Безславна дискусія довкола Пагорба Слави
На громадських обговореннях, яких, великою мірою, не мусило б бути, раптом постало питання про «ваших героїв» і «наші права». Чим закінчився скандал із розширенням поховання на Алеї Слави та чому це тривожні дзвіночки для всього українського суспільства – у матеріалі Укрінформу.
ЗОНУ ПОХОВАНЬ ТРЕБА РОЗШИРЮВАТИ
Меморіал «Пагорб Слави» розташований у центральній частині Ужгорода. Вище від нього – старовинний міський некрополь Кальварія з похованнями часів Другої світової. Йому сотні років, це кладовище заповнене і тут не ховають з кінця 1990-х.
У 2014–2019 роках для загиблих військових ще були місця на Пагорбі Слави. З початком повномасштабної російсько-української війни у 2022 році полеглих захисників стали ховати на Алеї Слави нижче Пагорба. Зараз, влітку 2025 року, права сторона алеї вже заповнена – а тіла з фронту прибувають, похорон військових в Ужгороді майже щодня. На початку липня Ужгородська міськрада ухвалила схему поховань полеглих військових на лівому боці Алеї Слави. Це принципова позиція міста та рідних загиблих: хлопці мають бути поруч зі своїми. Все, здавалося б, логічно і правильно у цій ситуації.
Утім, це центр міста, де всім тісно. Поруч із Алеєю Слави – вулиці із приватними житловими будинками та багатоповерхівками. На її лівому боці, де зараз поки ще зелений газон, місцеві мешканці вигулюють собак, там є навіть дитячий майданчик... Відтак жителі прилеглих до Пагорба Слави будинків (іронічно, що мешкають вони на вулиці Героїв) висловилися проти продовження поховань загиблих зліва на Алеї Слави. Написали відповідні звернення, аргументували це санітарно-правовими нормами... Із цього питання в мерії організували громадські слухання.
«БАЧУ, ЯК ВИГУЛЮЮТЬ СОБАК МІЖ МОГИЛАМИ»
Звісно, відстояти право своїх рідних на гідність і шану прийшли представники родин загиблих військових. Аргументи мешканців з вулиці Героїв, що цвинтар там незаконний, бо не відповідає санітарним нормам та земельним актам, та що його треба перенести, вразили родичів загиблих. Особливо шокували запропоновані варіанти – «підселити» загиблих воїнів до поховання Січових стрільців на іншому кладовищі чи до воїнів на старому військовому кладовищі Першої світової. А ще краще зробити нове – на словацькому кордоні аж за межею міста Ужгорода.
Мама загиблого військового Святослава Сойка пані Ольга Сойко каже, що приходить сюди майже з початку повномасштабної війни.
- Мій син загинув у березні 2022, він похований тут. У мене, як і у всіх родичів загиблих військових, однозначна позиція щодо поховання. Вони мають бути тут, усі разом. Вони заслужили таку шану від міста і містян. Чесно кажучи, варіанти, які пропонують для перенесення поховань, жахливі, нам це в голові не вкладається. Я буваю часто і бачу на кладовищі місцевих мешканців. Мене вражає часом, як люди себе поводять, – наприклад, вигулюють собак буквально між могилами героїв… Не знаю їх, хто вони та звідки, але не можу зрозуміти, як таке могло прийти в голову – протестувати проти поховання загиблих на війні хлопців, – говорить пані Ольга.
«МІСТО НЕ ЗВАЖАЄ НА ЖИВИХ»
Загалом на громадському обговоренні щодо цієї ситуації зареєструвалися 102 учасники. Переважна більшість присутніх – рідні загиблих воїнів, ветерани та небайдужі мешканці – підтримали розміщення другої черги поховань з лівого боку алеї. Проти висловилися усього п’ять присутніх «з того табору».
Одна пані, яка назвалася Вікторією, в процесі словесної перепалки з рідними загиблих сказала слова, що тригернули усіх: «Ці ваші герої». У коментарях ЗМІ після публічних обговорень вона заявила, що в Ужгороді міська влада не бере до уваги інтереси живих. Жінка говорить про санітарні норми, про те, що відстань від поховань до житлових будинків має бути 300 м, а там такої нема, звинувачує міську владу Ужгорода, яка роками не розв’язує проблему з місцем для поховання військових, скаржиться, що всі міські цвинтарі переповнені…
Інший противник розширення Алеї Слави, пан Володимир, теж пояснив, що раніше на зустрічах представники міської ради погодили з ними версію детального плану кладовища, що не передбачала поховання з лівого боку Алеї Слави.
- Там поховання на сьогодні заборонені законом – і з правого боку, і тим більше з лівого. Я можу вам назвати нормативні акти – є накази Міністерства охорони здоров’я, державні санітарні акти про норми і правила забудови населених пунктів, є наказ головного державного санітарного лікаря, а саме гігієнічні вимоги щодо утримання кладовищ. Вони забороняють створювати кладовища в центральних зонах міст ближче 300 м від забудови, там, де є водопровідна мережа, – перераховує він. – Старе кладовище Кальварія, якому 200 років, закрите. Приватні будинки стояли тут ще задовго до того, як почали ховати військових на Пагорбі Слави та на Алеї. Ми бачили ці поховання з 2022-го – і мовчали, бо герої вмерли за нас. Але кілька років ми зверталися до міської влади: зробіть щось. Ми пропонували перенести ці поховання на кладовище Січових стрільців, є поховання Першої світової війни, на кордоні біля пам’ятника визволителям (того самого, що повалений в рамках закону про декомунізацію в 2022-му, – ред.). Місту в принципі потрібне нове кладовище, у нас цивільних нема де ховати.
