Цибуля кільцями, сльози градом. Заробітчанський туризм у Польщі
У Польщі живуть і працюють більше 1 млн громадян України, близько 200 тис. українців отримали "карту поляка". Ці дані нещодавно озвучив посол України в Польщі Андрій Дещиця. Коли майже у кожного п'ятого твого знайомого є родичі або друзі, які або вже виїхали на заробітки, або збираються, волею-неволею починаєш замислюватися: "А чи не спробувати самому?"
Моя близька подруга задумалася, а я вирішила не відпускати її саму і на особистому досвіді відчути, як це – бути «заробітчанином». Купили квитки і поїхали пробувати.
Відразу зазначу: їхали за попередньою домовленістю, запропонували вакансію в спеціалізованому агентстві, дозвіл на роботу оформлявся за місяць до виїзду. Поїздка повинна була вийти легальною, безпроблемною та цілком грошовою.
ПОЛЬСЬКА ВЕНЕЦІЯ І СТАРОДАВНЄ ГОРОДИЩЕ
Венеція – невелике село, розташоване за 24 км від Бидгоща, відоме відпочинком на озері. Саме там знаходиться пансіонат, в який нас мали поселити абсолютно безкоштовно.
З поселенням не склалося буквально з порога. Виявилося, що всі місця у пансіонаті заброньовані для інших "заробітчан", а нас чекають у сусідньому селі – у Біскупіні.
Біскупін – стародавнє городище, розташоване на одному з півостровів Біскупінского озера. Приблизно 40 км від Бидгоща.
Переїхали. Там нас чекали. Заселили у чотиримісні кімнати з двома двоярусними ліжками, окремим санвузлом. Кухня загальна на 100 чоловік, загальні і два холодильника, одна пральна машина та альтанка. До великого супермаркету – близько 4 км (40 хвилин ходьби неспішним кроком).
Воювати за полицю в холодильнику та за те, щоб їсти в альтанці не довелося.
Надовго ми там не затрималися. За однією з версій куратора (він відповідав за поселення та працевлаштування) виявилося, що дозволи на роботу не готові, за іншою – роботодавець "відсіяв" кілька десятків документів, і ми виявилися не потрібні.
ШВИДКІ ЗБОРИ І ДОРОГА У НЕВІДОМОМУ НАПРЯМКУ
Своїх не кидають, а поляки українцям майже рідня, але, тим не менш, усім "зайвим" довелося за 10 хвилин зібрати речі і погодитися переїхати до якогось фермера, який мав допомогти з роботою.
Зарплата у конверті і робота в цеху з сортування цибулі здалися не найгіршою пропозицією... Враховуючи, що інших варіантів ні в кого не було, а приймати рішення треба було швидко – погоджуємося на цибулю.
О 5.30 ранку виходимо на зупинку, чекаємо автобус. Він приїжджає без запізнень. На місці видають спецодяг: шапочку, халат, нарукавники та рукавиці. Рівно о 6.00 приступаємо до роботи.
Запах цибулі спочатку викликає нудоту, але потім стає легше. Сльози теж течуть перші хвилин 15. Потім головне - спритність рук. На стрічку висипається цибуля, порізана кільцями товщиною 2-2,5 см. Одне таке цибулеве кільце потрібно розібрати на окремі кільця. Пальцями. Цибуля мерзла.
Стрічка працює дуже швидко, а час йде дуже повільно. До речі, годинника в цеху немає, телефоном користуватися теж не можна. Як і виходити у халаті і відлучатися з робочого місця. Інакше – штраф мінімум 100 злотих. На 10-й годині роботи я зрозуміла, що більше не можу і не хочу лузати цибулю. Хотілося кинути все, сісти і плакати (і не від цибулі). Але 10 годин позаду, а залишилося лише дві – їх просто потрібно «дотиснути».
Періодично з "кільцевої" стрічки мене перекидали на стрічку з відбору браку. Якщо вестибулярний апарат слабкий, то це не ваш варіант – стрічка рухається швидко, так само швидко висипаються і цибульні кільця. Потрібно відбирати брак, решту пропускати по конвеєру далі. На цій локації загалому працювала 2 години.
Останні ж дві години роботи – різала цибулю. Кільцями... 1-2 см завтовшки.
Наревілася на десять років вперед. Перерва... була. Навіть дві, перша – о 9:00 на 20 хвилин і друга – о 12:50 на 10 хвилин. 12 годин тягнулися вічність. Боліло все. Але 108 злотих заплатили відразу. Ті, хто працює у цибульному цеху вже кілька місяців, кажуть, що завтра чи післязавтра опухнуть пальці. Перспектива – так собі, але якщо грошей немає, а ти в Польщі, то не найгірший варіант. У результаті, якщо не шикувати, то на зароблені 108 злотих у Польщі гарантовано можна нормально харчуватися тиждень.
Щодо цибулевих чіпсів, до виробництва яких була причетна, не знаю – смачно це чи ні, але мені їх не захочеться точно.
БАГАТО ПОЛУНИЦІ І МАЛО ГРОШЕЙ
Наступного дгя дізнаємося, що є можливість поїхати до іншого фермера і потрапити на роботу, на яку їхали спочатку - сортування саджанців полуниці.
Переїжджаємо. Гарні умови проживання (головне – безкоштовно), чергове озеро, шикарне повітря, робота у 2 хвилинах ходьби від будинку – життя налагоджується, подумали ми.
