- Під час війни з Росією було дуже багато провальних операцій, з загибеллю великої кількості наших бійців. Як краще провести розслідування - поспіхом, або повільно, не допускаючи помилок, зважуючи кожне слово?

- Помилки можна допустити і через сто років. Будь-яке відкладання розслідування призведе до того, що хорошого моменту не настане ніколи. Припустимо, у Радянському Союзі вважали, що всі свої злочини не варто вивчати, навіщо ворушити минуле. Через небажання ворушити минуле вони так і залишилися совками. І вже зараз молоде покоління говорить: як було добре у минулому. Хоча у 1991 році у Москві перемогла свобода. І тут же припустилися помилки: давайте брати у владу тих, хто помилявся, давайте пробачимо. Щойно пробачили, вони програли. Прощати і відкладати на потім рівноцінно програшу. Дозвольте, Україна вже програє! Ви мене вибачте, але ви зробили справжню революцію, а справжнього очищення не відбулося.

- Ми проходимо зараз процес декомунізації, міняємо іноді дуже звичні назви міст, і не всім це подобається. Ви вважаєте, що у бажанні позбутися радянської топоніміки ми перегинаємо палицю?

Ліквідація всього радянського - прорив для громадської свідомості

- Ви навіть не уявляєте, наскільки це важливо. Це винятково важливо. Я навіть не знаходжу слів, наскільки це важливо! І ліквідація всього радянського - прорив для громадської свідомості. Дивіться, Ленін - це вбивця, мерзотник, на совісті якого мільйони осіб. Він заклав фундамент жахливим злочинам своїх послідовників по всьому світу протягом цілого століття. І місту Ленінграду змінили назву, а Ленінградська область залишилася. Ну це ж дико! Жахливо. Або, припустимо, мої батьки жили в Черкасах на вулиці Радянській, а батьки моєї Тетяни жили в Запоріжжі, на проспекті Радянському. Ну, навіть слово "радянський" звучить інакше, - сміється, - але якщо ми не відмовимося від цього звучання, то застрягнемо в радянській свідомості. Ну, наприклад, місто Оренбург Свердловської області. Свердлов - це вбивця, мерзотник. Місту назву змінили, залишили назву області. І від цих назв треба відійти. Або, наприклад, залишили Ленінградську морську базу. Я всією душею вітаю і перейменування, і руйнування пам'яток. Ну, я думаю, що в Києві можна було б виділити кілометр і виставити всі пам'ятники. Алея тоталітаризму. У Будапешті я бачив таку алею.

І я думаю, це гарне місце для навчання майбутніх поколінь. Дивіться, як це було огидно, не забудьте це.

- У суспільстві вирує дискусія: виходити з війни чи ні, потрібні були Мінські угоди у цьому вигляді чи це програш. Але, при цьому, росіян багато. Адже вони зможуть продовжити топити у бурятській крові наших патріотів. Хіба не правда, що наша влада боїться знекровити армію? Хіба нам не потрібен перепочинок? Тим більше, ми живемо на гроші Америки.

- Ви знаєте, як я не люблю давати поради великій Україні. Але моя категорична думка: відгородитися від цих районів. Хочуть незалежності, Путіне, введи війська? Нехай вводить. Хочуть торгувати з Україною? Нехай торгують. Хочуть відновлюватися? Нехай відновлюються. Захочуть проситися назад? Нехай попросяться. А в Україні потрібно провести референдум: пускати їх назад чи ні. Ну, уявіть собі такий приклад: моя люба дружина вирішила від мене піти. У нас, до речі, буде сапфірове весілля цього року - 45 років. Так ось, якщо б висловила таке бажання, то насильно милим не будеш. Проголосували - і все. Але в мене такої ситуації не виникає, я зі своєю ненаглядною жінкою пройшов все життя. А що стосується території... То, насильно милим не будеш: вежі, огорожі. Хочуть в Росію - вперед. Підкорити тих, хто не любить країну, неможливо.

- Я почула думку, що дружба з Росією неможлива, поки вони не пройдуть процес "денацифікації", щоб змінилося покоління...

- Ні-ні-ні. 25 років тому я пам'ятаю, як розвалився Союз, і вся російська демократична преса повторювала фразу про те, що потрібен час, щоб змінилося покоління. Я це добре пам'ятаю. І ось змінилося покоління. І що ви бачите? Бачите наймерзенніший совок, який нітрохи не кращий, ніж був раніше. Раніше ми сміялися над транспарантами, а що зараз? Ті ж транспаранти. Раніше ми сміялися над Генсекретарем, а зараз вони люблять Путіна. Ну яка зміна поколінь, якщо причина генетична. Рабство. І холопство. Нічого не зміниться зі зміною поколінь. І я знову відповім вам словами пісні, яку я дуже люблю: "никогда мы не будем братьями". 

Лана Самохвалова, Віктор Мішковський. Київ

Фото: rozmova.wordpress.com А. Трощенков / sovereignukraine.net