Оксана Романів, проектний менеджер Гніздичівської ОТГ на Львівщині
Тих, хто приїжджає до нас “у розвідку”, побачене вражає і стимулює
Децентралізація 26.11.2018 14:02 4663

Проектний менеджер — посада нова не лише для віддаленого села, але й для міста. Однак, у Гніздичівській об`єднаній територіальній громаді, що знаходиться за 70 кілометрів від обласного центру, вона є. І обіймає її молода жінка — Оксана Романів. Вона генерує проекти, спрямовані на розвиток і благоустрій територій, що входять до ОТГ, і реалізує їх. На її рахунку вже майже тридцять таких втілених ідей, користь від яких відчули односельці. Про них і розмова з Оксаною Романів.

Інтерв`ю організоване за сприяння  Львівського Центру розвитку місцевого самоврядування, створеного за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону.  

- Ким ви працювали до того, як стали проектним менеджером громади, а ще раніше — ініціатором і організатором її створення?

- Я була приватним підприємцем і паралельно — бухгалтером громадської організації. Тоді я вперше почула про децентралізацію і побачила, що створення окремої Гніздичівської об`єднаної громади в перспективному плані, який подавав район в область, немає. Нас збирались приєднати до Жидачева (райцентру — ред.). Порадившись з юристом, вирішила створити ініціативну групу щодо “своєї” ОТГ.

- Що керувало цим бажанням?

- Гніздичів ніколи не був маленьким населеним пунктом. У нас були підприємства і ми не хотіли, щоб все закрилося, бачили в ОТГ можливості для подальшого розвитку: базу, потенціал.

- А чому ви не хотіли приєднатися до Жидачева, як це було передбачено перспективним планом?

- Якби ми це зробили, “розлучитися” вже б не змогли. Тому вирішили: спробуємо створити самостійну ОТГ. Якщо у нас не вийде, доєднатися ми завжди зможемо. Але якщо не спробуємо, не будемо знати, наскільки ми спроможні. Це було у 2015 році, коли ще не були прописані окремі положення щодо ОТГ і ми не знали, чи дамо собі раду з медициною, освітою та іншими галузями, утримання яких перекладалось на плечі громади. Проте ми чітко знали: гірше не буде, бо села йшли до повного занепаду. І пішли на вибори. Одночасно радились з експертами, з іншими ОТГ: з чого громада повинна починатись.   Приєднали до себе ще дві сільради. Початок, треба сказати, був примітивним. Продовжували працювати в межах повноважень тодішніх сільських рад. І коли нам сказали, що потрібна стратегія громади, ми навіть не знали, що вона передбачає. Смішно тепер згадувати, але тоді я “гуглила” в Інтернеті, щоб дізнатись про це. Перший проект ми подали у фонд “Східна Європа”, залучили 150 тисяч гривень, за які розробили стратегію громади, соціально-економічний план, статут, нормативно-правові акти, інвестиційний паспорт двома мовами і карту ОТГ, де позначили землі, які можна використовувати під різні проекти. Це був потужний старт. Стратегію до 2025 року розробляли усім селом і вона включила практично всі побажання мешканців. Але вже через два роки ми внесли до неї зміни, доопрацювали індикатор вимірювання.

- Розтлумачте цей термін.

- Це моніторинг стратегії, наскільки вона реалізується, на який із чотирьох напрямів витрачається більше коштів, часу, ресурсів та іншого, чи не упускаються інші напрями. Ми тепер бачимо, скільки грошей витратили, що покращили, як розвиваємось...

Згодом звернулися за допомогою в Корпус Миру, щоб вони створили програму з розвитку громад. Вони пішли назустріч і ми отримали волонтера - Патріс Станкавич із Портланда (США). Звернулись до односельців, щоб подавали свої ідеї. Ними ділились навіть старшокласники. Маємо 16 проектів. Серед них і такі, що не потребують багато грошей.

- Назвіть найцікавіші.

- Наприклад, щодо брендування. Ми хочемо залучити до цього місцевих підприємців, щоб їхню продукцію знали під брендом громади.   Вже маємо свій герб, сувенірну продукцію, позначену ним, — ручки, горнятка, папки, які вручаємо гостям громади, колегам з інших регіонів, які приїжджають до нас. Хочемо більшого: щоб жителі громади, котрі їдуть до своїх родичів чи друзів в інші місцевості і країни, везли їм подарунки саме із Гніздичівською символікою.

