“Гриб стояв такий, ніби атомну бомбу скинули”: наслідки російського удару по Смілі

29 грудня російська армія вдарила крилатою ракетою Х-22 по присадибній ділянці подружжя Голубів у м. Сміла на Черкащині. Від отриманих ран господарка обійстя померла. Ще восьмеро місцевих мешканців зазнали поранень, серед них – дитина. Ударом пошкоджено 93 будинки, із них вісім – не підлягають відновленню, їх буде знесено. Кореспондент Укрінформу побував у Смілі після ворожого удару.

СЛІДИ ЛИХА – ВСЮДИ

У Смілі від залізничної станції до мікрорайону “Гречківка” – 15 хвилин пішої ходи. На переїзді жінка-чергова показує на чоловіків, які йдуть ґрунтовою дорогою: “За ними йдіть, там побачите побиті хати. Ото і є Гречківка”.  

Від дороги звертаю стежкою праворуч, підходжу до одного з розбитих обійсть. На даху хліва змітає сміття чоловік. Представляється Юрієм.

- Зараз підійде мій брат Василь. Це – його хата, а я прийшов допомогти. Вчора перекрили дах, – каже він.

Господар обійстя – Василь – згадує, що вибух пролунав, коли він вийшов до поштової скриньки. 

- Саме в цей момент бабахнуло так, що вуха позакладало. Дерев'яні рами попадали до будинку, скло з них теж посипалося. З даху звалився шифер. Пластикові вікна не пошкодило, але, якби всі були пластикові, посипалися б теж. Просто ударна хвиля увійшла в хату старими вікнами. Вхідні двері теж погнулися всередину.  Всюди сліди лиха – там завісу зірвало, там косячок. Зараз у хаті не холодно, бо горить газ. Вікна, як бачите, затягнув плівкою, чекаю, коли замінять. Куди вони цілилися – хтозна. Тут станція велика. А, може, навмисне по людях ударили – хто їх там у тій Москві розбере, – каже чоловік.

До будинку Василя приїхав його син.

- Я не став чекати, взяв усі гроші, трохи додав із кредитки й самого лише шиферу купив на 35 тисяч. Кажуть, що влада все компенсує. Було би добре, бо квитанції я маю. У цій хаті виріс. Шифер не міняли з 1982 року, з часу побудови, – каже син господаря.

61-РІЧНА НАДІЯ ГОЛУБ ПОМЕРЛА В ЛІКАРНІ ВІД ОТРИМАНИХ РАН

Йду далі понівеченою вулицею. На одній із хат дах знесло зовсім, стирчить лише комин. Зверху щось шукає чорний кіт. Вікон немає, паркан також знесено ударною хвилею. Помічаю, що на стіні іншої пошкодженої хати вціліла супутникова  антена. Через дорогу від будинку – два понівечені автомобілі, серед яких – стара “Волга”. Поруч – гурт чоловіків в однаковій формі.

- Ми – будівельники, приїхали допомогти своєму колезі Іванові Волошину розбирати будинок. Хата відновленню не підлягає, – каже один із них.

Хлопці ведуть мене до обійстя Надії Голуб. Від отриманих ран 61-річна жінка померла в смілянській лікарні 31 грудня. На її городі біля вщент зруйнованої хати – вирва глибиною кілька метрів. До купи складено уламки меблів. 

Зустрічаю Івана Волошина – сусіда Надії Голуб. Чоловік каже, що сьогодні на вулиці – траур. Ховатимуть Надію Голуб.

Іван Іванович розповідає, що в день атаки був у Корсунь-Шевченківському.

- Близько 15:10 зателефонувала дружина. Каже: Ваня, я в крові, негайно приїжджай. Мовляв, стався вибух. І відключилася. Можете уявити, в якому стані я погнав додому. Напросився у водія до переповненого автобуса.  Тут усе було очеплене, поліція нікого пропускала. Назвав прізвище й тоді пустили. На той момент дружина вже була в лікарні. Як з'ясувалося, прилетіло, коли вона розпалювала плиту. На жінку звалилося все, що на кухні було. В той же день я був у неї – вся замотана, в крові... Днями обіцяють виписати. Будинок знесуть і заново відбудують із нуля, – поділився Іван Іванович.

Зустрічаю на вулиці жінку пенсійного віку.

- Я й досі не відійшла від шоку. Надю дуже шкода – гарна людина була. Останнім часом працювала в будинку для людей похилого віку. Діти й внуки у неї за кордоном. Нібито невістка має встигнути на похорон, – каже жінка.

“ГУПНУЛО ТАК, ЩО ПОДУМАВ ПРО КІНЕЦЬ СВІТУ”

За кілька десятків метрів вулиця звертає донизу. Тут – хата, яку саме перекривають. Господар і будівельники – на даху, подвір'ям ходить син господаря – шестикласник Богдан.

