Розміновують Харківщину на протезах

У складі зведеного загону вибухотехніків Національної поліції в Харківській області зараз працюють Валерій Онул і Андрій Ільків, які втратили по одній кінцівці. Чоловіки повернулися до роботи за лічені місяці після того, як підірвалися на мінах. Аби знову очищати українську землю від смертельно небезпечних предметів, вони свідомо відмовилися від соціальних статусів людини з інвалідністю та ветерана війни, тож будь-яких виплат чи пільг від держави не мають.

Про свій вибір і щоденну працю на протезах вибухотехніки розповіли кореспондентам Укрінформу.

“СТАНДАРТНА ЛОКАЦІЯ”: 11 ГЕКТАРІВ – 70 МІН

У полях поблизу невеличкого села Миколаївка в Чугуївському районі пересуватися вкрай небезпечно: населений пункт опинився в окупації на початку вторгнення, а по собі росіяни залишили руйнування та міни.

В цій місцевості має три паї родина Геннадія Моргуна. До повномасштабного вторгнення на 11-ти гектарах чоловік вирощував помідори, капусту, цибулю, буряки, сіяв соняшник чи ячмінь.

“Полив був, отримував добрий урожай, продавав на ринку “перший кілометр”, – розповідає одноосібник.

Мешкає пан Геннадій у сусідньому Леб’яжому, куди росіяни не дійшли. Про те, що відбувалося на його землі, знає від місцевих.

“Окупанти “КамАЗами” привозили міни. Розкидали”, – зазначає Моргун.

Розуміючи, що черга на розмінування до його ділянки може дійти лише за кілька років, чоловік придбав міношукач і за інструкціями в інтернеті навчився ним користуватися. Тренувався, як каже, на монетах, шматках дроту, всяких запчастинах. Пояснює: розумів усю небезпеку, але не міг інакше, не зупинив навіть син-рятувальник.

“Працювати-то треба! Три роки земля не оброблена. Рідні все знали, але зупинити мене не могли”, – каже Геннадій.  

Спершу він знайшов 12 мін, потім ще 20, ще і ще. Наполегливо подавав заявки на розмінування в ДСНС, повідомляючи про знахідки.

“А потім виявив розтяжку і РПГ-75 (ручний протитанковий гранатомет, – ред.) – і от тоді все закрутилося”, – розповідає Моргун.

За розмінування поля взялися фахівці з поліції. А гранатомет, як виявилося, був цілком справним.

Заступник начальника вибухотехнічної служби Національної поліції Дмитро Каракуркчі називає цю невеличку територію “стандартною локацією”. Коли група почала тут роботу, виявила дворядне мінне поле з майже 70 мінами – ПМ-62М, ПМ-62ПЗ (протитанкові), а також ПМН-4 (фугасні протипіхотні) і ОЗМ-72 (протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження), які окупанти встановили поблизу лінії електропередачі.

ВИБУХОТЕХНІКИ: ПІСЛЯ ПІДРИВУ ХОТІЛИ СКОРІШЕ НА РОБОТУ

У складі зведеного загону, що біля трьох тижнів трудиться на полі Геннадія Моргуна, – двоє фахівців на протезах. Заступник начальника вибухотехнічної служби поліції Дніпропетровської області Валерій Онул має майже 25-річний досвід. Ногу втратив 29 листопада минулого року під Херсоном.

“Розміновували Новоолександрівську дамбу. Густо вона була “засіяна”. Там і трапилося. Готував майданчик. Досить вузько було. Ну, і наступив на міну. Міношукач там не працював – дуже багато було уламків і практично все покрито товстим шаром гравію. Тобто щуп (інструмент саперів, – ред.) не прощупує, – розповідає Онул. – Я був у свідомості, розумів усі наслідки. Глянув… На другій нозі пошевелив пальцями – ок, думаю, ця ціла. Наступного дня хлопці оглянули те місце, там ще чотири міни виявили”.

