Млин без борошна

Млин без борошна

Точка на карті
Укрінформ
Побудований наприкінці ХІХ ст. величезний паровий млин на Житомирщині, що є пам’яткою архітектури національного значення, припинив працювати на початку 2000-х

Цього разу проєкт «Точка на карті» запрошує на береги річки Случ у село Нова Чортория Любарського району Житомирщини. Там із кінця ХІХ століття зберігся в гарному стані мурований із червоної цегли паровий млин.

Про млин у Новій Чорториї згадує упорядниця «Українського млинологічного журналу» Олеся Крушинська, яка наприкінці жовтня презентувала в Ужгороді це видання. Вона акцентує, що саме цей промисловий млин на Житомирщині єдиний в Україні має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Тож виникла ідея побачити цей унікальний млин і дізнатися про нього більше.

Любарський район межує одночасно з двома областями – Хмельниччиною та Вінниччиною, а село Нова Чортория має стратегічне розташування, адже через нього проходить дорога до найближчої з райцентром Любаром залізничної станції Печанівка. Очевидно, під час будівництва млина у ХІХ столітті місце для його розташування обрали, як би сказали нині, з логістичних міркувань.

ПАЛАЦ, У ЯКОМУ НАВЧАЮТЬСЯ СТУДЕНТИ

Нова Чортория колись була містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Навіть зараз населений пункт візуально здається більшим, ніж звичне село. Тепер воно добре відоме своїм аграрним технікумом, звідки виходять цілі покоління ветеринарів та агрономів. Загалом на сторінках новочорторийської історії багато цікавих фактів.

Перлинами Нової Чорториї є палац Прушинських-Оржевських, церква-усипальниця та паровий млин.

У 1880-х роках Нову Чорторию для проживання обрало подружжя генерала Петра Оржевського та княгині Наталії Шаховської. Там вони придбали маєток у Прушинських, розбудували його, оздобивши матеріалами, привезеними з Італії. Нині у палаці з розкішним давнім декором і вітражами навчаються студенти аграрного технікуму.

У 1897 році Оржевський помер і його поховали в церкві-усипальниці, спорудженій на території маєтку.

«Вгорі храму розташовувалися віконця-арочки, через які падало світло на саркофаг генерала Петра Оржевського. При радянській владі у церкві облаштували склад паливно-мастильних матеріалів і там не збереглися ні розписи, ні ікони. Відбудували її в часи незалежності, тепер тут храм Олександра Невського Православної церкви України», - розповідає директор Музею історії Любарського краю Олеся Гевліч.

Олеся Гевліч
Олеся Гевліч

Житель Нової Чорториї, пенсіонер Валентин Сальник пригадує, як у 1970-х роках вандали понівечили могилу Оржевського.

«У 1970-х роках у селі знайшлося троє людей, які влаштували погром гробниці Оржевського. Не знаю, що вони там забрали, але на ранок біля церкви селяни побачили залишки поховання. Там було ще й місце для могили Шаховської, але її не поховали у Новій Чорториї», - ділиться Сальник.

Валентин Сальник
Валентин Сальник

На фасаді технікуму встановили пам’ятну дошку Наталії Оржевській (княгині Шаховській), яку знають як благодійницю, сестру милосердя, голову Житомирського Червоного Хреста. Вона померла на засланні у Казахстані.

На початку ХХ століття Нова Чортория знову згадується в історії. У палаці Прушинських-Оржевських 4 грудня 1919 року відбулася нарада за участі Симона Петлюри, Ісаака Мазепи, Михайла Омеляновича-Павленка, Юрія Тютюнника, Євгена Коновальця та інших діячів, після якої армія УНР вирушила у Зимовий похід 1919-1920 років.

«БОРОШНЯНИЙ КОРОЛЬ» ШЕВЕЛЬ ГЛАЗБЕРГ

«Інтернет уперто пише, що млин збудували у 1870 році, але на його стіні є табличка, де написано, що млин – це пам’ятка архітектури кінця ХІХ століття, а 70-ті – роки – не зовсім кінець століття. Розповідають, що він спочатку був дерев’яним, а вже згодом став цегляним», - каже вчитель історії та правознавства опорного навчального закладу «Новочорторийський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Богдан Грабар.

У селі переповідають, що спершу млин мав три поверхи, а з часом у ньому добудували ще два.

«Із розповідей старших людей неодноразово чув, що млин звели триповерховим. Потім орендар влаштував його підпал, отримав страховку і добудував четвертий поверх. Згодом за тією ж схемою з’явився і п’ятий поверх», - додає Валентин Сальник.

Млин належав Оржевським, але його орендував Шевель Глазберг. Перейшовши з юдейства у православ’я, він згодом став Савелієм Григоровичем.

Про Глазберга відомо, що він був купцем першої гільдії (це свідчило про його матеріальний статус, преференції та численні зобов’язання) із Новограда-Волинського.

На той час у Житомирі було лише 2 купці першої гільдії. Це Перец-Хаїм Фельденкрайз, який володів каретним двором і Шевель Глазберг, що був одним із найбільших виробників борошна та мав два млини. Першого в народі називали «каретним королем», а другого – «борошняним королем».

