Замок у Свіржі: слава в кіно і битва за виживання
Свірж розташований лише за 40 км від Львова у напрямку Перемишлян. Село уславилося величним і водночас романтичним замком – унікальною пам’яткою оборонної архітектури XV–XVI ст. Замок оточений мальовничою природою, що в поєднанні з вишуканою архітектурою створює казкову атмосферу та вабить не лише туристів, а й кінорежисерів. Ще в радянські часи ця фортеця стала відомою на весь Союз після знімання телестрічки «Д'Артаньян і три мушкетери». А тепер завдяки українському фільмові «Довбуш» про Свірзький замок дізнався увесь світ.
Але кіно зняте, а замок живе далі – чи радше виживає? Чекає на людей, адже майже 30 років був зачиненим для відвідувачів. Чекає на відновлення, бо щойно випав шанс отримати кошти від «Великої реставрації», як почалася Велика війна. І на ґрунтовні дослідження, позаяк ще стільки білих плям лишається в його історії...
Кореспонденти Укрінформу побували у Свірзькому замку, щоб дізнатися про його минуле, сьогодення та перспективи.
Свірзький замок, 1905 рік
ФРАНЦУЗЬКИЙ ШАРМ УКРАЇНСЬКОГО ОПІЛЛЯ
Коли тільки під’їжджаєш до Свіржа з боку Львова, перед очима виринає біла твердиня замку, вкритого червоною черепицею. Наче на картині, він ідеально вписується в пейзаж між ставами та пагорбами, із багатовіковими деревами, які озолотила осінь. Здавен ці місця називають Опіллям: широкі поля тут оперезані стіною лісу – чудове місце для поселення. У давнину Свірж був містечком (ще в 1939 р. тут проживало понад 3 тисячі осіб), сьогодні ж це село, де на берегах однойменної річки мешкає близько 800 жителів. Перша згадка про населений пункт датована 1422 роком.
Замок, який зруйнувала російська армія під час Першої світової війни
Ступаючи на подвір’я замкового комплексу, дійсно наче потрапляєш у кіно і мимоволі згадуєш епізоди із фільмів: шукаєш знайомі ракурси, впізнаєш, тішишся. Прямокутний у плані замок має два подвір'я: велике житлове і мале господарське, з’єднані між собою переходом. В’їзна вежа двоповерхового Південного корпусу зустрічає гостей відразу за дерев’яним мостом через глибокий рів, а за нею відкривається замкнутий внутрішній двір з круглою клумбою і скульптурою по центру. Поруйновані перила, балкони, колони – залишки історичної розкоші.
Замок, який зруйнувала російська армія під час Першої світової війни
З боку ставка до верхнього двору прилягає нижнє подвір’я. Воно по периметру оточене одноповерховими корпусами з підвалами. Тут розміщувалися стайні і різні господарські приміщення, проживала прислуга. У центрі – велике коло замкового колодязя.
Марія Кравець
- Сучасного вигляду замок набув у середині XVII століття, з часу переходу його у власність графа Олександра Цетнера, – розповідає молода екскурсовод, місцева мешканка Марія Кравець. – Саме він добудував нижнє подвір’я, перебудував і значно зміцнив будівлю, додав колодязь, бо до цього часу води тут не було, її привозили возами. Вважається, що реконструювати твердиню запросили знаного архітектора Павла Гродзінського, автора проєкту Королівського арсеналу у Львові.
Іван Михайлишин
- А який же замок без легенд? – підхоплює розповідь колеги гід Іван Михайлишин. – Розповідають, що саме за часів Цетнерів тут працювала місцева дівчина. Під час турецької облоги вона закохалася у ворожого солдата та відкрила серед ночі йому ворота. Але так і не дочекалася вдячності чи кохання, а натомість поплатилася життям, знайшовши свою загибель в глибинах замкового колодязя. Нападники вирішили, що якщо вона зрадила один раз, то може це зробити і вдруге.
Замок завжди був магнітом для місцевої молоді, тому, коли набирали на навчання гідів, охочих було чимало. Так сформувалася молода команда з трьох екскурсоводів та адміністрації.
