Античні реконструкції Бахтових: геліографіті Ольвії

Античні реконструкції Бахтових: геліографіті Ольвії

Укрінформ
Подружжя митців із Миколаєва досліджує археоландшафти античної Ольвії, здійснюючи художні реконструкції авторськими техніками

Стародавня держава античної доби – Ольвія, що на території сучасної Миколаївщини, вже багато десятиліть притягує до себе численних науковців-істориків. А ще – художників та митців. І якщо перші пишуть фундаментальні праці й захищають дисертації, то другі, силою свого багатогранного таланту, художніми прийомами, намагаються показати вплив античної культури на розвиток сучасного українського Причорномор'я, зв'язок філософських та етичних ідей того часу з сьогоденням.

Серед таких – і подружжя миколаївських митців – Тетяна та Володимир Бахтови. Безмірно закохані в квітучий ольвійський степ, у його славну історію, героїчне минуле, вони ще понад два десятиліття тому покинули свою міську квартиру і почали будувати власний дім поряд із ольвійським заповідником. Бо зрозуміли, що ці місця надихають, спонукають до творчості. Сама назва Ольвія означає "щаслива", а прізвище Бахтови перекладається з тюркської як «щаслива доля». Не дивно, що зв’язок із цією місцевістю вони відчули на підсвідомому рівні.

Глава родини сам став архітектором свого будинку, де втілив головний задум – зберегти неповторну ауру стародавньої Греції. Саме тут, серед античних руїн Заслужений художник України, володар Срібної медалі Паризького Салону Товариства французьких художників «Гран-Пале», член Міжнародної асоціації «Сузір'я графіків» і цьогорічний номінант Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Бахтов і винайшов авторську техніку художньої реконструкції за допомогою геліографіті (малювання вогнем).

Володимир Бахтов – художник, фотомайстер, графік, творець ленд-арту (роботи в натуральному ландшафті), саме він став автором ідеї художньої реконструкції подій античної доби і разом зі своєю дружиною Тетяною уже тривалий час досліджує археологічні ландшафти давньогрецького міста Ольвії.

24 січня в Музеї української діаспори у Києві відбудеться презентація проекту Володимира та Тетяни Бахтових «Античні коди України. Сакральні реконструкції».

1
Володимир Бахтов

АНТИЧНІ КОДИ УКРАЇНИ

Ця виставка – спроба підбити підсумки багаторічної роботи. В експозиції – півтора десятки експонатів. Але це не просто картини – величезні фото-панно розміром 4 на 1,5 метра, виконані у двох притаманних митцям техніках – геліографіті й перформанс «terra-театр» – роблять цю виставку унікальною.

Як уже зазначалося, геліографіті – це авторський винахід Володимира. Він полягає у фотофіксації просторового малювання вогнем зниклих об’єктів архітектури. Майстер за допомогою палаючого смолоскипа відтворює контури стародавніх будівель. Завдяки установці на камері тривалої витримки отримує фото, де шлях джерела вогню перетворюється на лінії, які відповідають силуетам давніх архітектурних споруд.

Суто з технічного боку технологія малювання вогнем відома досить давно. «Раніше Пікассо створював картини в двомірному просторі. Згодом малювали горизонтальні двомірні картини. Але я додав третій вимір і вийшов дуже простий, але ефективний винахід. Для цього треба дуже мало – смолоскип та сірники», – розповідає майстер.

Роботи Бахтова вирізняються тим, що він використовує тільки відкритий вогонь (а не сучасні електричні пристрої), який в уяві стародавніх греків був однією з чотирьох античних стихій. Ще одна відмінність – він зображує тривимірні архітектурні споруди саме в тих місцях, де вони колись дійсно були. «Геніальність – у простоті. Я свідомо не застосовую складні джерела світла. Наприклад, сучасні ліхтарі, трубки й таке інше. Коли приїжджаю на місце творити картини, у мене в кишені лише коробка сірників і багата уява», – стверджує митець.

Річ у тім, що ці просторові об’єкти можна побачити виключно на фото, у реальності лишається тільки вогняний ритуал у темряві, адже процес відбувається вночі при місячному світлі. Все це додає творам Бахтова містики, справляє глибоке враження і примушує замислитися над поєднанням простору і часу в нашому житті.

