Ци чули-сьте, милі браття, як ділили Закарпаття?

Ци чули-сьте, милі браття, як ділили Закарпаття?

Укрінформ
Чому адмінреформа найзахіднішої області обросла скандалами, аж до звинувачень у сепаратизмі, та як цього можна було уникнути

Адмінподіл, другий етап реформи децентралізації, в народі більш відомий як “укрупнення районів”, для Закарпаття став справжнім випробуванням. Спочатку область, що нині має 13 районів, планували “втиснути” в 3-4 укрупнені, а коли стало зрозуміло, що в Києві “нарізали” цих районів 5, на Закарпатті здійнялися скандали. Найбільший, звісно, щодо “угорського” Берегівського району. Проти пропонованого формату виступили й місцеві угорці (адже частка етнічних угорців у новому укрупненому районі зменшується із 70% до 40%), і українські патріоти – як місцеві, так і з інших регіонів країни, які в унісон заговорили про зраду та поступки Угорщині. Ну, а на рівні регіону відчутним став ще й скандал з гірським Рахівським районом, якого у “нарізці” з Києва не виявилося. Його запропонували додати згодом від Закарпатської ОДА, і вже тоді Кабмін подав на комітет Верховної Ради новий план Закарпаття саме з шістьма районами, включно з гірським Рахівським.

Джерело: decentralization.gov.ua
Джерело: decentralization.gov.ua

Чому саме шість? Чи шість краще, ніж чотири або п'ять? Чому саме такі центри у нових районів Закарпатської області? Наскільки якісним для області є цей адмінподіл? Як він впливатиме на майбутні місцеві вибори – з такими питаннями Укрінформ звернувся до регіональних експертів і чиновників. Ось що нам відповіли.

ЯК БЕРЕГОВЕ ТА РАХІВ СТАЛИ “ГАРЯЧИМИ ТОЧКАМИ” НА НОВІЙ АДМІНКАРТІ ЗАКАРПАТТЯ

Отож, наразі на Закарпатті планується створити 6 крупних районів. Ужгородський, Мукачівський, Хустський, Берегівський, Тячівський і Рахівський. Найбільшим із них, як пояснив голова Закарпатської ОДА Олексій Петров, буде Хустський.

Шість районів, зазначає Петров, це була позиція ЗОДА — з урахуванням усіх прохань місцевих громад. До того в Кабміні була думка щодо створення 5-ти районів на Закарпатті.

- Окрему увагу суспільства викликав Берегівський район, створений за рахунок колишніх Берегівського та Виноградівського з центром у Берегові. Це питання одразу було переведено у площину політики, і це неправильно, адже тут слід говорити про новий Берегівський район саме у площині державної влади, — наголошує Олексій Петров. – Насамперед, мова йде тут про державну владу, а не про регіональний рівень.

У Закарпатській ОДА наголошують, що з новим Берегівським районом держава отримає свою присутність у прикордонному регіоні, що центр у місті Береговому стане точкою розвитку області через міжнародні інвестиції, що район стане логістично більш сприятливим для укладення міжнародних угод і меморандумів тощо.

Свято молодого вина у Береговому
Свято молодого вина у Береговому

Іншою гарячою точкою на новій адмінкарті Закарпаття став гірський Рахівський район.

Начальник управління архітектури та містобудування Закарпатської ОДА Микола Пігуляк у коментарі Укрінформу розповідає, що в початковому плані районування області (його представляли ще торік, 2019-го року) від експертів Мінрегіону сучасний Рахівський район входив до складу великого Тячівського. Тоді в ході обговорень сперечалися про те, що центром цього району варто зробити саме гірський Рахів, не Тячів, адже Рахів – це місто з більшою кількістю населення, а крім того, між Раховом і Хустом як сусідніми центрами більша відстань (бо у разі, якщо центром району був би таки Тячів, то між ним і Хустом — всього кількадесят кілометрів, тоді як між віддаленими гірськими селами укрупненого району та його центром Тячевом ця відстань вимірюється сотнею кілометрів). Але в Києві вирішили по-своєму. Відтак, в області попросили доповнити план на вимогу місцевого населення.

- Так, окремий Рахівський район не відповідає методиці Мінрегіону в тому сенсі, що має населення менше, ніж 150 тис. осіб. Але у разі, якби сучасний Рахівський район приєднали до Тячівського, як пропонувалося, він би також не відповідав методиці — в тому сенсі, що від центру (в пропонованому випадку Тячева) до крайнього села Рахівського району Чорна Тиса ми мали не дозволених методикою 60 км, а 110 км, — пояснює чиновник.