- Нам самим було цікаво, бо майже ніякої інформації про замок ми не мали. А з 2018 року почали дослідники шукати в архівах, і ми були чи не першими, хто відкривав все нові і нові сторінки історії. Працюємо вже третій рік і починаємо шукати нових екскурсоводів, бо з виходом «Довбуша» кількість відвідувачів значно зросла, – каже Марія.
ФЕНІКС, ЩО ВІДРОДЖУЄТЬСЯ З ПОПЕЛУ
Історію замку від самого початку дізнаємося від екскурсоводів.
У 1440-х роках дідич Іван Дядькович, який тоді володів 24 селами, вирішує перенести свій двір з Романова до Свіржа. Його правнуки Андрій та Мартин, вже осівши тут, підписували свої документи як «Свірзькі», і саме з ними пов’язують будівництво замку. Його завершили у 1530 році, ця дата викарбувана на головних воротах.
Дослідники розповідають, що син Андрія Свірзького Габріель захоплювався античною літературою. І достеменно відомо, що у Свірзькому замку він перекладав «Георгіки» Вергілія. Але рукописові довелося пройти випробування вогнем. Під час однієї з татарських навал замок підпалили, і з пожежі врятували лише останню, четверту, частину – «Пасічник».
Спопелити Підгорецький замок намагалися ще не раз. Зокрема, ті ж самі татари влаштували велику пожежу в 1648 році. Під час козацької війни 1648–1654 рр. його двічі облягали війська Богдана Хмельницького. А в 1672-му мури зазнали величезних руйнувань від турецької навали. На той час замок належав родові Цетнерів.
Ігнацій Цетнер
- Олександр Цетнер, про якого я казала раніше, – продовжує Марія, – прожив усе своє життя із шаблею в руках. Він воював проти шведів у Пруссії, проти турків, татар, козаків, – політика в ті часи була мінлива. У переліку майна за 1674 рік – неймовірна кількість зброї, але воднораз і карет, ридванів, вишуканих меблів. Замок був одночасно оборонною фортецею і світським палацом. Згодом один зі спадкоємців, колекціонер та пристрасний садівник Ігнацій Цетнер, створив навколо замку чарівний парк в англійському стилі.
Ймовірно, Ігнацій був останнім із Цетнерів, який володів замком. У ХІХ ст. фортеця переходить із рук у руки. А у ХХ ст. починається новий розквіт замку – за господарювання австрійського офіцера Роберта Лямезана де Салінса, який походив з родини французьких аристократів і не шкодував коштів на реставрацію маєтку та його внутрішнє оздоблення.
- Він був дуже хорошим господарем. Розширив паркову зону до 25 гектарів. Добре уживався з місцевим населенням та дбав про замок. Проте почалася Перша світова війна. Лямезан у чині генерала поїхав воювати. У цей час російська армія йшла наступом на Галичину, і звісно, не могла оминути Свірзький замок. Тоді тут була велика бібліотека, колекції картин, дорогі меблі та посуд... Росіяни замок обстріляли, частину майна вкрали, а що не змогли винести, – спалили. Коли господар повернувся, тут була суцільна руїна – лише стіни та попіл, – розповідають екскурсоводи.
Роберт Лямезан де Салінс
Роберт Лямезан де Салінс усіма силами намагався відбудувати свою власність та лишив про це спогад написом латиною над воротами, який перекладається так: «Цей будинок згорів під час війни, в році від Різдва Христового 1917-му відновлений».
Напис, який залишив Роберт Лямезан де Салінс після відновлення замку в 1917 році
Власник не лише підняв споруду з руїн, а й розкішно облаштував: збудував тенісні корти, у стайнях було пів сотні коней, а в гаражі – два авто. Після його смерті, у 1930 році, замок успадкувала його донька Ірена Лямезан, яка через початок російської окупації Галичини в 1939 році вимушена була тікати до Англії.
