселення ахиска в Америку. Евакуація почалася з Краснодарського краю Росії, де стан справ був найгіршим.

Вже до вересня 2005 року заяви про участь у програмі подали 21 000 турків-месхетинців з Росії. Майже 12 000 з них переїхали до 60 міст Америки. Однак програму було припинено. Самі ахиска стверджують: це сталося через домовленості уряду США і Росії про те, що остання буде надавати всіляку допомогу туркам-месхетинцям і створить для них прийнятні умови життя.

Втім, у ті роки відносини між Росією і США були не такими, як зараз.

У США турки-месхетинці чудово асимілювалися, багато з них отримали освіту. Молодь розмовляє кількома мовами. Ахиска відкрили успішні комерційні компанії, де займаються багатьма речами - від логістики у сфері вантажоперевезень до організації підприємств харчування.

За 10 років проживання у США турки-месхетинці досягли рівня життя, який у Росії зазвичай називають словом "бізнес-клас". І це ті громадяни Росії, хто не мав ніяких прав, а багато - й документів, і чиї діти не могли навчатися в школах, юнаки - служити в армії, а місцеві органи влади постійно вимагали від них хабарі за різні, часом надумані порушення.

ЖИТТЯ У ГЕТТО

Свої зобов'язання - забезпечити туркам-месхетинцям нормальне життя - Росія не виконала. Умови її залишалися важкими - про що ахиска (ті з них, хто не побоявся) скаржилися своїм одноплемінникам в інших країнах.

У грудні 2013 року група турків-месхетинців з США - Айдин Мамедов, Махмуд Шовкатов та Іслам Шахбандаров разом з двома незалежними російськими журналістами, проїхали по місцях проживання ахиска в Росії. Збиралися організувати фотовиставку про життя турків-месхетинців, присвячену 70-річчю сталінської депортації. Однак наштовхнулися на шалений опір місцевої влади і правоохоронних органів.

Групу журналістів і американських ахиска неодноразово затримували, вилучали документи, за їхньою машиною постійно велося стеження. За день "хвіст" вели до 8 машин.

Підсумком поїздки став 5-серійний документальний фільм “Історія однієї виставки. Незакінчена депортація". Першу серію його англійською мовою показали у Конгресі США, у Вашингтоні, на першій конференції з проблем турків-месхетинців.

Фільм виявився єдиним документальним доказом того тяжкого становища, в якому перебувають ахиска в Росії. А порівняти ці умови життя можна хіба що з гетто. Діти піддаються таким приниженням і побиттю у школах, що відмовляються ходити на уроки. Молоді негласно заборонено відвідувати сільські дискотеки, у разі порушення заборони їх б'ють місцеві однолітки.

У деяких селах існує негласна комендантська година, коли після 10 вечора туркам-месхетинцям заборонено виходити на вулицю. Порушників ловлять козачі патрулі і б'ють.

Лікарі вимагають з вагітних жінок хабарі. І взагалі, за будь-яке медичне обслуговування туркам-месхетинцям доводиться платити, незважаючи на те, що деякі з них є громадянами Росії.

Не всі ахиска мають необхідні документи. Чиновники різного рівня вимагають великих хабарів. Скажімо, для того, щоб турок-месхетинець міг офіційно отримати паспорт, він повинен дати «на лапу» 80 тисяч рублів. Причому, як виявляється, ці паспорти не завжди є справжніми. За розповідями ахиска, бували випадки, коли за хабар паспортний стіл видавав документ, а під час наступної перевірки правоохоронними органами виявлялося, що такого паспорта немає в базі даних.

Для того, щоб молодий ахиска зміг піти в армію, у військкоматі вимагають 15 тисяч рублів. А охочих піти служити багато, тому що в армії йому видадуть військовий квиток, за яким він згодом зможе отримати загальногромадянський паспорт.

При цьому чиновники, розмовляючи з журналістами, авторами майбутнього фільму, дивлячись в очі запевняли, що ніякого націоналізму у ставленні до турків не існує, а якщо і "піднімаються якісь питання" в ЗМІ, то це робиться навмисне і виключно "ворогами Росії" - про це авторам фільму заявив, зокрема, міністр внутрішніх справ Кабардино-Балкарської республіки генерал Казбек Татуєв.

СПОДІВАЮЧИСЬ, ЩО ДЕПОРТАЦІЯ СКІНЧИТЬСЯ

Проблемою турків-месхетинців намагалися займатися деякі російські правозахисники. Наприкінці лютого 2014 року вони заявили, що вже 47 американських сенаторів готові підтримати відновлення програми переселення. Але все виявилося не так просто: на слуханнях в Сенаті США було прийнято рішення відкласти відновлення програми. При цьому американський уряд заявив, що готовий і надалі підтримувати ініціативи з надання допомоги ахиска, які залишилися в Росії, але на загальних підставах, без спеціальних програм. Американські турки-месхетинці дізналися про це лише через півтора року.

Серед турків-месхетинців, що проживали на Донбасі, є й такі, які раніше втекли з Росії в Україну. Але при режимі Януковича відмінності в їхньому проживанні в Росії і на сході України практично стерлися.“Русский мир", від якого втекли ці люди, наздогнав їх на початку 2014-го. А з початком конфлікту між Росією і Туреччиною, важче стало не тільки тим, хто залишився в Росії, а й тим, хто опинився в зоні, окупованій сепаратистами, т. зв. ДНР.

Втім, віра у повернення не покидає турків-месхетинців. Далеко не всі з тих, хто погодився на переселення з Донбасу в Туреччину, продають свої будинки. Не всі мають намір відмовлятися від українського громадянства. Вони сподіваються в майбутньому повернутися в Україну, вважаючи її своєю новою батьківщиною. Адже тут у них народилися діти, поховані люди похилого віку. Але зробити вони це зможуть, на їхню думку, лише тоді, коли на Донбасі відновиться законна українська влада і припиниться війна.

А як же їхні побратими, що залишилися в Росії і заздрять тим, хто переїжджає? Стало відомо, що до президента Туреччини звернулися представники DATUB і попросили розширити програму евакуації і для жителів Росії. Ердоган запропонував скласти програму переселення, підготувати проект, підібрати регіон у Туреччині, розрахувати можливість будівництва житла та створення робочих місць.

Чи зможуть люди з їхнього народу, що постраждали від "русского мира", об'єднатися у найближчому майбутньому на своїй історичній батьківщині - у Туреччині? Представники DATUB на це сподіваються.

Дмитро Флорін, російський журналіст, Валентина Сямро, спеціально для Укрінформу.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>