Друга техніка, у якій творить подружжя Бахтових, – перформанс «terra-театр». «Вона полягає в тому, що ми працюємо з волонтерами – живими людьми. Ми розмальовуємо їх натуральною глиною різних кольорів, одягаємо в античне вбрання, і вони розігрують пантомімні сцени з античної міфології. Тобто, йде відтворення того чи іншого міфу, яке фіксується на фото або відео», – приєднується до розмови дружина Тетяна.

Серед відтворених ними міфів – амазономахія, кентавромахія, гігантомахія, міф про Елізіум, проекти «Анімація Фідія» та «Ольвійські містерії».

Слід зазначити, що всі роботи, виконані в геліографіті й техніці «terra-театр», так чи інакше пов’язані з античними поселеннями: вони були створені або в Ольвії, або в інших давньогрецьких містах Північного Причорномор'я.

«Метод геліографіті добре підходить саме для таких місць, як Ольвія, де, зокрема, йдеться про реконструкцію втраченої архітектури. Спочатку я відновлюю горизонтальну площину, а потім підіймаю на великій жердині смолоскип і домальовую втрачені грані храму чи будь-якого іншого античного об’єкта. Перед цим я обов’язково вивчаю документи, реконструкції архітекторів», – розповідає художник.

Якщо бахтовський метод геліографіті пов'язаний, насамперед, із Ольвією, то перформанс «terra-театр» – також і з античною Тірою. Нагадаємо, що її рештки збереглися на території Аккерманської фортеці, біля якої нині існує сучасне місто Білгород-Дністровський на Одещині.

Використовуючи техніки «terra-театру» та «геліографіті», Володимир Бахтов виконав два великі проекти: оформив Ольвійську експозицію в миколаївському обласному краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми» та в музеї «Антична Тіра» (Білгород-Дністровський). «Під час роботи в Тірі побажання приватного замовника збіглося з моєю давньою мрією щодо реалізації своєї творчості в соціальному просторі. Я втілив свої творчі ідеї не в художньому музеї, де бувають переважно професіонали й знавці картин, а в закладі, де їх побачить більш широке коло відвідувачів. Ті роботи розповідали про історію нашого українського Причорномор'я», – каже Бахтов.

На жаль, у зв’язку з бойовими діями на Сході України, музей у 2014 році демонтували, а експозицію вивезено у невідомому напрямку. Отож нинішня виставка у Києві – це спроба реанімувати те, що було у музеї античної Тіри. Зокрема, йдеться про триптих Народження-Життя-Смерть.

«Це моя спроба привернути увагу до проблем на державному рівні. Адже неувага до регіонів і призводить до наслідків, які ми нині спостерігаємо в Криму та на Донбасі. Що ж до мене, то я прихильник того, щоб люди самі давали оцінку героїчним подіям. Але держава повинна прищеплювати повагу до жертовності, героїзму, активності людей в ті чи інші часи», – продовжує тему Володимир Олександрович.

Він вважає, що мистецтво повинно розвиватися у соціумі, який цінує персональне бачення художника. Митець же повинен враховувати в своїй творчості емоційний стан суспільства. Так, сьогодні в Україні важлива героїчна тематика, зокрема й асоціативний зв'язок між героїкою античності та сучасності. У сучасній Україні створюється новий пантеон героїв.

«Наша держава не звертає уваги на певні події, Росія, навпаки, дуже вдало маніпулює фактами. Вона запросто присвоює собі навіть історичні події. Скажімо, в них уже написали праці, які стверджують, що Скіфія, античні міста – це, мовляв, їхня сакральна територія. І це було ще задовго до подій у Криму та на Донбасі. І якби не війна, то на ці нюанси досі б не звертали уваги», – зауважує Тетяна Бахтова.

Вона також розповідає, що ще в 2007 році у них була виставка в Москві з експонатами, виконаними в техніці геліографіті. Організатор тієї виставки вже тоді взяв на себе сміливість, не порадившись з авторами, написати «Крим – у вогні!».

«Наше заперечення, що від Криму там було лише шматочок Херсонеса, все інше – Ольвія, залишилося без уваги. Адже для них завжди була важлива імперська пропаганда», – каже Тетяна.

ПОДОРОЖ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЮ ДІЄРОЮ

Відомо, що для створення витвору мистецтва потрібен талант, натхнення. А ще – життєвий досвід, світогляд, а також власний погляд на історію, архітектуру й багато чого іншого.

На розвиток Володимира Бахтова як художника великий вплив справили морські подорожі Середземним і Чорним морями, в яких він брав учать протягом 1989 – 1992 років.

