Землерий-комірник із Червоної книги

Землерий-комірник із Червоної книги

Музейний експонат
Укрінформ
Буковинський сліпак – підземна тваринка, яка ризикує назавжди залишитися музейним експонатом

Серед численних експонатів природничого відділу Чернівецького обласного краєзнавчого музею працівники виділяють опудало невеличкої підземної тваринки, яка називається «буковинський сліпак».

Цей звір занесений в усі видання Червоної книги України, в основному через невелику територію його мешкання. І якщо не створити заповідника та не звернути увагу держави на цю проблему, то такий вид тварини, як «буковинський сліпак», за словами науковців, може остаточно зникнути із земної кулі.

ЗАНЕСЕНИЙ В УСІ ВИДАННЯ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ

Буковинський сліпак є ендеміком південно-східного Передкарпаття. Ендемік – це тварина чи рослина, яка населяє невеличку, обмежену ділянку. Тільки там вона зустрічається і більше ніде не водиться.

«Буковинський сліпак зустрічається південніше Чернівців у межах Герцаївського, Глибоцького і частини Сторожинецького районів, а також на прилеглій ділянці Румунії. І більше ніде його немає на всій земній кулі. Тому наше завдання – його зберегти. Він занесений до всіх трьох видань Червоної книги України – і 1970 року, й 1994-го, і 2009-го. І буде занесений у четверте видання Червоної книги України, яке мало вийти ще минулого року, але досі не вийшло. Ця тварина підлягає охороні у нас, і так само на європейському та на світовому рівнях. Насамперед тому, що регіон її поширення не дуже великий», – розповідає завідувач відділу природи Чернівецького обласного краєзнавчого музею Ігор Скільський.

Ігор Скільський
Ігор Скільський

За його словами, із п’яти видів сліпаків, які населяють українські землі, чотири  занесені до Червоної книги України. Лише популяція звичайного сліпака не перебуває під загрозою знищення.

«У Прут-Дністровському межиріччі й на частині території Молдови проживає білозубий сліпак, з іншого боку Дністра – Заліщики, Дзвиняч, Бедриківці, населяє подільський сліпак, який має ширшу територію поширення аж до Києва й далі. Також є ще піщаний сліпак – населяє пониззя Південного Бугу. І єдиний сліпак, який не у Червоній книзі – це сліпак звичайний, який населяє схід України – Луганська, Донецька і Харківська області. Він там займає досить велику територію і далі туди на Росію йде. Всі решта сліпаків перебувають у Червоній книзі України» – сказав природознавець.

У ГОЛОДНІ РОКИ ДОПОМАГАВ ЛЮДЯМ ВИЖИВАТИ

У місцях поширення буковинського сліпака його чисельність складає до 10-15 тисяч особин. Проте місцеві мешканці недолюблюють його через шкоду, якої він завдає аграріям чи власникам домогосподарств.

«Наприклад, місцеві дачники довкола Чернівців дуже злі на цю тварину, бо вона харчується підземними частинами близько 60 видів рослин. Як дикими, так і тими, які вирощує людина – і бурячок, і морква, й картопля. Він запасається на зиму. І якщо хом’як чи ховрах майже всю зиму спить, то буковинський сліпак веде активний спосіб життя, робить на зиму комори, запаси їжі.

У ті роки, коли з продуктами було обтяжливо, у роки голодомору чи у післявоєнні роки – ці тварини допомагали нашим предкам виживати. Бували випадки, що люди розкопували такі комори сліпаків і знаходили там до 10-12 кілограмів коренеплодів. Такі запаси на зиму робить одна тваринка. А якщо тут проживає зараз до 10 тисяч сліпаків, то розумію, що дачникам є за що не любити цю тварину. Але треба будь-якими способами зберегти цей вид. Бо як зникне він на нашій території, то буковинський сліпак назавжди залишиться лише музейним експонатом і для світової природи буде втрачений», – запевняє Ігор Скільський.

Буковинський сліпак – це високо спеціалізований землерий. Під час виривання підземних ходів він розпушує землю, чим фактично переорює, перемішує верхній родючий шар ґрунту. Цим самим покращується якість цієї землі. У його підземні нори може потрапляти вода чи якісь корисні для інших підземних мешканців речовини.

«Якщо порівнювати сліпака з іншим всім відомим землериєм – кротом, то схожі вони хіба тим, що ведуть такий же підземний спосіб життя, а тому в них редуковані очі. Тобто, вони сховані під шкірою і є лише такі нагадування про те, що на тому місці у них мають бути очі. Бо у цього звіра добре розвинені інші чуття.

