Очільник області в електронній черзі
Ніколи не працював у жанрі «Один день з...» Ну, не моя це тема. Не люблю бути прив'язаним на кілька годин до одного місця. Крім того, голова обласної ВІЙСЬКОВО-цивільної адміністрації – це людина, втаємничена у справи державної безпеки й оборони. І коли в його кабінеті збираються інші «втаємничені» – він просто зобов'язаний на час таких нарад випроваджувати сторонніх осіб. Погодьтеся, коли тебе виганяють, нехай під благовидним приводом і ввічливо, – накриває... гм! – суперечлива гама емоцій.
СЕЛО І КІЛОВАТИ
Та в даному разі мені невимовно пощастило. По-перше, у голови Луганської облдержадміністрації Юрія Гарбуза ознайомлення з обстановкою в області проходить на самому початку робочого дня – тобто можна було просто не поспішати з прибуттям. По-друге, на п'ятницю заплановано було аж три поїздки за межі обласного центру. А це не те саме, що висидіти всі вісім годин в одному кабінеті. Нарешті, «таємна вечеря» (з числа вищезазначених) була призначена вже на після шостої, коли вже й самому хочеться скоріше забратися геть.
Утім, все по порядку.
У кабінет голови я зайшов десь о 8:20 – на годинник не дивився. Думав примоститись на диванчику у віддаленому кутку, але хазяїн вказав на стілець поруч – за столом, де зазвичай на вузьких нарадах сидять доповідачі. Помічниця поінформувала керівника про останні новини, зокрема про негоду, яка не тільки псує врожай (жнива у розпалі), а ще й повалила дві чи три опори електропередачи під Новоайдаром. З цього й почали.
- Двадцять відсотків врожаю мінус. Пшениця проростає прямо в полі, тобто вже не є кондиційною. За одними прогнозами, наступний тиждень має бути хорошим, і тоді ми завершимо збір ранніх зернових – на даний час зібрано 70 відсотків. За іншими – дощі триватимуть, і це – проблема. Збирання все одно закінчимо, але на такий врожай, як торік, розраховувати не доводиться. Зате очікується добрий врожай соняшника й кукурудзи. Сподіваємось за рахунок валу технічних культур повернути наші бойові позиції.
- Люди з «ЛЕО» йдуть; десь близько шестисот працівників розрахувалися з роботи, – каже Гарбуз. – Чому так склалось? Ви ж знаєте про ті п'ять мільярдів, що залишились на окупованій території... («ЛЕО», за наполяганням центральної влади, продовжувало постачання електроенергії на окуповану території, звідки оплата не надходила до початку 2017-го. У компанії таким чином утворився борг перед Енергоринком – оті самі 5 млрд, які ніхто з «ЛЕО» списувати не наважується – ред.) За моїм підписом на адресу РНБО, Кабміну, Верховної Ради, до інших інстанцій вийшло 154 офіційних звернення. Моя пропозиція: НКРЕКП має ухвалити рішення, за яким частина грошей, які платить «ЛЕО» Енергоринку, залишалася б у компанії, аби та виплачувала зарплату та проводила ремонти. Друга пропозиція: приватну компанію слід взяти в концесію. Держава, враховуючи, що йде війна, може взяти приватну компанію в управління й заморозити борги до закінчення війни. Після чого на «ЛЕО» з Резервного фонду виділяється певна сума, конкретно: на заробітну плату, на ремонти тощо. Адже війна – це надзвичайна ситуація? Так.
Між тим, зазначає він, завдяки зусиллям, у тому числі й обласного керівництва, боржники «ЛЕО» почали не лише платити по поточних рахунках, а й повертати старі борги. Приблизно на 18 відсотків повернули – вже є гроші платити людям зарплату. Однак очільники «ЛЕО», відчувши слабину в настроях опонентів, лише підвищують градус істерії.
- А вони перереєструвалися на підконтрольній території?
- Ну, вони кажуть, що не перереєструвались із фінансових міркувань: мовляв, їхні борги там залишаться... Але це їхня справа як приватної структури. Я ж у ці справи не маю втручатись.
«ЗАКОРДОН НАМ ДОПОМОЖЕ!»
