Діти війни: Ігри за кілька кілометрів від ворога
Село Приморське розташоване за 30 кілометрів від Запоріжжя, а до окупованої Василівки відстань ще менша – близько 20 кілометрів. Ворожа армія дістає до села з гармат і «градів», над населеним пунктом кожного дня нишпорять російські БпЛА. Приморське розташоване вздовж тепер уже колишнього Каховського водосховища. Щоправда, люди бачать не воду або ж, як вони звикли казати, «море», а землю, що поступово вкривається рослинами. Ходити там заборонено, бо всю територію ретельно простежує ворог. Частину Василівського району, яку захопили росіяни, звідси також можна розгледіти.
«ТОЛЮ, МИ ЗАЛИШИЛИСЬ БЕЗ ЖИТЛА!»
У березні російські військові «добряче» взялись за село та гатили по ньому кілька днів поспіль.
Ми приїхали в Приморське у супроводі поліції.
Останнього разу були тут улітку. За ці пів року людей в селі поменшало, принаймні на вулицях майже нікого не видно, а от розбитих хат стало значно більше.
Староста села Олег Максименко говорить, що ситуація нині складна. Мовляв, якщо раніше били здебільшого по околицях, то тепер «не соромляться» і б'ють прямісінько по центру, по житлових будинках, школі.
«В середині березня десь протягом 8–9 днів були обстріли села. Тоді більшість родин виїхали. Тим, хто залишився, селищна рада допомагає гуманітаркою. Люди самостійно роблять ремонти, ми намагаємось надати будівельні матеріали. Але закликаємо виїхати», – говорить староста.
Його ми зустріли біля селищної ради. Виявилось, що зранку евакуаційна бригада поліції вивезла з села в більш безпечне місце одну з родин. Тож був разом з ними.
Поки говоримо, постійно чуємо звуки вибухів. Пан Олег каже, що переважно ворог обстрілює село з 10:00 до 14:00, хоча бувало, що випускали снаряди і після обіду.
«От нещодавно прилетіло в житловий будинок. Там живуть пенсіонери», – каже Олег та показує на хату, в якій дах накрито плівкою.
Йдемо в гості до постраждалої родини. Господарі саме були у дворі, погодились показати, якої біди наробили російські «гради».
«Це сталося близько 11-ї години, ми отримали гуманітарку і прийшли додому. Почули перший вибух, зайшли в літню кухню. Потім вибухнуло знову – і ми побігли в підвал. Я була в шоці. А коли вийшли і побачили, то я закричала: "Толю, ми залишились без житла!"» – розповідає Ольга Павлівна.
Їй 62 роки, її чоловіку – 66.
Будинок вони купили 4 роки тому. До того жили у Запоріжжі. Подружжя каже, що все життя працювали і вирішили переїхати в Приморське, бо місцевість дуже подобалась.
Тепер в будинку немає даху, у стелі – дірка. Будівля літньої кухні також зазнала руйнувань.
Чоловік Ольги розповів, що брав кредит, щоби утеплити цю будівлю. Кредит ще не сплатив, а те, що робив, ворожа ракета зруйнувала за лічені секунди.
Він переніс два інсульти, і після прильоту його здоров'я погіршилось. Та, попри це, виїжджати з села подружжя не планує. Кажуть, нікуди і пенсію мають невелику, тож в місті буде зовсім важко.
ПОЛУНИЦЯ, ЯКУ ВИРОЩУЮТЬ ПІД «ГРАДАМИ»
На іншій вулиці живе пані Людмила. Її хата так само розбита. Снаряд залетів через дах, зруйнував перестінки, вибив вікна, пошкодив ґанок. Жінка говорить, що все життя прожила в Приморському, будинок вирішила відбудовувати, бо жити більше ніде.
У момент обстрілу вона була в підвалі.
«Я заховалась в підвал, і це мене врятувало. Після вибуху ще хвилин 15 не виходила звідти, а потім виглядала потроху. Десь о 12-й дня прилетіло», – розповідає.