Але якщо кріт харчується переважно тваринною їжею – це наприклад дощові черви, личинки хрущів, інша тваринна їжа, яку можна знайти, риючи нори у землі, то сліпак лише рослинною їжею харчується», – продовжує науковець.

ОСНОВНА ЗАГРОЗА – ЛЮДИ

Під час копання землі буковинський сліпак, так само, як і кріт, викидає купи землі. Але якщо кріт викидає на поверхню невеличкі купки землі, то з однієї купи від сліпака назбирається повне 10-літрове відро землі чи навіть більше.

«Сліпак населяє як природні угіддя, цілину в першу чергу, так і агроценози, тобто, місця, де щось вирощують – поля, городи, дачні ділянки тощо. Розміром сліпак становить близько 20 сантиметрів. Веде відособлений спосіб життя, певну територію займає одна тварина. Лише під час спарювання самець зустрічається із самкою для продовження потомства і потім знову займає певні ділянки. Сліпак дуже швидко рухається у норі, просто з якоюсь космічною швидкістю. На поверхні землі може підскакувати до метра висоти, огризається, кусає. Може розвертатися у норі, хоча вона дуже вузенька, але тілобудова його так складена, що може миттєво розвернутись і такому вузькому просторі», – пояснює біолог.

Він розповів, як можна зловити цих тварин. Зокрема, для відлову навіть однієї особини сліпака, науковці повинні брати спеціальний дозвіл в Національній комісії з Червоної книги.

«Якщо знайти нору буковинського сліпака, розкопати її, то рано чи пізно він вийде на край, бо там змінюється мікроклімат, з’являються протяги. І тварина вийде подивитись, у чому проблема. Тоді треба миттєво перегородити йому відступ назад і можна його рукавицею впіймати. Він цікаво риє нору – є основний хід і класично воно виглядає по колу. Ось іде він основним ходом, нарив трохи ґрунту, робить такий віднірок, викидає його на поверхню, повертається назад і далі пішов основним ходом, і так цих кіл може бути багато. Наприклад, село Заволока Сторожинецького району, там цих куп сліпака просто небачена кількість. А так, десь більше, десь менше його проживає», – каже Ігор Скільський.

Від якихось хижаків для буковинського сліпака майже немає загрози. Тому що на поверхні землі сліпаки з’являються дуже рідко і випадково. Якщо десь і з’явиться, то може якийсь хижий птах його вхопити.

«Наприклад, відомі випадки, коли канюк на них полював, малий підорлик, орли якісь тощо. Також може хижа кішка їх їсти. Був випадок, коли на Хотинщині кішка знайшла виводок сліпака і переловила усіх малих сліпаченят, яких носила кошенятам. Не мишей, не полівок, а власне молодих сліпаків. Але основна і чи не єдина загроза для сліпаків – це люди, пряме переслідування і знищення власниками садиб, полів, домогосподарств тощо», – говорить природознавець.

ПОТРІБЕН ЗООЛОГІЧНИЙ ЗАКАЗНИК

За його словами, в теорії держава зробила немало, щоб зберегти популяцію буковинського сліпака. Занесення його до Червоної книги та призначення штрафів за його знищення мало б сприяти тому, що люди не будуть вбивати цю тваринку. Але на практиці це не діє.

«Буковинський сліпак охороняється законом про Червону книгу, про тваринний світ і так далі. Але, на жаль, на території Буковини немає жодного заповідного об’єкта, де б цей вид охоронявся. Він охороняється десь у складі чогось. Наприклад є у нас ландшафтний заказник Цецино, то там у невеликій кількості десь на узліссі також є сліпак. Але це ландшафтний заказник, тобто ландшафт охороняється. А потрібно створювати загальнозоологічні заказники місцевого і загальнодержавного значення, де би спеціально охоронявся буковинський сліпак. І також потрібно підвищувати екологічну свідомість місцевого населення, щоб люди його не знищували. У нормальних, цивілізованих країнах за завдану простій людині шкоду виплачується компенсація. Тобто, якщо рідкісний вид тварини завдає шкоду господарству чи фермеру, то цим господарям держава компенсовує збитки. Так само потрібно й в Україні впровадити такий механізм, щоб у разі завдання збитків сліпаком – місцевим мешканцям, дачникам виплачували компенсації. Тоді люди не будуть на них полювати, щоб захистити свій урожай, як це відбувається зараз».

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора та Андрія Волуци, Назара Смірнова, Олексія Тітова з архіву Чернівецького обласного краєзнавчого музею

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-