О 10-й в Управлінні праці та соціального захисту Рубіжного відкривалась оновлена зона прийому громадян у форматі «Прозорий офіс». Для Луганської області він такий – перший.
- Пам'ятаю, як майже рік тому ми з паном Лонгом, паном Хортівим і всією командою були присутні в Києві на обговоренні проекту. Тоді це здавалося казкою. Сьогодні це стало реальністю. З чим я нас і вітаю! – поздоровив присутніх голова ОДА, стоячи перед червоною стрічкою, що перегородила вхід до оновленої установи.
Згадана ним зустріч із постійним представником USAID/OTI в Україні Бенджаміном Лонгом та міським головою Рубіжного Сергієм Хортівим відбулась у вересні 2017-го. Від народження ідеї до практичного її втілення – десять місяців. Як на наші реалії – практично миттєво. У рамках реалізації проекту міське УПСЗН отримало комп'ютерне обладнання та програмне забезпечення на загальну суму 1,25 млн грн. На проведення робіт, пов'язаних зі створенням та функціонуванням «Прозорого офісу», виділено 3,36 млн грн з державного бюджету.
Після обов'язкових у таких випадках промов і вручення нагород народ посунув у відкриті двері офісу. Юрій Гарбуз вирішив піти шляхом звичайного відвідувача і став у електронну чергу, зареєструвавшись у терміналі при вході. Мелодійний (із нотками металу) голос запропонував відвідувачеві за номером таким-от пройти до кабінки №7. Увага, зрозуміло, була прикута до, так би мовити, головного героя репортажу, та коли я відзняв його з усіх можливих у тій тисняві ракурсів – помітив, що решту шість кабінок у залі вже зайняли відвідувачі, і статистів вони не нагадували. Поцікавився в начальниці Управління Наталії Ковтун; вона підтвердила здогадку: «Прозорий офіс» уже тиждень як працює.
Задля статистики: на обліку в Рубіжанському УПСЗН перебуває майже тридцять тисяч городян. Майже 16 тисяч сімей користуються житловими субсидіями, понад 15 тисяч осіб отримують пільги на оплату житлово-комунальних послуг, обслуговуються 2 тисячі осіб з інвалідністю... Якщо раніше на одного відвідувача витрачалось до двадцяти хвилин, сьогодні цей термін скоротився до 1,5 хвилини. Обслуговування, очевидно, ще прискориться, як тільки «оцифрують» решту документації, що зберігається тут, як тепер кажуть, «на паперових носіях» – тобто в усім знайомих картонних теках.
...По завершенні свята голова ОДА вийшов на вулицю – і тут же був атакований громадянкою, скажемо тактовно, трохи старшою за бальзаківський вік. Як не дивно, її цікавила та ж проблема, про яку йшлося кількома абзацами вище: ненадійне енергозабезпечення Луганщини.
По поверненні до робочого кабінету він прийняв представників китайської компанії, продукцію якої добре знають користувачі сучасних смартфонів. Утім, це були наші співвітчизники без найменших ознак монголоїдності – часи такі настали, що сьогодні інтернаціоналізуються навіть компанії Піднебесної. Мова йшла про проект «Безпечне місто». Інформація про те, що область виділила на нього 27 мільйонів, проходила вже у ЗМІ; тепер йшлося про практичну його реалізацію.
Наскільки я зрозумів із бесіди, на важливих перехрестях будуть встановлені «інтелектуальні» камери. Це не ті «вебки», через які ми можемо спостерігати життя чи не кожного міста на планеті (у Сєверодонецьку такі вже давно працюють). Йдеться про те, що камери розпізнаватимуть номери машин і навіть обличчя. І якщо промайне фізіономія розшукуваного злочинця – про це миттєво дізнаються правоохоронці. Зрозуміло, інформація з камер потраплятиме до центрального сервера, або, як його назвали гості, дата-центру. Певні суперечки виникли щодо того, хто стане його балансоутримувачем. Гості пропонували створити якесь комунальне підприємство; голова ОДА вважає, що поліція у воюючій області більше для цього підходить. Тим більше що система має розвиватись, і до дата-центру, як він планує, згодом надходитиме інформація про надзвичайні події, якими опікується Державна служба з надзвичайних ситуацій («Це логічно, адже і поліція, і ДСНС – це парафія Міністерства внутрішніх справ», – зазначив Юрій Гарбуз). А там і "швидка допомога" підтягнеться.