То були часи перебудови, багато нових ідей. Група ентузіастів запропонувала реконструювати стародавнє грецьке судно – дієру «Івлія» – і пройти на ньому Чорним і Середземним морями. Це була своєрідна експедиція, яка мала на меті відтворити легендарний морський похід героя античних міфів – Одіссея. Проект підтримало тодішнє керівництво Чорноморського морського пароплавства, яке й забезпечило його фінансування. Креслення для реконструкції дієри були зроблені фахівцями Миколаївського кораблебудівного інституту, саме ж судно побудували на судноверфі Лазорівське біля Сочі. Плавання мало кілька етапів.

Слід зазначити, ця мандрівка була не з легких. «Івлія» мала щоглу з вітрилом, але ним користувалися тільки за попутного вітру, більшу частину часу йшли на веслах. Працювати доводилось у дві-три зміни. Ніяких кают на судні не було, спали у трюмі – під палубою для гребців. Дієру супроводжував буксир, адже під час штормів було досить небезпечно, бо як поведе себе стародавнє судно в таких умовах – ніхто не знав. На той момент досвіду реконструкції таких морських походів було обмаль. Хіба що плавання Тура Хеєрдала на «Ра-1» та «Ра-2».

«Маршрут цієї подорожі проліг з Одеси через Стамбул, порти Греції та Італії до Марселя. А далі річками і каналами Франції до Бреста на узбережжі Атлантичного океану. Команда налічувала біля 50 осіб. Я був простим матросом. Ми не тільки знайомилися з іншими країнами, їхньою культурою, історією, архітектурою, в мене була ще одна мета – влаштовувати виставки в кожному місті, популяризувати наш край. Роботи возив зі собою. Наприклад, на острові Ельба відбулося дві мої виставки», – ділиться спогадами Бахтов.

Він узяв участь у чотирьох сезонах цієї експедиції. Далі зі своєю дружиною Тетяною вони ще кілька років подорожували Європою, набираючись вражень.

ЗАПОВІДНИК «ОЛЬВІЯ» МАЄ РОЗВИВАТИСЯ

Як уже зазначалося, творчість Бахтових тісно пов'язана зі стародавньою Ольвією, а сьогодні «Ольвія» – це Національний історико-археологічний заповідник у селі Парутине Очаківського району на Миколаївщині, підпорядкований Національній Академії наук України.

Проте це не лише археологічна пам’ятка. Площа заповідника “Ольвія” разом з островом Березань сягає близько 300 гектарів. Вона має величезний інформативний потенціал, цікавість до якого у науковців не згасає вже понад сторіччя. Але наскільки багато дає Ольвія науковцям як об'єкт дослідження, настільки ж іще недостатньо використовується у сфері туризму.

Директор заповідника Сергій Шеін бідкається, що туризм тут останніми роками сильно занепав. Там нема дороги, інфраструктури, експозиції не оновлюються. Об’єкт фінансується виключно з державного бюджету, але ці кошти, в основному, йдуть на наукові дослідження.

Володимир Бахтов з однодумцями свого часу виступив організатором проекту розвитку заповідника, який передбачав туристичні маршрути, транспортні розв'язки, причал, готель, культурний центр, кафе – все, що потрібно для об’єкта такого рівня. У межах цієї стратегії пропонувались інтерактивні проекти – навкруги Ольвії хотіли розташувати кілька поселень – античне, скіфське, сарматське… Якби все це було реалізоване, від туристів не було б відбою.

Але, на жаль, пропозиція так і залишилася на папері. І, на думку Бахтова, причини – не тільки фінансові, а й організаційні. «Категорично проти виступили археологи. Вони побоялися, що це завдасть шкоди їхнім науковим пошукам. Тим більше, що Ольвія завжди фінансувалася за залишковим принципом, бо це пам’ятник античної доби, а основні кошти ще при СРСР ішли на пам’ятки, які популяризували слов’янську культуру», – розповідає художник.

1
Тетяна Бахтова

На його думку, щоб вирішити цю проблему, варто подумати про передачу Ольвії на баланс Міністерства культури України. Воно більш мобільне, заточене на розвиток туризму. Наприклад, Херсонес був підпорядкований саме йому, тож справи там значно кращі.

