Битва за зерно: чому запорізькі аграрії виходять у поля з рушницями

Від початку повномасштабного вторгнення запорізькі аграрії дивували країну і світ тим, що виходили збирати врожай у бронежилетах та касках. Потім трактори та комбайни працювали на полях, де наші військові з метою захисту встановили «зуби дракона», «путанку» та фортифікаційні споруди. Нині війна вийшла на новий рівень, і аграрії також адаптуються під нові умови. Вони оснастили сільгосптехніку РЕБами та беруть із собою мисливські рушниці.

Укрінформ підготував репортаж із полів, що за 5 км від лінії фронту.

ПОПРИ ВОРОЖІ «ГРАДИ», КАБИ ТА ДРОНИ

З міркувань безпеки ми не розголошуємо назву сільгосппідприємства, на поля якого напросилися, аби відзняти, як збирають озиму пшеницю. Обмежимося лише тим, що воно розташоване в Пологівському районі Запорізької області.

Поки їдемо на місце, чуємо «прильоти». На горизонті видніються чорні димові стовпи, десь загорілося поле.

Коли раніше жнива називали «Битвою за врожай», то мали на увазі скоріше протистояння погодним негараздам (або просто «вмикали» радянський пафос, – ред.). Але під час війни цей вислів перестав бути фігуральним, битва перетворилася на справжню.

Їхати довелося в бік фронту. Заздалегідь домовилися, що нас зустріне і супроводжуватиме керуючий агропідприємством Василь Миколайович. Він працює тут з 2016 року. Спочатку був ланковим, або ж помічником агронома, а в 2023 році йому запропонували керівну посаду, і він погодився. Каже, працювати нелегко, але справляється.

Дорогою на поле Василь пропонує заїхати на так зване перше відділення їхнього господарства. Раніше там були склади, де зберігали зібрану пшеницю та добрива, спеціальні ваги, де зважували зерно пайщикам, адміністративні будівлі. Зараз – немає нічого, окрім понівечених залишків господарських приміщень.

- Із самого початку війни ворог почав цілити по ангарах та сільгосппідприємствах. Сюди прилітало з «Градів», потім КАБ зруйнував ангар. Воронка була велика, зараз бурʼяном вже заросла. У мирні часи тут зберігали зернові культури, вичікували хорошої ціни і потім продавали. Ще в минулому році ми тут зважували зерно, але ворог побачив рух сільгосптехніки, людей – і почав добивати те, що тут залишалося. Ми намагалися перегнати трактори, та ворог полював за технікою, відстежив і вдарив «Градами», – говорить Василь, показуючи розтрощену територію.

Аграрій жаліється, що нині підприємство не має місць для зберігання зерна.

- Доводиться прямо з комбайна вивозити його. Якщо десь і складаємо, то прямо на полі. Але це ризик – може дощ початися, а може і обстріл. Все може просто згоріти, – говорить.

Господарство доволі близько до фронту, тому не бажано їздити тамтешніми дорогами великою кількістю машин і довго затримуватися на одному місці. Вирушаємо далі.

УТРАЧЕНІ ПОЛЯ

Поки їдемо, Василь розповідає, що підприємство займається вирощуванням зернових і олійних культур. В обробітку господарства було 19 тисяч гектарів. Зараз обробляють лише 13 тисяч, решту – втратили. Частина полів дуже близько до лінії фронту і туди немає можливості дістатися, ще частина – окупована.

- Часто до наших полів залітають ворожі літаки і скидають авіаційні бомби. В основному вони летять на Оріхів, Токмачку, Преображенку, в тому числі й на наші відділення. Часто прилітають FPV-дрони, артилерія. З початку війни ми дуже боялися арти, нам здавалася що саме вона дуже небезпечна і страшна. Зараз вона на другому плані, на першому – FPV-дрони. У нас було два випадки ударів дронів по техніці. Один влучив у трактор: тракторист побачив учасно, що на нього летить дрон, загальмував, і той поцілив у колесо. Чоловік не постраждав. Трактор уже відремонтовано та він працює, – каже Василь.

Другий випадок стався у вихідні, 6 липня, на полі, де посіяна парова пшениця. Там мала бути врожайність на рівні 28 центрів з гектара.

- Це найкращі поля за показниками врожайності. За день до цього ми косили там трьома комбайнами, було тихо, і ми вирішили продовжувати жнива. Але росіяни побачили техніку і скерували дрон. Це сталося під час вигрузки зерна з бункера комбайну в причіп трактора. Комбайнер не постраждав, вискочив через праві двері. Машина загорілася. А тракторист у момент влучання був біля причепа. Вибуховою хвилею його сильно травмувало. Отримав 50% опіків тіла. Стан важкий, але стабільний. Він в лікарні, його життю загрози немає, але лікуватися буде тривалий час, – розповідає співрозмовник.

Разом із Василем ми заїхали на це поле, де внаслідок влучання дрону вигоріло 7 га із якісною пшеницею. Понівечені комбайни звідси прибрали. На чорному від пожежі полі залишилася дещиця зерна, уламки пошкодженої техніки і згоріле вороже залізяччя – FPV-дрон.