Крім матеріальних проектів, що стосуються благоустрою сіл, освітлення вулиць, будівництва і ремонту доріг, впроваджуємо такі, що змінюють свідомість людей. Зокрема, це  сортування сміття, економне використання водних ресурсів.

Починаємо роз`яснення і впровадження цього екологічного проекту зі шкіл і садочків.

- Наскільки мені відомо, ви були заступником голови ОТГ і за власним бажанням перейшли з керівної посади на менеджерську...

- Після того, як ми напрацювали проекти, передали їх у сільську раду. Але там не зовсім розуміли,  для чого це їм і не поспішали їх реалізовувати. Тоді голова ОТГ запропонував мені посаду свого першого заступника. Я погодилася. Пропрацювала рік, думала, що цього буде достатньо, щоб реалізувати задумане і знов  займатись підприємництвом. Адже щоб бути на адміністративній посаді, мені довелось закрити власну справу, здати свої магазини в оренду, вийти із громадської організації, оскільки у нас не можна бути членом громадської організації, коли ти посадова особа в місцевому самоврядуванні.В інших країнах це не забороняється. Я нещодавно повернулася зі стажування за програмою “Відкритий світ” у США і мер міста Бісмарк  розповідав, що має власний бізнес і працює мером не повний день, а дві-три години, а решту робить менеджер, в обов`язки якого це входить. І коли я розповіла, від чого мені довелось відмовитись, він був шокований.

Ми тепер теж починаємо розуміти, що в управління повинні прийти нові люди і навіть із бізнесу, щоб зрушити все з мертвої точки і почати працювати. Адже якщо ми об`єднаємо громаду і не допустимо до управління нею людей з новим поглядом, не буде того результату, якого ми очікуємо і хочемо вже і тепер.

- Проектний менеджер — посада нова не тільки для сільської громади. Що вона передбачає і наскільки змінилися ваші обов`язки?

- У мене в посадовій інструкції першого заступника було записано: реалізація проектів та залучення інвестицій. І все це перейшло у нову посаду. Тобто я роблю майже те ж саме. Але звільнилася від бюрократичних обов`язків: підписування листів, платіжок, інших документів, які не залишали часу для проектів.

- Які зі “своїх” проектів ви вважаєте найважливішими?

- Важко сказати. Ми в перший рік провели 20 кілометрів вуличного освітлення у громаді, доєднали до нього села, де вулиці були темними понад 26 років. Через рік зробили ще десять кілометрів. Частину доріг відремонтували... Що мені найбільше подобається і чим я пишаюся, це те, що ми залучили інвестора і відкрили швейний цех, у якому зараз працює 18 людей, а наступного року вже буде зайнято 50. Там шиють спецодяг для країн Європи.  

Із приміщенням нам пішов назустріч директор місцевої паперової фабрики Михайло Титикало. У нього на території підприємства була будівля, яка не використовувалася. Він там навіть опалення зробив. Інвестор відремонтував приміщення і потурбувався про навчання працівників. І так у співпраці народився цех.

Наступним інвестором була аграрна компанія “Традекс”. Їхній виконавчий директор свого часу вже працював на нашій території. Добре знав місцевість і її потенціал та переваги, котрі полягають у зручній транспортній розв`язці — наявності залізничного сполучення. Компанія спорудила до свого майданчика нову залізничну колію і протягом літа звела чотири елеватори. Це буде найбільша зернова база на Західній Україні.

Третій інвестор зайшов із сусідньої,  Івано-Франківської області. Він буде зводити у нас сонячні електростанції. З наступного тижня подаємо декларацію на початок будівництва електростанції, яка займе 4-гектарну площу.

Ця ділянка не використовувалась упродовж 26 років. Тепер вона буде приносити громаді до 100 тисяч прибутку на рік. Крім того, інвестори задекларували свою підтримку різних соціальних проектів.

- Якою була державна субвенція для новоствореної ОТГ?

- Понад два мільйони гривень.

- Як ви їх використали?

- Як я вже згадувала, провели вуличне освітлення, придбали трактор для комунального підприємства, яке раніше “працювало” лише на папері. Тепер щороку купуємо для трактора різні комплектуючі, які дозволяють механізовано обкошувати узбіччя, посипати дороги, прибирати сніг, шутрувати дороги. На сільських вулицях підтримується порядок.