ШРАМИ РАДЯНЩИНИ
Життя у Свіржі кардинально змінилося із приходом совєтів. За таємною угодою 1939 року між Сталіном та Гітлером місцевих німців, яких тут проживало чимало, переселили до Сілезії. Під час Другої світової війни нацистська машина майже повністю винищила галицьких євреїв, а радянська система принесла депортації до Сибіру, розстріли та ув’язнення українців. Новостворений колгосп у Свіржі назвали іменем одного з найбільших катів – Молотова, а в самому замку в 1950 році створили школу трактористів.
«Шрами», які залишили трактористи на в'їзних воротах
- Після війни тут відразу зробили складське приміщення колгоспу, але ненадовго, бо школа трактористів, вважалося, престижніша для замку. Вона проіснувала тут тривалий час. Тепер можна побачити на в’їзній брамі глибокі «шрами» – це трактори та вантажівки не проходили у ворота і, заїжджаючи на подвір’я палацу, стесували камінь на своєму шляху, – розповідає екскурсовод Іван.
Володимир Мандзяк
У 1970-х роках на Свірзький замок поклала око Спілка архітекторів СРСР. Це дещо поліпшило становище кам’яниці порівняно з іншими українськими замками-руїнами, бо почалася масштабна реставрація, а насправді – переоблаштування. Замість просторих залів утворилися невеликі кімнати, подекуди із місцем для санвузла, та довжелезний коридор, що нагадує гуртожитки совка. Але водночас, зі слів Володимира Мандзяка, який вже 43 роки є директором замку, у цей час побудували котельню, очисні споруди, підвели газ, електроенергію.
Кімната із залишками батареї для опалення
- Я саме прийшов з армії, закінчив курси газовиків, бо тут ще не було газопостачання. Тоді довелося підривати гору, щоб забезпечити замок опаленням, плани були грандіозні. Мені запропонували керувати роботами в замку, так і став директором. Газ тоді був дешевим, 9 копійок за куб, а тепер як ти опалиш таку будову в 220 метрів квадратних? Була збудована вся система утеплення, але з роками, без обслуговування все зруйнувалося, залізо почало іржавіти… Замок був закритий, а всім же цікаво, що тут: діти почали лазити по тих трубах через мури, то ми все позрізали зовні, здали на металобрухт і купили цемент, щоб врятувати вежі, з яких уже каміння сипалося.
Радянські архітектори запланований «ремонт» так і не завершили. У 1980 році кошти з держбюджету були скеровані на Олімпійські ігри у Москві. Після розпаду Радянського Союзу директор, задля підтримки замку, робив екскурсії для школярів за символічну плату, але тих коштів ледве вистачало для прибирання та охорони території. Потім, зі слів Мандзяка, замок здали в оренду лісовому господарству, але майже відразу помітили мародерство та припинили угоду. З 1993 року вхід у Свірзький замок був заборонений для туристів, а його таємнича історія осіла в архівах. Лише завдяки художнім пленерам та відвідинам поодиноких митців, яких вабила краса та загадковість Свіржа, палац нагадував про себе на живописних полотнах.
ДОВБУШ ЗАМІСТЬ Д’АРТАНЬЯНА
Кадри із фільму «Д'Артаньян і три мушкетери»
Фільм «Д’Артаньян і три мушкетери» став блокбастером для радянського народу. Свірзький замок зіграв тут різнопланові «ролі»: був і Бетюнським монастирем, і замком батька Д’Артаньяна в Гасконі, і бастіоном Сен-Жерве, де мушкетери влаштовували банкет. Для Свіржа, та й загалом для Львівщини, це була подія, про яку десятиліттями згадували та переповідали. Тепер жоден підліток не знає, хто такий Боярський, і та слава канула в небуття.
Натомість в українських фільмах Свірзький замок відкривається у всій красі.
Кадри із фільму «Гетьман»
У 2014 році у Свіржі знімали чотирисерійний фільм «Гетьман» – історичну біографічну драму про життя і любов Богдана Хмельницького за романом Віктора Веретенникова. Режисер Валерій Ямбурський обрав Свірзький замок як резиденцію Хмельницького та його молодої дружини Гелени Чаплинської. Тут знято багато романтичних та драматичних сцен, зокрема і страту коханої гетьмана.
