Гігантський скелет з Антарктиди

Гігантський скелет з Антарктиди

Музейний експонат
Укрінформ
У природничому музеї Чернівців зберігається один із трьох кістяків синього кита, які є в Україні

Одним із найпопулярніших експонатів чернівецьких музеїв серед туристів та учнів місцевих шкіл, безперечно, є скелет синього кита. Рештки 100-тонного гіганта, який мав 27 метрів у довжину, ледве поміщаються у найбільшому приміщенні природничого музею Чернівецького національного університету.

ТРОФЕЙНА ФЛОТИЛІЯ

Екскурсію своїми «володіннями» кореспонденту Укрінформу провела провідний зберігач фондів зоологічного відділу цього музею Ірина Ткебучава. Вона розповідає, що коли була студенткою, її однокурсники допомагали розвантажувати і встановлювати частини гігантського скелета.

«Це приміщення – уже четверте місце в Чернівцях, де зберігаються зоологічні колекції університету. Раніше вони були у Резиденції (в університеті – ред.), потім у другому корпусі, тоді перевезли у третій корпус, а з 1986 року вони зберігаються у цьому приміщенні нашого музею», – говорить науковиця.

Вона розповіла, що синього кита, скелет якого експонують у Чернівцях, упіймали 70 років тому біля берегів Антарктиди. Саме туди на полювання вирушила у 1951 році знаменита у Радянському Союзі китобійна флотилія «Слава».

У післявоєнні роки в усьому світі розвинувся промисловий вилов китів. І Радянський Союз, який отримав у трофей одне з найбільших китобійних базових суден, яке було у Німеччини, почав активно долучатися до цього виду полювання.

«Цей корабель «Слава» колись побудували британці на замовлення Норвегії. Пізніше, перед Другою світовою війною норвежці продали його Німеччині, а вже Радянський Союз отримав це судно у якості військового трофею. У нас цей промисел тоді не був розвинений. Кажуть навіть, що перші два рейси китобійна флотилія «Слава» виконувала із норвезьким екіпажем на борту. Пізніше вже й радянські моряки навчилися цього промислу і вирушали у рейси самостійно», – говорить екскурсоводка.

Флотилія «Слава» складалася із базового корабля довжиною у 150 метрів та 8-12 китобійців – невеличких суден довжиною 30-40 метрів. Вони були озброєні гарматами із гарпунами. Ці менші судна розходилися по квадратах від бази і полювали. Також були ще 1-2 китобійці, які підбирали вбитих китів за хвіст і буксували їх до «Слави», де вже трапом їх затягували лебідками на палубу і там розробляли. Було шість чи сім цехів, які одразу робили і консерви, й м’ясокісткове борошно, і ділили жир на технічний, медичний, харчовий тощо.

«І ось під час одного з рейсів у 1951 році вони впіймали і нашого кита, оскільки був запит від університетського музею. На цій китобійній флотилії був цілий науковий відділ. Флотилія з Одеси йшла морем та океаном аж до берегів Антарктиди, де й полювали. І цей увесь перехід, поки вони пливли, науковці відділу збирали експонати для різних музеїв. Наприклад, у нашому музеї є ще різні види риб із Гвінейської затоки, також є метелики з Півдня Африки, Антарктичні медузи тощо. Це все збиралося у різні роки. Бо крім скелета синього кита, у нас ще є нижня щелепа кашалота, є череп пляшконосого дельфіна, ембріони і вуса інших китів – це все у різні роки зібрано. Тобто з кожного рейсу вони щось привозили для музею», – продовжує розповідь пані Ірина.

КИТОВИЙ ВУС

Кістяк синього кита попередньо обробили ще на борту китобійного судна «Слава». Потім його доправили в порт Одеси, а звідти залізницею привезли до Чернівців. Для того, щоб виставляти його на експозицію, потрібно було провести повну обробку скелета від залишків органіки.

За словами працівниці музею, скелети менших тварин виварюють. Але для скелета синього кита на той час це зробити було неможливо. Тому всі його частини закопали у землю, щоби кістки обробили некрофаги – організми, які живляться трупами тварин.

У землі кістяк пролежав близько двох років. Потім його викопали, почистили, помили і змонтували спочатку у третьому корпусі університету, що по вулиці Лесі Українки. Там він простояв майже 30 років.

«Але там було менше місця, ніж у цьому приміщенні, й тому не було змонтовано частини ребер кита, вони лежали у запаснику. По цій групі ребер навіть видно, що їх пізніше змонтували, бо на них виділилися залишки жиру і вони з одного боку потемніли», – показує працівниця музею на частину кісток, які з одного боку стали майже чорними. Науковиця пояснила, що це через засохлий жир, який залишився на кістках.

Окрім, власне, гігантських кісток скелета, відвідувачів музею також зацікавлює і китовий вус – схожі на велетенські щітки відростки у щелепі. За допомогою цих пристосувань сині кити можуть харчуватися у воді.

«Ці тварини відносяться до вусатих китів, які харчуються планктоном. Це їхня їжа – рачки-чорноочки, або їх ще називають криль, – показує Ірина Ткебучава баночку із заспиртованими рачками.

