Терменвокс: дивовижні історії з музичної скриньки

Терменвокс: дивовижні історії з музичної скриньки

Музейний експонат
Укрінформ
Оригінальний музейний експонат зберігають у селі на Тернопільщині

Іноді, коли буваю у Козівському районі, намагаюсь таки викроїти час, аби відвідати єдиний у Тернопільській області музей музичних інструментів, зібраних відомим тернопільським музикантом Петром Католою у селі Ішків.

Цього разу для такої поїздки був, як кажуть, «інформаційний привід». Адже саме те, задля чого я поїхав до Ішкова, відзначало свій 100-й «день народження».

ТУТ НАВІТЬ ТИША МАЄ СВОЮ НОТУ

Отож, на порозі музею музичних інструментів «Камертон» зустрічає мене подружжя молодих людей – Петро та Антоніна Католи. Цього разу в масках. Пандемія, що там говорити. При вході зауважую й скульптурку смаглявого музиканта, обличчя якого частково прикрите маскою.

- Карантин так карантин для всіх, – усміхається Петро Катола й бере в руки скульптурку. Це своєрідне застереження тим, хто входить у наш музей. У нас в районі з початку пандемії захворіло десь понад 260 осіб. Так що бережемось…

Переступаємо поріг і заходимо у залу. Тут тиша. Але дивлячись на десятки, та що там, кілька сотень зібраних музичних інструментів, ніби зримо відчуваєш, що то не просто тиша, а згусток звуків, які зробили паузу, аби за мить, коли торкнешся їх, знову зазвучати своїм багатоголоссям.

- Петре, перш ніж показати мені оту «цікаву штуку», на яку, признатися, минулого разу якось і не звертав уваги серед цього всього музичного інструментарію, кілька слів, буквально, оглядово, про ваш музей.

- Колись тут була колгоспна контора. Згодом господарство розпалося. Будівля почала руйнуватися. То ми з Антоніною вирішили врятувати все це, викупили, зробили тут музичне кафе, але той «бізнес» не пішов. А потім подумали, щоби щось таке оригінальне зробити, аби туристи заїжджали сюди.

Я усе життя, ще змалку з музикою пов’язаний. Батько свого часу колись тут, в Ішкові керував сільським оркестром, он там, бачите, є фото, а пізніше тато й церковним хором диригував. Та й мої брати – вправні музиканти, не на одному інструменті грають.

- Як і ви?

- Так, що є, то є… Але кажу, я з дитинства жив у такій музичній атмосфері, що просто не міг не стати музикантом. Уже не один рік граю у музичному колективі в ресторані «Тернопіль».

Господар музею розповідає, що завжди цікавився оригінальними музичними інструментами, історією їхнього створення, особливостями, різними цікавинками зі світу музики. Збирав, реставрував старі інструменти. Поступово створювалася колекція, якій було затісно у квартирі. А музичних раритетів ставало все більше. Шукав на «блошиних ринках», контактував із колекціонерами з інших міст, що міг, привозив з-за кордону. Та й друзі, знаючи про таке Петрове хобі, теж поповнювали його колекцію, вряди-годи даруючи музичні раритети.

ВІД ТРЕМБІТИ — ДО АФРИКАНСЬКОЇ КАЛІМБИ

Петро Катола розповідає, що у кількох музейних кімнатах є й різноманітні світлини, старі газетні вирізки, одяг і головні убори музикантів, специфічний інструментарій, який використовують музичні професіонали під час гри.

Та, звичайно, головна «фішка» музею – понад 200 музичних інструментів різних народів світу. Петро, а разом з ним і його дружина Антоніна, вчителька англійської мови, яку теж захопило оте чоловікове хобі, можуть довго і цікаво розповідати про кожен із цих музичних експонатів і демонструвати їх, як кажуть, «у дії». І в такі хвилини музей стає ніби сільським філіалом філармонії чи концертною залою. Тож хочеться торкнутися кожного інструмента, самому спробувати, як вони звучать.

- А ми це завжди дозволяємо нашим гостям, – каже пан Петро. – Ці експонати у нас не «застоюються», вони, як живий організм, мають функціонувати, а не припадати пилюкою.

Раз у раз господар музею бере до рук той чи інший інструмент, демонструючи його музичну «сутність». І звучать українська трембіта, індійський сітар, фінський кантеле, турецька балама, африканська калімба з глиняним барабаном уду…

А ще – до цього різноголосся Петро Катола може додати сумні мелодії дримб. Цих мініатюрних інструментів колекціонер має не один десяток. Чи показати вам, як грає-виспівує інструмент ханг, наче тарілка НЛО, або як звучить тибетська чаша.