Утім, наголошує Пігуляк, оскільки у випадку з другим етапом децентралізації, ОДА не є розробником районування, бо тут ідеться не про самоврядування, а про розподіл державної влади, не про надання послуг, як у випадку з ОТГ, а про представництво держави, то Закарпатська ОДА була просто консультантом.

Виток річки Чорна Тиса
Виток річки Чорна Тиса

- Ми висловили свою позицію у Мінрегіоні щодо Рахівського району і, зрештою, вона була врахована. Це добре, – каже начальник профільного департаменту.

Голова ЗОДА Олексій Петров акцентує, що Рахівський район, який подали на розгляд комітету ВР як шостий район на карті Закарпаття, потрібен в області.

- Це європейська практика — виокремлювати гірські райони, нею користуються, наприклад, у Польщі, й саме на польський досвід ми опиралися, просячи уряд включити в карту Закарпатської області шостий район – гірський Рахівський. Цією ж польською практикою керувалися в сусідніх Івано-Франківській та Чернівецькій областях, де також є гірські райони, які не відповідають методиці Мінрегіону. У нас на Закарпатті наявність гір, відсутність залізничної колії якраз стали підставами для формування бачення щодо існування окремого Рахівського району, – пояснив позицію голова ОДА.

ЧОМУ АДМІНРЕФОРМА ЗАКАРПАТТЯ СТАЛА ІМІДЖЕВИМ ПРОВАЛОМ І УЖГОРОДА, Й КИЄВА

Регіональний експерт із децентралізації Володимир Феськов у коментарі Укрінформу пояснив, чому навколо планування нових районів Закарпаття стільки непорозумінь і скандалів.

- Якщо узагальнити, то вся біда в даній ситуації — від відсутності довірливих стосунків між Києвом та областю на усіх етапах реформи. Ми пам'ятаємо, як вони втрачались, разом із блокуванням децентралізації, утворенням ОТГ, провалом вчасної підготовки Перспективного плану області тощо. Буксування продовжилося і після виборів президента 2019. Зрештою, при поділі на райони Закарпаття, ОДА не змогла запропонувати жодної альтернативи поданому з Києва проєкту і тому область вкотре програла. Я вважаю, тому, що Закарпаття вкотре продемонструвало нерозуміння і небажання розуміти процес реформування – каже Феськов. Наявний план поділу області на 5 районів — це ідея та бачення Києва, як і передбачає процедура. Закарпаття у цьому процесі мало дорадчий голос, яким область скористалась, коли всі строки були вичерпані, наголошує експерт.

- Тут важливий момент, – каже Феськов. – Інформація щодо поділу Закарпаття на 5 районів у ЗОДА була ще в квітні й, умовно, близько двох місяців вона лежала в кабінетах чиновників. Не було проведено жодного засідання експертної комісії, де би пропонувався цей шостий район (чи обговорювались п'ять пропонованих), тож немає, відповідно, і протоколу такого засідання — маємо тільки заяву голови за день до засідання Кабміну, – акцентує Володимир Феськов. – Тобто, я наразі називаю цю ситуацію зі скандальним адмінподілом іміджевим провалом для Закарпаття. Ну, і не тільки області, бо це також мінус для Києва — адже там, де нема комунікації від початку, згодом виникають непотрібні скандали, які завдають іміджевих ударів державі. Мова, звісно ж, про Берегівський район. Хочу наголосити: першими про те, що такий район планується і те, чому він планується саме таким, мали артикулювати в Києві, офіційно. А також виступити в Ужгороді — теж з офіційними заявами. А вийшло так, як вийшло: скандал розкрутився із заяв неофіційних осіб, був підігрітий політиками, і лише у наслідку був коментований офіційними особами. У результаті ми вже сьогодні маємо реакцію міжнародних організацій, які почали активно цікавитись станом із нацменшинами на Закарпатті.

Ось чому я кажу про іміджеві втрати, бо якщо в інших регіонах усі скандали щодо адмінподілу крутяться навколо так званих “депутатських хотілок”, то Закарпаттю тут знову приписують сепаратизм. Приміром, та ж Одеська чи Чернівецька області, де є схожі питання з нацменшинами, таких скандалів, як Закарпаття з “угорським районом”, не мають. Та й, може, справді варто, щоб цей район був, але тоді поясніть, чому так, а не лишайте це розкомуніковувати іншим, не давайте можливості стравлювати конфліктні сторони, – каже Феськов.

