Кожне життя важливе: як волонтери рятують тварин у затопленому Херсоні

Після того, як окупанти підірвали Каховську ГЕС, під водою опинилися 32 населені пункти Херсонщини, затоплено понад 3,5 тисячі домівок. Сьогодні вода помалу почала спадати, але у Херсоні її рівень вранці ще сягав 5,35 м. Найбільше від повені постраждав Корабельний район міста та безпосередньо Острів. З підтоплених ділянок евакуювали понад 500 тварин. Волонтери на човнах виходять у воду і навіть під обстрілами рятують тих, хто сам про себе подбати не може. Кореспонденти Укрінформу долучилися до однієї з рятувальних операцій.

НАЩО ПОТРІБНІ ВЕЛИКІ КЛІТКИ

Коли ми приїхали до Херсона у перший день після теракту, поспілкувалися там із зооволонтеркою з Миколаєва Ганною Куркуріною. Ганна – професійна спортсменка, тренер і триразова абсолютна чемпіонка світу з паверліфтингу. Її називають найсильнішою жінкою у світі, сама ж вона каже, що найсильніші мають допомагати найслабшим, тому все своє життя, окрім спортивної діяльності, опікується тваринами. Коли почалася війна, спорт відійшов на другий план, а волонтерство зайняло весь час жінки. Ганна зі своєю невеликою командою однодумців їздила по зруйнованих селах Миколаївщини й Херсонщини і рятувала тварин з-під обстрілів, привозила корм для зоопритулків, евакуювала тварин із Запорізької та Донецької областей. Зараз Куркуріна рятує тварин Херсонщини від великої води. З ранку до пізньої ночі. Ми спитали волонтерку, чим можемо допомогти їй.

- Дівчата, клітки! Великі метрові клітки для собак. Ми виловлюємо собак з обмороженням лап, вони не можуть ходити. Тварини божеволіють від страху, вони гризуться у машині, тож треба перевозити їх у клітках, – відповіла зоозахисниця.

За підтримки іноземних колег ми зібрали кошти на придбання десяти таких кліток. Коли купували їх в одеському зоомагазині, до нас підійшла жінка та простягла 200 гривень.

- Це ж ви на Херсон везете, я одразу зрозуміла. Ось, візьміть. Звісно, це мало, але чим можу…

Ще дві клітки передали одесити, які дізналися про наші збори у соцмережах.

Тож ми спакували наші «трофеї» і вдруге вирушили в Херсон.

ОБСТРІЛ ЕВАКУАЦІЇ

Перше, що ми почули, коли в’їхали у місто – звуки вибухів. По Херсону гатили окупанти. Перечекавши деякий час, рушаємо на Корабельну площу, саме там нас чекали волонтери. Звідси на воду спускали човни для евакуації. Сюди ж привозили поранених людей і тварин. Коли ми під’їжджали до площі, почалися сильні обстріли. Ховаємося за багатоповерхівкою поблизу, знов доводиться чекати. Після того, як стало тихо, знову пробуємо проїхати до площі, але нас розвертають військові: багато поранених, працюють медики. Тож урешті ми зателефонували нашим волонтерам і перепитали про нове місце зустрічі. На нас чекали на херсонському автовокзалі, але Ганни Куркуріної там не було.

- Аня на воді, зв’язку нема. Я не знаю, чи жива вона взагалі. Чекаємо, – коротко повідомив нам моторошні новини водій Куркуріної Володимир.

Ще близько години тяжкого очікування, коло волонтерів з групи Куркуріної збираються й військові. Аню знають усі. Дівчина-зоозахисниця витирає кров з вуха наляканого мокрого песика – його поранило на Корабельний площі під час обстрілу. Раптово тишу перериває крик Володимира: Аня на зв’язку, жива! Слухавку одразу перехоплює військовий.

- Виходь на Комунальну вулицю, там тебе зараз заберемо – та швидко з міста! – каже він.

Володимир біжить до евакуаційного мікроавтобуса, ми – за ним.

