Феномен українського театру у Миколаєві
Неймовірно, але факт – 25 років колектив цього театру працює на аншлагах. Щосезону його відвідує понад 100 тисяч глядачів. Квитки сюди розкуповують за 2-3 місяці наперед. І якби глядацька зала вміщувала не 400, а 800 людей, то і кількість відвідувачів була б відповідною.
Мова про Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії. Він, крім багатьох інших професійних переваг, має ще один феномен. А саме, - шалену популярність у російськомовному місті. У жодному іншому закладі культури області нічого подібного нема.
CЕКРЕТИ ПОПУЛЯРНОСТІ
То в чому ж секрет такої популярності? Щоб зрозуміти це, я зустрілася з людиною, з якою в Миколаєві, без перебільшення, асоціюють успіх українського театру. Це його директор і художній керівник Микола Семенович Берсон.
І якщо у Станіславського театр починається з вішалки, то цей наш заклад починається з Берсона. Причому, як прямому, так і в переносному значенні цього слова. Адже 30 років тому під його керівництвом театр буквально постав із попелу, як жар-птиця у відомій казці. Тоді приміщення згоріло дотла і підозрювали його навмисний підпал.
Микола Семенович - неординарна особистість, талановитий режисер і менеджер, ерудиція якого гармонійно поєднується з професійною інтуїцією. Під його керівництвом театр неодноразово ставав лауреатом престижних Всеукраїнських фестивалів і конкурсів, має чимало різних нагород.
Робочий день у театрі починається о 9 ранку і закінчується о 21-ій вечора. Кожен сезон тут ставлять від 8 до 15 прем'єр. Тільки за останні десять років театр показав 3200 вистав, які подивилися понад 1,5 мільйона глядачів. У репертуарі 38 вистав різних жанрів. Пріоритетне значення надається українській класичній та сучасній драматургії, створенню освітніх спецпроектів.
Театральний сезон 2018 року на основній сцені розпочався прем’єрою спектаклю Ісаака Бабеля «Закат». І, традиційно, пройшов при переповненій глядацькій залі. А загалом театр цього разу запропонує своїм прихильникам 13 прем'єр. З них 8 вистав, 2 шоу, 2 оперети. Крім того, на суд глядачеві буде представлена й робота театру-студії «Академія пані Куліси», яку свого часу відвідувало чимало нині вже знаменитих режисерів та артистів.
Цей колектив звик бути попереду інших у багатьох починаннях. Скажімо, у вересні 2001 року театр став першим в Україні, якому було присвоєно статус академічного. Тоді за це звання боролися два театри – Миколаївський і Донецький. Не варто розповідати, хто у ті часи був прем’єр-міністром, до того ж, донецьким театром опікувалася дружина Януковича. Здавалося б, у миколаївців мало шансів. І все-таки вони отримали це звання, хоча і донецькому театру, звісно ж, не відмовили.
Заповнення залів у миколаївському театрі складає 101,2 відсотка: на кожен спектакль додаються приставні стільці, бо кількість охочих — завжди більша. Погодьтесь, таке не часто побачиш, навіть у столиці. «Приїхав якось міністр і не повірив, що квитки на наші вистави треба купувати заздалегідь. Він, під виглядом рядового миколаївця, прийшов до каси і попросив 2 квиточки на найближчу виставу. А там йому кажуть, що ви, мабуть, не місцевий, бо наші знають, що квитки у нас розкуповують щонайменше за 2 місяці. Міністр був вражений», - розповідає Микола Берсон.
Він також пригадує, скільки довелося докласти зусиль, щоб театр став таким, яким ми бачимо його сьогодні. «Я прийняв попіл, театру не було. Замість нього був лише акт ревізії на 96 листів. 4 роки ми все це відбудовували», - згадує мій співрозмовник. Варто зауважити, що у цьому питанні молодому керівникові театру став у пригоді його тодішній життєвий досвід, якому можна було позаздрити. Адже довелося попрацювати на кількох посадах, зокрема й… головою колгоспу.
