Віктор Суворов, письменник, історик
Жоден супутник не замінить хорошого шпигуна 
09.02.2016 16:09 3350

- Мені часто кажуть це. Супутник - те, що відбувається в даний момент. Супутник не побачить того, що відбувається через десять років. Супутник може побачити дах президентського палацу, але не побачить того, що робиться під дахом. Супутник тим більше не побачить того, що знаходиться в сейфі. А шпигун і в стародавньому Римі, і в стародавньому Єгипті, і навіть зараз, в даний час, може залізти, куди завгодно. Жоден супутник не замінить хорошого шпигуна навіть через два тисячоліття. Роль шпигуна назавжди залишиться провідною. Розвідка - очі і вуха армії, це було завжди - в кам'яному столітті, в Карфагені. Якщо принципи і методи перестануть діяти, то армія стане сліпою і глухою, її швидко розіб'ють. Техніка вдосконалюється, але психологія аналізу, добування, роботи з джерелами - вона вічна. Від неї нікуди не дітися. І все це лягає на сучасні методи добування інформації, включаючи космічну розвідку. Але наша сутність, людська психологія не змінюється тисячоліттями. У всі часи були хороші люди, були погані. Були секрети. Були методи дезінформації. І все це діє. Я пишу на основі досвіду радянської розвідки, але те, що я бачу, спостерігаючи за Росією, то повторюся: російський апарат згнив, а з ним згнила й військова розвідка.

- Ви колись писали, що головне для розвідника, який вербує когось, - доброта. Ви це серйозно? Вербувальник - це апріорі маніпулятор. Хороший маніпулятор, це як?

- Звичайно, доброта - головне. Подивіться на мене? - щиро сміється.

- Ви багато кого завербували?

- Не хочу хвалитися, але це легко перевірити. Утримувати розвідника дуже дорого, тим більше у Женеві. Відрядження зарубіжне триває три роки. Неуспішних розвідників відкликають назад. Я пробув три роки, мене в якості особливого заохочення залишать на четвертий рік. А про мою здатність добре і дохідливо викласти факти ви можете судити за моїми книгами. Людина, яка займається вербуванням, повинна бути доброю, логічною, знати факти, вміти ясно і дохідливо викласти факти. Вона має бути здатноювідчувати співрозмовника, оскільки, якщо ви хочете зловити рибку, вона не повинна бачити гачок.

- Для таких хлопців повинен існувати окремий військовий трибунал. І військовий трибунал повинен складатися тільки з тих людей, які там воювали. Ну як це: бійця, який захищав Україну, який був готовий померти за неї, який віддав на це здоров'я і був готовий віддати життя, судять люди, які не нюхали пороху? З погляду звичайної людської моралі, це огидно. Я на їхньому місці просто б застрелився. Повинно бути абсолютно окреме судочинство, суди честі цих бійців між собою. Вони повинні вибирати між собою ветеранів АТО, юристів або не-юристів, але обов'язково тих, кого поважають всі, і тоді судити. Інакше, якщо судитимемо героїв по-іншому, то ми знищимо країну. Це самовбивчі дії для влади - судити ветеранів та бійців звичайним судом.

Прощати і відкладати на потім рівноцінно програшу. Україна вже програє: зробили справжню революцію, а справжнього очищення не відбулося

- Під час війни з Росією було дуже багато провальних операцій, з загибеллю великої кількості наших бійців. Як краще провести розслідування - поспіхом, або повільно, не допускаючи помилок, зважуючи кожне слово?

- Помилки можна допустити і через сто років. Будь-яке відкладання розслідування призведе до того, що хорошого моменту не настане ніколи. Припустимо, у Радянському Союзі вважали, що всі свої злочини не варто вивчати, навіщо ворушити минуле. Через небажання ворушити минуле вони так і залишилися совками. І вже зараз молоде покоління говорить: як було добре у минулому. Хоча у 1991 році у Москві перемогла свобода. І тут же припустилися помилки: давайте брати у владу тих, хто помилявся, давайте пробачимо. Щойно пробачили, вони програли. Прощати і відкладати на потім рівноцінно програшу. Дозвольте, Україна вже програє! Ви мене вибачте, але ви зробили справжню революцію, а справжнього очищення не відбулося.