ТО СКІЛЬКИ РАЙОНІВ КРАЩЕ ДЛЯ ЗАКАРПАТТЯ?

Цікавлюся в експертів також щодо загального вигляду області з новим поділом на райони. Виграло Закарпаття чи програло від того, що кількість районів збільшилася, порівняно з пропонованою спочатку?

На думку Миколи Пігуляка, виграло. І ось чому.

- Ми в ОДА вважаємо, що цифра 5-6 районів для Закарпаття оптимальна, враховуючи те, що область має долинну та гірську території, – каже Микола Пігуляк. – Логічними є Мукачівський, Ужгородський, Хустський райони, які розміщені вздовж річок, логічним є Берегівський район — з точки зору розвитку прикордонної території, адже кордони вимагають більшої присутності держави. І логічним також є гірський Рахівський район, окремий від Тячівського. Районний центр — тут мова про присутність держави – це центри тяжіння, які вимагають представництва центральної влади й держави.

Рахів
Рахів

Однак Володимир Феськов говорить, що зі збільшенням районів Закарпаття скоріше втратило, ніж надбало.

- У час, коли йде перезавантаження системи, краще діяти зважено, можливо, робити менше і сильніше — з розрахунком на те, що за потреби можна буде потім ділити і збільшувати, – каже Володимир Феськов. – Тобто, подивитися, чи справляється держава в такому форматі з роботою районів — і в разі, якщо потрібно, збільшити їхню кількість. А от коли через рік заговорять про те, що більша кількість районів — це нераціональне використання державних коштів на чиновників, і їх треба оптимізовувати, це буде скандально. У випадку із тим- таки Берегівським районом: якщо за рік-півтора стане зрозуміло, що він “провисає”, хто візьметься його оптимізовувати? Ви тільки уявіть масштаб чергового скандалу про утиски прав нацменшин?!

- Ну, і тут треба говорити також про те, чому представники районів прагнуть зберегти свої райони, – акцентує Феськов. Зокрема тому, що з центру артикулюють момент продовження існування райрад, тобто, вони в ході реформи не будуть скасовані, очевидно. А якщо залишаються райради, багато у кого з місцевої влади виникає природне бажання зберегти свої повноваження у цих райрадах і надалі мати ресурси та впливи на місці. Якби райони були суто префектурами, як це планувалось реформою раніше, бесіда була б значно простішою і обґрунтованішою, – наголошує Феськов.

Політолог Михайло Шелемба також вважає, що пропонованих на початку реформи 4-х районів для Закарпаття було цілком достатньо.

- Вони відповідали методиці, і коли торік з'явилася ця інформація про новий поділ, її в області сприйняли досить спокійно, навіть угорська сторона не сильно сперечалася із цим укрупненням. Ну, а згодом включилася політика, якісь кулуарні моменти і почалося дроблення. Так само, як із Перспективним планом: Києвом пропонувалося створити на Закарпатті 40 громад, а в результаті маємо тут 60 із лишком ОТГ.

Але новий поділ Закарпаття, якщо говорити про політичну складову (а з огляду на те, що йдуть місцеві вибори, очевидно, про неї варто говорити), цілком відповідає зонам впливу шести народних депутатів від Закарпаття, які ввійшли у склад ВР по мажоритарних округах. Я десь допускаю, що якраз ці 5 чи 6 районів і будуть виборчими округами, депутатам зручно буде вести в них виборчу діяльність. Справа ще й у тому, що за населенням ці нові райони досить добре збалансовані в області: кожен із них – це плюс-мінус 200 тисяч чоловік, – наголошує Шелемба.

ЧИ ВИЧЕРПАНО КОНФЛІКТ З УГОРСЬКИМ РАЙОНОМ?

Ні, вважає експерт з україно-угорських відносин Дмитро Тужанський і погоджується з моєю думкою, що це була своєрідна нагода випустити пару: поскандалили – і заспокоїлися. “Заспокоїлися, але ненадовго, – одразу ж додає Дмитро. – Пари в обох сторін ще багато в запасі, тому ми про цей район ще почуємо”.

- У дебатах довкола можливого утворення в Закарпатській області начебто угорського району сьогодні вкрай багато конспірології, домислів, маніпуляцій та відвертої неправди. Це вкрай небезпечно, особливо коли йдеться про такі складні речі, як адмінреформа і децентралізація, а тим паче, коли накладаються на це етнічний і міждержавний контексти. Щоб ці важливі реформи були втілені ефективно, дуже важливо послуговуватися фактами та критичним мисленням, – наголошує Дмитро Тужанський.

