Делятинська ОТГ: історичний поступ, кольорові села та соляні джерела

Делятинська ОТГ: історичний поступ, кольорові села та соляні джерела

Децентралізація
Укрінформ
Делятинська ОТГ в Івано-Франківській області об’єднує селище Делятин та три села: Чорні Ослави, Чорний Потік та Заріччя Надвірнянського району.

Ці села отримали в народі назву «кольорові» і саме вони у переліку тих гуцульських сіл, які відкривають дорогу в Карпати. Хоч тут є чудові краєвиди та соляні джерела, «зелений» туризм нині лише починає розвиватися. Чому так сталося, Укрінформ довідався під час прес-туру, який журналістам організував Івано-Франківський Центр розвитку місцевого самоврядування Програми «U-LEAD з Європою».

ТАЄМНИЦІ ДЕЛЯТИНА

Вперше Делятин згадується в документах у 1400 році. Вже тоді знали, що ці землі мали великі поклади солі, і польський король подарував їх братам Неговичам, які пізніше себе назвали Делятинськими. Майже через два століття Делятин, який передавали з рук у руки, вже вважали містом. Пізніше воно пережило татарські набіги, численні селянські повстання, опришківський рух і визвольні бої. У Першу світову в Делятині було знищено 80% житлових будиночків та солеварню «Салина». Результатом Другої світової стала руйнація тут мостів і залізниці, знищення майже двох тисяч людей, переважно єврейської національності.

Роки занепаду та репресій місцеві люди пізнали й з приходом комуністичної влади. Саме тоді Делятин назвали селищем міського типу і розмістили тут секретну військову базу, через що закрили в’їзд не лише у цей населений пункт, але й зробили закритою всю Івано-Франківську область.

«На тому місці було село, де проживало близько 1500 людей. У 50-х роках сюди прийшли «добродії» і всіх примусово виселили в Херсонську та Миколаївську області», - розповідає директор і засновник Делятинського краєзнавчого музею Андрій Мисюк. Тоді, каже, людей виселяли за принципом «чим далі, тим краще», аби ніхто не чинив жодного опору. Зовсім недавно місцеві старожили відновили імена усіх краян, які позбулись тоді своїх домівок.

«Тут є карта території 8 на 3 кілометри, на ній пронумеровані всі будинки і навіть кожна хатина. Крім того, наш різьбяр Савчук, що подарував музею оцю карту (показує — авт.), додав ще й породинний список жителів цього присілка Луг на час виселення у квітні 50-го року. Їх є 312 хат. Старенький чоловік з пам’яті написав цю інформацію у 2000 році. Чому їх виселяли? Там тоді розміщували надсекретну військову базу, тож ці люди заважали їм… Після того, як помер Сталін, велика частина цих людей таки повернулась сюди. Втім, вони селились поряд, на інших територіях. Є інформація, що у 1957 році їх остаточно звідси виселили. Що було секретного? Ми знаємо, що тут був склад ядерних боєголовок цілого Радянського Союзу і їхніх частин за кордоном. Ці боєголовки зберігали й обслуговували тут, під землею», - розповідає Андрій Мисюк і додає, що відтоді у Делятині туристам з фотоапаратами не можна було навіть вийти з автобуса. Курортною зоною тоді вважали сусіднє Яремче, але через закритість Делятина, гостей і там було небагато.

Так делятинці роками, долаючи страх і неспокій, таки звикли жити поряд із секретною територією. З розпадом Союзу, секретність зняли. За часів Незалежності тут створили військове містечко, з яким тепер вчиться жити Делятинська об’єднана територіальна громада.

«Нині у військовому містечку розташована військова частина, яка з початку АТО-ООС відновилась. Там проживає близько 300 контрактників-військовослужбовців. Поряд живуть цивільні люди. В загальній кількості це – близько тисячі осіб, які не враховані до нашої громади, але участь у виборах беруть. Від містечка в нашій раді є навіть двоє депутатів. Ось такий нонсенс. Майно нам не належить, це власність Міністерства оборони. Школу і садок у містечку ми утримуємо, платимо за всі енергоносії», - розповідає голова Делятинської ОТГ Богдан Клим’юк.

