Перебудовуючи життя і житло

Ми зустрічаємося на об'єкті — адміністративній будівлі колишнього машинобудівного заводу “Тиса” в Ужгороді. Представниця забудовника Тетяна Верниковська проводить на будівництво та показує проєкт. На ньому нинішня сіра радянська панельна будівля виглядає вже як типовий сучасний новий житловий будинок, з паркінгом та ландшафтним дизайном довкола. Такою ця споруда має стати до грудня — саме до цього часу сюди планують заселити перших мешканців. Поруч з будинком є бомбосховище машзаводу, тож під час тривоги жителі матимуть укриття. 

ПЛАНУВАЛИ РОЗШИРЯТИСЯ НА ЗАХІД, АЛЕ НЕ ТАК ТЕРМІНОВО

Компанія Isatex Invest Group, яка працювала у Мелітополі, вже 24 лютого почала евакуюватися на Закарпаття. Тетяна каже, що їхній офіс було окуповано першого ж дня, там розташували казарми для російських військових.

- О, то ви слідкуєте за “бавовною” чи, може, навіть скидаєте геолокацію куди треба? - запитую.

- Звісно, слідкуємо. Повірте, усі геодані ми передали куди треба іще навесні, - запевняє моя співрозмовниця.

Тетяна каже, що до початку повномасштабної війни компанія розглядала західні області країни та Київ як варіант розширення географії своєї діяльності. Але через російське вторгнення “розширятися” довелося дуже оперативно. 

- Ми обрали для роботи два об'єкти на Закарпатті. Один — це реновація старої будівлі заводу під соціальне житло в Ужгороді, інший — апарт-комплекс на Ужгородщині неподалік від селища Середнє на озерах.

Цікаво, що проєкт з реновації будівель та перетворення закинутих промислових об'єктів на офісний простір та житлові будинки, як виявилося, є новою історією для Закарпаття. Чомусь досі тут такого не робили. Забудовники працювали переважно над зведенням нових висотних будинків та таунхаусів.

- У нас в Мелітополі такого багато, бо колись це було місто машинобудівників, тож нам у спадок лишилося після Союзу дуже багато заводів, які наразі не працюють. Вони занедбані, руйнуються, заважають мешканцям. У нас переймаються благоустроєм міста, воно розбудовується активно, і коли десь серед новобудов лишається така закинута споруда, вона всім муляє, бо псує вигляд району. Тому їх переробляють. Наприклад, під соціальне житло, люди із задоволенням його купують, - розповідає Тетяна.

У Мелітополі так працюють багато будівельних компаній, говорить експертка. Зокрема їхня компанія свого часу перебудувала таким чином завод холодильного машинобудування в індустріальний парк площею 84 тис. кв.м. У ньому наразі багато резидентів, і вони не просто використовують ренововані будівлі під офіси — там є працюючі виробництва, наприклад, лінія розливу олії, виготовлення меблів, крупоцех, переробка меду, металообробні підприємства тощо.

- Останній наш проєкт в Мелітополі — це колишній машинобудівний завод “Мелітопольпродмаш”, який ми перетворили на багатофункціональний центр. Він складається з офісів, апартаментів для проживання та комерційної нерухомості. Там повністю оновлено всі комунікації, каналізацію, покрівлю, вікна, мережі всередині будинку, проведено оздоблювальні роботи місць загального користування. Така практика в будівництві має ще один чудовий ефект: мало того, що відновлюється закинута будівля і зовнішній вигляд міста змінюється, це ще дає пожвавлення району. От раніше була собі промзона, а коли там з'являється життя, вона обростає кафешками, перукарнями, салонами краси, пекарнями, мінімаркетами, відділеннями “Нової пошти” — оживає. Нібито й не найкращий район для сфери послуг — але він стає таким, - каже Верниковська.

ПОТРЕБА В ЖИТЛІ У ЛЮДЕЙ Є, А ГРОШЕЙ - БРАКУЄ

Запитую, чи самі підшукували об'єкти, чи допомагала місцева влада. 

- Ми шукали самі — виявилося, що на Закарпатті таких багато. Попит на цю нерухомість буде, бо будинок уже є — не треба чекати, доки його зведуть. Першу чергу ми здаємо у грудні. Це буде 60 апартаментів, звичайних та трендового зараз формату “смарт”, який підходить для студентів, наприклад, де є зона кухні, санвузол та місце для відпочинку. Мінімум квадратури і максимальне використання простору, - зазначає Тетяна. 

З її слів, це — інвестиції наперед, квадратний метр такого житла в Ужгороді коштує 650 доларів США. Тобто смарт-квартира обійдеться близько в 13 тисяч доларів, однокімнатна — в понад 20 тисяч.

Цікавлюся, чи є нині спроможність у людей купувати власне житло і хто його купує: переселенці чи місцеві, які прагнуть інвестувати?

- Це люди, які можуть вкладати кошти. Зараз не всі переселенці можуть придбати для себе житло. Якщо дивитися в процентному відношенні, то десь 50 на 50, - каже Тетяна.