Начальник відділу вибухотехнічної служби ГУНП у Львівській області Андрій Ільків травму отримав 13 вересня у с. Дементіївка на Харківщині. 

“На третій день роботи там. На ПМН-2. Почав накладати собі турнікет. Підбігли співробітники потім, допомогли затягнути. Але піді мною була ще міна, коли мене відтягували, Тарас наступив, колега, і теж підірвався. Втратив ногу. Але зараз працює у Львові. Від наслідків другого вибуху мене врятував бронежилет”, – розповідає Андрій.

Уже в січні 2023-го він повернувся до розмінування українських територій, Валерій – у квітні.

“Родина підтримувала, колеги. І коли ти бачиш інших людей, які протезувалися, повернулися до звичного життя, це надихає”, – зауважує Ільків.

“Я все життя в цій справі. Я її люблю. І хлопців своїх не можу залишити. Вони мене чекали. Радість була. Роботу цю маємо робити. Спочатку було важкувато емоційно знову вийти на поле. Але почав – минулося”, – каже Онул.

Зазначає, що, звісно, має певні незручності – подеколи не вистачає рухливості стопи. Однак це фахівець називає некритичними моментами.

На запитання, як рідні все ж таки поставилися до їхнього повернення в розмінування, відповідають стримано: “З розумінням”.

НЕ ПРОХОДИЛИ МСЕК ТА ОФІЦІЙНО НЕ МАЮТЬ ІНВАЛІДНОСТІ

Дмитро Каракуркчі наголошує: жодного сумніву не мав, що колеги повернуться в стрій.

“Та Валеру на операцію везли, а він уже розмірковував, як йому би швидше повернутися. У Андрюхи теж сумнівів не було. В нас усіх думки були такі: як та де їм пошвидше поставити нормальні протези. Хлопці повноцінно працюють і живуть звичайним життям, виховують дітей, водять авто. Вони – одні з найкращих фахівців у нас”, – говорить Каракуркчі.

Перші протези вибухотехнікам виготовили в Угорщині за підтримки тамтешньої поліції. Ті, якими фахівці користуються нині, – в Національному реабілітаційному центрі “Незламні”.

“Ми не подавалися на МСЕК, не отримували інвалідності, бо це була б II група – з нею не можна було б працювати. Відмовилися від “ветерана війни”, від пільг, які їм належні, не отримували страхових виплат. За таких масштабів замінування саперів дуже не вистачає. Моя мотивація – щоб якнайшвидше наші території були очищені”, – говорить Ільків.  

Бойовий дух Валерія та Андрія, як і всіх їхніх колег, підкошують лиш трагічні звістки. За час повномасштабного вторгнення отримали поранення 19 вибухотехніків із поліції, четверо загинули, серед них – керівники вибухотехнічних служб поліції Рівненщини та Херсонщини   Олександр Мамчур і Олександр Козюра.

Валерій Онул, який розміновував Бучу, Ірпінь, Лиман, Святогірськ, Харківщину, очищав Сумщину від залишків касетних боєприпасів, тактику росіян називає “підлою”.

“Дуже багато пасток стоїть під мінами. Вибухових пристроїв під мінами. При піднятті відбувається вибух. Буває, мінують гранатами. Власне, в нас дехто і загинув через це. Так, ми вчимося на гіркому досвіді. Ми розуміємо, що в ряду мін обов’язково кілька штук будуть із пастками”, – зазначає вибухотехнік.

На Харківщині, за офіційною інформацією ОВА, потребують очищення від вибухонебезпечних предметів 500 тис. га полів. На думку Дмитра Каракуркчі, оцінювати ситуацію лише площею замало, адже на, здавалося б, зовсім невеличкій ділянці робота може тривати тижнями через складність і густоту замінування.

Юлія Байрачна, Харків – Чугуївський район
Фото В’ячеслава Мадієвського