Сімейна галантерея, де можна придбати речі «з історією»

В Івано-Франківському інноваційному центрі «Промприлад. Реновація» працює сімейна майстерня, де кожен може не лише придбати галантерейні вироби з натуральної шкіри, а й роздивитись, як триває процес їх створення. Засновниця галантереї Наталія Найда зізнається, що пандемія COVID-19 змусила її замислитися про продаж бізнесу. Про те, як цього вдалося уникнути, у нинішні часи, дізнавалася кореспондентка Укрінформу.

МАШИНКА ВІД ДІДУСЯ Й БАБУСІ

Франківчанка Наталія Найда, як і більшість українських жінок, звернулась до handmade-творчості, коли перебувала у декреті після народження сина, 13 років тому. Саме тоді, каже, з’явилась її Shuflia (“Шуфля”). Втім, на початках вона не мала жодного стосунку до шкіргалантереї.

«Я почала робити листівки – те, що може жінка з дитиною на руках. Пробувала їх кудись продавати. Так у мене визначились точки реалізації. І коли мене запитували, чому я назвала своє виробництво «Шуфля», я відповідала: «А чому ні?», – усміхається Наталія Найда.

З часом у неї з’явились помічниці, а чоловік Наталії навіть виділив їм приміщення для майстерні у своєму веломагазині. До виготовлення листівок плавно додались іграшки та сувеніри. У 2014-му майстрині помітили, що люди не надто купують таку продукцію, а тому вирішили запропонувати їм більш практичні речі. Зупинились на виробництві гаманців, які дуже сподобались замовникам. Тоді постало питання з обладнанням.

«Першою машинкою, яка була призначена для роботи зі шкірою, стала машинка чоловіка моєї двоюрідної бабусі. Свого часу в селі Загвіздя він шив людям взуття. У молоді роки чоловік тримав цілу майстерню. Я її пам’ятаю ще з дитинства, коли батьки відправляли мене в село. Там я спостерігала, як чоловік працює зі шкірою. Після смерті чоловіка бабуся дозволила все забрати. Так моєю першою технікою стали його обладнання та інструменти», – пригадує Наталія.

Окрім давнього обладнання «Шуфля» ще не мала ні стратегії виробництва, ні навичок, ні партнерів. Все приходило поступово. Але найперше постало питання сировини, яка коштувала тоді чималих грошей.

«Це тепер є багато постачальників шкіри, а тоді з цим було досить складно», – розповідає Наталія Найда.

Вона пригадує, що пропозиції українських постачальників були «нереально дорогими» для майстерні. До того ж, каже, обсяг продукції був одноманітним, а маленька «Шуфля» націлилась працювати зовсім не в масштабах великого виробництва. Майстерня вже тоді бачилася Наталії як крафтове виробництво. Тому й домовились про стокову шкіру за нижчими цінами.

«Зазвичай коли постачальник працює з великими замовниками, то в них є незначні залишки. Вони накопичувались, а ми раз на місяць їх забирали. І якщо для великих виробників такі шматки шкіри були ні до чого, то для нас вони стали щастям», – зізнається майстриня.

ПРАЦЮВАТИ ПО-БІЛОМУ – ПРИНЦИПОВА ПОЗИЦІЯ

Нині асортимент Франківської галантереї – від різноманітних ключниць до валіз і портфелів для ділових людей. Нещодавно, завдяки французькому проєкту, який підтримує жіночий бізнес у період карантину, у магазину з’явився власний сайт. Він допоміг українському виробникові вийти на великий ринок.

«Жодного разу в мене не виникало думки замовляти вироби в Китаї чи ще десь, аби здешевити наш продукт. Ми завжди працювали відкрито. Це була моя принципова позиція. Звичайно, можна було сидіти у квартирі, найняти кілька людей і шити собі гаманці. А заплатити за оренду приміщення, зарплату, податок за працівників, ведення бухгалтерії – це певні навантаження, і вони лягають на ціну продукції. Я не кажу, що ми – супергерої, але ми одразу працювали по-білому. Так, наш наплічник нині коштує 3800 гривень, і ми розуміємо, що не кожна людина собі може це дозволити. Але ми надто багато коштів інвестували в обладнання, яке є сьогодні, у меблі та інші складові крафтової майстерні», – розповідає Наталія Найда.

Вона зізнається, що з початком пандемії продажі майстерні значно впали. Була навіть думка продати «Шуфлю», бо люди краще купують шкіряні вироби, коли можуть спочатку взяти їх у руки, аби переконатися у якості. Карантинні обмеження цього не дозволяли. Єдиним шансом вижити стали лише онлайн-продажі. Із «Шуфлі» звільнилась частина людей. Довелося навіть закрити виробництво на певний час. Натомість з’явились охочі купити майстерню, і вони не приховували, що планували скористатись лише її брендом, а товар – здешевити завдяки завезеним низькоякісним виробам. Тоді Наталія прийняла ще одне принципове рішення – вистояти.