ЦЯ СИТУАЦІЯ – ОЗНАКИ МОРАЛЬНОГО ОТУПІННЯ СУСПІЛЬСТВА
Як вже зазначалося, під час словесної перепалки в міськраді представниця незгодних з розширенням Алеї Слави ужгородців, парируючи та контраргументуючи, кидає в бік родичів загиблих слова: «ці ваші герої». На мить від цього усім віднімає мову. Згодом реакції на це розлітаються соцмережами. Адже тут чи не вперше в країні порушено суспільний договір про недоторканність пам’яті загиблих військових. Як правило, далі за цим ідуть небезпечні фрази на зразок «ми вас туди не посилали» та «це не моя війна».
Просимо прокоментувати цю прикру з усіх боків ситуацію письменника, віцепрезидента Українського ПЕН-клубу, волонтера, який з 2022 року купує та відвозить на фронт військовим авто, Андрія Любку.
- Знаєш, я щойно от вийшов з Пагорба Слави – був на похороні військового з Ужгорода. Загалом, ця ситуація – це ознаки морального виродження нас як суспільства. Коли війна у нашій країні «не для всіх», коли є родини, яких, можливо, на щастя, ще не зачепила війна, у кого нема серед рідних загиблих чи тих, хто зараз на фронті... І, відповідно, війна десь далеко і це проблеми для інших. Ситуація, яка виникла в Ужгороді, – яскрава проблема суспільства. І тут немає географічного виміру, насправді, бо я бачив схожі ситуації і на Харківщині, і на Дніпровщині. Вона не виникла тут тому, що це тиловий Ужгород, де не стріляють.
Любка каже, що люди в тилу перестали сприймати втрати як власну велику трагедію.
- На початку вторгнення, коли були перші похорони військових, кожне ім’я запам’ятовувалося. Люди вчитувалися в біографії загиблих, ставали на коліна під час похорону і сприймали втрату як свою особисту, хоча могли навіть не знати цю людину… А зараз це – «війна інших». Це дуже прикро бачити і спостерігати. Напевно, це природний процес, який завжди є у довгих війнах: коли поріг чутливості людей підвищується і згодом приводить до такого морального отупіння. Тут іншого слова я не можу підібрати. І, на мій погляд, це питання узагалі не варте було розгляду: є ареал цвинтаря, є Пагорб Слави – і все. Я якраз щойно дивився на місце, де має бути оця друга черга, – а там стоїть очевидно незаконно встановлений дитячий майданчик. Цікаво, чи питав хтось дозволу від міста, коли його встановлювали там?
Загалом, каже Любка, ситуація прикра, ница, і відповідь на неї має бути узагалі однозначною. – Військові – це почесні громадяни цього міста і цієї держави, і вони повинні мати привілеї, – наголошує письменник. – І не лише від держави, але й повагу від людей. Повагу й вдячність за те, що вони, в принципі, маючи змогу також вдати, що це не їхня війна: втекти, сховатися, відкупитися, піти в СЗЧ, – продовжували виконувати свою роботу. І людина, яка не розуміє, що це зроблено і заради її блага та безпеки, – просто не має совісті.
ЦЕ НЕ ПАРКОВА ЗОНА, ЦЕ – КЛАДОВИЩЕ
Ситуацію з розширенням кладовища прокоментував Укрінформу головний архітектор Ужгорода Олег Боршовський.
- Усе не зайшло би так далеко, якби не було проблеми з визначенням земельної ділянки для кладовища. Кальварія – давній цвинтар, вона має такий статус, там є директор і комунальне підприємство. Але досі стоїть питання меж самої земельної ділянки під цвинтар. Сьогодні, 24 липня, на сесії міської ради ми прийняли детальний план, який дає ці межі. Далі департамент інфраструктури подає на наступну сесію дозвіл на оформлення цієї земельної ділянки, і в цих межах вона й буде оформлена. Ми б хотіли, аби аналогічно вчинили щодо земельних ділянок на інших кладовищах, аби надалі в нас у місті не виникали подібні питання.
Що стосується продовження Алеї Слави, зазначає Боршовський, – доки триває війна, загиблих ховатимуть на Пагорбі Слави.
- Наразі після громадських обговорень є чітке визначення, що ця територія (лівий бік Алеї Слави, – ред.) не фіксується в детальному плані як паркова зона, це – кладовище. Питання щодо захоронення на ньому буде вирішуватися згідно зі схемою. На сесії міської ради депутати Ужгородської міськради більшістю голосів підтримали проєкт внесення змін до детального плану території на Пагорбі Слави з урахуванням позиції про поховання захисників на лівому боці алеї.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Ігоря Ткаченка