На тому й порішили. Головне – гроші вже виділені, можна працювати конкретно.
ПРО ПИВО – ІНШИМ РАЗОМ
Наступний об'єкт, який відвідав очільник області, – Лисичанський пивзавод. І хоча на заводі довелось побачити й почути багато цікавого, особливо про нього я не розповідатиму. Ну, хоча б тому, що подібну розповідь дехто сприйме як рекламу. До того ж пиво, хоч і слабо-, але таки алкогольний продукт. Врешті-решт, автор цих рядків пива не п'є, отже, його замітки не матимуть особливої цінності для поціновувачів напою.
А от про що я готовий охоче повідати – це про патріотичну діяльність керівника заводу Олега Кострюкова. З 2014 року він активно допомагає українським військовослужбовцям, про що свідчать фотографії та купа подяк і сувенірів у директорському кабінеті. У період активних бойових дій тут було забезпечено ремонт військової техніки, надано у користування теплі гаражі, в цехах виготовлялися печі-«буржуйки» для батальйонів.
Під час звільнення Лисичанська від бойовиків Олег Валентинович обладнав на території заводу бомбосховище для містян. Це вберегло не лише життя кількох сотень людей, але й заводське майно – від розграбування. Адже на території завжди залишалось достатнє число працівників, які не хотіли пробиратися до своїх домівок під артилерійськими та мінометними обстрілами. Громадський транспорт на ту пору ходив не надто регулярно...
І дещо про економіку, що найбільше цікавило голову ОДА. За підсумками першого півріччя 2018-го Лисичанським пивзаводом виготовлено 175,5 тисячі декалітрів пива на загальну суму майже 14 млн грн. На заводі працює 186 чоловік; загальний фонд заробітної платні склав трохи більше чотирьох мільйонів. Податки в місцевий бюджет – майже півтора мільйони, в державний – 6,333 млн. Для Лисичанська, де вже кілька років не працює надпотужний нафтопереробний комплекс, де стоять практично всі великі промислові підприємства – неабиякий внесок у міську економіку.
INTERMEZZO
Гарбуз відразу попередив: обідати він не планує; натомість цілком можливий незапланований зиґзаґ, якщо по ходу діла його зацікавить якийсь маловідомий об'єкт чи непересічна ситуація.
- За ті два з лишнім роки, що я працюю на цій посаді, мені довелось нормально обідати чотири чи п'ять разів. Навряд чи сьогодні буде якось інакше.
Власне, так воно і сталось. Протягом дня, щоправда, Юрій Григорович один раз випадав з поля мого зору (від'їжджав на зустріч з обласним прокурором), але це відбулося ще до обіднього часу. Потім аж до пів на шосту вечора ми були разом. Тож даруйте, але поділитись відомостями про розкішне «губернаторське» меню не можу.
Мабуть, читачеві цікаво – чи охороняють очільника області, через яку проходить лінія фронту (і до якої від «губернаторського» кабінету, по прямій – не більше тридцяти кілометрів). Думаю – так: у двох його водіїв бачив на поясах кобуру на поясі. Але охорона, якщо і є – ненав'язлива. Ніхто не ходить за ним упритул, не запобігає контактам із невідомими громадянами.
Про що це свідчить? Гадки не маю. У цій сфері я повний дилетант. Можу лише пригадати, як один колега Юрія Гарбуза перетинав не надто широку площу в супроводі двох автоматників у повній екіпіровці (бронежилети, гранати, ножі). У водіїв Гарбуза нічого такого й близько немає.
Про інформаційне забезпечення очільник області теж не сильно турбується. У Рубіжне з нами приїхала лише одна дівчина з департаменту масових комунікацій (міська преса не рахується – їй треба було висвітлювати звитяги власного мера). До Лисичанська взагалі їздила тільки Людмила Долгоновська. Формально вона – начальник цілого управління в Департаменті, але судячи з її ерудиції в темах, якими голова ОДА займається безпосередньо, вона – саме помічниця. Чи референт. Чи як там у чиновницькому середовищі називається її посада?..
