Сторожинець - місто-сад біля підніжжя Карпат

Згідно зі ще «довоєнною» статистикою, у Сторожинці на одного мешканця припадало більше 40 квадратних метрів зелених насаджень. І, за словами місцевих посадовців та за враженнями кореспондента Укрінформу, статус одного із найзеленіших міст Буковини Сторожинцю вдається підтримувати і досі.

Замість одного зрубаного – кілька молодих дерев

Друге за величиною та кількістю населення місто Чернівецької області розташоване приблизно за 25 кілометрів від обласного центру. Кожну годину сюди їздять маршрутні автобуси. Близько 30 хвилин «тряски» ямистими дорогами – і ви опиняєтеся посеред чи не найзеленішого куточка регіону.

У самому центрі міста – гарно доглянутий Меморіал пам’яті полеглих захисників. Його відкрили цього року, у третю річницю повномасштабного російського вторгнення. Біля Меморіалу – українські прапорці, лампадки і горщики з квітами. Поряд дві клумби із висадженими трояндами. Через дорогу – великий напис «Я люблю Сторожинець».

Трохи далі – Центральна площа, чи не єдине безтінисте місце у Сторожинці. Зліва від неї – парк імені Юрія Федьковича. Постамент пам’ятника письменнику давно вимагає фарбування... Про себе відмічаю, що поряд із великими, тінистими каштанами чи липами в парку висадили чимало молодих дерев такої ж чи іншої породи.

За словами секретаря Сторожинецької міської ради Дмитра Бойчука, хоча останніми роками велику частину видатків місцевого бюджету спрямовують на допомогу військовим, про озеленення міста теж не забувають.

- Кожної осені і весни ми проводимо планову висадку нових дерев, чистимо і подекуди вирізаємо старі, аварійні. Але немає такого, щоб на місці зрубаного дерева ми не посадили одразу кілька молодих саджанців. До речі, багато хто із вимушених переселенців, які до нас приїздили із прифронтових районів, казали, що їм із незвички трохи важко у нас дихати. Адже повітря тут набагато чистіше, ніж у їхніх краях, – каже Дмитро Бойчук.

На виході з парку помічаю кілька храмів на одній вулиці – від сучасного «Дому молитви» однієї з протестантських конфесій до старовинного костелу і православної церкви з куполами. Фотографую Свято-Георгіївську церкву, громада якої цього року перейшла з підпорядкування УПЦ до ПЦУ.

ГОЛОВНА ПАМʼЯТКА – ДЕНДРОПАРК

Щоби сповна насолодитися зеленою красою Сторожинця, йду до місцевого дендропарку. Це пам’ятка природи загальнодержавного значення площею близько 17 гектарів. Парк заклали у 1912 році, ще за часів входження цього регіону до складу Австро-Угорської імперії. На території дендропарку збудований старовинний маєток єврейської родини Оренштайнів. Зараз територія парку належить місцевому лісовому коледжу. Вхід сюди вільний для усіх відвідувачів.

Знайти парк неважко: трохи більше кілометра рухатися від центру міста в сторону виїзду на Берегомет. При вході з обох боків асфальтової доріжки ростуть гарно підстрижені низькорослі дерева та кущі. Між деревами видніється старенька пожовкла табличка: «Сторожинецький лісовий фаховий коледж. Дендропарк Сторожинецький».

Трохи вбік від доріжки помічаю якісь невеличкі конструкції – ніби кам’яна стіна з вежами та воротами в мініатюрі. За нею невеличке озеро, посередині якого невеличка альтанка. До неї веде дерев’яний місток. Біля нього саме порається працівник, замінює зіпсовані дерев’яні дошки. Попереджає, щоб на місток не ставав, але обіцяє, що за кілька днів конструкція буде безпечною для відвідувачів.

Фотографую все довкола і піднімаюся трохи вгору доріжкою до колишнього маєтку місцевих панів. Це двоповерхова кам’яна будівля зі спостережною вежею нагорі. На ній бачу напис «1912» – рік, коли завершили будівництво маєтку. Зараз тут розміщений один із корпусів Сторожинецького лісового коледжу. Я зайшов усередину, щоб попросити когось розповісти про будівлю і парк, і вахтерка внизу сказала, що якраз закінчилися пари у студентів. Вона покликала одну з викладачок.