ДОПОМАГАЄ УВЕСЬ СВІТ

За 5 хвилин ми вже на місці. У вузенькому провулку, який упирається у воду, людно. Вздовж парканів на суші стоять човни. Біля Ганни Куркуріної – купа переносок із тваринами. Вдалося евакуювати частину мешканців притулку «Незламні» разом із господинею.

- З такою кількістю тварин дуже важко евакуюватися. Ми піднялися на 4-й поверх будинку, там пересиджували. Перший поверх, де саме був притулок – повністю затопило. Усі кинулися рятувати людей, а тваринами майже ніхто не переймався. Дякувати богові, нас врятувала Аня. Зараз ми вивезли 17 котів та 3 маленькі собачки. Будемо робити другу ходку – там залишилося ще 9 собак та 4 кішки, – розказує господиня притулку.

Попри небезпеку, Куркуріна та власниця притулку, яку теж звуть Ганна, рішуче налаштовані пливти на Острів удруге. Чекають тільки ловця зі спеціальною петлею, адже собаки, яких треба порятувати, великі, руками зловити тварин може бути важко.

Куркуріна демонструє нам перебинтований палець на руці.

- Ось, глянь, покусав негідник учора. Дівчата, уявіть, три години по шию у воді цього мерзотника виловлювали, ну, не лишати ж дурня! А він хату не покидає – охоронець», – розказує жінка про випадок з учорашньою евакуацією алабая.

За словами Куркуріної, вона зі своєю командою евакуювали вже понад 100 тварин. Їх везуть до Миколаєва, де на території кінного клубу відкрився реабілітаційний центр для тварин «Прайд».

На наше питання, хто допомагає волонтерам у рятувальних операціях, Ганна відповідає: увесь світ.

- Тут і британці, й турки, і поляки, й норвежці. Багато хто з цих волонтерів допомагає із самого початку війни. Один одесит навіть передав нам свою яхту! Уявіть! Велика, дуже дорога яхта. Але в неї завелика посадка, на ній, як виявилося, далеко не допливеш, чіпляється за дно, – розказує Ганна.

Найкраще виходити на воду на металевих моторних човнах, адже гумові зносить течією і можна напоротися на якесь дерево, колоду чи навіть «сісти» на притоплений паркан, якого не видно.

На вмовляння водія продовжити евакуацію завтра Ганна коротко відповідає – ні.

- Вовчику, посвариш мене вже вдома, але я не поїду без господарки притулку, а вона – без своїх собак. Ми пливемо вдруге, – каже Куркуріна.

Час від часу чутно вибухи.

- Аню, це працюють наші хлопці по окупантах. Ти розумієш, що вони невдовзі почнуть гатити у відповідь?! – робить останню марну спробу Володимир.

Тим часом ми вивантажуємо привезені клітки. Ганна дякує нам, увесь час жартує і посміхається. Складається враження, що ми знайомі з цією жінкою все життя. Раптом над головою чуємо неприємне дзижчання – це ворожий дрон.

- Вам не страшно? – питаю.

- Якщо скажу, що не страшно – збрешу. Але ж ми миколаївці! Та ще й у Херсоні! Тож до роботи, дівчата! Он уже наш ловець під'їхав, зараз буде другий захід у воду, – каже Куркуріна.

Доки ми вантажимо в човен клітки, до нас підбігає наляканий хлопець із двома пакетами в руках. В одному – хліб і ще якась їжа, в другому – солома. Хлопчина проситься до нас у човен, йому конче треба на Острів. Взяти його ми не можемо, бо ж потрібно залишити місце для тварин.

- Мені в один кінець. Там бабуся стара. Відмовилася евакуюватися, вона там з кролями на горищі, у неї вже ні їжі, ні води. Ось, везу їй, – майже плаче хлопець.

Ганна обіцяє допомогти, водночас стає зрозуміло, що в один човен усі собаки з притулку не вмістяться. Невелику моторку запропонували інші волонтери – врешті-решт саме на ній хлопця завезли на Острів. Так «експедиція» з двох човнів рушила на Острів – вивозити чотирилапих, що чекали порятунку.