«Для того, щоб потрапити на територію військового містечка, ми маємо повідомити заздалегідь, отримати перепустку чи запрошення. Але ми все розуміємо, ситуація в Україні непроста. На цій територіїзнаходиться військовий госпіталь, величезний басейн, які можна відновити. На базі школи є закинутий спортивний комплекс, Будинок офіцерів. На жаль, вся інфраструктура перебуває там у занепаді, і ми нічим не можемо допомогти. Попри це, усе необхідне для військових стараємось передбачити через програму, яку розробили в громаді для підтримки престижу військової служби», - додає секретар селищної ради Делятинської ОТГ Віра Кухтарук.

КОЛЬОРОВІ СЕЛА

Делятинська об’єднана територіальна громада повноцінно запрацювала у 2018 році, коли перейшла на прямі міжбюджетні відносини. До складу ОТГ увійшли селище Делятин і сусідні села: Чорні Ослави, Чорний Потік і Заріччя. Через таку назву місцеві кажуть на них “кольорові села”. Якщо до їхньогооб’єднання бюджет усіх сіл і селища не перевищував і 5 мільйонів гривень, то після утворення Делятинської ОТГ він сягнув майже 100 мільйонів.

«Ця цифра враховує усі трансфери з державного і обласного бюджетів. Наших надходжень за три місяці є 28 мільйонів гривень», - уточнює голова Делятинської ОТГ Богдан Клим’юк.

Сьогодні він констатує, такі бюджети Делятинська ОТГ могла отримувати ще з 2015 року, щойно розпочалась реформа децентралізації. Втім, відповідно до Перспективного плану Прикарпаття, одне з кольорових сіл, а це Білі Ослави, не підтримало ініціативу об’єднання. «Олійна пляма», каже голова, яка утворилась тоді просто посеред громади, затримала їх розвиток і сама втратила щонайменше 2 мільйони гривень, які б могла скерувати на добудову дитсадка. Дошкільний заклад у Білих Ославах роками не можуть завершити і, очевидно, через нестачу грошей. Свого пояснення, чому ігнорують об’єднання в Делятинській ОТГ, Білі Ослави так і не виклали. Мовчать і досі. Та подейкують, що вони вважають себе самодостатніми, бо на території села працює 27 підприємців і проживає 4 офіційні мільйонери.

Тим часом, бідніші села, які змогли об’єднатися після пом’якшення законодавства, таки отримали ресурс для свого розвитку. У Чорних Ославах цього року відкрили спортивний майданчик зі штучним покриттям. Планують упорядкувати шкільну вбиральню і подвір’я. Не виключають, що зможуть створити і власний музей, який пізніше має увійти в один з туристичних маршрутів. А у селі Чорний Потік на школу-довгобуд лише торік скерували майже 3 млн 700 тис. грн, що значно більше, ніж за всі роки, відколи її зводять.

«Будівництво Чорнопотоківської школи – одна з найбільш болючих наших проблем, бо за кількістю учнів це – найбільша школа в громаді. Тут у трьох приміщеннях - колишньому Будинку вчителя та у будівлях колишньої сільради - навчається понад 430 учнів. Школа будується понад 5 років і вона просто необхідна», - стверджує Богдан Клим’юк, а ще додає, дорога від Білих Ослав до Чорного Потоку, а це 3 км, украй потребує ремонту. Самотужки селянам поки що не впоратись, бо цьогорічний бюджет розвитку – всього 3 млн грн. Але за кілька років проблему дороги планують вирішити кардинально. Адже саме у цьому селі у травні втретє відбувся фестиваль Чорнопотоківської писанки, що вже здобув неабияку популярність. А ще тут є всі передумови для створення цікавих мандрівок і розвитку «зеленого» туризму.

«Наше село називається Чорний Потік, бо у давнину в нас добували нафту, а ропа йшла просто цим потічком (показує – авт.) і від того він був чорним. Інша версія вказує, що тут спалювали ліси і попіл забруднював потік.