До мене вийшла викладачка екології лісового коледжу, біологиня Тетяна Крилюк. Каже, що іноді за зверненням охочих і за попередньою домовленістю проводить групові екскурсії територією дендропарку. Мені вона провела індивідуальний екскурс в історію створення цього парку, старовинної будівлі та життя міста в період усього двадцятого століття.

- Колись на цьому місці було урочище Лісковець, тут був дикий ліс. І ці землі належали родині Флондерів – одній із найвпливовіших у Сторожинці. Пізніше хтось із нащадків продав цю місцину єврейській сім’ї Оренштайн. Вони проживали тоді в Німеччині. Власником землі став Міхель Оренштайн. І настільки йому тут сподобалося, що спочатку він вирішив побудувати мисливський будиночок, а пізніше й маєток. З кінця 19 - початку 20 століття тут закладається парк і починається будівництво. Більш могутні дерева він залишив, а чимало молодих привіз із Австрії та Німеччини, – розповідає науковиця.

Вона проводить мене до унікального дерева – не лише для Буковини, а й для всієї Європи. Це бук лісовий форми «Розсіченолистий». За словами дослідниці, унікальність цього дерева у тому, що воно не дає плодів і «не піддається» на жоден із відомих науці способів розмноження. І всього у Європі є інформація про три екземпляри цього різновиду лісового бука.

- До нас приїздили науковці з Києва, з Одеси, з Чернівецького університету. Намагалися різними способами його розмножувати, але результату так і не досягли, – додає Тетяна Крилюк.

Навпроти цього дерева росте інше – лісовий бук форми «Пурпурова», з характерним окрасом листочків. Він легко дає плоди для розмноження. Неподалік найбільше та найстаріше дерево дендропарку – дуб звичайний. Трохи далі клен цукровий, бархат амурський, сосна Веймутова, канадська псевдотсуга, ґінкго дволопатеве, тюльпанове дерево, різні види магнолій тощо.

ПАН У ЗЕЛЕНОМУ КАПЕЛЮСІ Й СТРИЖЕНА ПАНІ

Розповіла викладачка й цікаві факти про будівлю колишнього панського маєтку. Зокрема, що в роки Другої світової війни тут розміщувався спочатку штаб німецької армії, а пізніше – радянської.

За словами науковиці, садиба побудована у стилі австрійських гостроверхих споруд. Зводив її Міхель Оренштайн, а після його загибелі у роки Першої світової війни сюди заселився його брат Йозеф із дружиною. І вже вони завершували облаштування маєтку.

- Свого часу я спілкувалася з місцевими жителями, які могли пам’ятати власників маєтку. То вони розповідали, що ця пара, Йозеф Оренштайн із дружиною, була дуже колоритною. Пан був низькорослий, із черевцем, завжди носив зеленого капелюха. А пані його була високого зросту, майже на голову вища за чоловіка, що уже для місцевих було дивиною. Але найбільше дивувало буковинських ґаздинь те, що пані мала підстрижене волосся, носила коротку зачіску. Тоді в цих краях це було незвичним явищем, – пояснює дослідниця.

За її словами, на території нинішнього дендропарку були панські конюшні, млин, панські гуральні. У маєтку був власний оркестр, який грав під час званих вечорів. А коли пан піднімався на вежу будинку, то міг бачити усі свої землі. Крім того, із самого даху будинку донизу спускався маятник Фуко. Такого не було майже ніде на Буковині. Тобто власник маєтку був людиною прогресивних поглядів.

Місцеві жителі любили сімейство Оренштайнів, адже пани до них добре ставилися. Та після першого приходу на Буковину радянської влади Йозеф Оренштайн із дружиною покинули маєток і виїхали до Бухареста. Маєток із дендропарком націоналізували, почали вирубувати дерева.