«Кошти під розвиток туризму на цій території можна знайти, залучивши інвесторів. Археологи мають копати, музей повинен розвиватися, а туризм – приносити гроші й популяризувати античну пам'ятку. Тим більше, що туристичними маршрутами можна охопити і прилеглі до Ольвії об'єкти: Дідову хату, Козирське городище, острів Березань і багато іншого», – ділиться своїм баченням Бахтов.

КОЛИ І ЧОМУ МОВЧАТЬ МУЗИ

У розмові з подружжям Бахтових ми не змогли оминути тему соціального статусу художника в сучасних українських реаліях.

Є відомий вислів: коли говорять гармати, музи мовчать. Він досить точно передає емоційний стан митців під час війни. «По-перше, у цей час з’являється багато моральних дисонансів у сприйнятті реальності, художники дуже чутливі до цього. Не дивно, що багато хто з них уже кілька років взагалі не працює. Крім того, обвалився ринок – ніхто нічого не купує», – стверджують Бахтови.

Вони також діляться своїм баченням стану художнього ринку в нашій країні. «У нас викривлене поняття про художній ринок, він виглядає провінційно – це полотно й олійні фарби, а ще бронзова скульптура. В той час, як акварель, офорт, графіка, фото перестали цікавити колекціонерів. А ленд-арт тим більше не вважається комерційним мистецтвом. Те, що я його показую в музеях – приклад того, як можна монетизувати цей напрямок. Але для його популяризації потрібні великі проекти. Адже це не просто – написав картину і продав її. Тут потрібен комплекс: засоби, люди, техніка, фото, кіно і таке інше.

На думку Бахтових, в Україні забагато художників, які вважають себе професіоналами. «Професійних художників у Європі не так багато. Чимало талановитих творчих людей заробляють на життя іншим способом, бо розуміють, що це справа далеко не завжди прибуткова. Зате коли вони виходять на пенсію, починають займатися улюбленою справою. Вони живуть і радіють, проводять виставки. Вони вільні й щасливі. А якби вони були професіоналами, то були б у більшості своїй бідними і думали б як заробити на життя», – стверджує Тетяна.

Разом із тим, у Європі є розуміння того, що художники потребують підтримки. Наприклад, у Німеччині виділяються бюджетні кошти на придбання робіт саме німецьких художників, і ці фінанси не можуть бути витрачені на іноземців.

«І в цьому є певний дисонанс з Україною. Попри відсутність державної підтримки, наразі у нас художників у десятки разів більше, ніж, скажімо, в Іспанії. Та при цьому, там набагато більше художніх галерей. У Миколаєві ж, до слова, – лише одна галерея, навіть у Києві їх лише кілька. Але й туди мало хто ходить. У людей нема потреби і бажання долучатися до сучасного мистецтва», – стверджує Бахтов.

Очевидно, що ця проблема пов'язана з недостатньо високим загальним рівнем культури. Певною мірою це пояснюється і набагато нижчим рівнем життя, аніж у Європі. Як вважається, людям, котрі думають про виживання, не до високого мистецтва. Але проблема – не лише в цьому. Скажімо, в інших країнах ленд-артівські проекти після їх фото- і кіно-фіксації залишають у природі, щоб ними могли милуватися. Та це не про нас – Бахтови намагалися залишати свої роботи в Ольвії, але їх швидко руйнували.

«Одна дівчинка на виставці, дивлячись на мої роботи, сказала: «Ой, у вас так гарно, як у комп’ютері. А коли я перепитала, а туди їх, по-твоєму, хто поклав? Вона відповіла: «Інтернет». Цим все сказано. Це сучасна система виховання», – розповідає Тетяна Бахтова. До речі, визнаний майстер офорта і живопису на левкасі.

Картини, відомо, купують люди небідні. Тому художники, як ніхто, зацікавлені у тому, щоб наша держава багатіла. «До 2007 року ринок жив... Колекціонування було престижним. Сьогодні цього бракує. Молодь, навіть якщо має гроші, мало цікавиться мистецтвом, вона здебільшого проводить час у ресторанах і кафе з дорогими смартфонами. Але я вірю, що це зміниться. Візьмемо хоча б Китай. Раніше там майже ніхто не цікавився європейським мистецтвом. Але як тільки частина його населення почала багатіти, вони почали купувати мистецькі твори – як класику, так і сучасних майстрів», – розповіли мої співрозмовники. Отож, сподіваємося, що й в України – все ще попереду.

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото Алли Мірошниченко та з особистого архіву Бахтових

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-