Знаєте, свого часу у цих краях ходив Довбуш (лідер опришківського руху – авт.). Так ось після його страти, тіло Довбуша розчленували на 12 частин, які розіслали по бунтівних селах. У Чорному Потоці виставили руку Довбуша. Тепер на це місце вказує дерев’яний хрест, а трохи вище є сірководневе джерело. Ми хочемо цими місцями привабити туристів, працюємо з людьми, аби вони приймали гостей», - розповідає в.о. старости села Чорнй Потік, діловод Василь Тимінський.

Він запевняє, лише у Чорному Потоці туристи зможуть навчитись у місцевих майстрів писати особливу писанку – чорнопотоківську, з традиційними елементами на чорному тлі. А ще, каже, лише тут можна скуштувати смачнючий борщ, який готують за давнім рецептом.

«Раніше у нас різали буряк дрібною соломкою, заливали водою і так квасили. Потім у бульйон викладали його і додавали цибулю, яку попередньо засмажували з літром сметани і двома-трьома ложками борошна. Потім до борщу клали спеції і все. Тепер буряк ми не квасимо, а тушкуємо з оцтом. Бульйон варимо на реберцях. Добре, коли вони трохи буджені (прикопчені – авт.) на вогні, тоді борщ матиме файний запах», - відкриває секрет місцева ґаздиня Василина Маснюк.

Нафту у Чорному Потоці вже давно не добувають, хоча тут є законсервовані свердловини. Аби вижити, люди переважно виїжджають за кордон, на заробітки. Та більшість, кажуть, все ж повертаються. Тому відродження традиційного ковальства, вівчарства та килимарства тут теж не відкидають.

«Ми провели анкетування і зрозуміли, що наша громада хоче розвивати дрібний і середній бізнес і туризм. Хочемо відновлювати народні ремесла, займатися переробкою ягід, грибів, легкою промисловістю. Люди вже це роблять, але ще не у великих кількостях», - констатує Віра Кухтарук.

ЖИТТЯ ЗА ПРУТОМ

Поки у Чорному Потоці школа лише будується, у Заріччі, яке називається так через те, що знаходиться за рікою Прут, нову школу здали ще у 2001 році. Її збудували на кошти, частину з яких передала уродженка Заріччя, яка тепер живе у Канаді. Її внесок тоді становив 300 тисяч канадських доларів і склав чи не найбільшу частину у кошторисі закладу.

Так у Заріччі виросла школа під колонами з напівкруглим фасадом. Делятинська ОТГ цьогоріч утеплила і впорядкувала поряд дитячий садочок, відремонтувала Будинок культури й ФАП.

«Наші люди вже давно мислять по-європейськи. 80% вулиць у Заріччі ми освітлюємо завдяки співфінансуванню місцевих селян. З бюджету не беремо жодної копійки за вивіз сміття, усе - за кошти людей», - розповідає в.о. староста Заріччя Любов Степанівна Яворська.

Якщо у Делятинській ОТГ працює понад 200 підприємств та 25 підприємців, то більшість з них живуть саме у Заріччі.

«Тут останні 10 років люди шиють постільну білизну, вовняні ковдри й подушки, які продають на сувенірних ринках усієї України. Не бракує і майстрів, які працюють з природним каменем», - розповідає голова Делятинської ОТГ Богдан Клим’юк.

«А ще в нас майже у кожній хаті вишивають сукні та блузи. Є умільці, які придбали професійні швейні машини й роблять це у промислових масштабах, часто - для сувенірних ринків у Яремчі. У кожної ґаздині Заріччя – по кілька вишиванок. У нас навіть малесеньких дітей хрестять у вишиваному. Весілля теж без вишиваної сукні й сорочки не обходяться», - розповідає техпрацівниця місцевої школи Віра Булелик.

