Крейсер «Україна»: музей чи уламок історії? 

Крейсер «Україна»: музей чи уламок історії? 

Укрінформ
У Миколаєві мріють подарувати нове життя недобудованому ракетному крейсеру

У серпні виповнилося 30 років відтоді, як ракетний крейсер «Україна» був спущений на воду в акваторії Миколаївського суднобудівного заводу. За цей час на 95% добудований бойовий корабель, який мав стати «грозою морів», безнадійно застарів і став своєрідною валізою без ручки – і нести незручно, й викинути шкода. Змінювалася влада, приходили нові чиновники, а проблема, яка щорічно витягує з державного бюджету близько мільйона доларів, досі не вирішена. І порізати на металобрухт крейсер не можуть, і як військова одиниця він не потрібен, і з демілітаризацією ніяк не складається…

Зрушити проблему з мертвої точки взялася група ентузіастів Миколаєва на чолі з колишнім військовим десантником, головою громадської ради з питань туризму при Департаменті економічного розвитку міськради Олегом Кречуном. Ідею виношували давно, активізуватися ж підштовхнула, як не дивно, саме пандемія коронавірусу. Вона, як відомо, завдала чи не найбільшої шкоди туристичній галузі й змусила мислити нестандартно. Громадські активісти запропонували створити на базі недобудованого крейсера сучасний військово-морський музейний комплекс. Вони вже заручилися підтримкою місцевої влади й офіційно звернулася до президента та Кабінету міністрів України з проханням дозволити миколаївцям перетворити корабель на музей.

Варто зауважити, що в багатьох країнах світу кораблі вже давно використовують подібним чином. Серед них є й ті, які свого часу були побудовані у Миколаєві. То чому б не дати друге життя у вигляді музею і крейсеру «Україна»? 

ЗІСТАРИВСЯ, ТАК І НЕ ПОВОЮВАВШИ

На думку більшості експертів, нині цей корабель в ролі бойової одиниці нашій країні не потрібен. У крейсера застаріле озброєння й обладнання, та й саме цільове його призначення не на часі. Крім того, добудова і введення корабля в стрій вимагало б величезної суми коштів, які конче потрібні на інші, більш необхідні й перспективні види озброєння.

Державний концерн «Укроборонпром», якому він належить, також вже не раз заявляв, що вважає недоцільною добудову ракетного крейсера «Україна».

Тут варто зробити невеликий історичний відступ. Будівництво корабля почалось влітку 1984 року (в рамках реалізації проєкту 1164 «Атлант») на тодішньому суднобудівному заводі імені 61 комунара в Миколаєві на замовлення Військово-морського флоту СРСР. Це був четвертий корабель даної серії, і перша його назва була «Адмірал Флоту Лобов». До слова, інші крейсери цього проєкту зараз знаходяться у складі російського флоту і мають велику зношеність механізмів. 11 серпня 1990 року крейсер був спущений на воду, а в жовтні 1993 року він уже мав готовність у 75% і перейшов у власність України.

Невдовзі постановою Верховної Ради йому було присвоєно найменування «Україна». Наступного року було сформовано екіпаж корабля. Але економічні негаразди змусили розпустити команду, а роботи на крейсері – заморозити.

У 1998 році ухвалене нове рішення про його добудову. Та чергова фінансова криза знову внесла свої корективи і роботи на крейсері знову припинили, а команду вдруге розпустили. На той момент готовність корабля складала вже 95%.

За часів Януковича, коли у керівництві Міністерства оборони, як відомо, були ставленики Кремля, почалися розмови про те, що крейсер треба добудувати і продати Росії. При цьому РФ намагалася придбати його за копійки. Втім, цим планам також не судилося втілитися.

Згодом почалася російська агресія проти України, і фінансування робіт на крейсері знову було припинено.

Таким чином, «Україна» має вже досить поважний вік, тож навіть не фахівцеві зрозуміло, що її обладнання давно і морально, і навіть фізично застаріло. До того ж основні види озброєння корабля – російського виробництва, тож його постачання в Україну неможливе. Розробка ж вітчизняних аналогів потребує великих коштів, яких в нашій країні й до кризи, спричиненої коронавірусом, не було. А нині й поготів.