Після атаки роботи на цьому полі тимчасово зупинені. Якщо безпекова ситуація дозволить, то за кілька днів врожай спробують дозбирати.

ПОЦІЛИТИ ПО ДРОНУ, ЗАХИСТИТИ НАПАРНИКА

- Зараз ми їдемо на поля, де наша техніка працює з РЕБом , бо тут дуже ризиковано. РЕБ, звичайно, не дає 100% захисту – якщо дрони на оптоволокні, то він не врятує, але тим не менш. Звідси до лінії фронту 5-6 кілометрів. Це дуже близько, – каже Василь.

На такі поля разом із комбайнерами виїжджають працівники з рушницями. Вони полюють на FPV-дрони.

- Це мисливці, вміють рушницею користуватись. Ми не знайшли інших варіантів захистити працівників і техніку, а так є надія, що можемо збити, – додає.

Мобільного звʼязку тут майже немає. Тому в кожного з тих, хто працює в полі, є своя рація. Так і спілкуються.

Зупиняємось обабіч поля. Поки комбайнер косить, неподалік чергує бригадир на імʼя Володимир. Чоловік і справді має рушницю. Каже, без неї зараз в поля не можна, раптом що – він готовий збивати дрони.

- Їх добре чути, і відстань до них 50-70 метрів. Можу влучити, і вже влучав, – говорить.

- А як це відбувається? – питаю.

- Швидко, машинально. Летить – прицілився, стрельнув, – відповідає.

- От ви мисливець, з чим можете порівняти полювання на дрон? – уточнюю.

- Як на голуба дикого. Він дуже стрімко летить, як куля, і так само виляє. Ось це те саме. Ну, по голубах я попадаю, і по дронах теж, – з посмішкою каже.

Володимир говорить, що вже звик до роботи в таких умовах. Додає, що буквально перед нашим приїздом потрапили під артилерійський обстріл на одному з полів.

- Ми швидко зреагували, по рації передали й поїхали. Коли перший вибух стається, у нас є 3-4 хвилини, щоб врятуватися, – пояснює.

Він сам живе лише за 3 км від фронту, в селі Токмачка, тож вибухами і обстрілами його не здивувати. Більше того, чоловік каже, що вже до них звик, і це правда, бо ворог обстрілює село постійно і з усього озброєння, яке тільки має.

 - Чуємо куди летить, і знаю, коли треба бігти в підвал, а коли можна на дивані полежати. Тут, на полі, у нас усіх рації, і якщо щось стається, то ми чуємо, – говорить Володимир.

На підприємстві він трохи більше року. До того працював в Оріхові в іншого фермера, але господарство розбили ворожі військові, директор загинув. Близько двох місяців Володимир приходив до тями і все ж вирішив, що треба продовжувати працювати на полі.

За словами Василя, в районі всі господарства розбиті. Дуже важко виростити і зібрати врожай, але аграрії не здаються.

- Ми тут виросли. Ну хто буде працювати, якщо не ми? Я встаю близько 4:40. Привожу себе до ладу, сідаю в машину, збираю наших працівників. П’ять хвилин планування – і до роботи. І так кожен день, – розповідає співрозмовник.

Якщо раніше на підприємстві було 350 людей, то зараз – 102. Чимало працівників було мобілізовано, двоє з них, на жаль, загинули.

Не вистачає водіїв, трактористів. За словами керуючого, зараз ті, хто були трактористами, стали додатково і водіями, і комбайнерами. Господарство намагається викручуватись як може.

- У лютому 2025 року ми отримали статус підприємства критичної інфраструктури, і нам вдалося забронювати 50% працівників, – говорить.

УРОЖАЙ – НА «ДВІЙКУ»

- Ще з осені ми зрозуміли, що хорошого врожаю не зберемо. Не було дощу, пшениця не розкущилася, весною не було опадів і зараз також. Косимо приблизно 15 центрів з гектара. Хотіли більшу врожайність, але маємо що маємо. Минулого року було по 25 центрів, і ми думали, що це погано… – ділиться Василь.

Він додає, що врожай збирають під ворожим вогнем і кожен день працівники ризикують власними життями, коли виходять на роботу. Василь запевняє: хлібороби роблять все можливе і неможливе, аби зібрати хліб.

- За пʼятибальною шкалою врожай на двійку, бо засуха і весняні приморозки. Ми сіяли озиму пшеницю на площі 4500 га, 230 га озимого ячменя, і соняшника – 5000 га. Пшениці вже половину скосили, – говорить.

Ми провели з аграріями на полях кілька годин. Температура повітря на сонці була більше 45 градусів. Але від палючих променів сховатися можна, а от від обстрілів, які в тих краях чути постійно, – як пощастить. На ланах, де йдуть жнива, чергує й машина з технічною водою – на випадок пожежі.

Аграрії кажуть, за час війни ворог знищив те, що створювалось роками або й десятиліттями. Ті ангари і будівлі, які показували нам на початку, відновленню не підлягають.

- Треба зносити і заново будувати. Але головне, щоб люди були, – кажуть.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Відео авторки, фото Дмитра Смольєнка