«Я вірю, що такі сімейні проєкти мають залишатись. Оця душевність, тепло, мануфактурність, крафтовість, ручна робота, коли ви можете прийти, поспілкуватися з майстром, творцем вашого продукту, коли ви можете стати частинкою цього процесу, вибрати шкіру, розміри кишеньок для своєї сумки – увесь цей досвід дуже важливий для людей, але, на жаль, він зникає», – констатує майстриня.

Наталя розповідає, щоранку прокидалась лише з однією думкою, де взяти гроші на зарплати людям і постачальникам. Втома давала про себе знати. Та все змінилось, коли раптом отримала повідомлення від подруги Марти, яка родом із Франківська, але тепер живе і працює в Малайзії. Товаришка запропонувала стати партнером «Шуфлі» і взяти на себе частину обов’язків – розвивати проєкт і збільшувати продажі.

ЧОХОЛ ДЛЯ БАНАНА ТА ГАМАНЕЦЬ З ІСТОРІЄЮ

Сьогодні «Шуфля» непогано продає свої вироби у кількох країнах світу, зокрема й у США. У команді працює близько 10 людей. У планах – докупити три одиниці обладнання і збільшити кількість майстрів. Єдиною проблемою залишається доставка. Плата за неї, каже Наталія, часом може наближатись до вартості виробу, до того ж, люди хочуть швидко отримати замовлення, а це – ще більші гроші. Тому майстерня працює переважно з «Укрпоштою».

«Наш покупець – це люди віком 30+, які розуміють цінність речей і свого часу, які подорожують, читають, мають свій невеличкий бізнес і не женуться за низькою ціною. Тобто не мають на думці, що за таку ціну я куплю кілька дермантинових сумок, при цьому не зваживши, що за три роки доведеться купити такі чотири сумки, бо з ними постійно щось відбувається. Найкраще продається наш товар, коли людина приходить у майстерню. Часто після спілкування з фахівцем покупці змінюють свої уподобання», – стверджує Наталія.

Магазин-майстерня пропонує власну лінійку продукції, але є також індивідуальні замовлення – і тут фантазіям покупців немає меж.

«У нас хлопчик замовив для своєї дівчини чохол для банана. Уявіть, цей чохол чіплявся за руль велосипеда і на ньому був напис-побажання. Оце було найбільш потішне наше замовлення», – посміхається власниця майстерні.

Серед останніх корпоративних побажань – виробництво блокнотів для військового училища. Їх виготовляли за зразком подячних грамот – з іменами та званнями власників.

«Блокноти у нас – це топовий продукт. Ми робимо їх усередині з крафтового паперу. Коли записник закінчується, замовники можуть надіслати нам обкладинку – і ми в неї вставимо нову паперову частину для подальшого користування. Так ми хочемо спонукати людей до розумного споживання речей», – зазначає Наталія.

Насправді, шкіряні речі мають дуже великий термін використання. Втім, якщо клієнти «Шуфлі» раптом вирішать змінити сумку чи гаманець, майстерня має для них свою пропозицію.

- Так, ми розуміємо, що жінкам важко довго носити якусь річ. І це стоїть на заваді тому, щоб вони знову до нас приходили. Тож ми створили послугу: можна принести нам вживаний гаманець – й отримати знижку на придбання нового. Старий ми відчищаємо, оновлюємо – і продаємо його «з історією». Для цього просимо клієнтів, які хочуть скористатись такою пропозицією, написати цю історію. Людям, яким сьогодні в час карантину складно купувати онлайн, ми пропонуємо на сайті у зручний для них час побачити відео нашої майстерні, виробництво, поради, процес виготовлення продукції. Це ми пропонуємо для покупців, які не купують в один клік, а люблять придивитись і оцінити речі. Такі опції для нас – це вибудовування стосунків, бо ми не зацікавлені у разовій транзакції, ми хочемо, щоб наш клієнт залишався з нами надовго, і після того, як придбає собі якусь річ, прийшов знову – за дарунком для жінки, чоловіка, мами… Наша історія – це про теплі стосунки, тому вона й називається сімейною мануфактурою.

- А є вже в майстерні речі з історією?

- Так, дівчинка з Києва до нас принесла гаманець і написала нам лист про його подорожі до Азії та інших країн. Нині ми тільки починаємо просувати таку опцію, про неї ще мало хто знає.

- Які б ви дали поради тим, хто захоче започаткувати невеличкий сімейний бізнес?

- Я завше кажу, що на це потрібно відпустити час. До прикладу, я бачу нашу майстерню через сто років, бо такі компанії передаються від покоління до покоління. Одна з країн, яка має найбільше подібних сімейних фірм, – це Німеччина. Там є родинні компанії, які мають по 30-100 років. Тобто, треба розуміти, що це – не про швидкі гроші. Це радше про любов, бо це та робота, на яку ви вранці йдете з усмішкою. Так, гроші є, але ви будете їх постійно скеровувати на покращення і розвиток свого бізнесу. Про свою справу треба дбати так, як про родину. Лише тоді буде успіх. Може і я колись куплю собі автомобіль «Tesla», але точно не зараз (сміється, - авт.).

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото: Shuflia