Але навіть зберігання недобудованого корабля вимагає значних коштів і сьогодні є неабияким економічним тягарем для Миколаївського суднобудівного заводу. Зокрема, це одна з перманентно діючих причин, з яких на цьому підприємстві утворюються борги по зарплаті. Адже держава не поспішає розраховуватися за «мертвий» крейсер, бо має більш нагальні проблеми. Тож заводчани вимушені обслуговувати його власним коштом.

Та головне все-таки в тому, що крейсер із самого початку був розрахований на ведення бойових дій на широких океанських просторах. Адже він без дозаправки може пройти відстань у 7,5 тисячі морських миль, а дальність стрільби його протикорабельними ракетами може перевищувати 700 км. Тобто Чорноморська акваторія для нього замала. Особливо з урахуванням того, що супротивник має змогу вразити його з берега, навіть не виходячи у море. 

КОРАБЛІ-МУЗЕЇ В СВІТІ

Ще зовсім недавно туризм давав близько десятої частини росту світової економіки. Останніми роками туристичну галузь навіть називали глобальним драйвером, адже вона розвивалася значно швидше, аніж економіка загалом.

Та сьогодні все змінилося через пандемію коронавірусу. Втрати у всіх країнах вимірюються десятками мільярдів доларів. Багато аналітиків вважають, що світ після коронавірусу зміниться, і це торкнеться багатьох сфер нашого життя, у тому числі й туризму. Але чи не є нинішня криза гарною можливістю для тих, хто бажає підсилити свої позиції на цьому ринку?

Музей лінкора «Айова»
Музей лінкора «Айова»

В Україні туризм ніколи не був провідною галуззю. На жаль. Але криза дає нагоду змінити стан речей. Для цього потрібні нові підходи та нові проєкти. Не дивно, що група миколаївських ентузіастів вважає, що на цьому напрямку драйвером для нашого міста могло б стати створення корабля-музею. Адже наразі нічого схожого в Україні нема, хоча подібні ідеї вже давно реалізовуються по всьому світі. Так, в США музеями стали лінкори «Айова» (який зараз стоїть у порту Лос-Анджелеса) й «Алабама» (бухта Мобіл), а також авіаносці «Хорнет» (затока Сан-Фрациско) і «Мідвей» (Сан-Дієго). У Німеччині це підводний човен U 2540 «Вільгельм Бауер» (порт Бремерхафен). У Польщі – це есмінець «Блискавіца» (порт Гдиня). В Англії – крейсер «Белфаст» (Лондон) і вітрильний лінійний корабель «Вікторія» (док в Портсмуті). До речі, останній щороку відвідувало у середньому 350 тисяч туристів.

Авіаносець «Мінськ» у місті Шеньчжень
Авіаносець «Мінськ» у місті Шеньчжень

Що ж до кораблів, збудованих на миколаївських верфях, то вони також уже давно використовуються в мирних цілях. Наприклад, авіаносець «Мінськ», переобладнаний під культурно-розважальний комплекс, стоїть у китайському місті Шеньчжень, а його побратим «Київ», перероблений під тематичний готель, знаходиться в китайському порту Тяньцзінь.

Авіаносець «Київ» у порту Тяньцзінь
Авіаносець «Київ» у порту Тяньцзінь

Крім того, свого часу недобудований авіаносець «Варяг», який зводився на Чорноморському суднобудівному заводі у Миколаєві, також був придбаний китайцями для переоблаштування в музей. Але “попрацював” він так лише кілька років – підприємливі китайці добудували цей відносно новий корабель, перетворивши на бойову одиницю.

«Україна» може посісти гідне місце серед своїх побратимів, у різні часи списаних з бойової служби. Сучасний турист знайде тут багато цікавого. Адже крейсери проєкту 1164 «Атлант» – це помітна віха морської історії часів Холодної війни. Вони створювалися як «вбивці авіаносців», тобто були розраховані для протидії американським ескадрам на океанських просторах. Тож мали відповідні технічні характеристики, зокрема потужну зброю, таку як далекобійні протикорабельні ракети. 

