Фестиваль і війна, або Чи є політика у фольклорі

Фестиваль і війна, або Чи є політика у фольклорі

762
Ukrinform
Єдиний раз, коли «Поліське літо з фольклором» не відбулося у Луцьку за усталеним розкладом, був у страшному 2014-му

У ці вихідні в Луцьку завершився ХV міжнародний фестиваль «Поліське літо з фольклором», що проходить у древньому місті над Стиром ще з 1994 року. Цьогоріч лучани насолоджувалися автентичним фольклором співочих і танцювальних колективів із чотирьох континентів світу. На фестиваль до Луцька приїхали понад 200 учасників із Литви, Індії, Єгипту, Італії, Туреччини, Мексики. Та все ж учасників було не так багато, як у попередні роки. І причина цього — війна на сході України. Єдиний раз, коли «Поліське літо з фольклором» не відбулося за усталеним розкладом - раз на два роки - був страшний серпень 2014 року...

Відкриття у Луцькому замку
Відкриття у Луцькому замку

ІСТОРІЯ ОДНОГО ФОЛЬКЛОРНОГО ФЕСТИВАЛЮ

І тоді, і пізніше звучало багато різних думок щодо доцільності цього фестивалю та інших мистецьких імпрез у такий важкий для України час. Та у 2016 фестиваль повернувся до Луцька. Він проходить під егідою Міжнародної ради організацій фестивалів фольклору і традиційних мистецтв (CIOFF), що діє при ЮНЕСКО. За двадцять чотири роки його існування нашу країну загалом і Волинь зокрема відкрили для себе фольклорні колективи понад 50 країн світу з усіх куточків планети.

Саме завдяки “Поліському літу з фольклором” Україна у 1996 році на засіданні Генеральної Асамблеї CIOFF була прийнята 69-м повноправним членом цієї авторитетної організації, а офіс створеної Української національної секції CIOFF оселився у Луцьку, й очолив його засновник фестивалю і його багаторічний директор, заслужений працівник культури України Юрій Войнаровський.

— Довелося чути різні думки про те, чи треба нам зараз такі фестивалі. І я людей розумію. У багато сімей прийшло непоправне горе втрат. Але попри все маємо жити далі. Мають народжуватися і сміятися дітки. І які б війни не були, мистецтво буде потрібне завжди. У Другу світову артисти їхали на фронт підтримувати дух солдатів. І сьогодні на Схід, де триває війна за Україну, теж їдуть наші артисти. Не може Україна весь час ходити зігнута від горя й у сльозах. Маємо ходити гордо і з високо піднятою головою, — каже Юрій Войнаровський.

— Коли востаннє до Луцька на фестиваль приїздили російські колективи? — питаю у Юрія Васильовича.

— Останній раз вони брали участь у «Поліському літі з фольклором» у 2002 році. Це був колектив «Іскорка», аж з-за Уралу. Наших колективів теж багато тоді їздило в Росію. У Краснодар, Твер, Новгород. Я особисто був у 2012 році у Великому Новгороді на конференції Центрально-європейської секції CIOFF. Там зібралися представники 20 країн світу, тобто вся Центральна Європа. І от оглядали ми тамтешній Кремль. А там же багато правителів Київської Русі поховано. От я і кажу, що це наші князі. Треба було бачити, як російські куратори із центру народної творчості стали поспіхом змінювати тему розмови, відводячи її геть в інше русло! Щоб я більше нічого не розказував. Я знову німцям, полякам, чехам, словакам, люксембуржцям, бельгійцям почав розповідати, а професор із Варшави перекладав англійською. Організатори були такі сердиті на мене!

Гості з далекої Індії
Гості з далекої Індії

ЧОМУ УКРАЇНА НЕ ПОЇДЕ НА СВІТОВУ ФОЛЬКЛОРІАДУ В РОСІЮ

- І ось тепер мистецтво з політикою знову обнялись, бо ми постали перед вибором: брати чи ні участь Україні у Світовій фольклоріаді, що проводитиметься у 2020 році в Російській Федерації?

— Фольклоріада проводиться раз на чотири роки. У 2012 році я був на ній у Кореї. У 2016 році вона проводилася у Нідерландах. У 2020 має проходити в РФ у місті Уфа, де мали б узяти участь 97 країн світу. Щоб підготуватися до неї, росіяни попросили CIOFF провести у жовтні 2018 конгрес організації у Франції. Тож я особисто направив лист президенту і секретарю CIOFF про те, що Україна не братиме у цьому конгресі участі, — каже Юрій Войнаровський. — І колективи з України не поїдуть на Світову фольклоріаду в Уфу через те, що з початку 2014 року Росія перебуває у стані війни з Україною, і що на Сході України вже п’ятий рік гинуть наші солдати й цивільні люди, а уряд України визнав РФ країною-агресором. Мене взялися умовляти колеги з інших країн. Особливо з Угорщини, Чехії, мовляв, не варто цього робити, що мистецтво поза політикою. А як я можу бути поза політикою, кажу їм, коли тільки у Луцьку на Алеї почесних поховань поховані 26 наших хлопців, які загинули у війні з Росією? А ще на Волині скільки, а в усій країні? Як про них забути? І це не політика. Це життя моєї країни.

— Це правда, що дехто з цьогорічних учасників фестивалю боявся їхати до нас?

—Так. Але нам вдалося їх переконати, що тут безпечно. Хоча вони майже всі були свідомі того, що відбувається в Україні, й дуже перейнялися цим. Усі колективи взяли участь у вшанування пам’яті героїв Небесної сотні та загиблих на війні волинян. Вони покладали квіти зі своєю національною символікою до стели Героїв у центрі міста, вшановували їх пам'ять хвилиною мовчання. Перекладачі багато їм розповідали. Всі повезуть зі собою більше інформації про нинішню ситуацію в Україні.

ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ…

Син Василя Крищука несе прапор на похороні тата
Син Василя Крищука несе прапор на похороні тата

Що таке гібридна війна Росії проти України, гості фестивалю могли відчути і побачити самі. Бо коли у Луцьку 22 серпня стартувало «Поліське літо з фольклором», у той самий час у Володимирі-Волинському прощалися із 36-річним Василем Крищуком — старшим солдатом 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади, який загинув від кулі снайпера 18 серпня в районі міста Золоте Попаснянського району Луганської області. Юра пішов на війну добровольцем одразу після Майдану, згодом почав служити за контрактом. Він пообіцяв старшому синові приїхати, щоб відвести його 1 вересня у перший клас. Коли у рідному місті його проводжали в останню дорогу, нести прапор України у похоронній процесії попросився його 6-річний син Вадим. І дитячі руки втримали знамено.

Лучани зустрічають навколішках кримчанина Георгія Ольшевського
Лучани зустрічають навколішках кримчанина Георгія Ольховського

А 24 серпня, у день Незалежності України, учасники фестивалю разом із кількома тисячами лучан попри зливу на колінах і зі сльозами на очах зустрічали ще одного свого Героя — офіцера 128 гірсько-піхотної бригади Георгія Ольховського, який загинув 23 серпня і теж від кулі снайпера. Хоч Георгій не корінний лучанин, бо приїхав жити сюди з Криму (служив у 15-ому окремому гірсько-піхотному Севастопольському батальйоні), коли півострів анексувала Росія, мешканці міста зустрічали й оплакували його як усіх своїх загиблих на війні земляків. Спільно з військовими капеланами на майдані Лесі Українки учасники фестивалю і глядачі помолилися за упокій душі загиблого воїна. Без тата залишився ще один хлопчик — однорічний син Георгія. Ховали уродженця Сімферополя у Луцьку у неділю, 26 серпня.

Георгій Ольховський
Георгій Ольховський

Георгій Ольховський, загинувши напередодні 27-ої річниці незалежності нашої країни, став двадцять сьомим лучанином, який віддав своє життя за Україну й похований на Алеї почесних поховань. Як би усім хотілося, щоб він був останнім…

Ніна Романюк, Луцьк

Фото надав автор

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>