- Але, власне, нині покажу те, задля чого цього разу ви сюди й приїхали, прошу, ідіть сюди, – говорить господар музею.

Заходимо у ще одну кімнату і Петро Катола киває на невеличку металеву скриньку…

І МУЗИКА «НЕБЕСНИХ СФЕР», І «ГОЛОС» КОСМОСУ

Так, це він, терменвокс, аналог єдиного у світі інструмента, який рівно 100 років тому сконструював радянський фізик, винахідник-експериментатор Лев Термен.

- Це – музичний інструмент, на якому можна грати… не торкаючись його.

- Але ж так не буває, – кажу.

- А ви подивіться й послухайте, – відповідає Петро Катола.

Він підходить до прямокутного приладу з двома антенами й кількома регуляторами, підводить до них долоню – і раптом починає звучати… незвична музика.

Господар музею робить ледь-ледь помітні плавні рухи то перед однією, то перед іншою антеною – і терменвокс, ота скринька, через динаміки наповнює залу віночком українських народних мелодій, упізнаваною сонатою, плачем скрипки, чаїними криком, шумом дощу, прибоєм моря, таємничо-фантастичними, якимись тривожними, космічними звуковими сигналами.

- Ось так звучить терменвокс… Колись Реріх назвав цей винахід «музикою небесних сфер», а Мандельштам казав, що звук терменвокса такий же природний, як цвітіння квітки…

- Звідки ж у вас цей незвичний експонат?

- Десь на початку 1980-х років, коли я тільки-но починав формувати оцю музичну колекцію, що згодом переросла у музей, дізнався про терменвокс від свого колеги, музиканта з тернопільського гурту «Світозари» Олександра Хрипливого. Він уже тоді мешкав у США, у Чикаго. У нас, в Союзі такого інструмента не було. То от, Сашко мені повідомив, що на одному з аукціонів у США виставлятимуть на продаж терменвокс. Я попросив його придбати, що й було зроблено.

Дав за нього я тоді десь 300 доларів… Але не шкодую.

- Пригадую, як Петро отримав тоді посилку, розпакував, підключив ту «іграшку», я йому переклала з англійської інструкцію, – розмову підхоплює Антоніна Катола. – Почав щось там руками навколо водити. Боже, у хаті скрегіт, шурхіт, звуки мало не сирени, як завивання собаче… Кажу, за що ж ти такі великі гроші дав?

- Що було, те було, – сміється Петро..

- Освоїти гру на терменвоксі спочатку було важко. Річ у тому, що терменвокс – дуже чутливий інструмент, на якому грають, не торкаючись його.

- Так, я це бачу, тут немає ні клавіш, ні чогось такого іншого, що нагадувало би хоча б один із тих понад 200 музичних інструментів, які є у вашій колекції. Узагалі, коли ви ото водили долонями біля тих антен, то виглядали ніби фокусник біля чорного ящичка, звідки замість голубів чи кроликів з’являються фантастичні звуки. Ну, справжній тобі звуковий ілюзіон!

- Можливо… Але я на початках, коли пробував грати, то було просто неможливо слухати, якась суміш різних звуків. Думав, що даремно я це все затіяв… Та поступово зрозумів, що для гри на цьому інструменті важливо враховувати ледь не кожен рух не тільки руки, кисті, пальців, але навіть рух самого тіла.

Найменший випадковий рух – і все, звук уже не той, який ти хотів.

Ось так тренувався, і коли вже почав у ресторані «Тернопіль» демонструвати гру на терменвоксі, то тоді, у 1980-х роках, просто у багатьох був шок. Люди не вірили, що таке може бути. Підходили, заглядали під інші інструменти, піднімали гардини, чи там немає магнітофона. Це було щось! Такого ніхто не бачив, то багато хто просто приходив, аби почути, як грає ота чорна «скринька з Америки».

Слухаю Петра Католу але, признаюсь, думка про одне: звідки ж беруться оті звуки від помаху рук? Це як у старому анекдоті, коли учень запитує вчителя, мовляв, я розумію, що таке кінські сили, але як ті коні у трактор влізли?