І головне, чим ми пишаємось, що після об`єднання змогли відкрити музичну школу. До того наші діти їздили вчитись музики до райцентру. Звичайно, мало хто міг собі це дозволити, бо віддаленість, зимові замети тощо. Тому ми вирішили створити музичну школу у селі. У нас зараз працює 13 викладачів, вчать грі майже на всіх інструментах. Навчається сто дітей (це сьома частина з усіх місцевих школярів) і кількість охочих зростає. Тому надалі будемо набирати за конкурсом. Тепер думаємо над створенням спортивної школи, щоб у нас були і спортсмени, а не лише музиканти. Словом, розвиваємо дітей всебічно.

- А чим допоміг обласний бюджет, які проекти підтримав?

- Цього року було два мікропроекти — один допоміг нашому центру культури і дозвілля придбати колонки й стільці для зали, а Гніздичівська школа придбала обладнання для історичного класу — великий монітор, з яким одночасно можуть працювати 20 дітей. Крім того, кожен учень має планшет. Торік ця школа реалізувала проект зі створення музичної студії. У нас дуже багато дітей, які гарно співають, є талановитий керівник з музичного мистецтва в школі. Тепер вони професійно записують свої пісні. До речі, частину коштів на цю студію заробили самі діти. У нас є така традиція, що на Різдво вони їдуть колядувати до столиці, колядують у різних організаціях, з якими ми співпрацюємо. І таким чином торік наколядували 37 тисяч, що доповнили кошти, надані районним і обласним бюджетами.

- Чула, у вас є чудовий старовинний, але дуже занедбаний парк, який взявся впорядкувати знаменитий ландшафтний дизайнер з Ірландії.

- Коли ми розробляли генеральний план, народилась ідея відновити парк в урочищі Царинка, який за 29 років безгосподарності перетворився на хащі з єдиною стежинкою. Звернулися до проектантів зі “Львівської політехніки”, проте суми, які вони назвали, були для нас непіднімними. Але при цих перемовинах була присутня наша волонтерка, Патріс. З часом у Львові вона познайомилася з Кайлом Галахером — ірландським архітектором. Він дав згоду виготовити три проекти парку безкоштовно, мовляв, це буде його візитною карткою в Україні. А ми голосуванням визначимо, який проект нам більше сподобається і будемо його реалізувати. У світі Кайла добре знають: він проектував парки для Лондона, Нью-Йорка та інших міст.

Крім “Царинки”, Кайл запропонував розробити проект парку, що знаходиться у центрі села. Також безкоштовно.

- Пані Оксано, як ви вже згадували, ви нещодавно були на стажуванні в США. Що там взяли для себе, чого навчилися?

- Привезла додому дуже багато ідей. Але найбільше знадобиться досвід залучення інвестицій. Адже місто Бісмарк входить до топ-п`ятірки із залучення інвестицій для економічного розвитку. Там дуже гарно співпрацюють усі асоціації, місцева влада і бізнес. У них проводиться  дуже багато зустрічей, де діляться ідеями і вирішують, хто і чим може допомогти в їх реалізації. І в них немає такого, як у нас, українців, щоб приховувати свої ідеї. Вони ними охоче діляться, бо вважають, що конкуренція є стимулом до кращої роботи. Велика підтримка бізнесу, навіть точкового, маленького. Якщо людина вирішила започаткувати свою справу, то зроблять усе, щоб вона її відкрила,  проконсультують, підкажуть, як залучити кошти, де взяти вигідні кредити...

У нас теж є багато підприємливих людей. Але вони не наважуються відкрити бізнес, остерігаючись податкової звітності, інших моментів. Тут потрібно переконувати. Я за два з половиною роки роботи в громаді змогла переконати дві категорії людей, які створили сільськогосподарські кооперативи. Один займається вирощуванням кроликів, інший - вирощує лохину та малину.

