Як віряни Харківщини створювали Єдину Помісну

Історія Свято-Духівської парафії може увійти в підручник творення Православної церкви України. Вона дуже наочна, ця парафія – наче живий аргумент – як українці виборювали автокефалію і навіть як були готові за неї платити.

Називати приміщення храмом буде великим перебільшенням, кажуть самі парафіяни. Це просто великий військовий намет. Але для них це найкращий у світі храм, що постав завдяки їхній наполегливості й любові. Вже на першу службу 7 січня сюди прийшла сотня людей. Усі, хто так мріяв про Єдину помісну церкву – ПЦУ.

Спочатку про Богодухів. До більшовицького перевороту 1917 року Богодухів – колишній сотенний центр Охтирського козацького полку – мав 7 православних храмів, серед яких – і кам’яні комплекси. Ще є богодухівці, які пам'ятають, куди все це поділося.

Вже в незалежній Україні, коли постав Київський патріархат, богодухівці активізувалися, аби відродити свої давні християнські традиції.

Збудували спочатку один храм, потім інший. Але під вивіскою «Українська православна церква» було замасковано релігійну установу сусідньої держави. «Людей цинічно обманювали», – говорить Олег Дулембов, голова новоутвореної релігійної громади Свято-Духівського храму.

Таким чином, 20-тисячний Богодухів довгий час мав лише два діючих храми УПЦ Московського патріархату.

- Багато людей Богодухова мріяли про свою церкву, – розповів мені Олег Дулембов, – Після 2014 року ці настрої та бажання дуже загострилося. Нам, віруючим, які не могли зайти в церкву Московського патріархату, доводилося їздити в сусіднє село, або Харків, де були храми тоді Київського патріархату. Антиукраїнська риторика відштовхувала людей від УПЦ МП, адже вони хочуть, щоб у церкві молилися за простих українців, за їхній народ і державу, за воїнів, які, ризикуючи власним життям, захищають нашу землю, а не за агресора, що намагається поневолити Україну.

Активісти, патріоти, колишні віряни УПЦ МП, атовці (ми ж усі одне до одного знаємо) вирішили реєструвати власну парафію. Харківський єпископ тоді УПЦ КП (зараз це вже Православна церква України) допоміг нам з реєстрацію громади. Постало питання землі під храм. Наше місто – де не візьми – землі історичного значення, тож ми вирішили зібрати гроші та купити землю під храм. Ми не хотіли чекати, бо знали, що процедура виділення землі затягнеться. Тож за кілька місяців зібрали кілька тисяч доларів і купили землю у приватної особи, яку потім перевели у власність громади.

Кілька поколінь цього стародавнього козацького міста у 20-у сторіччі не мали своєї власне української церкви. Але вони так хотіли мати свій храм, що пройшли довгу процедуру реєстрації, потім зібрали кошти на землю, а невдовзі зібрали кошти на церковне начиння. Після того, як на землі поставили намет, віряни поїхали до Києва. Бюджет для того, щоб придбати все для церкви, складав 50 тисяч гривень. А зараз люди шукають квартиру, яку хочуть орендувати для священика.

Вже два богослужіння у новій церкві провів отець Василь, призначений владикою Митрофаном. Служби будуть постійними. Вже й освятили Хрест.

Громада не боїться морозів – військовий намет обігрівають поки що «буржуйкою».

На першу службу Божу разом із батьками прийшло багато дітей. У вірян виступали на очах сльози.

«Прийшла помолитися до нашого храму і 90-річна жінка. З допомогою милиць, але прийшла», – перебуває під враженням побаченого голова громади.

Дмитро Мейлах, учасник бойових дій, вірянин, також охоче ділиться своїми враженнями по те, як вони здобували церкву: “Я щасливий тим, що нам вдалося заснувати церкву. Коли я служив, то на війні мої побратими із Західної України дуже дивувалися, чому я не ходжу до церкви. Я кажу: бо у нас батюшка на Лексусі їздить, каже, що війна отут на Сході – «братовбивча», а не оборонна, забороняє згадувати в молитві тих, хто хрещений у Київському патріархаті.

Вони ж дивувалися, казали, що їхній священик живе і життям громади, і життям країни.

А коли повернувся додому, то з волонтерами, активістами ми вирішили, що також збудуємо таку церкву. І я вам хочу сказати, що я тільки-тільки почав пізнавати церкву, всі казали, що це важко. У цьому ж нема нічого складного. Може тому, що я одразу починав молитися рідною мовою. І я щасливий, що долучився до створення церкви, де буде звучати молитва про Україну”.

Резонансна подія початку богослужінь у військовому наметі в Богодухові не залишилася без уваги місцевої влади – голови райдержадміністрації та районної ради також взяли участь у Різдвяній службі.

«Це знаменна подія для всього сходу України, – коментує депутат Харківської обласної ради, викладач національного університету ім. Каразіна Віктор Кисіль. – І ми уважно спостерігаємо за цим процесом».

За його словами, у Богодухівському районі утворилися і розпочинають діяти ще дві релігійні громади Православної церкви України. «Ми вітаємо відродження української церкви та об’єднання її гілок і гадаємо, що цей процес після нашестя «руского міра» у нашому краї триватиме», – говорить Кисіль.

Володимир Кравченко