Опис вакансії здавався дуже привабливим: 15 злотих за годину роботи (10 годин робочий день). Але у процесі "працевлаштування" умови змінилися: 12 злотих за коробку відсортованих саджанців. В агентстві запевняли, що ящик (у ньому має бути 500 саджанців, зібраних в пучки по 20 штук) за годину можна зробити, взагалі не напружуючись.
П'ятниця, 6:00 ранку, великий ангар, всередині стоять столи, грає музика. Чоловіки (вони ж хлопАки), вилами подають саджанці на столи, жінки (вони ж пані або дівчИни) – сортують і складають в коробки.
Саджанці постійно поливають, щоб не пересихали. На стіл їх вивантажують у тому вигляді, в якому викопали. Обстановка досить дружелюбна, але пильно, брудно і... дуже багато саджанців.
Якщо у цибульному цеху час тягнувся, то тут – він пролітав. О 10.00 обід: якщо їсти не хочеться, можна просто півгодини відпочити. І продовжити сортування – з 10.30 до 16.00.
Не знаю, як люди за годину роблять неспішно ящик, я зібрала його за 2,5 години. Зізнаюся: коли зібрала перший, мені хотілося крикнути на весь ангар або почати танцювати від радості.
Але коли за день, при всьому моєму старанні, їх вийшло всього 3, стало прикро. Дуже. Це ж всього 36 злотих за 10 годин.
Халтурити не можна, контролери можуть дістати з ящика будь-який пучок і подивитися, наскільки якісно відібрані саджанці, правильно обрізані, зав'язані в пучок і покладені в ящик.
Від цієї на вигляд нескладної роботи дуже болить спина, ноги та плечі, рукавиці намокають, гумові рукавички швидко рвуться. І взагалі, складно це.
Кожному присвоюють номер і потім за кожен зібраний ящик видають номерки. За кількістю "талончиків" і видають гроші.
Всі українки, з якими разом працювали на трускавці (полуниця по-польськи), – у шоці. Максимальна кількість ящиків, які зібрали наші жінки – 6.
Згадалася цибуля. Може, ну його, той запах, може, і пальці перемотати можна, щоб кільця давити не так боляче було? Все ж таки 108 злотих, а не 36.
Поляки, у яких ми жили, – чудові люди. Вони самі колись були «заробітчанами». Правда, вони їздили в Німеччину. Запропонували нам працювати понаднормово. Мовляв, скільки є сил і бажання – стільки і збирайте пучки в ящики. Погоджуємося.
За кілька днів ми виробили свою тактику, набили руку, але навіть з урахуванням понаднормової роботи (замість 10 годин працювали по 14) більше 10 ящиків збирати не виходило.
Обіцяних тисяч не заробив ніхто з тих, хто разом з нами кочував від фермера до фермера.
Втома накопичувалася, від цієї роботи опухли і почали боліти пальці. Хотіли спробувати підробити на зборі яблук, але треба було чекати півмісяця. Поїхали.
ДЕБЕТ-КРЕДИТ
За час експерименту у мене було 9 робочих днів. Заробила 500 злотих. Простіше кажучи: повернула гроші, витрачені на їжу, квитки із Запоріжжя до Польщі і назад. «Чистий» заробіток – 1500 гривень.
Українки, з якими ми жили разом і працювали у одного і того ж фермера, залишилися на сортуванні саджанців до кінця сезону. За три тижні (робочий день 14 і більше годин) кожна заробила близько 2000 злотих.
У чоловіків дохід вийшов цікавішим. Річ у тому, що їхня праця оплачувалася погодинно – 12 злотих за годину – і у них не було необхідності допрацьовувати понаднормово. За три тижні заробіток чоловіків – 3000 злотих.
Не дуже гладко все склалося у «заробітчан», які залишилися у Біскупіні та Венеції. Багато з них пропрацювали на саджанцях лише кілька днів. Зібравши за день 3-4 ящики і заробивши менше 50 злотих, люди вирішили, що краще повернутися додому. Як виявилося, багато брали відпустки на місяць і їхали на заробітки, повіривши оголошенню, в якому обіцяли дохід мінімум 4000 злотих в місяць.
Ну, і наостанок – кілька слів про українців. Разом з нами цибулю лузали і саджанці сортували підприємці, працівники пошти, працівники телекому і навіть депутат з Кіровоградської області.
Нові знайомі розповідали десятки історій, як вони знаходили вакансії, витрачали на дорогу тисячі гривень, приїжджали – і виявлялося, що робота віртуальна далека від реальної. Ось тільки додому повертатися "соромно, та й що рідні скажуть" або – взагалі нема за що виїхати.
Копійчані підробки затягуються на місяці. І скаржитися на те, що 9 злотих за годину – не те що мало, а взагалі порушення трудового законодавства – нікому, зарплата у конверті.
Безумовно, в Україні теж багато важкої і далеко не завжди високооплачуваної роботи. Головний меседж – не в тому, що там, за кордоном, все погано. Ця історія – про те, що якщо їхати на заробітки, то тільки легально, погоджуватися на перевірені вакансії, попередньо отримавши всі необхідні для виходу на роботу документи. І не вірити на слово, що все готово.
P. S. Планувалося, що зі Скульска до Запоріжжя ми їдемо на автобусі. За 2 години до відправлення ми були на станції. У зазначений (квитках) час автобус не приїхав, диспетчер на дзвінки не відповідав. Через 15 хвилин прийшло смс з текстом: "Ви не з'явилися на автобус". Додзвонилися водієві, на таксі наздогнали автобус (42 злотих). Виявилося, що при купівлі квитків через інтернет у них помилково вказали неправильне місце посадки.
Ольга Звонарьова, Біскупін - Запоріжжя
