Кузьма. Новояворівськ. «А пам’ятаєш?»
Сьогодні на цвинтарі в Брюховичах, біля могили Андрія Кузьменка чимало людей. У шосту річницю його загибелі, вони зібралися, щоби спільно помолитися за сина, друга, колегу, натхненника, який трагічно загинув, лишивши стільки недоказаного та недоспіваного…
Вранці 2 лютого 2015 року на Дніпропетровщині в автокатастрофі загинув незмінний лідер гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко, відомий широкому загалу шанувальників як «Кузьма». Повертаючись до Києва з концерту з нагоди 25-річчя групи «Скрябін» у Кривому Розі, Андрій врізався у вантажівку біля села Лозоватка.
Гурт «Скрябін» з’явився у невеличкому промисловому місті Новояворівськ на Львівщині, тут же відбулося становлення Андрія Кузьменка, як музиканта й особистості.
Укрінформ побував на батьківщині «Скрябіна», в «місцях щасливих людей», де зароджувався гурт і де шанують та бережуть пам'ять про Кузьму.
ЯК ПРИЇХАЛИ В НОВОЯВОРІВСЬК, МЕНІ ЗДАЛОСЯ, ЩО ПОПАЛА В РАЙ
Новояворівськ – доволі молоде місто на карті України, його історія та розбудова пов’язана із заснуванням виробничого об’єднання “Сірка” і починається в 70-х роках минулого століття. Саме в той час для розбудови і розвитку промислового потенціалу сюди їдуть молоді сім’ї та фахівці.
«Наше місто в ті часи було, наче набір фломастерів з усього Радянського Союзу – різні національності, міщани, селяни, ремісники і вже на той час не дуже комусь потрібні науковці, приїхали на заробітки», – розповідає друг Кузьми Андрій (К’юр) Штурма.
Сім’я Кузьменків проживала спочатку в Самборі, де 17 серпня 1968 року народився син Андрій, але невдовзі після цього вони переїхали до Нового Роздолу.
На той час сестра Ольги Михайлівни працювала завідувачкою музичної школи в Новояворівську, і там якраз була вільна вакансія. Вона й запропонувала Кузьменкам переїхати туди.
«Ми як приїхали, то мені здавалося, що я попала в рай. У Новояворівську все було близько: моя музична школа, через пару кроків Андрієва, садочок, у якому я теж працювала. А що головне, – коли ми приїхали сюди, тут ловила Польща на дахах (антени вловлювали хвилі польських радіостанцій і телебачення – ред.), і вся світова музика була в нього на радіо», – розповідає Ольга Михайлівна Кузьменко.
ПОЛЬСЬКЕ РАДІО НАМ ВІДКРИВАЛО ТОЙ НЕЗНАНИЙ СВІТ
«Ми практично всі зійшлися на музиці, то було шалене бажання її слухати. Бо нічого не було. Ми не слухали ніякої російської попси, а виключно польське радіо», – розповідає шкільна подруга Андрія Людмила Барчишин.
Людмила, яка нині працює учителем української мови та літератури саме в тій школі, де навчався Андрій Кузьменко, пригадує, як компанія з 8-10 чоловік збиралася спочатку просто в дворі, Кузьма мав такий магнітофон-радейко, з яким був просто нерозлучний, і вечорами всі слухали музику.
«Кожен з нас мав свої магнітоли, радіо. Ми все записували на стерео. Мали підсилювачі на антени на балконах. Приходили в школу і хвалилися, хто що чув і записав», – розповідає Андрій Штурма, К’юр.
Таке псевдо йому дав Андрій Кузьменко при знайомстві, через те що хлопець захоплювався британською рок-групою «The Cure», так для найближчих друзів Штурма й досі лишається К’юром.
Переїхавши до Новояворівська, Адрій не полишає музичної школи по класу фортепіано. «На випускному екзамені в музшколі Андрійко виконував п’єсу Дмитра Кабалевського, яка грається перехресними руками. І я ще тоді йому казала: давай не будемо мудрувати, після 10-го класу підемо в музичне училище – по моїх стопах. А він так мені руками навхрест показує: «Ото?! Робити не буду!» А я ще тоді казала: «Ой, певно будеш», – згадує мама Кузьми, яка все життя працювала вчителькою у музичній школі.
Андрій хотів на той час грати іншу музику, якої не вчили в школах, до неї треба було йти самому, експериментувати, створювати щось нове, своє…
«Андрій ще зі школи мав гурт, у який входили Довбиш Тарас, Сичак, Женя Кудря, Брама Андрій. Вони збиралися тут у каптьорці – репетирували, а в спортзалі, влаштовували дискотеки, вечори під «живу музику». Це в основному був панк-рок, ті пісні, які вони слухали і які їм подобалися», – розповідає Людмила і показує світлини тих часів.