ГЕНІАЛЬНО ПРОСТЕ

- Ще на початках, як опановував гру на терменвоксі, а тоді Інтернету не було, цікавився у багатьох «технарів», який же його принцип роботи? – продовжує Петро Катола. – І один фізик із Тернополя мені популярно пояснив, що насправді це все не є аж чимось таким складним. Суть у тому, що ми ще на уроках фізики вчили. Є коливальний контур, конденсатор і котушки, з’єднані між собою провідниками. Якщо туди подати напругу, у контурі виникнуть коливання. Дві антени реагують на будь-який рух. Змінюючи ємкість конденсатора, наближаючи чи віддаляючи долоню, ми ніби генеруємо оті коливання, які то підсилюються, то послаблюються і видають певні звуки…

- Відверто скажу, трішки все туманно…

- Зрештою, головне, що та штукенція – терменвокс у вмілих руках музиканта дає те, що він хоче, і не для кожного слухача, напевно, так уже й важливо знати принцип роботи цієї диво-скриньки.

Скажу, що у 1920-30-х роках, та навіть і пізніше, у 1950-60-х, як ви кажете, оця «музична скринька», вже удосконалена, зробила просто фурор у музичному світі. Її використовували як окремі виконавці, так і цілі музичні гурти, збираючи повні зали шанувальників такої екзотичної музики.

Петро Катола показав мені папку, у якій зібрано вирізки зі старих газет і журналів про терменвокс, фотографії, які засвідчують популярність цих диво-інструментів у різних країнах у різний час. Виявляється, навіть Голлівуд ще у 1940-х роках зацікавився цією технічною новинкою й використовував її задля створення звукових ефектів до різноманітних фільмів, переважно, фантастичних чи жахів. Не обійшли своєю увагою цей інструмент Сергій Рахманінов, Альберт Ейнштейн, Чарлі Чаплін, Beatles, Pink Floyd, Beach Boys і Lead Zeppelin…

«ДАЛЬНОБАЧЕННЯ», «ШПИГУНСЬКІ ШТУЧКИ» ТА СЛЬОЗИ РАДОСТІ

- Розповідаючи нашим відвідувачам про терменвокс, ми відкриваємо незнайоме для більшості ім’я його винахідника – Термена, – продовжує розмову Антоніна Катола.

Лев Термен
Лев Термен

- Наприклад, мало хто знає, що його життя – не менш дивовижне, аніж історія його винаходу. Саме Термену приписують створення аналогів сучасного телебачення, так званого «дальнобачення», винахід звукової сигналізації…

- А чому ми так мало чули про Термена?

- Розумієте, він десятиліттями, як кажуть, «працював» не тільки над удосконаленням свого інструмента, а й виконував, так би мовити, «особливі» завдання щодо безпеки держави. Хоча й був репресований, а в ГУЛАГу працював разом із Сергієм Корольовим над створенням крилатих ракет.

- Гляньте, – каже Петро Катола. – От у мене в руках кілька цікавих фото. На них американські дипломати з розібраним подарунком від піонерів-артеківців. Ті на 20-річчя цього піонерського табору подарували американському послу, який відвідав «Артек», великий інкрустований герб США з дерева. Потім він роками висів у кабінеті послів, лише десь на початку 1960-х років з’ясувалося, що герб – це велетенський «жучок», який працював без електроживлення, активізувався мікрохвильовим випромінюванням, джерело якого могло бути за 100 метрів від такого «жучка».

А ще Лев Термен створив більш досконалу шпигунську штучку – «Буран» – інфрачервоний мікрофон, який міг «знімати» коливання з віконних шибок.

- Тобто це те, що нині називають «лазерним» прослуховуванням?

- Так, тільки замість лазера Термен застосовував інфрачервоне випромінювання…

- Такі історії – цікаві й дорослим, і школярам-екскурсантам, – каже Антоніна. От син Олексій, учень Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької іноді сюди приїжджає зі своїми товаришами, то за терменвоксом годинами можуть стояти, створюють певні композиції.

Або ще таке. Ми зауважили, як, наприклад, реагують люди з обмеженими фізичними можливостями, коли ми їм демонструємо роботу терменвокса. Вони самі пробують «видобути» із цього інструмента звуки. Бачимо, як змінюються їхні обличчя, як з’являються в очах сльози радості від того, що їм, фізично обмеженим, вдається «зробити» своїми рухами «музику».

І це дуже приємно, що наші інструменти тут – не просто музейні експонати, вони цілі живі історії про людей, які їх створили, речі, що викликають у людей позитивні емоції та переживання…

Я їхав додому, з Ішкова і вже десь під Тернополем, шукаючи потрібну радіостанцію на автомобільному тюнері, почув, як в радіоефір увірвалася якась синтезована музика.

Вона чимось нагадала мені почуту мелодію у селі, де зберігається самобутній музейний експонат. Ота невеличка скринька – музичний інструмент, який 100 років тому вперше здивував, а нині продовжує дивувати світ своєю оригінальністю, – терменвокс.

Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-