Утім, продати житло на Закарпатті дуже важко. З одного боку, на нього шалений попит, але з іншого — у людей немає грошей на це. Зараз кожен рахує, як йому вигідніше: орендувати житло чи купити. Варіант придбання на умовах розтермінування, який ми пропонуємо своїм клієнтам, робить його доступнішим, - каже Тетяна. 

Вона зауважує, що люди, які на початку повномасштабної війни повиїжджали за кордон, тепер хочуть повернутися — але на багатьох територіях наразі повернення неможливе. А жити треба тут і зараз. Тому обирають таке соціальне житло, все ж — своє.

- Скажіть, а ви для себе купуєте це житло?

- Ми живемо з родинами наразі на нашому об'єкті на Ужгородщині. Але поки житло не купуємо. Хочеться повернутися в Мелітополь. Тут все дуже гарно, щирі та чуйні люди, красива природа, Європа близько, але хочеться додому, - щиро зізнається Тетяна. - Якщо, звісно, станеться так, що ми безповоротно втратимо Мелітополь, ті наші території, то доведеться розглядати варіант із купівлею житла. Зараз поки що чекаємо моменту, коли можна буде повертатися. Але в будь-якому разі частина команди залишиться тут та буде продовжувати проєкти на Закарпатті.

НЕ ПЕРЕЧІКУВАТИ, А ПРАЦЮВАТИ В СВОІЙ КОМАНДІ

Зауважую, що зараз великі ризики для забудовника, коли не знаєш, куди саме прилетить наступного разу.

- Для нас це наразі можливість існувати як компанії, бо на Закарпаття релокувалося з Мелітополя переважна більшість наших працівників із родинами. Ми не хочемо втрачати колектив, фахівців, та й компанію загалом. Тому наш керівник обрав саме такий спосіб збереження команди, - відповідає моя співрозмовниця.

Верниковська розповідає виїжджала однією із останніх:

- Колеги поїхали ще в березні, квітні, я протрималася до травня в окупації. Там вже більше було неможливо знаходитися. Виїжджали разом із батьками, дітьми, собаками й котами... Іще один із аргументів евакуюватися — це те, що ти не просто виїхав, а повернувся працювати в свою команду, хоча вона зараз і не в Мелітополі, а на Закарпатті. Ти не просто десь перечікуєш, а працюєш. Так, тебе оточує інша природа, інші люди, інші умови — але ти в своїй країні.

Цікаво, що ця компанія у Мелітополі займалася також зеленою енергетикою (будували сонячні електростанції) та сільським господарством (біля 2 тис. га земель). Розглядають ці галузі на Закарпатті також, але наразі вдалося відновити тільки будівництво.

РЕЛОКОВАНІ ПІДПРИЄМСТВА ПОЖВАВЛЯТЬ РУХ В ЗАКАРПАТСЬКОМУ БІЗНЕСІ

Запитую насамкінець, чи сприймають місцеві бізнесмени релокованих підприємців як конкурентів, чи бувають якісь конфлікти на ґрунті спільних бізнес-інтересів.

- Ми були на заході для бізнесу, який у травні провела Закарпатська ОВА — це був економічний форум для релокованих підприємств. Дуже багато різних людей. Велика проблема для місцевого підприємництва — працівників забирають в армію. Це стримує бізнес щодо релокації сюди. Але, з іншого боку, люди, які лишаються в окупації, готові піти на все. Кожен може допомогти своїй країні по-різному. Хтось йде воювати, хтось уміє будувати. Зараз країні потрібні усі. У нашої компанії є також фабрика в Онтаріо (Канада), але власники вирішили не емігрувати в країну НАТО, а продати канадський актив, щоб вкласти в Закарпаття: створити робочі місця, забезпечити роботою евакуйовану команду співробітників, створювати житло та індустріальні парки для українців. 

Щодо конкуренції, каже, треба розуміти, що релоковані підприємці приїжджають сюди з певним досвідом. 

- Людина, яка одного разу налагодила бізнес, зробить це знову. Думаю, що для Закарпаття релокація підприємств — це крутий досвід, у вас з'явиться багато підприємців із різними проєктами. Це пожвавить конкуренцію, і місцевий бізнес також рухатиметься вперед, а Закарпаття отримає потужні інвестиції. Нам було дивно, наприклад, чому на Закарпатті не працюють із реновацією нерухомості. Думаю, що тут забудовники також почнуть працювати в цьому напрямку. 

Такий варіант забудови буде великим плюсом для Ужгорода, відзначає Тетяна, адже місто має багато об'єктів, які наразі в стані руйнації. А можуть стати, навпаки, поштовхом для розвитку цілих районів. Може, і українці, які наразі за кордоном працюють як заробітчани на будівництвах, повернуться, побачивши перспективу та розвиток свого міста. А може, навіть розпочнуть власний бізнес та проєкт.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Гудака