ПЛАНУВАЛИ СТЕНД, А ВИЙШОВ ЦІЛИЙ МУЗЕЙ
«Старі фотографії на стіл розклади...» – ця пісня Андрія Кузьменка стала, наче віщою після його загибелі. Особливо це відчувається, коли переступаєш поріг Новояворівської школи №1, де з 8-го класу вчився Кузьма. Пам'ять про музиканта, земляка, кумира тут зберігають діти.
Вчителька з історії Іванна Василівна Юськів розповідає, що в 2015 році, коли трагічно загинув Андрій, діти вирішили зробити невеличкий стенд у школі. Придумали, що це буде платівка, яка має крутитися, де були б фото і кліпи Кузьми. Але потім, коли всі почали приносити фотографії, ми побачили, що нам цього буде замало, вирішили зробити куточок пам’яті», – ділиться з нами Іванна Василівна.
«Багато хто долучився з благодійників, друзів Андрія, батьки наших дітей. І ось тепер маємо такий чудовий музей у нашій школі, діти його бережуть”, – наголосила Іванна Василівна.
Тут розміщені світлини: від перших музичних вечорів, на яких грав у школі Кузьма, до фотографії, яку несли перед могилою в день його похорону. Цю світлину, афіші, дипломи та нагороди, армійський берет Андрія передала мама, після того, як відвідала музей.
«Ми спочатку не афішували, переживали, як це прийме мама. Ольга Михайлівна дуже плакала. Тут тоді було багато фотографій, яких вона ніколи, певно, ще не бачила», – розповіли в школі.
З ПІДВАЛІВ «КРИСТАЛУ» – НА «ЧЕРВОНУ РУТУ»
У 1984 в Новояворівську відкрили Палац культури «Кристал», і це стало неабиякою можливістю для Андрія Кузьменка та його друзів реалізувати свої творчі плани.
Наталія Коваль, художній керівник і заслужений діяч мистецтв України працює в палаці з часу його відкриття. Вона каже, що коли Андрій Кузьменко закінчив школу, тут був естрадний гурток, яким керував Мирослав Турко, батько Лесика, який раніше грав із Дзідзьом. Вони разом із директором Василем Яничаром об’єднували талановиту молодь у “Кристалі”. Тут були інструменти, за якими «пропадала» тогочасна молодь: електрогітари, іоніки, а ще різна апаратура – підсилювачі, колонки, магнітофони.
«В Андрія завжди було гарне коло друзів, і він зі своїми хлопцями на початку 1990-х прийшли до нас – Ростик Домішевський, Гера Сергій (Шура), він зараз у «Другій ріці», Саша Скрябін. Саша особливої лепти в їх гурт не вносив ні музичної, ні творчої, він був певним ідолом для них, хоч насправді працював у нас в палаці у відеосалоні, а в групі був звукорежисером. Саме на честь нього назвали гурт», – каже Наталія Коваль.
Кузьма і компанія проводить репетиції в підвалах «Кристалу», тут створюють студію «Sпати» (Студія патологічної тиші – ред.), де грають в основному музику, яку виконують на дискотеках, знімають перші відеокліпи, записують пісні.
«Тут Володимир Зайковський створив кіностудію «Пошук», яка знімала наші перші кліпи. Ми самі були акторами, режисерами, а я ще й оператором, самі грали, співали, знімали. Часто навіть без сюжету. Дурачилися, все було просто імпровізацією. Можна сказати, Зайковський найперший почав робити кліпи в Україні. Про нього зараз дуже мало говорять, тільки про Кузьму, а насправді це ж він то все знімав, клеїв у своїй апаратній ночами, монтував», – пригадує Андрій (К’юр) Штурма.
«Це ж не була одразу група «Скрябін», тут вони шукали себе. У них була особлива альтернативна молодіжна музика. На той час серед звичайних людей вона не дуже сприймалася. Хоча молодь у Новояворівську ними захоплювалася. Невдовзі хлопці почали їздити на фестивалі, заявляти про себе», – ділиться з нами Наталія Коваль.
У 1989 році гурт хлопців із Новояворівська бере участь в авангардному фестивалі у Львові «Вивих». Андрій К’юр пригадує, як ходили подавати заявку з Кузьмою для участі в першому конкурсі на великій сцені.
«Запитують: – Хто буде? – Кажемо: – Найкращі пацани з Новояворівська. І на сцені було десь близько десяти чоловік, а назвалися «Разом ми», якраз у той час були написані слова цієї пісні. І ось на «Вивиху» ми засвітилися, а через рік почався відбір на «Червону руту», – пригадує перші виступи Андрій Штурма.
Перші успіхи захоплювали Кузьму все більше; окрім участі в гурті, він починає виступати сольно, називаючи себе «Андрій Кіл».
Одразу після школи навіть із чудовими оцінками Андрієві не вдається вступити до медінституту у Львові. А через рік вступає до медінституту в Петрозаводську, що в Росії. Звідти йде в армію.