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ – ГАРАНТОВАНА

Що ж треба зробити для перетворення крейсера в музей? Місцевий активіст, член Академії наук України, кандидат технічних наук Вадим Чорний вважає, що почати потрібно з того, що передати місту сам корабель, попередньо знявши з нього озброєння і частину обладнання. Для цього необхідне вольове рішення на рівні керівництва країни, бо підтримка місцевої влади вже є.

Вадим Чорний
Вадим Чорний

«Ми вже кілька років займаємося долею крейсера «Україна». З цього приводу було ще розпорядження нині покійного міського голови Володимира Чайки щодо можливості прийняття його до комунальної власності міста. Ми пропонуємо на базі цього корабля створити у Миколаєві не просто музей, а науково-культурний центр з умовною назвою «Крейсер», як це зробили китайці. Щоб це була родзинка нашого міста. Мер Олександр Сєнкевич цілком підтримує цю ідею. При невеликих початкових затратах вона дуже швидко стане приносити прибутки», – каже Чорний.

Миколаївська обласна громадська асоціація «Морські збори» навіть розробила покрокову схему того, що необхідно зробити, щоб передати корабель у власність громади.

Одна з ідей – розвернути крейсер носом і трохи підтягнути до пішохідного мосту через річку Інгул, зберігши всі комунікації для його життєзабезпечення, які тягнуться із суднобудівного заводу. Це, до речі, дасть змогу заробляти певні кошти підприємству, для якого корабель зараз – тягар.

«А якщо передати цьому культурному центру ще й невеличкий клаптик території заводу зі старовинними воротами, то дорогою до корабля можна, наприклад, зробити «Алею майстрів», де показувати і розповідати про вже трохи призабуті суднобудівні спеціальності  часів вітрильного флоту: купорник, конопатник, столяри, теслі, канатники і таке інше», – розповідає голова громадської ради з питань туризму Олег Кречун.

Олег Кречун
Олег Кречун

Він також переконаний, що у фінансовому плані проєкт гарантує самоокупність вже через невеликий проміжок часу.

«Насамперед, на нього прийдуть подивитися миколаївці. Адже попри те, що кораблю 30 років, піднімалися на його борт  одиниці. Досі доступ сюди був дуже обмеженим. Більше того, сюди на екскурсію будуть навмисне приїздити туристи з усіх куточків України», – впевнений Кречун.

Наразі автори ідеї чекають від центральної влади відповіді на свої листи, в яких просять зняти з крейсера статус об’єкта незакінченого будівництва та передати його Миколаївській громаді. До речі, ці листи підписали представники 17 громадських організацій міста, які готові долучитися до реалізації проєкту.

Активісти вважають, що передача недобудованого корабля громаді міста була б не тільки подарунком до 230-річчя заснування Миколаєва, яке відзначатиметься восени цього року, а й реалістичним виходом з тієї патової ситуації, яка склалася довкола крейсера. Адже він став уже «притчею во язицех» як для міста, так і для самого заводу. З плином часу його матеріально-технічний стан тільки погіршується, а можливі заходи з утилізації, як стверджують експерти, вимагають мільйонних вкладень. Та й для його обслуговування в нинішньому стані теж потрібні гроші, й чималі.

Фото: Офіс Президента
Фото: Офіс Президента

Предметно про його демілітаризацію заговорили ще в 2017 році. Але не склалося. Продовжили розмову вже в липні 2019-го, коли на завод приїздив новообраний президент Володимир Зеленський. Тоді також зійшлися на думці, що Збройним Силам України він не потрібен, тому єдиний вихід – демілітаризація. Навіть лунали обіцянки, що питання вирішиться за лічені тижні. Але минув рік – а «віз» у вигляді ракетного крейсера досі стоїть біля причальної стінки Миколаївського суднобудівного заводу (яке є, до речі, державним підприємством) і потроху ржавіє.

У той же час створення музейно-культурного центру дало б змогу Миколаєву, зокрема і державі Україна в цілому, з мінімальними затратами отримати туристичний об’єкт світового рівня, з далекосяжними перспективами для цілого регіону.

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора, Володимира Тарасова та з вільного доступу мережі інтернет

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-