ЯК РЕЖИСЕР СТАВ ГОЛОВОЮ КОЛГОСПУ І ЗНОВ ПОВЕРНУВСЯ В ТЕАТР
Ще у студентські роки Микола Берсон працював керівником концертної бригади обкому комсомолу. «Ми їздили по області з концертами. Якось приїхали в Щербані Вознесенського району. Після концерту до мене підійшов керівник місцевого відомого тоді на весь Союз колгоспу, Герой Соціалістичної праці Микола Миколайович Рябошапка і запропонував роботу завклуба. Сказав, щоправда, що будує Палац культури. Але я відмовився, бо був молодим, амбіційним, закінчував інститут із червоним дипломом, отож мав багато інших більш престижних пропозицій», - згадує Берсон.
Але Рябошапка не здавався, знайшов хлопця знову і ще раз наполегливо, у притаманній йому манері, попросив приїхати. Переконував, що селу дуже необхідні освічені фахівці. Адже економічно господарство міцне, отож прийшла пора відроджувати культуру, спорт. І таки переконав. «Приїжджаю я у село. Який там палац! Клуб із земляною підлогою, екран з діркою і одна концертна сукня, прогризена щурами. Я плакав три місяці. А він поїхав у відпустку. Але робити нічого, почав працювати, зарплата - 58 карбованців. У клуб приходили дядьки, лузали насіння, кидали на підлогу огризки яблук і всякий непотріб. Я після кожного вечора сам замітав, прибирав і думав, як так могло статися, що я, режисер із червоним дипломом, працюю прибиральником», - каже Микола Семенович.
Згодом він почав вести радіогазету, і його голос почали впізнавати у селі. Одного разу потрібно було організувати концерт після успішного збирання урожаю. «Я спочатку розгубився, а тоді оговтався і запросив своїх товаришів з інституту. Ті приїхали і допомогли, концерт пройшов успішно. Після цього Рябошапка дав мені 5 тисяч карбованців і попросив купити музичну апаратуру для місцевого клубу. Згодом я запросив на роботу керівника ВІА і почали ми потроху відроджувати сільську культуру», - розповідає Микола Берсон.
Далі була служба в армії, після якої Микола Семенович уже обіймав посаду заступника голови колгоспу з питань культури, спорту та соціальних питань. Він доклав рук до створення водної бази, соціально-культурного комплексу, будівництва садка, школи, інших об’єктів. Сюди приїздили переймати досвід з усього Союзу. Згодом Берсон почав виконувати обов’язки голови правління, бо Рябошапка довго хворів, а потім його не стало. «Це було дуже потужне господарство: 3 тис. голів ВРХ, 10,2 тис. овець, 6,2 тис. га землі, 500 тис. курей… За півтора року керівництва я досконало вивчив сільське виробництво і отримав величезний досвід», - каже Микола Семенович.
Та життя вносить корективи: згодом у нього стався конфлікт із міністерством з приводу введення в дію системи зрошення. Молодий керівник відмовився підписати акт її прийому, бо бачив там серйозні недоліки. З посади голови колгоспу він пішов, але його відразу ж призначили директором українського театру драми та музичної комедії.
Здобутий у Щербанях авторитет допоміг йому зробити надважливу справу – відбудувати український театр у російськомовному Миколаєві.
ЗВІЛЬНИВ СЕКРЕТАРЯ І БУХГАЛТЕРА І ВІДДАВ ЦІ ШТАТНІ ОДИНИЦІ АРТИСТАМ
Було нелегко, але театр таки відкрився, набагато складніше було прибрати наслідки «згарища» у душах людей. Це був початок 90-х. Люди розгублені, зникла звична система координат, замість грошей - купони, розгул криміналу і безнадія.
Зваживши все це, Микола Берсон зі своїми однодумцями почав міркувати, як зачарувати людей світом театру і відволікти від нелегких буднів. «Ми почали з музичних вистав. Було дуже приємно, що люди, які приходили до нас із сірим обличчям, поверталися з театру з усмішкою. Вони казали, що три години перебували в іншому світі. Ми грали тоді оперети «Циганський барон», «Весела вдова» та інші. Нам треба було завоювати довіру глядача, бо без цього театр неможливий. Більшість репертуару – україномовна. І коли ми тільки відкрилися, то багато хто цікавився: якою мовою йде спектакль? Зараз про це вже майже ніхто не запитує», - каже Микола Семенович.