Що стосується «зиґзаґів»... Таких не трапилось, якщо не рахувати незапланованого міні-інтерв'ю одному з центральних каналів. Про нього помічниця домовилась прямо в авто, телефоном. Потім, по виході з підприємства «Тетра», побачив уже встановлену камеру і двох молодців. Так, не по темі. Журналіста я знав ще по Луганську – він працював на обласному телебаченні. Знайомі ми не були; запам'ятався як інтелігентна молода людина, здається – в окулярах. Тепер це чолов'яга з огрублим лицем (помічниця сказала: воював), у воєнних штанях, у берцях... Близько я не підходив; почув лише, що розмова йшла про багатостраждальний пункт пропуску в Золотому…
ДЗЕРКАЛЬНО
ТОВ «Тетра» працює в Лисичанську з 1991 року. Підприємство унікальне, тому що окрім звичайних склопакетів виготовляє декоративні дзеркала та дивовижні картини з кольорового скла. Картини і декор для дзеркал виконуються в техніці ф'юзинг, що передбачає роботу з матеріалом, розігрітим до температури від 300 і аж до 1200 градусів (залежно від сорту скла). Робота складна, має кілька етапів, і тому на кожен виріб доводиться витрачати по кілька днів. У каталозі «Тетри» близько 400 найменувань продукції, представленої у 60 гіпермаркетах. Серед останніх такі торговельні мережі як «Епіцентр», «Нова лінія», «Будмен» тощо. Підприємство було ексклюзивним виробником скляної емблеми «Євро-2012».
До війни «Тетра», за словами директора ТОВ Михайла Голтишова, виготовляла до трьох тисяч одиниць продукції, причому більшість її йшла російському замовнику. Після початку бойових дій і окупації виробництво впало втричі: росіяни не відмовлялися купувати дзеркала і картини по старій ціні, але після різкого падіння курсу гривні це стало елементарно невигідним. Потроху, оговтавшись, люди стали знов купувати непересічні твори лисичанських майстрів (наскільки можна було зрозуміти, дизайн розробляє лише одна майстриня; решта – справа техніки. І техніків).
На «Тетрі» працює всього 15 осіб, з яких принаймні один – у ремонтній майстерні. Коли ми туди заглянули, за токарним верстатом порпався літній чоловік в окулярах, у старовинному синьому комбінезоні... Мені здалося, Юрій Гарбуз сприйняв його як посланця часів неймовірно далеких. У всякому разі він кинувся знайомитися з токарем, не звертаючи уваги на промаслену стружку, що звисала зі станини (верстату явно було стільки ж років, скільки й токарю). Йому явно імпонувало, що на такому підприємстві не стали відмовлятись від подібної екзотики. До речі, «Тетра» розмістилась на майданчику колишньої «Сільгосптехніки»; слід гадати, верстат від неї залишився.
- Найцінніша на сьогодні професія. Ми втратили токарів, і невідомо, коли професія знову відродиться, – розчулено зауважив Гарбуз, очевидно, згадавши свою фермерську молодість.
- Валентин Олексійович – він узагалі-то інженер-електрик; пенсіонер, – уточнив директор. – А взагалі ми не продали жодної одиниці обладнання, хоча пропозицій багато надходило.
Настав час знайомитися з художньою продукцією.
- Нам надійшло дуже велике замовлення. Десь у Житомирській області зводять пансіонат. П'ятиповерховий. Люди вийшли на наших київських партнерів; партнери перекинули нам це замовлення. Формат – дзеркало для ванних кімнат. 150 кімнат, але поки нам віддають п'ятий поверх – подивитись, що з цього вийде. Дзеркала із LED-підсвічуванням, дуже дорогі...
Виглядають вони дійсно дуже дорого. А якби висіли не на пошарпаній цеховій стіні, а в розкішній ванній кімнаті...
Не буду оцінювати справжні картини зі скла – дивіться фотографії. Керівник же області, познайомившись із доробком «Тетри», зробив наступний висновок: «Такі підприємства забезпечують конкурентну перевагу нашої продукції на вітчизняних та закордонних ринках. Я вкотре переконався, що успіх Луганщини – в ексклюзивності».