«Коли він повернувся в Україну і переїхав у Львів, то не міг отямитися від щастя», – згадує Ольга Михайлівна.
І додає, що вони з батьком мріяли, щоби син, закінчивши Львівський медуніверситет, працював стоматологом, але музика йому не давала спокою. Тому коли вже збирався на «Червону руту», поставили Андрію умову: якщо здобуде хоч би третє місце, то дадуть йому зелене світло на заняття улюбленою справою.
На «Червоній руті» Андрій Кіл виступав сольно, але незмінна група підтримки, зокрема, Шура, Скряба і К’юр були разом із ним у Запоріжжі й розділили мить слави, коли Кузьма виборов третє, призове місце.
«Коли верталися до Львова, то трохи переживали, бо тоді повідомили, що всіх, хто був на «Червоній руті», лапає КГБ, але все було нормально. Після фестивалю я дав інтерв’ю для Першого каналу, яке побачили місцеві. То в Новояворівськ ми вже вернулися зірками», – з усмішкою розповідає К’юр.
Після фестивалю Кузьма підписує контракт зі «Студією Лева», завдяки якому «скрябінці» отримали можливість записати тут альбом гурту «Мова Риб». То був перший матеріал «Скрябіна», який вийшов у світ на аудіокасеті, бо записаний перед цим у студії дебютний альбом «Чуєш біль» так і не було випущено офіційно, він розійшовся лише у вузькому колі друзів і шанувальників. Після «Мови Риб» «Скрябін» стає відомим для широкого загалу. Але перший «живий» тур гурту не дав бажаних результатів, а життя диктувало свої умови.
«Ростик пішов до армії, Саня Скряба був на заробітках, Шура поїхав на навчання у Могильов, і ми лишилися з Кузьмою двоє», – згадує К’юр.
У той час вони багато разом подорожують, просто сідають в електричку й їздять Львівщиною та Закарпаттям. Кузьма був любителем спонтанних поїздок і, мабуть, це переросло у справу життя для Андрія Штурми – зараз він, історик за освітою, подорожує пішки Україною, відриває і вивчає пам’ятки культури.
Гурт «Скрябін» таки знову об’єднався у 1995 році, й хлопці вирішили записати новий альбом «Птахи» та переїхати до Києва… А далі були винайняті квартири та нові контракти, хіт-паради і фестивалі, «Таврійські ігри» і шлях до слави.
У ПАМ’ЯТЬ ПРО КУЗЬМУ
Віктор Баранов працює у «Кристалі» електриком від самого його відкриття. Він не просто ремонтував підсилювачі для «Скрябіна», що, як розповідає, постійно горіли, а й брав участь у зйомках кліпів і записах пісень. Чоловіки були друзями. «Андрій був справжнім другом, – каже Віктор. – Коли моя донька вступала, він жив у Києві в малосімейці, я приїхав, то ми з ним спали на підлозі, а донька з дружиною – на ліжку. А коли вступила і жила в гуртожитку, то я передав, щоб він із Новояворівська відвіз картоплю, помідорчики. Кузьма потім розповідав, що під’їжджає до гуртожитку, а там – маса народу. А я доньці сказав, що він приїде, щоби була вдома, вона всім, звісно, розповіла – і всі прийшли зустрічати ту картоплю, ну, звичайно – більше Кузьму, з автографами, фото і т.д.», – з сумом у голосі згадує пан Віктор веселий випадок.
У міській бібліотеці для дорослих, яка розміщується в тому ж приміщенні Палацу культури, в 2016 році створили фанклуб Андрія Кузьменка.
Галина Рось, лектор Новояворівського краєзнавчого музею показує музейну колекцію фотографій зі «Скрябіним», що має назву «Місця щасливих людей».
Минулий день народження Кузьми, 17 серпня 2020 року Новояворівськ відзначив по-особливому – на стіні Палацу культури тут презентували мурал «Скрябін. Початок». Дев’ятиметровий стінопис створив знаний львівський художник Святослав Владика, ідею і фінансування взяли на себе львівські ротарійці, а світлину, з якої малювався мурал, обрали батьки.
Невдовзі після загибелі Кузьми, у багатьох містах України почали встановлювати пам’ятники, малювати стінописи та облаштовувати парки імені музиканта. Але у Львові шість років лише обіцяють, каже Ольга Кузьменко.
Сьогодні, у шосту річницю загибелі Андрія Кузьменка, більшість друзів, однокласників, шанувальників із Новояворівська приєдналися до спільної молитви біля його могили. А ввечері перед входом ПК «Кристал», навпроти новоствореного муралу Скрябіну виклали з лампадок: «КУЗЬМА. ПАМ’ЯТАЄМО».
Людмила Гринюк, Новояворівськ
Фото автора та з відкритих джерел