На питання, в чому ж усе-таки, на його думку, секрет феноменального успіху українського театру в російськомовному місті, Микола Берсон відповідає: «Ми зуміли посадити глядача на, образно кажучи, театральну голку. Зробили все, щоб люди, які прийшли сюди, зрозуміли, що театр їх поважає, любить, тут створено всі умови для повноцінного відпочинку. Наші глядачі мають відчувати комфорт у всьому. Адже наш девіз – «Найкращий відпочинок – це вечір у театрі!», - розповідає Берсон.
Спочатку з комфортом таки була проблема. Люди боялися, що змерзнуть, бо звикли до холодних клубів, боялися що їхні шапки можуть поцупити… Зараз нічого подібного нема. У гардеробі висять дорогі шуби і головні убори у спеціальних пакетах. У залі завжди тепло - театр побудував свою котельню і опалювальний сезон тут починається набагато раніше, ніж загалом у місті. А коли на дворі сніг і ожеледиця, на вулиці перед входом навіть розстилають червону доріжку, щоб, бува, хтось не послизнувся.
«Ми також подбали про артистів. Зробили їм комфортні гримерки, душову, кімнату відпочинку. У нас правило – за кулісами мають право знаходитися лише працівники театру. Якщо вдячні глядачі хочуть подарувати акторам квіти – це можна зробити або на сцені, або передати кимось у гримерку. У штаті театру 221 працівник, з них 90 артистів. Я звільнив свою секретарку, двох адміністраторів, бухгалтера та інших і віддав ці штатні одиниці артистам. Вважаю, що чим менше адмінперсоналу, тим ефективніша робота», - впевнений директор.
Він також розповів цікаву історію, пов’язану з тим, як театр отримав додаткову площу, де відкрив «малу сцену». «Поряд із нами була аптека, особливим попитом не користувалась, бо їх повно навкруги. Я запропонував тодішньому меру Володимиру Чайці парі: якщо до неї не зайде протягом 30 хвилин жодна людина, то він віддасть це приміщення театру. Парі я виграв, і в нас з'явилася можливість створити ще одну невеличку глядацьку залу на 50 місць», - ділиться спогадами Берсон.
Може, комусь це видасться дещо дивним, але в цей театр люди приходять не лише заради спектаклю. Адже перед виставою тут лунають вірші відомих поетів, експонуються різні виставки. Чимала увага приділяється і театральним програмкам, кожна з яких - своєрідний витвір мистецтва.
А ще тут працює чудова кав’ярня. І якщо в інших театрах пускають глядачів максимум за півгодини, то тут за 45 хвилин. Відвідувачі мають змогу не лише випити запашної кави чи келих шампанського. Фірмові тістечка та шоколадки для театру виробляє спеціально запрошена фірма. І все це за дуже доступними цінами. Після вистави кафе продовжує працювати, бо люди не хочуть розходитися. Вони спілкуються, обговорюють побачене.
І, нарешті, головний продукт театру – сам спектакль. Ви багато знаєте закладів, де б глядачів напередодні кожної вистави зустрічав сам директор? А Микола Семенович робить це вже 25 років.
Він не приховує, що театром керує практично одноосібно. На його переконання, у творчому колективі такого рівня має бути мінімум демократії, інакше успіху не досягнеш.
ПРАВДА В ЖИТТІ — ПРАВДА НА СЦЕНІ
Це людина з неординарними поглядами. Так, на його думку, правда в житті має відображатися правдою і на сцені. «Раніше заслужена артистка в 40 років грала Джульєтту, бо заслужена. Я з першого дня це поламав. У нас молоді грають молодих, красиві – красивих, а негарних у театрі немає, вони характерні. Але до цього треба докласти талант, зусилля, титанічну працю. У наших артистів по два рази на тиждень заняття хором, пластикою, щодня - хореографія. За кожним актором закріплено педагога з вокалу. Я вважаю, що професійне навчання має бути постійним», - говорить Берсон.