- Ми проходимо зараз процес декомунізації, міняємо іноді дуже звичні назви міст, і не всім це подобається. Ви вважаєте, що у бажанні позбутися радянської топоніміки ми перегинаємо палицю?

Ліквідація всього радянського - прорив для громадської свідомості

- Ви навіть не уявляєте, наскільки це важливо. Це винятково важливо. Я навіть не знаходжу слів, наскільки це важливо! І ліквідація всього радянського - прорив для громадської свідомості. Дивіться, Ленін - це вбивця, мерзотник, на совісті якого мільйони осіб. Він заклав фундамент жахливим злочинам своїх послідовників по всьому світу протягом цілого століття. І місту Ленінграду змінили назву, а Ленінградська область залишилася. Ну це ж дико! Жахливо. Або, припустимо, мої батьки жили в Черкасах на вулиці Радянській, а батьки моєї Тетяни жили в Запоріжжі, на проспекті Радянському. Ну, навіть слово "радянський" звучить інакше, - сміється, - але якщо ми не відмовимося від цього звучання, то застрягнемо в радянській свідомості. Ну, наприклад, місто Оренбург Свердловської області. Свердлов - це вбивця, мерзотник. Місту назву змінили, залишили назву області. І від цих назв треба відійти. Або, наприклад, залишили Ленінградську морську базу. Я всією душею вітаю і перейменування, і руйнування пам'яток. Ну, я думаю, що в Києві можна було б виділити кілометр і виставити всі пам'ятники. Алея тоталітаризму. У Будапешті я бачив таку алею.

І я думаю, це гарне місце для навчання майбутніх поколінь. Дивіться, як це було огидно, не забудьте це.

- У суспільстві вирує дискусія: виходити з війни чи ні, потрібні були Мінські угоди у цьому вигляді чи це програш. Але, при цьому, росіян багато. Адже вони зможуть продовжити топити у бурятській крові наших патріотів. Хіба не правда, що наша влада боїться знекровити армію? Хіба нам не потрібен перепочинок? Тим більше, ми живемо на гроші Америки.

- Ви знаєте, як я не люблю давати поради великій Україні. Але моя категорична думка: відгородитися від цих районів. Хочуть незалежності, Путіне, введи війська? Нехай вводить. Хочуть торгувати з Україною? Нехай торгують. Хочуть відновлюватися? Нехай відновлюються. Захочуть проситися назад? Нехай попросяться. А в Україні потрібно провести референдум: пускати їх назад чи ні. Ну, уявіть собі такий приклад: моя люба дружина вирішила від мене піти. У нас, до речі, буде сапфірове весілля цього року - 45 років. Так ось, якщо б висловила таке бажання, то насильно милим не будеш. Проголосували - і все. Але в мене такої ситуації не виникає, я зі своєю ненаглядною жінкою пройшов все життя. А що стосується території... То, насильно милим не будеш: вежі, огорожі. Хочуть в Росію - вперед. Підкорити тих, хто не любить країну, неможливо.

- Я почула думку, що дружба з Росією неможлива, поки вони не пройдуть процес "денацифікації", щоб змінилося покоління...

- Ні-ні-ні. 25 років тому я пам'ятаю, як розвалився Союз, і вся російська демократична преса повторювала фразу про те, що потрібен час, щоб змінилося покоління. Я це добре пам'ятаю. І ось змінилося покоління. І що ви бачите? Бачите наймерзенніший совок, який нітрохи не кращий, ніж був раніше. Раніше ми сміялися над транспарантами, а що зараз? Ті ж транспаранти. Раніше ми сміялися над Генсекретарем, а зараз вони люблять Путіна. Ну яка зміна поколінь, якщо причина генетична. Рабство. І холопство. Нічого не зміниться зі зміною поколінь. І я знову відповім вам словами пісні, яку я дуже люблю: "никогда мы не будем братьями". 

Лана Самохвалова, Віктор Мішковський. Київ

Фото: rozmova.wordpress.com А. Трощенков / sovereignukraine.net

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-