СОЛЯНІ ДЖЕРЕЛА

Попри таку зайнятість зарічани ще мають мрію: відновити бальнеологічний курорт у Делятині, який діяв тут за часів Автро-Угорщини. Нині на цьому місці працює Делятинська місцева лікарня.

«Ми б хотіли, аби одне крило лікарні облаштували під бальнеологічний курорт. Передусім маємо створити необхідну документацію. Розуміємо, що це питання часу, але громада вже розробила відповідний проект. Переконані, лише відновлення такого курорту дасть суттєвий поштовх для розвитку туризму», - розповідає Любов Степанівна. Вона зауважила, що у Заріччі теж є соляні джерела в урочищі «Байка» та «Ластівка».

«У цій воді міститься до 70% солі. Люди нею користуються. Хто бере для худоби, хтось виварює сіль для вжитку, а хтось - для консервації сала. За тиждень-два сало вбирає з води необхідну кількість солі й стає дуже смачним», - стверджує в.о. старости Заріччя.

Насправді, кажуть місцеві, Делятин та ближні села просто стоять на соляному пласті. Не дарма навіть на гербі Делятина ще з XVIII століття зображали 10 соляних топок, а до Другої світової тут працював всесвітньо відомий курорт, на якому щороку оздоровлювалось до 3 тисяч найбагатших панів з Польщі, Відня та Львова. Місцеві віддавали їм на літній сезон свої хати, тоді як самі жили в стодолах. У той час туристів тут прозвали «літниками».

«То називалось «Заклад компельовий». Кліматичні умови та наявність солі спонукала тодішніх лікарів створити цей заклад у Делятині. У 1910 році тут було 28 палат, ванни для соляних купалень, душові та інше. Крім того тут пропонували інгаляторій, де під тиском подавалися розчини солі та олії високогірної сосни. Усе це працювало до Другої світової війни», - констатує краєзнавець Андрій Мисюк.

«За Австро-Угорщини тут проходили реабілітацію люди із серцево-судинними захворюваннями. Маємо усі передумови, аби це відновити. Проблема, з якою, думаю, зіштовхнемось найближчим часом, є майнова. Бо усі ці соляні родовища вже перебувають у приватній власності. От як цих людей стимулювати до співпраці – питання відкрите. Але те, що цей напрямок перспективний для економічного розвитку громади, то це – факт. Тому треба сідати і домовлятися місцевій владі, бізнесу, громадським активістам і домогосподарствам, і це будуть ті Стратегії розвитку Делятинської ОТГ, які мають виробити спільно для розвитку громади», - зазначив радник з питань регіонального розвитку Івано-Франківського ЦРМС Ігор Мельничук.

Тим часом голова Делятинської ОТГ Богдан Клим’юк вже заявив, що готовий співпрацювати з будь-яким інвестором, який візьметься за відновлення бальнеологічного курорту. Поки у Делятині залишаються Делятинський держлісгоп та колишній лісокомбінат, який після простою придбав італійський інвестор, створивши тут близько сотні робочих місць.

Вже влітку в Делятинській ОТГ запрацює два ЦНАПи (Центри надання адміністративних послуг – авт): у Делятині та в Заріччі. Громада, яка налічує близько 17 тисяч мешканців, за кілька місяців змогла організувати роздільний збір сміття, а місцевий Центр медико-первинної допомоги одним з перших в області підписав угоду з НСЗУ (Національна служба здоров'я України – авт) . Тепер лікарі отримують у середньому близько 12 тисяч грн на місяць, а пацієнти – якісну діагностику просто на місці. Місцеві медики констатують, у Делятинській об’єднаній громаді переважає не старе населення, а діти. Очевидно, цей фактор спонукає людей працювати, відроджувати традиції та звичаї і таки повертатися із заробітків до рідних карпатських сіл, аби запроваджувати тут нові ідеї та європейські стандарти життя.

Нагадаємо, загалом в Івано-Франківській області працює 30 ОТГ.

Програма «U-LEAD з Європою» спільно фінансується Європейським Союзом і його країнами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією й підтримує реформу децентралізації та її секторальні напрямки.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото Юрія Рильчук

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-