- У 1941 році сюди прийшли німці й улаштували в будинку армійський штаб. Але варто віддати їм належне, усе залишили так, як і було до них. Натомість вже у 1944 році, коли вдруге до нас прийшла радянська влада, тут знову влаштували військовий штаб. От після тих уже майже нічого цінного не залишилося всередині. А від розкішної кришталевої люстри часів Австро-Угорської імперії – лише каркас на стелі, – каже Тетяна Крилюк.

Також вона розповіла, що у 1996 році у Сторожинець приїжджав племінник Йозефа Оренштайна, який володіє правами на маєток. Та він сказав, що радіє чути тут дитячий сміх, бачити, що будівля і територія працюють на майбутнє, тож не став заявляти своїх прав.

Після закінчення Другої світової війни на території колишнього маєтку братів Оренштайнів створили навчальний заклад, який діє і досі. На жаль, проведений вже за часів незалежної України ремонт сильно спотворив зовнішній вигляд будівлі. Зокрема, прибрали оригінальний балкончик на другому поверсі та замінили автентичний дах, який підкреслював унікальність австрійського стилю.

ДОПОМОГА ВІЙСЬКОВИМ І ТУРБОТА ПРО ДІТЕЙ

Окрім зелених зон, які зберігає і примножує громада, у Сторожинці збереглося чимало архітектурних споруд часів Австро-Угорської імперії. Тут і місцева ратуша, довкола якої є ціле скупчення старих будиночків, трохи далі уже згаданий вище кам’яний костел у неоготичному стилі. Найстарішій у Сторожинці школі вже понад 150 років.

Кілька корпусів місцевої лікарні теж побудовані ще в австрійські часи. За словами директора закладу Олександра Войцеховського, збереглося чотири автентичні корпуси: хірургічне відділення, адміністративний корпус, інфекційне відділення та морг.

- За радянських часів добудували терапевтичний корпус, пологове відділення і поліклініку. А вже в останні роки у нас добудували відділення екстреної медичної допомоги і лабораторію, – розповідає директор лікарні.

Наразі заклад обслуговує мешканців Сторожинецької та семи сусідніх громад, він розрахований на 300 ліжок. Також тут із недавнього часу працює і відділення реабілітації стаціонарного та амбулаторного типу. Серед пацієнтів – чимало військових, які відновлюються тут після поранень. Із ними працюють реабілітологи, психологи, фізичні терапевти, ерготерапевти, масажисти. Також є і фахівець із супроводу ветерана, який допомагає військовим у вирішенні актуальних питань.

За словами секретаря Сторожинецької міськради Дмитра Бойчука, в громаді також активно покращують умови для розвитку дітей і молоді. Зокрема, на базі Сторожинецького ліцею функціонує басейн, де діти можуть безкоштовно займатися водними видами спорту.

- Басейн ми реконструювали – замінили повністю всю систему, зробили капітальний ремонт, закупили необхідний інвентар, і з грудня 2023 року він запрацював. У першу чергу – для учнів нашого закладу як гурткова робота. У пріоритеті – діти з особливими освітніми потребами. А в позаурочний час тут діють секції спортивної школи, – каже заступниця директора ліцею Надія Слободська.

За словами тренера Петра Волощука, попит на такі заняття у громаді великий. Охочих займатися плаванням є більше, ніж може одночасно вмістити басейн. Бували періоди, коли за тиждень тут займалося до 500 діток – учнів ліцею та спортшколи.

- Тих, хто займається в нас у позаурочний час, ми навчаємо вже більш професійному плаванню. Ми беремо участь у змаганнях різного рівня, здобуваємо призові місця, маємо вже перші здобутки. Бачу, що потенціал у дітей є, і головне, що є бажання займатися, – додає тренер.

Він сподівається, що через кілька років постійних тренувань його вихованці здобуватимуть перемоги вже і на міжнародному рівні.

...Коли вже йшов до автобусної зупинки у Сторожинці, помітив біля місцевої мерії святкову карету. Більше 10 років тому її подарували мерії місцеві ковалі. Планували використовувати для приваблення туристів. Зараз вона стоїть без діла, а поряд із нею «припаркувався» електросамокат.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора та надані Надією Слободською