ЄДИНА НАДІЯ – НА ВОЛОНТЕРІВ

Весь час, доки ми перебували біля волонтерів, підходили місцеві та пригощали їх їжею й кавою. Кожен намагався зробити бодай щось, щоб віддячити цим сміливим відчайдухам. Місцевий чоловік Микола, який весь час спостерігав за евакуацією, пропонує скористатися для порятунку тварин і його стареньким човном. На його пропозицію відгукується тендітна дівчина Анастасія Тиха – саме вона вивезла з палаючого Ірпеня 19 собак, деякі з них були в інвалідних візках. Тоді, у березні 2022 року, фото незламної українки в оточені врятованих нею собак облетіло увесь світ.

Сідаємо в човен разом з Анастасією та її подругою – ветлікаркою Марією. Дівчата планують забрати тварин до клініки «MyVet» у Київ. «Капітан» човна – Микола, він сидить на носі та орудує веслом. На кормі вмостився його приятель, теж херсонець. Він вмикає і вимикає мотор.

- Евакуація тварин не організована взагалі. Коли я побачила тут Куркуріну, зраділа, бо вона добре знається на цій справі. Також бачила, що до евакуації долучилися наші кияни з Animal Rescue Kharkiv (зоозахисна організація, – ред.), але вони на надувних човнах не дуже ефективні, – розповідає Анастасія.

За словами Миколи, будь-що справді може продірявити гумовий човен.

Дівчата рятують тварин за адресами. За час нашої подорожі ми повинні були «опрацювати» три запити. Два – із затопленої частини Херсона, та ще один – з Острова.

- Миколо, пливемо за міст, там наліво. На даху два дні сидять коти. Ще далі – треба вибити вікно і витягти собаку – господарка за кордоном, а піклувалася про тварину 85-річна бабуся, яку евакуювали, – координує маршрут Анастасія.

Пропливаємо повз річпорт. Дорогою бачимо лише дахи будинків, на відстані витягнутої руки – напівзатоплений вантажний потяг. Іноді доводиться лягати на дно човна, щоб не зачепити електропроводи, які звисають зі стовпів і майже дістають до води. Бачимо праворуч якесь невелике судно, пофарбоване у барви ворожого триколору. Микола каже, що це фарбував він із місцевими чоловіками.

- Нас примусили. Дали фарбу і сказали фарбувати, інакше вб’ють. Ох, що вони тут творили… Що не вкрали, те зруйнували. Жодне судно не на ходу, – згадує чоловік часи окупації.

Підпливаємо до першого будинку. Одразу бачимо на даху двох котів. Дівчата беруть необхідне приладдя і лізуть ловити наляканих тварин. Ми ж із чоловіками «обходимо» будинок з іншого боку, щоб підстрахувати, якщо пухнастий від страху пірне у воду. У городчику плаває газовий балон, якийсь посуд та інші речі господарів будинку. Побачене викликає невимовний біль.

Спроби дівчат зловити котів не дали результату – тварини налякані й не даються в руки. Тим часом знов почала працювати наша арта. На воді звуки «виходів» набагато гучніші та глибші, аніж на суші.

- Та не бійтесь. То наші. А потім орки відстрілюватися будуть. Нам головне не виходити на велику воду, де нас побачать з лівого берега, – і все буде добре, – заспокоює Микола.

До другої адреси ми так і не допливли метрів 500, бо, як виявилося, будинок розташований саме в зоні видимості з ворожої території.

Зоозахисники висадили нас на найближчій вулиці, до якої змогли доплисти. На цьому наші пригоди скінчилися, а дівчата вирушили на Острів, де до ночі намагалися врятувати якнайбільше тварин. Їм удалося вивезти 4 собак.

Поки ми плавали з Анастасією, Куркуріна вже повезла врятованих тварин до Миколаєва, тож із Ганною попрощатися так і не вдалося.

Утомлені, мокрі, але щасливі й безмежно вдячні волонтерам, що дали змогу долучитися до їх титанічної праці, ми поверталися до Одеси.

Ганна Бодрова, Одеса–Херсон–Одеса
Фото Ніни Ляшонок