За різними оцінками, дорослий кит за добу може з’їсти від 3-4 до 6-7 тонн цього планктону. Тобто добова доза цих рачків для кита становить близько 40 мільйонів особин. Маса цих рачків потрапляє до пащі кита, де за допомогою цього фільтрувального апарату тварина відділяє їх від морської води, а після цього їжа потрапляє до шлунка.

«Це знаменитий китовий вус. Синій кит відноситься до беззубих китів. Натомість у яснах верхніх щелеп ростуть такі трикутні рогові пластинки. Їх має бути 300-400 пар – зліва й справа. На кінці вони розгалужуються й утворюють таку щітку, бахрому вуса – це його фільтрувальний апарат. Він набирає повну пащу води, піднімає язик до піднебіння і відтискає все, що набрав. Рачки опиняються на китовому вусі, не можуть з рота вийти, як на ситі вермішель залишається, а вода між пластинками виливається і з боків пащі витікає назовні», – пояснює працівниця музею.

ПИТАЮТЬ, ЧИ ЦЕ НЕ МУЛЯЖ

Деякі люди вважають, що кити через свій знаменитий фонтан випускають ту воду, яку ковтають разом із їжею. Але це не так. Адже ці тварини належать до класу ссавців, тож у китів розділені харчовий і дихальний шляхи. Кит може з відкритою пащею набирати води, фільтрувати їжу, і вода не потрапить йому в дихальні шляхи. А вдихає повітря він дихалом, це його ніздрі, вони зміщені на тім’я і замикаються міцними м’язами.

«Коли кит пірнає під воду, вона не потрапляє у дихальні шляхи. Цей гігант може за один раз видихати до 10-14 кубів повітря. А пірнає він навіть на 10 хвилин у воду. Ось за цей час повітря в його легенях нагрівається, зволожується. І фонтан китів – це конденсат цих 10 кубів теплого повітря, які при видиханні стикаються із холодним зовнішнім повітрям», – каже науковиця.

Вона розповідає, що відвідувачі часто запитують, де у нього зябра. Адже вважають, що якщо кити живуть у воді, то повинні бути схожими на риб.

«Насправді, це не риба, а ссавець, пристосований до життя у водному середовищі. Дихає легенями, як і ми з вами, ікру не відкладає, а народжує живих китят, яких годує молоком».

- А які ще питання найчастіше чуєте від відвідувачів? – запитую у моєї екскурсоводки.

«Найчастіше відвідувачі запитують, з чого зроблений цей скелет, навіть сперечаються, намагаючись довести, що він із дерева (сміється – авт.), колупають пальцем, стукають і не вірять, що це справжня кістка. Я їм уже показую ці фото зі «Слави», кажу, що на цьому кораблі його впіймали, тут ось навіть спил є однієї кістки, то можна остаточно переконатися, що це не муляж, а справжній скелет», – говорить Ірина Ткебучава.

Вона розповідає ще чимало цікавих фактів про цих морських гігантів, які у 1960-х роках опинилися на межі повного знищення. За різними підрахунками, у післявоєнні роки – із 1949 до 1960 року світовий китовий промисел знищив близько 86% цих тварин.

Міжнародний Союз охорони природи у 1960-х роках змушений був занести цих морських ссавців у Червону книгу, а всі країни, які входили у Міжнародну китобійну комісію, підписали мораторій на комерційний промисел китів. Але навіть після заборони полювання кілька країн мали так звану наукову квоту на вилов китів – Японія, Норвегія, Ісландія і Данія, Канада, РФ, США. Щоб якось упорядкувати вилов цих тварин, цим країнам дозволили полювати на не червонокнижні види і встановлювали невеликі квоти лише у певні періоди року, щоб не підірвати їх популяції.

«Наприклад, до цих обмежень, за один рейс китобійна флотилія «Слава» винищувала 2-3 тисячі китів. Причому, різних видів. А біля Антарктиди плавало одночасно 18-20 флотилій з різних країн світу. Можете собі уявити, в яких масштабах тоді винищували китів», – каже дослідниця.

За різними оцінками науковців, на момент введення мораторію у світі залишалося від 5% до 10% популяції китів у порівнянні з 1911 роком. Зараз, за різними оцінками й підрахунками, у світі залишилося не більше 20 тисяч особин синіх китів.

Тож цей китовий скелет, окрім усього іншого, ще й символ-нагадування майбутнім поколінням про те, як хижацьки людство ще не так давно нищило природу.

Цікаві факти про китів:

● Тривалий час найбільшим китом вважалася впіймана біля Південних Шетландських островів самка, яка мала 33 метри у довжину та близько 150 тонн. Але пізніше впіймали ще більшого кита, який важив майже 178 тонн.

● Якщо кита порівняти із найбільшою сухопутною твариною – слоном, то близько 30-40 слонів важать стільки ж, як один синій кит.

● За всю історію природи на нашій планеті синій кит вважається найбільшою твариною. Жоден динозавр не дотягував до розмірів цього кита.

● В Україні є лише три цілі скелети синього кита – в Одеському університеті, у Херсонському краєзнавчому музеї й у Чернівцях.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-