Щоб урізноманітнити репертуар і підвищити рівень театру сюди постійно запрошують різних режисерів. Тут багато років працював Заслужений діяч мистецтв Кость Пивоваров з Одеси, народний артист Ігор Славінський з Києва, влітку буде ставити спектакль Лінас Зайкаускас – видатний режисер світового масштабу з Прибалтики. Але тут не бояться запрошувати і молодих режисерів, багато з яких згодом стають відомими на всю країну. Наприклад, театральну студію «Академія пані Куліси» закінчив Максим Голенко, який зараз працює провідним режисером у Києві.
Микола Семенович вважає, що у театру є кілька функцій, одна з них – розважальна. А ще це співрозмовник, товариш. Берсон упевнений, що театр не повинен займатися політикою, але він мусить мати свою громадянську позицію і порушувати суспільні проблеми. Наприклад, прийшов до влади Янукович, і тут поставили спектакль «Макбет» Шекспіра. Він про людину, яке йде до влади через кров. А зараз, коли одним із головних наших ворогів стала корупція, тут грають «Мертві душі» Гоголя.
Загалом, щодо підбору репертуару театру, то тут до цього ставляться дуже відповідально. Микола Семенович показує вже розроблений репертуар на наступний сезон 2019 - 2020 років. Вже незабаром актори отримають свої ролі і вчитимуть їх аж до липня. А з серпня почнуть репетиції, щоб 1 листопада, як завше, порадувати своїх глядачів новими прем’єрами і цікавими виставами.
«Від смаків глядача не можна тікати, але не можна тягнути його силоміць. Не варто робити перекоси ні в один, ні в інший бік. Має бути певний діапазон. Від сумного до смішного, від легкого, до глибокого. Я, наприклад, люблю експерименти, авантюри. Ось взяти хоча б «Чайку» Чехова. Здавалося б, класика, багато хто її ставив. Але у нас вона у нас вийшла оригінальна. Дія відбувається навколо озера. Я замовив басейн на всю сцену, 5 тонн води, дощ. Не менш цікава й експериментальна вистава «Хазяїн» Карпенка-Карого», - розповідає Берсон.
Ще одна відмінність театру – його тарифна політика. Тут прагнуть, щоб до них ходили і люди з достатком, і ті, які мають невеликі прибутки. Отож ціни на квитки - від 50 до 250 гривень. Але й тут є нюанси. Наприклад, на оперу «Катерина» або виставу «Тарасові весни» квитки коштують 30 - 50 грн, щоб їх побачило якомога більше людей. Бо це спектаклі освітнього спрямування. А якщо це розважальне шоу, наприклад, новорічне, то там і ціна буде значно вищою.
Ще однією особливістю цього театру є те, що тут грають багато музичних вистав. «Наші актори, які співають, і балет особливо затребувані, у тому числі й в інших країнах. Багато хто з них працює в Китаї, Туреччині, Німеччині, Канаді, Ізраїлі. Але то їх вибір. Наша трупа за кордон не виїздить і це моя принципова позиція. Я хочу працювати на свого глядача, дарувати йому задоволення від нашої гри. Адже у нас аншлаги, до нас ходять, нас хочуть бачити і слухати. Врешті-решт, ми отримуємо зарплату з податків наших миколаївців. То чому ми маємо розважати закордонного глядача, позбавляючи такого задоволення свого?», - ставить резонне запитання Микола Берсон.
З ним важко не погодитись.
28 листопада в столичному Національному театрі Івана Франка Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії покаже одну зі своїх найкращих робіт - прем'єрний спектакль минулого сезону, рок-оперу “Біла ворона”. Вона стала фіналістом Всеукраїнського фестивалю-премії “ГРА” у номінації найкращих музичних вистав України 2017 року. Тож ідіть і насолоджуйтесь!
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото Богдана Головченка та з архіву театру