Центр зайнятості має дуже гарні програми, про які часто не знають люди. Ми організували таку інформаційну зустріч за участю працівників Центру. І вже одна людина зголосилась відкрити у селі англійську мовну школу. До цього наші діти їздили вивчати іноземні мови до приватних вчителів у райцентр. Тому коли люди почули про відкриття мовної школи в селі, за два дні набрався учнівський контингент на увесь рік. Є охочі відкрити перукарську справу, друкарство. А дружина учасника АТО - двічі пораненого кіборга, яка є внутрішньо переміщеною особою з Луганщини, прийшла до нас із пропозицією відкрити школу танців. Тепер у неї чотири групи, 130 дітей. Вони їздять на різні конкурси, виборюють призові місця, а ми всіляко підтримуємо цього приватного підприємця. Робимо все, щоб наші люди не їздили на заробітки в інші країни, а працювали і заробляли на місці. Зараз вже звернувся інвестор, який хоче посадити і обробляти 20 гектарів лохини.

Мріємо розвивати туризм, адже на території ОТГ знаходиться єдиний в Україні музей Виговського. Є Кохавинський монастир, помилуватись яким приїжджають цілими автобусами з усієї країни та з-за кордону, є три кафе, які можуть пригостити туристів оригінальними місцевими стравами.

- Що інші населені пункти громади отримали від загального “пирога”?

- Насамперед, свою частину субвенції на інфраструктуру, яку ми поділили пропорційно до кількості мешканців кожного з населених пунктів. Запитали людей, що хочуть першочергово зробити. В Лівчицях, наприклад, віддали перевагу вуличному освітленню і енергоощадним заходам у школах. Там поміняли вікна, двері, утеплили горища. Те ж саме зробили і в сільській бібліотеці. На другий рік вже кошти пішли на ремонт дороги і проклали асфальт навіть там, де його не було споконвіку. Спрямовуємо на дороги і кошти з власного бюджету.   

- Про що ви мрієте, яке ваше бачення майбутнього ОТГ?

- Ми можемо досягнути великого успіху, але  тоді, коли ми всі разом щось робимо. Не очікувати, що у нас щось зміниться,  коли прийде новий президент... Нехай він навіть святий до нас прийде, у Гніздичеві не зміниться нічого, якщо ми разом не візьмемося за справу...  Я нещодавно поширила пост, що йдемо чистити парк, і якщо не збереться сто чоловік, навіть не будемо розпочинати. За 12 годин назбирали 150 чоловік. Інші телефонували, що цього разу у них не виходить, але вони прийдуть наступного разу. Усі хочуть допомагати, приходять уже сім`ями.

- А чи потрібен парк у селі, де кожен має свій сад і подвір`я?

- Люди тяжіють до спілкування, до сімейного відпочинку. У парку задумали й спортивний майданчик.  і тренажер для скелелазіння. Кожен буде мати там заняття для себе. Буде і простір для масових заходів.

Зараз подали програму до міжнародної організації міграції на 20 тисяч доларів. Якщо вдасться їх залучити, буде великий старт під цей парк. За них придбаємо зелені насадження, облаштуємо лавочки, доріжки, прокладемо місток через річку, яка там протікає.  

- Ваша громада реалізує вже третій проект від міністерства соціальної політики...

- Так, вже в грудні в Гніздичеві відкриється центр надання адміністративних послуг — ЦНАП.

До Гніздичева за досвідом вже приїжджали черкащани, очікуються гості з Луганщини, Сум. З ними у нас є спільний проект із проведення фестивалів,  плануємо об’їхати всю Україну. В цьому і є головна заслуга децентралізації - вона об`єднала довкола себе людей з усієї країни. Вони спілкуються, обмінюються досвідом, втілюють спільні проекти, покращують своє життя.

Я була вражена, коли на одній з конференцій у столиці після мого виступу, через який надзвичайно хвилювалася, голова ОТГ із Запорізької області сказала: “Я тримала за тебе кулаки, Оксано, бо ти ж наша”. Заради цього потрібно було цю децентралізацію робити: щоб людина із Запоріжжя сказала про “западенку” - ти наша.

Люди бачать плюси. Наші місцеві вже звикли до позитивних змін: ну відкрилася музична школа, ну ремонтуються дороги, створюються нові робочі місця, придбали новий трактор, новий автобус-“школярик”. Тих, хто приїжджає “у розвідку”,  це вражає і стимулює.

І ще одне в чому я переконалася: якщо робиш, навіть маленькі кроки, завжди знаходяться люди, які приходять на допомогу.

Програма «U-LEAD з Європою» фінансується спільно Європейським Союзом і державами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією й підтримує реформу децентралізації та її секторальні напрямки.

Нінель Кисілевська, ЛЬВІВ

Фото: Маркіян Лисейко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-