Глазберг жив у Житомирі в будинку, де нині розташований коледж культури і мистецтв ім. І. Огієнка. У ті часи він був архітектурною перлиною, але до наших днів втратив свою велич і красу. Крім того, на вулиці Пушкінській обласного центру, де музичне училище ім. В. Косенка, купець мав прибутковий будинок. Він також володів майном у Києві та Новій Чорториї. Щодо останньої, туди він приїздив із сім’єю у сезон, коли мололи борошно. Зараз у новочорторийському помешканні Глазберга поряд із млином живуть інші господарі. Через захаращене подвір’я його ледве помітно за парканом і деревами.

Глазберг був відомий своєю благодійністю, за що отримав багато нагород і звання почесного громадянина Житомира.

Із приходом радянської влади частину майна у Глазберга конфіскували. У 1927 році він виїхав до Франції, де жив його син Олександр.

МЛИН ОХОРОНЯЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ І… СОБАКАМИ

Усі, хто проїздять повз Нову Чорторию, помічають високий паровий млин, який попри плин часу навіть не має тріщин на стінах. Подекуди видніється стара червона цегла, з якої він побудований, і серед багатьох вікон шибки пошкоджені лише у декількох.

За свою історію млин був паровим, водяним, працював на мастилі, а потім - на електроенергії.

«Очевидно, фундамент робили зі щебеню та вапна, - каже Валентин Сальник, який прийшов працювати у млин в 1956 році. – Будували в ті часи на совість, бо його фундамент жодного разу не був розмитий водою».

Сам млин зустрічає написами на трьох табличках. Першою в очі кидається збережена ще з радянських часів, на якій вказано, що він є пам’ятником архітектури, що охороняється державою, а його пошкодження карається законом.

Трохи далі білим на чорному граніті викарбувана назва підприємства «Новочорторийський млинзавод», яке вже не працює. Насамкінець в очі кидається табличка загрозливого змісту «Територія охороняється собаками!», а поряд із віконечка виглядає охоронець. Щоправда, стережуть у такий спосіб не архітектурний шедевр, а склад, під який агропідприємство використовує частину млина.

Валентин Сальник розповідає, що за сучасним мостом до Другої світової війни стояв так званий «людський» водяний млин, де мололи зерно селянам, а от паровий млин після Глазберга перейшов у власність держави.

У Новій Чорториї досі переповідають історію про те, як господар млина в посушливе літо «купував» воду для його роботи. Насправді, їхав домовлятися, аби зі ставків спустили воду, яка наповнювала Случ і запускала обладнання.

За словами Богдана Грабара, у багатьох джерелах зустрічається факт, що млин за рік переробляв до 500 тисяч пудів зерна. Він пояснює – за сучасними мірками це трохи більше 8 тисяч тонн. У часи Глазберга там виготовляли 12 видів продукції, зокрема, борошно та крупи.

Як каже Валентин Сальник, коли прийшов працювати у млин, застав там ще три старі станки у робочому стані з написом «Набгольц» (йовірно, їх виробляло Товариство машинобудівного виробництва «Добрових і Набгольц», що працювало у Новгороді з 1873 року – авт.).

«Ми працювали цілодобово й без вихідних у дві зміни. З гектара тоді збирали по 9-13 центнерів і мололи овес, ячмінь, горох, кукурудзу. Добова норма переробки спочатку була 5-8 тонн. Кожні 3-5 років врожай зростав, нам піднімали планові показники, тож млин перейшов на три зміни. Продукцію постійно возили на залізничну станцію. Пам’ятаю, як узимку тягнув граблями лід, аби він не заважав воді крутити турбіну», - ділиться спогадами Сальник.

Після 1960 року добова переробка зерна зростає до 25-30 тонн. Свою роботу млин припинив у 2004 році, коли вийшов на рекордні 150 тонн за добу. Такі обсяги забезпечували 104 працівники.

Валентин Сальник та Богдан Грабар
Валентин Сальник та Богдан Грабар

Богдан Грабар показує витяги з єдиного державного реєстру, що демонструють, як змінювалися форми власності новочорторийського млина від державного підприємства, відкритого акціонерного товариства і до приватного підприємства, яке спеціалізувалося на виробництві борошна.

Яке майбутнє у млина, невідомо. Хоча, можливо, у когось і є на нього плани, але у Новій Чорториї про них поки що не знають. Богдан Грабар акцентує, що для запуску роботи млинзаводу там потрібно замінити дерев’яні конструкції, які не витримають сучасного обладнання. Утім, статус будівлі як пам’ятки архітектури, що охороняється державою, вочевидь стримує потенційних інвесторів.

Тож якщо виберетеся у Вінницьку чи Хмельницьку області через Любар, не пошкодуйте пів години часу, аби заїхати в Нову Чорторию і побачити паровий млин, а заодно і пройтися парком навколо маєтку Прушинських-Оржевських і помилуватися мальовничими берегами Случі.

Ірина Чириця, Житомир – Нова Чортория

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-