- Правда у тому, – продовжує експерт, – що Берегівський район, який охрестили “угорським” і який начебто створюють, вже існує зараз. Більше того, він існує весь період незалежності України! Більше того, зараз у цьому районі угорці складають близько 70%, а в новому районі, що планують створити, їхня частка знизиться до близько 40%. Є питання, звісно, до того, чи мав би бути створений новий Берегівський район, якщо дотримуватися буквально методики Мінрегіону, але великій частині критеріїв цей район відповідатиме (кількість населення, близькість до кордону, важливі інфраструктурні об'єкти — університет, лікарня тощо). З іншого боку, дискутуючи про те, чи є створення цього Берегівського району поступкою Будапешту, варто брати до уваги три моменти. Перший – Угорщина не вимагає створення цього району, це не є ні предметом сучасних переговорів між Києвом і Будапештом, ні контекстом суперечки.

Свято молодого вина у Береговому
Свято молодого вина у Береговому

Друге – Будапешт відкрито заявляє про підтримку етнічних автономій у будь-якому вигляді (чи то району, чи то округу, чи то, власне, територіальної автономії), і він би вітав створення у Закарпатській області справді угорського району, тобто району чи іншого територіального утворення, де угорці обов’язково складали би більшість. А це у сучасних реаліях означало би утворити новий район на Закарпатті з територій щонайменше 5-6 існуючих районів, а отже, це нереально. Це нереально сьогодні настільки, що навіть на рівні політичних заяв-мрій угорці від цього відмовилися. Не назавжди, але в даній ситуації.

Третій момент – в основі нинішнього конфлікту Києва і Будапешта лежать питання мови й освіти, а не району. Більше того, без вирішення суперечки саме щодо мовних та освітніх прав угорської нацменшини, їм район не потрібен, бо він не має значення. У розумінні угорців угорський район чи автономія є лише черговим етапом або рівнем автономізації задля збереження ідентичності, але в основі цього лежать саме мова й освіта, а не район.

Цікавлюся у Дмитра, чи вичерпано наразі це питання і чи мав цей скандал якісь наслідки у вигляді реакції міжнародних організацій.

- Офіційно реакції міжнародної не було, але те, що про це не говорили публічно, не означає, що ця тема нікого не турбує. За цим усім дуже прискіпливо стежать якраз. Але публічних реакцій нема й не буде, бо йдеться про внутрішню реформу України.

Щодо того, чи вичерпано питання. Ні. Так, наразі все виглядає так, що обидві сторони конфлікту “випустили пару”. Але я не впевнений, що, умовно кажучи, більшість залучених чи осіб, які слідкували за цим скандалом, почули альтернативну точку зору і зрозуміли, чому цей район — не зрада та не сепаратизм. На жаль штампи — про поступки Угорщині, здачу позицій тощо — дуже живучі, й ці речі незабаром можуть знову вибухнути, уже найближчим часом на розгляді адмінреформи у ВР. Тому я б готувався до того, що в обох сторін цього скандалу пари ще вистачить.

Рахівський район Закарпаття
Рахівський район Закарпаття

Чи можна було зіграти на випередження владі, прокомунікувати це питання заздалегідь і не допустити скандалу? Так. Але важливо бути реалістами, адже сама адмінреформа, навіть якщо прибрати суто етнічну складову, постійно супроводжується скандалами. В інших областях люди перекривають дороги, публічно дуже емоційно обговорюють ці нові райони. Ми маємо складну реформу, в якій пояснень влади ніколи не буде достатньо, люди до кінця не розуміють, що таке ці нові райони. І не зрозуміють, навіть якщо експерти з уряду об'їдуть кожне село та місто з поясненнями, все одно будуть незгодні.

Знаєте, є така приказка на Дикому Заході. В салуні, де збиралися ковбої, завжди грав піаніст — незалежно від того, пили вони там чи стріляли. Біля нього завжди була табличка: “Не стріляйте в піаніста, він робить усе, що може”. Тому я би не “стріляв” у цих людей, що роблять адмінреформу в Україні, бо вони роблять, що можуть. Так, вони помиляються, але є багато об'єктивних моментів (нестача часу, ресурсу, місцеві вибори, політика), всі вони накладаються на і без того нелегку тему, тому й виходять такі ситуації. Але хай піаніст грає. Тобто, нехай реформа йде.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Гудака та з відкритих джерел

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-