Кадри із фільму «Гетьман»
- Як знімали фільм, то тут поставили три шатра. Костюмів було сотні – пів села переодягнули для масовки, одне одного не впізнавали. Всі перетворилися на козаків! Шаблі, пістолі – амуніція хоч і не бойова, але як наші увійшли в азарт з боями, то годі було зупинити. Школярі активно йшли, хто зніматися, хто в охорону чи підсобники, – вже якась копійка і самим розвага, – пригадує Володимир Мандзяк.
Кадри із фільму «Довбуш»
У листопаді 2019 року замок знову став кіномайданчиком: тут знімали славнозвісний фільм «Довбуш», прем’єра якого відбулася цьогоріч. Стрічка за неповних два місяці в прокаті зібрала понад 60 млн грн та стала новим поштовхом не лише для українського кінематографу, а й для туризму.
- Коли селом поширилася інформація, що знову в замку зніматимуть фільм, охочих на масовку було чимало. Але в основному потрібні були високі юнаки, відбір був дуже ретельний, ходили навіть по хатах, підбирали. Оскільки вже було досить прохолодно, то всередині замку кілька кімнат облаштували як гримерну та гардеробну, – каже екскурсовод Марія Кравець.
- Спочатку всі наші селяни з охотою бігли на зйомки, навіть жінка моя в масовці була і син. Але в основному потрібно було грати мертвих – це ж сцени битв. Люди лежали на камені у дворі по дві-три години, а то вже майже зима. Мерзли. Санін був дуже прискіпливий до деталей – в нього все мало бути ідеально. А потім, як почали пускати димові шашки, то половина «мертвих» ожили і почали кашляти. Знову перезнімали. І так до вечора, – розповідає директор замку.
Кадри із фільму «Довбуш»
Цікавлюся в нього, якою була винагорода для замку, адже фільм «Довбуш» – один із найдорожчих в Україні, з бюджетом 120 млн грн.
- Я знаю ці перерахування через десять кіл, коли до замку майже нічого не доходить. Я прямо сказав: «Мені тут треба інтернет!» І тепер ми маємо класний інтернет, кабель проклали аж в центр села, – радісно ділиться Мандзяк; таємницю ж про вартість знімання не розголошує.
Кадри із фільму «Довбуш»
Адміністрація замку зауважує, що його популярність серед туристів у вересні-жовтні зросла в десятки разів. Після прем’єри «Довбуша» почали приїжджати люди не лише із Львівщини, а й з інших областей та Європи.
СЬОГОДЕННЯ МУРІВ ПІД ГРИФОНОМ
Тепер український турист, здебільшого вже ознайомлений зі сферою музейних послуг в Європі, вимогливий як до інформації, так і до належних умов. Наразі Свірзький замок, який є пам’яткою культури національного значення, є на балансі Національної спілки архітекторів України (НСАУ) і перебуває не в найліпшому стані.
Ще 10 років тому спілка затвердила концепцію створення тут Міжнародного культурно-мистецького центру, з планами проведення літніх шкіл, архітектурних практик, виставок та мистецьких заходів.
У 2018 році, через тридцять літ самотності, замок таки відкрили для відвідувачів. Для привернення уваги спільноти та держави столітні мури взяла під опіку громадська організація «Культурний центр “Замок Свірж”» під кураторством Павла Гудімова. Тоді за підтримки УКФ реалізували проєкт «Замок Свірж: Генеза», в межах якого тут за місяць побувало майже три тисячі людей.
Грифон на східній вежі замку
Науковці, готуючи виставки проєкту, приділяли велику увагу деталям, вписуючи їх у тривалий історичний контекст. Дослідниця Наталія Матлашенко під час роботи у львівських архівах виявила нові факти з історії замку. Зокрема, загадковою та недослідженою була історія грифона, який зображений на східній вежі замку. Це міфологічна істота з головою орла та тулубом лева, відома у Стародавньому Єгипті, Індії, античних Греції та Римі.