Жінка згадує, як під час обстрілу їй зателефонувала донька, що живе у Запоріжжі.
«Вона завжди, коли обстріли, телефонує та каже, щоби сильно не нервувала, заховалась. Хотіла і цього разу сказати мені, що то десь на околицях, а я їй кажу, що в хату до нас прилетіло», – розповідає Людмила.
Ще до повномасштабного вторгнення жінка почала займатися вирощуванням полуниці, торгувала у Запоріжжі. Цього року так само планувала зібрати врожай, але нині вже не впевнена, що ворог дасть це зробити.
Проте ми домовились з Людмилою, що приїдемо до неї в середині травня, купувати полуницю.
ДІТИ ВІЙНИ
Попри часті обстріли та відсутність Каховського водосховища, у селі є питна вода, електроенергія та інтернет. Аварійні бригади намагаються оперативно виїжджати на місце і відновлювати перебиті лінії. За словами старости села, буває і таке, що відремонтувати швидко неможливо, доводиться чекати добу, а то й півтори.
У селі залишається більш як тисяча людей, серед них – 169 родин, в яких виховується 269 дітей.
Після того як обстріли почастішали, правоохоронці постійно закликають мешканців евакуюватися.
«Евакуаційні групи працюють цілодобово, вмовляють виїхати. Ми говоримо, що, наприклад, в сусідньому селищі Степногірську родин з дітьми вже немає. А тут ще багато дітей. Вік – різний. Вчаться дистанційно, бо школи з початку війни не працюють», – розповідає інспектор ювенальної превенції Василівського районного управління поліції Марина Шемякіна.
Разом з нею їдемо до однієї з таких родин. В ній виховується аж семеро дітей: наймолодшій – 3 роки, найстаршій – 15.
Родина живе в доволі великому будинку з пічним опаленням. Нас зустріла Галина, мама дітей. Разом з нею на вулицю вибігли 7-річна Надя та троє її братів. Ще двоє дітей спали, одна – займалась за ноутбуком.
«Діти дистанційно вчаться. Переїжджати поки що ми не хочемо, але про всяк випадок маємо (домовились із власницею житла, що у разі погіршення ситуації перейдуть, – ред.) квартиру в Запоріжжі. Деякі речі туди перевезли, деякі продукти, що не псуються. От город посадимо… картоплю, цибулю і поїдемо відпочивати на кілька днів до Запоріжжя, у дітей якраз будуть канікули», – каже Галина.
Родина тримає корову, дві кози, курчат, качок, є собака та п’ять котів.
Надя розповідає, що лякається обстрілів, і коли їй страшно, то біжить одразу в хату і сідає під стінку.
«Поліція нам пояснила, що сідати треба під стінку на підлогу. Підвал є, але там – консервація… Ми розуміємо, що тут небезпечно. Тому і знайшли трикімнатну квартиру в Запоріжжі», – говорить Галина.
Вона ніби намагалась переконати нас і поліцію, що безпекова ситуація ще не така небезпечна, щоби треба було хапати дітей і виїжджати.
Поки говоримо, діти граються у дворі: риють «окопи», з гілок зробили «РПГ», Надійка уявляє себе літаком і гасає на подвір'ї. Власне, цілком логічні ігри під час війни.
Поблизу дитячих «фортифікацій» є місце для флагштока. Нещодавно там на великій палиці майорів український прапор. Але через ворожі дрони його довелось сховати, щоби не провокувати ворога.
Галина каже, що діти дуже хотіли, щоб у дворі був прапор. Тож вона спочатку пошила їм невеликий, а потім, коли були в Запоріжжі, купила справжній.
Хлопці гордо винесли прапор з хати, щоби нам показати і зробити кілька фото. Кажуть, що дуже чекають, коли його можна буде встановити на подвір'ї, не думаючи про те, що в будь-який момент може початися обстріл і їм доведеться бігти в хату й ховатись за стіною.
Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка
