Тисячолітній дуб Залізняка та інші "зелені мешканці" Холодного Яру
Бережуть її не від викрадення, а від надмірної “любові”. А що робити, якщо інакше не захистиш унікальну ботанічну пам'ятку від деяких несвідомих "любителів природи"?
Дуб Максима Залізняка, що живе біля хутора Буда у славетному Холодному Яру на Черкащині, має вік близько 1100 років. Він входить до десятки найстаріших дубів Європи, а донедавна вважався найстарішим в Україні. І це не просто ботанічний релікт - пам'ятка природи місцевого значення. Цілі покоління українців вважають галявину, де він росте, місцем сили.
Вчені й активісти-екологи пишаються ним, стежать за його станом, дбають про нього. "Здоровий як дуб" - приповідка якраз про цього гіганта. Але знаходяться непоодинокі персони, які заради "сувеніра" готові пошкодити дерево, що пам'ятає не тільки ватажка гайдамаків, а й набагато давніші часи.
У ЗАХИСНОМУ КОЛІ
- Колись навколо дуба Залізняка була лише символічна огорожа, - розповідає еколог, екскурсовод Науково-історичного центру "Чигирин" Ольга Галушко. - Сподівалися, що люди зрозуміють: якщо кожен охочий підійде до дерева, земля навколо втопчеться, стане твердішою за асфальт, а це не на користь кореневій системі. Та такий "натяк" не допоміг. Ще за часів мого студентства, пам'ятаю, навколо дуба була дерев'яна платформа. Можна було підійти до нього впритул, не втоптуючи ґрунт. Але знаходилися люди, які запихали під кору монетки, або й видлубували шматочки кори "на згадку". А імунна ж система в такого старого дерева, як цей дуб, вже не така міцна. Якщо попаде інфекція - воно загине. Тому довелося його захистити серйозніше, фізично перекрити підступи до нього.
Тепер його береже захисне коло. На відстані приблизно в два метри від дуба по периметру густо висаджені молоді граби. Їх оточує ажурний, але міцний дерев'яний штахетник, фарбований у коричневий колір, по верху якого навіть прокладено колючу дротину. (Її частково маскують гілки живоплоту, тому враження "тюрми" не виникає.) Для туристів обладнано оглядовий майданчик. Крім того, поряд завжди є охоронець. Та навіть це не всіх зупиняє...
Екологи не дарма переймаються. Що загроза дійсно існує, пересвідчилися кілька років тому. "Дуб-онук", який ріс поряд зі славетним велетнем, улітку 2006 року раптом скинув листя, а наступного року вже не вкрився новим - усох. Вчені дослідили його і виявили інфекцію. Тепер він стоїть коло "діда" голий, з обтятим віттям - зовсім зрізати його шкода, тож поприбирали тільки гілки, які могли б упасти на відвідувачів.
НЕВИДИМІ ВОРОГИ ВЕЛЕТА
Боронити дуб Залізняка доводиться не тільки від людей, але й від дрібніших шкідників. Один із його ворогів - жук-вусач, який віддає перевагу дубовій деревині перед будь-якою іншою. Нищити ж цього "гурмана" невільно, бо занесений у Червону книгу України. Тому екологи збирають жука вручну і переносять у молодші дубові гаї. І лише коли його стає забагато, звертаються в Міністерство екології за дозволом вдатися до крутіших заходів. Чотири рази на рік дерево обробляють інсектицидами. Вперше це роблять навесні, ще перед розпусканням листу.
- Дуб звичайний, Quercus robur, взагалі випускає листя тижні на три або й чотири пізніше, як інші дерева. А у нашого через вік і розміри ще й сокорух повільніший. Тож іноді навіть у кінці травня до нас приїжджають люди, дивляться і питають: що, всох? Ні, на щастя! Але й ми кожної весни стежимо із завмиранням серця: з'явиться зелень чи ні? Поки що наш "бравий козак" нас не підводить, - хвалиться Ольга.
Небезпечнішими за вусача є невидимі вороги - інфекції та вік. Щоб запобігти першим, дуб обробляють певними хімікатами. Від наслідків другого бережуть за допомогою новітніх технологій.
- Проводимо регулярні роботи зі збереження крони. Щоб тримати її вкупі і не дати гілкам розчахнутися, укріплюємо спеціальними канатними системами типу «Кобра». Їх виробляють за кордоном, переважно в Польщі та Німеччині, в Україні поки що своїх немає. Вони зроблені з міцних еластичних матеріалів, які не вростають в кору дерева і не пошкоджують її, - пояснює Ольга.
"Кобри", розповідає вона, сплетені у косичку, витримують навантаження до 6 тонн, але при цьому дуже легкі і не обтяжують дерево. Закріпити їх на дереві непросто. Звичайні промислові альпіністи робити цього не можуть, бо їхні кріплення пошкодять дуб. Тому цим займаються фахівці з Польського товариства арбористів - організації, яка займається вивченням і збереженням вікових дерев Польщі та Європи загалом. Вони мають спеціальну екіпіровку і навички, які останнім часом передають українським колегам.
Коштують “кобри” дорого - на сайті НІЗК "Чигирин" наводять суму 2 тис. доларів за один канат. У придбанні, каже Галушко, також допомагають польські дендрологи.
ТОМОГРАФ ДЛЯ ДУБА
Колеги з Польщі беруть участь і в наукових конференціях щодо збереження дуба Максима Залізняка. Започатковані у Чигиринському науково-історичному заповіднику, вони проводяться раз на два роки і нині вже перетворилися на солідні міжнародні заходи з історичних, правових і природоохоронних аспектів збереження пам’ятних багатовікових дерев по всій Європі. Зараз до них активно долучається багато установ з України, зокрема, Київський університет біорізноманіття та природовикористання, ботанічні сади, дендропарки.
- На конференціях обговорюємо заходи з лікування та оздоровлення старих дерев, а також проводимо моніторинг стану дуба, - зазначає еколог.
Чотири роки тому для цього вперше було застосовано дзеркальний дендротомограф «PICUS 3». Це як комп'ютерна томографія для людини. На рівні грудей дорослого чоловіка встановлюються датчики, і можна подивитися, в якому стані перебуває деревина: де гнила, де суха, де здорова.
- Ми з'ясували, що в дубі Залізняка сокорух відбувається хоч і не по всій окружності стовбура, але великим півколом. Тобто він частково струхлий, але як для віковічного дерева, стан його задовільний, - заспокоює Галушко.
Та й узагалі, каже, як на свій вік, дуб поводиться досить пристойно. Навіть плід приносить - коли раз на два роки, а коли й щорічно. Це дуже добрий показник, адже старі дерева часто перестають плодоносити, витрачаючи усі життєві сили лише на підтримання свого існування.
Жолуді від дуба Залізняка передають тим, хто хоче і може спробувати виростити його "нащадків". Намагаються зробити це в обох ботанічних садах Києва, в уманському дендропарку "Софіївка". Коли жолудів багато - їх дають навіть звичайним відвідувачам, якщо ті викликають довіру.
- Просимо повідомляти нам, якщо вдасться виростити дерево з нашого жолудя, - каже Ольга. - Але поки що такої інформації не надходило.
Є й інший показник богатирського здоров'я могутнього стариганя: він продовжує рости вшир. Його висота - 30 метрів. За словами Галушко, коріння такого дуба зазвичай сягає у глиб землі на довжину вдвічі більшу. Цього, звісно, перевірити не можна. А от товщину стовбура науковці заміряють регулярно. Заміри проводяться на висоті 1,3 м. За останні два роки стовбур знову потовщав, і нині його обхват становить 9 м і 1 мм. Так-так, учені тішаться кожним міліметром, адже це доводить, що дуб перебуває у задовільному стані і розвивається.
- Часто питають, як визначали вік дерева. Найкращий метод - за річними кільцями. Для цього дуже тонким буравчиком, який має всередині пустоту, просвердлюють стовбур дерева на рівні грудей дорослої людини, виймають - і дуже чітко бачать річні кільця. На жаль, з нашим дубом цей метод не діє, бо деякі шари частково струхли. Тому дендрологи провели розрахунки його морфо-фізіологічних показників і за спеціальними формулами визначили, що його вік близько 1100 років, - пояснює еколог.
На своєму віку дуб немало пережив. У нього кілька раз влучали блискавки, залишивши свій слід - здерту від крони до самого низу кору.
Донедавна він вважався найстарішим дубом в Україні. Але кілька років тому на Закарпатті знайшли інші, старші на 200 років.
ЗЕЛЕНИЙ ПСИХОТЕРАПЕВТ
Місцевість, де росте дуб-велетень, особлива. За словами Ольги Галушко, поселення у Холодному Яру і навколо нього існували ще з часів неоліту. Пізніше скіфи створили тут протомісто, оточене цілою системою валів і укріплень, і залишили у лісах численні кургани. Вважають, що давньогрецький історик Геродот писав про тутешніх жителів і саме їх називав скіфами-орачами. Були тут і кімерійці, і сармати.
Місцеві мешканці століттями з вуст в уста передавали легенди про те, що Максим Залізняк, ватажок селянського повстання Коліївщина, неодноразово відпочивав під оцим віковічним дубом, проводив під ним військові наради. Розповідають, що бували тут і Богдан Хмельницький, і Северин Наливайко, і Тарас Шевченко...
До речі, у Гайдамацькому ставі, що неподалік, учасники Коліївщини святили ножі і коси — просили у Бога пробачення за кров, яку проливатимуть ними заради свободи. На дні озера й досі знаходять руків’я від різних знарядь праці — металеві ж частини давно з’їла іржа.
Пізніше святити зброю до озера приходили бійці Холодноярської повстанської організації, яка діяла тут у 20-х і навіть 30-х роках минулого століття. І зараз, у часи українсько-російської війни, така традиція відновилася...
Не дивно, що в цих місцях буває багато охочих дізнатися про історію рідного краю.
- До дуба щороку приходить багато людей, і з кожним сезоном їхня кількість зростає, - розповідає Галушко. - Зараз буває до 40 тис. осіб річно. Звісно, якість доріг впливає. Вони у нас “повстанські”, - всміхається, - щоб ворог не пройшов. Останнім часом зменшується кількість автобусних екскурсій, але стає більше самостійних відвідувачів, які дістаються машинами.
Приїжджають сюди і на патріотичні заходи — на вшанування героїв-холодноярців у квітні або на фестиваль нескореної нації “Холодний Яр”. Ольга також бере в них активну участь.
- Недавно в нас проходив черговий фестиваль нескореної нації, і ми з друзями там організували екологічну галявину “Живи в екостилі!”: розглядали питання розвитку зеленого туризму в Україні, проводили лекції про альтернативні джерела енергії, - розповідає вона.
Утім, і місцеві жителі, і туристи часто приходять до дуба Залізняка просто посидіти в тиші, подумати, помедитувати. Деякі навіть кажуть, що це земне втілення міфічного Дуба-Стародуба - того самого першодерева, яке росте в Ірії. Тому він дає тим, хто до нього приходить, силу, здоров'я та енергію.
Якась мудрість у цих віруваннях пращурів є, каже Галушко, - зараз відомо, що дуб виділяє корисні фітонциди, які сприяють покращенню імунітету і роботі дихальних шляхів. І зізнається, що сама зверталася до дуба за "психотерапією":
- Я працювала тут, на хуторі Буда, три роки, і кожного ранку приходила до дуба привітатися. А коли були якісь проблеми, невирішені питання, могла або просто посидіти, подумати "ні про що", або й виговоритися. Справді стає легше.
Про що ж може говорити з прадавнім деревом молода дівчина, цікавлюся я. І тут із подивом дізнаюся, що моя жвава, усміхнена, повна енергії, залюблена в Холодний Яр співрозмовниця визнана інвалідом війни: під час подій Революції Гідності у Черкасах на мітингу біля ОДА їй на голову з будівлі скинули важку вазу. Від отриманої травми Ольга тиждень пролежала в комі, потім довго лікувалася і дотепер має двічі на рік проходити лікувальні процедури. Каже, повністю не відновилася й досі. Втім, розводитися про це не дуже хоче: мовляв, якщо цікаво, подивитеся в Інтернеті.
ПРОЛІСКИ, БРАНДУШКИ, ЛЮБКИ...
Їй більше подобається розповідати про улюблену роботу.
- Я працюю в Холодноярському філіалі НІЗК "Чигирин" уже восьмий рік, з 2011-го. Вперше до Холодного Яру потрапила, коли вчилася на другому курсі університету ім. Богдана Хмельницького на еколога. Брала активну участь в акції зі збереження первоцвіту - підсніжника складчастого на місці його зростання. Враження незабутні: їсти варили на багатті, спали - у березні! - на підлозі в холодній хаті. Щоб зранку почистити зуби, іноді доводилося розбивати кригу у відрі з водою. Але ця спільна праця так з'єднує людей! - запевняє Ольга.
Продовжує брати участь у таких рейдах і донині. Адже ці підсніжники — рослини унікальні. Вони характерні для гірської місцевості і, крім п’яти осередків-локалітетів у Холодному Яру, в Україні трапляються тільки в горах Криму.
Розповідає вона і про інших червонокнижних “зелених мешканців” Яру. Коли відцвітають проліски, на лісових галявинах розпускаються брандушки. Крім них, є різні ковили, лісові лілеї, рябчики, росичка, сон-трава, дібровний тюльпан, черемша...
- А є ще така любка дволиста, - розповідає Ольга. - За переказами, козаки завжди мали при собі бульби від цієї рослинки - носили на шиї, як амулети, бо вони дають неабияку силу. І якщо когось брали татари в полон, то, пожувавши висушену любку, можна було протриматися кілька діб без їжі та сну. А ще, - підморгує, - якщо дівчині подобався якийсь козак, вона приносила бульбу з собою на побачення. Ну, і потім вже парубок, якщо був чесною людиною, мусив женитися.
Крім червонокнижних квітів і грибів, у Холодному Яру є кілька дерев, внесених до реєстру еталонних, “плюсових”— тобто таких, що відзначаються особливо рівним, високим та міцним стовбуром і гарною кроною. Усі вони мають паспорти, їх виділяють особливими позначками, огороджують стрічками і наносять на карти. Елітне сортове насіння від цих дерев — цінний генетичний фонд для майбутніх лісів.
ЖИТТЯ В ЕКОСТИЛІ
Працювати для майбутнього, берегти багатства Холодного Яру, якнайбільше встигнути в житті — бажання нашої співрозмовниці.
- У мене є велика ідея — зробити в Холодному Яру візит-центр з альтернативної енергетики. Хочу, щоб там були три автономні будиночки, у кожному з яких використовувалися б різні джерела живлення, - розповідає Галушко.
Мріє, щоб люди могли приїхати сюди, побачити, спробувати пожити в таких умовах, отримати консультацію експертів. Раз на рік влаштовувати великі семінари для інвесторів і підприємців, українських і закордонних, які займаються “зеленою” енергетикою. Раз на квартал проводити семінари з більш вузьких питань.
- Мені б хотілося, щоб це почалося звідси, щоб Холодний Яр став не лише серцем визвольної боротьби і кривавих повстань, але й серцем розвитку України, - ділиться Ольга.
Зараз вона шукає однодумців — адже проект довгостроковий і складний, братися за нього слід згуртованою командою. Потім прийде час запрошувати інвесторів і починати будівництво.
Зараз же продовжує знайомити гостей з історією і сьогоденням Холодного Яру. Зізнається, що для неї, дівчини з Сумщини, ця земля стала другою батьківщиною.
- Холодний Яр багато століть ховав і беріг від небезпек український люд, давав укриття борцям за свободу, - каже Галушко. - Великий сором буде нам, людям двадцять першого століття, якщо зі своїми знаннями і можливостями не вбережемо його.
Ольга Опанасенко, Київ-Холодний Яр
Фото з сайтів Національного історико-культурного заповідника "Чигирин", Черкаської ОДА та з особистого архіву Ольги Галушко; перше фото: В'ячеслав Мадієвський, Укрінформ