Грифон у залі замку
- Як з’ясувалося, грифон – це символ Белза (місто в Червоноградському районі, – ред.). Є теорія, що Ігнацій Цетнер, який 20 років був воєводою у тому місті, вирішив залишити таку пам'ять. І горі, на якій стоїть сам замок, теж дали назву Белз, – розповіли екскурсоводи.
Але повернемося до самого замку. Дійсно, у 2018 році відбулася спроба вдихнути в нього життя. Тут відбулася перша студентська літня школа «Свірзький замок – театр архітектури», а також було поставлено оперу «Алкід» у межах фестивалю «LvivMozArt» та фестивалю архітектури та мистецтв «ВЕЖА».
Микола Шеремета, голова львівського осередку Національної спілки архітекторів України
- Відтоді ми щороку на другий день фестивалю архітектури та мистецтв «ВЕЖА» збираємо усіх учасників у Свірзькому замку. По-перше, це важливо для залучення інвесторів, бо замок потребує величезної уваги, а ми – підтримки. Це добра нагода запросити сюди міжнародних партнерів, які ознайомлюються з нашою перлиною, – зазначив голова Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України Микола Шеремета.
Він розповів, що замок у Свіржі був уже за крок до грандіозних змін та ревіталізації. У 2021 році напрацювали концепцію розвитку і проєкт пристосування замку під багатофункціональний культурно-мистецький центр. Планували відновити всі приміщення і розподілити їх за функціями, облаштувати навчальні, експозиційні, музейні зали, впорядкувати набережну, став, оглядові майданчики.
Проєкт реставрації замку
Наступного року Свірзький замок потрапив до президентської програми «Велика реставрація». НСАУ інвестувала кошти в розроблення проєктно-кошторисної документації для створення культурно-мистецького центру. Вже розділили процес реставрації на етапи. Відновлення було за крок, але планам завадила війна.
- Першочергово передбачався ремонт даху, щоб зберегти стіни. На це нам потрібно було близько 13 млн грн. Яка сума потрібна на весь замок, важко сказати. Тепер йде знецінення гривні, і в часі війни кошторис на всі черги відновлення вивести складно. Реставрація будь-якого замку чи об’єкта культурної спадщини – дуже дороговартісна процедура. Для того щоб починати якісь роботи, потрібні наукові дослідження. Це дуже копіткі справи, які не лише вивчаються у архівах, а й потребують знань археології. Тому, на мою думку, коли тепер говорять про концесію, то на таких етапах дуже багато інвесторів «здуваються», – ділиться Шеремета. – У нас ще, на жаль, немає культури відновлення пам’яток, тому що інвестор до кінця не розуміє їхньої цінності і не має усвідомлення, що чим більше він вкладе, тим дорожчу перлину отримає. Тому ми маємо тепер в Україні ситуацію, коли влада надає в концесію замки на 50 років, а потім змушена розривати договори, бо нічого не робиться, а пам’ятка руйнується далі. Такі випадки ми мали і на Львівщині, зокрема в Старому Селі. Зберігає насамперед пам’ятку той, кому вона необхідна не в бізнесовому, а в культурному та історичному плані.
Наразі, зі слів очільника Львівської спілки архітекторів, вони самостійно опікуються замком та територією довкола нього, залучаючи кошти приватних благодійників та гранти.
Колодязь у дворі замку
- Два роки тому ми запровадили в замку екскурсії вихідного дня. Вони себе досить добре показали, ми закумулювали кошти на утримання та поточні ремонти. Передусім зробили вбиральні та водопостачання. До речі, вода – із криниці у нижньому дворі, якій майже 500 років. Почистили, зробили водовідведення. Але сам колодязь закрили ґратами, бо туристи часто туди заглядають, шукаючи привида, – жартує співрозмовник.
Став біля замку
На жаль, тим, у кого виникло бажання побувати всередині Свірзького замку, доведеться почекати до весни. У кінці жовтня замок закрили для відвідувачів. Але пройтися попід старовинними мурами вздовж ставу, милуючись незабутніми пейзажами, можна в будь-яку пору року.
Людмила Гринюк, Свірж – Львів
Фото автора та з відкритих джерел