ВІЗИТ ДО ВЕТЕРАНА
НВО «Імпульс» і сьогодні працює на рівні міжнародних стандартів, а колись забезпечувало програмне супроводження запусків і польотів радянських космічних кораблів. Андрій Новохатній працював директором тоді ще державного НВО саме в ті часи, про що свідчить чимала колекція фотографій і раритетів у його кабінеті голови ветеранської організації підприємства. Чоловіку – 92 роки. Фронтовик. Певно, був членом КПРС, а може, за тодішньою традицією, і членом обкому – з огляду на всесоюзне значення підприємства. Зважаючи на всі ці обставини, я з великим острахом ступав у його володіння. Заздалегідь нудьгуючи: «От зараз почне дідусь розповідати про велике минуле й вимагати в «губернатора» якихось послаблень для своїх ветеранів».
Андрій Олександрович виявився доволі енергійною, без будь-яких старечих симптомів людиною. На стіні висіло щось на кшталт стінної газети, оформленої в «колорадських» кольорах. Але я прочитав заголовок – і дискомфорт розвіявся. «Мы уходим...» – називався текст, і якось відразу стало сумно. Праві були чи ні Новохатній, конструктор Сергій Корольов, начальник Центру керування польотами генерал Лобачов, чий кашкет покоїться під скляною півсферою в кабінеті екс-директора, інші творці тої епохи космічної романтики – більшості з них вже нема на цьому світі, і щось пояснити своїм нащадкам вони вже не зможуть.
Міг би щось розповісти Андрій Новохатній, але він, нашвидкуруч продемонструвавши високому гостю експонати свого міні-музею, перейшов до справи, яка йому дійсно боліла. Ветерана (нагадую, 92-х років) обурює політика міської влади Сєверодонецька, яка... відмовляється вводити монетизацію пільг на проїзд в тролейбусі. Вони всілися за столом, на якому вже була розгорнута великомасштабна карта міста, і Андрій Олександрович, як істинний інженер і науковець, як двічі по два, розклав перед головою ОДА економічну хибу пільгової політики міськвиконкому. І не лише економічну.
- Мене обурило те, що тролейбусне управління кожного року вимагає дотацій порядку сорок мільйонів гривень. Мі-ні-мум! А то й більше.
А деякі тролейбусні маршрути при цьому прокладені геть нераціонально. По місту вони їдуть менше, ніж коли об'їжджають величезний за розмірами хімічний велетень «Азот». Який сьогодні працює в кращому разі на одну десяту потужності. На це ветеран теж вказав голові ОДА. Чому саме йому? Кабмін, прийнявши постанову про монетизацію, поклав обов'язки вирахувати суму пільги на обласні адміністрації. Луганська ОДА із сумою визначилась: 108 гривень на місяць. І не всім пенсіонерам, а тільки названим в постанові КМУ категоріям. Тепер «активісти» вимагають від Юрія Гарбуза або відмінити рішення міськвиконкому (який дозволив УСІМ пенсіонерам їздити безкоштовно, але тільки з 10-ї до 15-ї години), або збільшити суму, і не тільки ветеранам та інвалідам, а знову ж таки – всім. Новохатній – різко, а головне, аргументовано заперечує.
Як ситуація виглядає з точки зору очільника області (наскільки я його зрозумів)? Голова ОДА повністю погоджується зі своїм співрозмовником, але права втручатись у справи місцевої влади не має («от якби там теж була ВЦА...»). А в міськраді, після відомих подій минулого й позаминулого років, склалась політична рівновага між двома угрупованнями (у лютому 2016-го група депутатів на чолі з лідером «Опозиційного блоку» Ігорем Бутковим висловила недовіру законно обраному міському голові Валентину Казакову. Судова тяганина тривала більше року і завершилась перемогою останнього, однак у плані політичному «сторони» домовились про розподіл комітетів та управлінь, а відповідно – і фінансових джерел, які ними контролюються – ред.). Причому, й тим, і тим вигідна ситуація, коли тролейбусне управління отримує десятки мільйонів лише на утримання господарства, і чекати якісних змін у цій галузі не варто.
Тож домовились випрацювати власну стратегію, у якій важливу роль буде відведено пресі (Гарбуз при цьому кілька разів кивав у мій бік). Ну, що ж. Я готовий підключатись.
Михайло Бублик. Сєверодонецьк