- Я лежав на дивані, читав книжку, коли почув звук вибуху. Не звернув на це уваги, бо в нас часто ракети збивають. З дивану не встав. Потім виявилося, що це по сусідству прилетіло, – розповідає хлопець.

Зустрічаю чоловіка, що їде велосипедом. Знайомимося, це – 75-річний Валерій Марченко.

- Мене якраз вдома не було – моє щастя повело мене до знайомих у мікрорайон Богдана. О 15:15 прогриміло: затряслися стіни, вікна ходили ходуном. Вибігли на вулицю та бачимо, що на нашій вулиці від вибуху виріс здоровенний гриб: метрів 20 висотою, наче атомну бомбу скинули. Я на велосипед і додому. А тут уже і “швидкі”, й поліція. У моїй хаті повибивало вікна. Вже ходили, заміряли, думаю, скоро вставлять. Шифер учора постелили люди з церкви. Я їх не знаю, вони мене теж. Вікна затулив поки плівкою й увечері вчора протопив, бо задубів від холоду, – розповідає пан Валерій.

Ще один мешканець Гречківки – 73-річний Дмитро Сільченко – розповідає, що саме розтопив піч та збирався підкинути дров, коли пролунав вибух.

- Піднялася курява така, що за метр нічого видно не було. Вікна й шибки полетіли до хати. Вибіг на вулицю, дивлюся, всюди вікна повибивало, шифер валяється. Я поняв, що то ракета, більше нічого не могло бути, – каже пан Дмитро.

На вулиці лунає будівельний шум: десь прибивають шифер, розрізають балки й крокви. На трактори вантажать будівельне сміття, туди-сюди снує інший транспорт.

Біля одного з будинків порається чоловік. Помічаю, що обличчя в нього – у подряпинах. Під стіною будинку лежить ялинка з іграшками та “дощиком”.

– Ми з дружиною саме сіли до машини й збиралися їхати. Ніякого свисту чи шуму не було – просто миттєвий удар. Нас затиснуло в автомобілі. Дружина має контузію, а я відбувся подряпинами, – розповідає чоловік.

Дорогою знайомлюся із пенсіонером Леонідом Щербатюком. 

- Саме дивився телевізор, коли гупнуло так, що подумав про кінець світу. Хотів вийти, а двері в хаті заклинило. Матеріал мені вже привезли, – розповідає чоловік та показує на купу шиферу на своєму подвір'ї.

Дивлюся на його будинок і розумію, що знадобиться 25-30 листків шиферу, а привезли більше.

- Прийшли будівельники, хто такі – не знаю. Накрили хату плівкою. Тепер чекаю, коли почнуть перекривати, ніби сьогодні обіцяли, – розповідає пан Леонід.

“ПОТЕРПІЛИМ ДОПОМАГАТИМЕ ВСЯ ЧЕРКАЩИНА”

Штаб із ліквідації наслідків ракетного удару розмістився у місцевій школі №13. Дорогою до неї зустрічаю велику вантажівку з  шифером.

Заступниця міського голови Тетяна Карло розповідає, що внаслідок ракетного удару на вулиці Левенця у Смілі зруйновано чи пошкоджено 93 домоволодіння.

- Постраждалим надається допомога.  Зноситимемо вісім будинків. Порядок відшкодування збитків вирішується. Допомогу надаватиме міська рада Сміли з бюджету міста. Людям неабияк допомагає Червоний Хрест. Потерпіли від удару дев'ятеро осіб, із них одна жінка загинула. Всім пораненим надана медична допомога, всі в стабільному стані, загрози життю немає. Лікарні забезпечені медпрепаратами, кров'ю, плазмою. Наш штаб працює цілодобово, хоча люди в ньому не ночують – тут такий мікрорайон, що всі один одного знають, підтримують. Тому всі, хто залишився без житла, ночують у родичів або друзів чи знайомих. Гаряче харчування та чай організовані по місцю їхнього проживання, – розповідає Тетяна Анатоліївна.

Начальник Черкаської ОВА Ігор Табурець зазначив, що будівельники знають, із чого починати відновлення, адже мають відповідний досвід робіт у Херсонській області.

- Ми провели коротку нараду й визначилися, як будемо відновлювати. Потерпілим допомагатиме вся Черкаська область. Маємо багатьох волонтерів та соціально відповідального бізнесу, який уже приєднався і готовий фінансувати роботи, які проводитимуться. Плануємо відновити людям абсолютно все. Капітальне будівництво беремо на себе, – зауважив Табурець.

У день, коли я їздив до Сміли, знову оголошували повітряну тривогу. Над Черкащиною було збито сім ударних безпілотників та дві крилаті ракети.

Юрій Стригун