Ризик і надія на Божу опіку: як працюють фермери на Запоріжжі
«Хтось утратив бізнес і все, що мав, на початку війни, хтось – у 2024-му році, а я, можливо, все втрачу у 2026-му». Так говорить Микола Грабко, голова фермерського господарства «Миколай-поле» з Комишувахи. Аграрій має 500 га землі, і попри вкрай складну безпекову ситуацію продовжує вирощувати зернові та масляні культури в селищі, яке знаходиться за 30 кілометрів від Запоріжжя.
Починаючи з нового року, росіяни щодня обстрілюють Комишуваху, та й сам фронт наблизився. Дрони різної модифікації літають «наче у себе вдома».
Відзняти репортаж про посівну ми планували в перших числах квітня – аграрій якраз збирався оприскувати ріпак. Домовилися зустрітися з Миколою біля його господарства, аби разом виїхати в поле.
РІВНЯННЯ З КУПОЮ НЕВІДОМИХ
Зранку Запоріжжя та район укрив сильний туман. Чесно кажучи, ми навіть зраділи, сподіваючись, що погода “нельотна” для ворожих дронів і є вірогідність відпрацювати у відносній тиші та безпеці. Та з’ясувалося, що негода не дає можливості працювати й самим аграріям.
“Роса, мряка. Виходити в поле немає сенсу”, – пояснює Микола вже при зустрічі.
Спочатку засмучуємось, але вирішуємо поїхати в одне з його полів, де посіяна озима пшениця. Нехай навіть без техніки й оприскування.
“Аграрний бізнес – це як математичне рівняння з купою невідомих, яке практично неможливо розв'язати”, – говорить дорогою наш фотокореспондент Дмитро.
Микола посміхається і погоджується. За лічені хвилини ми вже на місці. Тут в 20-х числах січня цього року він записував відео, яке могло бути останнім на цій локації, але пощастило. Поки…
“Стою зараз у себе на полі. Тут посаджена пшеничка. Дуже гарна, дуже красива. Можливо, востаннє тут стою, не знаю, чи заїду (обробляти та збирати, – ред) я сюди, чи ні. Такі реалії. Дай Бог, переживемо, приїдемо і скосимо поле. Це наш хліб український, запорізький. Дуже хочеться працювати”, – сказав тоді Микола.
Чоловік планує зібрати гарний урожай – 40 ц/га, але чи вийде – питання без відповіді.
“Тут озима пшениця. Вона чудова. І це при тому, що я ні краплі азоту не дав. Якщо буде достатньо вологи і дощів, буде і пшениця”, – каже.
“Коли сіяли у 2025 році, розуміли ж, що ситуація складна, м’яко кажучи?”, – питаю.
“Я і зараз розумію. Ризики великі щодня. От зараз пшениця зелена, потім почне жовтіти, може снаряд прилетіти – і все згорить… Насіння озимої пшениці дороге купляв. Буду сіяти соняшник – теж ризикую. Чи зберу його восени? Не знаю… Добрива не вносив. Бо на моє господарство треба витратити до 1 млн гривень. І знов таки невідомо, зберу врожай чи ні. Як Бог дасть – так і буде”, – відповідає аграрій.
Якщо на початку війни ворог бив здебільшого касетними ракетами, на яких підривалася сільгосптехніка, зараз найбільша загроза для працівників поля – FPV-дрони. Микола запевняє: якби не FPV, то всі би працювали. Адже щодо ракетної небезпеки приходять сповіщення, тож тракторист має час, аби заховатись. А дрон маленький, його не видно, і коли техніка працює, почути його наближення неможливо.
НАДІЯ БОЖА АБО Ж «ЧУЙКА»
Микола працює на землі з 13 років. Розповів, що у 1993-му його батьки отримали 50 га і почали займатися фермерством. Своє господарство він започаткував у 2005 році. Під час війни відмовився від пару (незасіяне поле, яке тримають обробленим з осені або весни для боротьби з бур'янами та накопичення поживних речовин).
Через динамічність фронту та збільшення дронів цього року він утратив близько 200-250 га, які знаходяться в напрямку села Магдалинівка.
“Не можу тепер поїхати туди, навіть не знаю, в якому стані пшениця й ріпак. Дуже багато дронів і палять усе. Їде машина чи велосипедист – палять. Я туди сам не їжджу і хлопців не посилаю. Там уже навіть людей не хоронять, ритуальна служба не їде. Хоча є люди, які в тій частині села живуть. Чому? Хтось хату не хоче втратити, хтось іще якісь причини має. Від тих моїх полів до фронту – десь 8 км, а звідси – приблизно 20 км. В моєму розпорядженні залишилося 300 га, що завтра буде – не знаю. Якщо говорити про ті ділянки, на які ми можемо заїхати, то у мене є дрон, ми його піднімаємо і дивимося, чи є там щось із небезпечного. Якщо все чисто – заїжджаємо. Купив “Чуйку” (детектор дронів, – ред.) і під час роботи спостерігаємо за дронами, але частоти постійно змінюються… У мене є також антидронова рушниця. На жаль, так зараз працюємо. РЕБ на техніку не ставив, бо він не допоможе. Там хіба Божа опіка допоможе, а не “Чуйка”, – говорить Микола.
СМІХ КРІЗЬ СЛЬОЗИ
Через постійні обстріли він вивіз своїх батьків до Запоріжжя, а буквально за два дні після цього ворожий КАБ упав неподалік їхнього будинку. У соцмережах Микола викладав відео, на якому показував наслідки російської атаки, а потім ще кілька – про те, як разом із другом вони лагодили дах, забивали вікна.
“Блогером став для душі. Не курю, алкоголь не вживаю, а за допомогою соцмереж розважаюся й отримую задоволення. Коли відео “вистрілює” і збирає багато лайків та коментарів, я взагалі кайфую”, – зізнається наш співбесідник.
“Ви ведете свої соцмережі на позитиві, от зараз із нами спілкуєтеся з усмішкою, а якщо чесно, що всередині?”, – запитую.
“Звісно, я веду блог на позитиві і стараюся триматися на позитиві, а всередині плачу. Це нормально. Тільки ненормальна людина не плаче. Я другий раз батькам будинок відновлюю і сльози на очах. Усі кажуть: “Навіщо ти це робиш? Все одно прилетить”. Я знаю, що прилетить, знаю, що зруйнує, я це розумію, але я сам собі сказав, що буду відновлювати батьківську хату і свою, поки стіни тримаються. Сказати, що я туди грошей вбухую – то ні. Ми з хлопцями все самі робимо. З «беушного» перебираємо, кладемо, плівкою забиваємо, плитами вікна закрили, нового не купую. Але закриваю, бо мародерять дуже”, – пояснює Микола.
Він зізнається, що йому дуже болісно втрачати все, збудоване за життя.
“Серце плаче. Мені кажуть, щоб кидав усе. Але куди тікати? Хто мене і де чекає? Буду ризикувати: «або пан, або пропав». Ні землю я не заберу із собою, ні територію, ні склади. Трактори купити – дорого, а продати – металобрухт нікому не треба. Віра тримає тут, віра в своє селище, в тих, хто лишився і намагається садити у себе городи. От зараз люди картоплю садять і ми з мамою, до речі, теж”. (Посміхається).
Микола каже, що зараз переживає найважчий період за час війни, бо ворог дуже близько підійшов.
ЧИ Є ФРОНТ У АГРАРІЇВ?
Він кілька разів повторює, що дуже вдячний хлопцям, які з ним залишаються працювати. Його команду не треба вмовляти виходити на роботу. Всі готові сідати на трактор, їхати в поле і робити все, що можуть. Каже, якби не мужність хлопців, сам би не впорався. Своє господарство він називає маленьким. Наразі має 4 працівники і цього достатньо для польових робіт.
“Коли збирання почнеться, може більше рук знадобиться, але то потім буде. Живу сьогоднішнім днем. Зранку встав – добре, дихаєш – добре, день прожив – добре, переночував – добре… Збитки ще не рахував. Не хочу. Хіба мені краще буде від цього? Дискуємо, готуємо поля до посіву соняшника в травні. Зараз проводимо перший обробіток ріпаку, в 25 числах – другий. Добре, що пшениця пережила зиму, це головне для озимих. Далі мені треба її доплекати й зібрати. Передбачити майбутнє неможливо. Навіть буду знати, що буде засуха – і що? Я нічого не можу зробити. Мені треба прийняти факт, що рослина або загине, або не дасть того врожаю, що я очікую”, – каже аграрій.
Питаю у нього, чи погоджується з висловлюванням, що у аграріїв свій фронт. Він згадує історію з блогерського життя:
«У мене було відео: я їхав за кермом комбайна, збирав пшеницю і сказав саме цю фразу, що у аграріїв свій фронт. Як мене захейтили, мовляв, з глузду зʼїхав, фронт в Україні один – у військових. А я вважаю, що у кожного свій фронт: у аграріїв – виростити культуру, у промисловців – зробити щось корисне для оборони чи будівництва, промислове, що піде в тому числі й на оборону, і на будівництво тощо».
Доки ми спілкувалися, здалеку було чутно вибухи. Тривала повітряна тривога. На виїзді з Комишувахи є ділянка дороги, де під час загрози обстрілу зупиняються автівки. Їх було чимало. Ворог атакував громаду.
Микола планував оприскувати ріпак з понеділка (6 квітня), але зробив це у вихідні – погода була гарна. А вже у Вербну неділю він виклав чергове відео про те, як російські КАБи руйнували його рідну Комишуваху.
Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка
Відео з соцмереж Миколи Грабка
