Волинський Версаль: від Байди і Мазепи до Шевченка та Бальзака

Волинський Версаль: від Байди і Мазепи до Шевченка та Бальзака

Точка на карті
2218
Ukrinform
Нинішня «Точка на карті» України, куди ми помандруємо, - у волинській частині Тернопільщини. Це - палацово-парковий комплекс у містечку Вишнівець на мальовничих берегах річки Горині

Свого часу цей населений пункт став родовим гніздом одного з найвідоміших князівських родів Корибутів–Вишневецьких, які й збудували тут, на узвишші спочатку замок, а потім – палац, відвідавши який, Оноре де Бальзак через багато років назвав «Волинським Версалем». Краса палацу зачаровувала гетьмана Івана Мазепу, польського короля Станіслава Августа, російського цесаревича Павла і царя Петра I, Тараса Шевченка та Миколу Костомарова.

Час не пошкодував цієї архітектурної перлини, але справжні шанувальники старовини в останні роки старанно відновили та відреставрували її.

ТУТ - БАЙДИ ДУХ І БУЯННЯ ПАРКУ

- Коли мандрівник заходить крізь розкішну арку на цю територію, то одразу ж ліворуч він бачить пам’ятник. Це – легенданий Байда – Дмитро Вишнвецький, який народився тут, у Вишнівці 500 років тому, - розповідає історик, старший науковий працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян. - Погодьтеся, це, мабуть, один із найулюбленіших героїв українського народного епосу.

Саме він, Дмитро-Байда Вишневецький п’ять століть тому почав розбудову укріпрайонів на Хортиці і став засновником Запорізької Січі. Це він був одноосібним володарем першого на Запоріжжі оборонного замку, який пізніше неабияк допоміг йому в походах проти ворогів. А його замок на Малій Хортиці став прообразом майбутньої Січі. І мало хто нині знає, що саме Дмитро-Байда на Черкащині заснував Донське козацтво…

А стоїмо ми зараз на давніх пивницях замку, які з’єднували бастіони укріпленої фортифікаційної споруди, зведеної для захисту від татаро-турецьких набігів. Це був один із головних форпостів південно-західної Волині. З того часу і на декілька століть стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких.

- Палац, що стоїть на фундаменті колишнього замку обрамлений зеленню, віковими деревами…

- Так, самобутній ландшафт території, де розташовувався замок, а згодом і палац, дозволяв створити декілька частин універсального вишуканого парку, у якому втілилися талант, фантазія і майстерність генія садово-паркового мистецтва Діонісія Мікклера.

- Не один раз, коли приїжджав сюди, бачив, як працівники щось облаштовують у парку…

- Справді, нині ми намагаємось відновити парк таким, яким його знала Європа початку XVIII століття. Свого часу тут діяла ціла ботанічна школа, вирощували в оранжереях інжир, ананаси, був і звіринець для розваг гостей, різна птиця, і, звичайно, вирощували екзотичні рослини, зокрема, навіть із Далекого Сходу, - розповіла Любов Шиян.

СТАРІ ГЕРБИ ДАВНІХ РОДІВ

- Отож, - продовжує історик, - збудований палац у 30-х роках вісімнадцятого століття. Але це не просто палацовий ансамбль, а споруда, що мала презентувати кілька століть власної історії, історії родової, української, європейської. Бо саме після Північної війни великі магнати Вишневецькі заявили про своє входження у європейську спільноту, причетність до європейської політики. Тож ця споруда будується не деінде, не в столицях, а саме тут, у родовому гнізді. Тому тут порушене головне композиційне правило подібних будівель: нема зв’язку міста з резиденцією. Бо родове гніздо Вишневецьких розташовувалось саме тут, і їм це було важливо підкреслити, оце своє місце народження, своє волинське коріння.

- Напевно про це і свідчить бароковий фронтон із фігурами, гербами?

- Так, ця обставина, ви правильно зауважили, підкреслюється оцим автентичним фронтоном, що зберігся до нашого часу і відображає головну родову емблематику, на ньому - Бог-Геній, що, за римською міфологією, відповідав за силу роду. Вишневецькі вважали, що їхній рід має величезний обов’язок перед цим краєм, тому вони повинні продовжувати свою свою просвітницьку діяльність. Тому й обрано цього покровителя, Бога-Генія. Там же бачимо княжу корону і в центрі - два герби. Ліворуч - герб Корибутів, під яким усі Вишневецькі ходили у свої походи, до останнього воювали з турецькою експансією на європейських землях. А праворуч - герб відомого роду Радзівілів. Це ще раз підкреслює той величезний вплив, який мали Вишневецькі у XVIII ст., коли поріднилися два великих європейських роди, - каже мій гід.

ОСОБЛИВИЙ СТАТУС ДЗЕРКАЛЬНОЇ ЗАЛИ

Відчиняємо важкі палацові двері і ступаємо у нижню залу.

- Що могли, те відремонтували, реставрували, відновили колишнє планування, яке було змінене у радянські часи, коли після пожежі 1944 року палац пристосували до адміністративних потреб, - продовжує Люба Шиян. - Але, звичайно, для того, щоби відновити пишні барокові інтер’єри палацу, потрібні великі гроші. Ось два роки тому ми отримали грант від Посольства США в Україні на відновлення дзеркальної зали, яку відкрили буквально кілька днів тому.

Чому ця зала була така важлива? Ви бачите, вона тягнеться уздовж всього фасаду. Розбудова палацу була завершена до середини вісімнадцятого століття. Наступні власники часто були людьми випадковими, але з поваги до Вишневецьких, до їхнього статусу та внеску в історію України, в європейську політику, саме цю залу ніхто з пізніших власників ніколи не змінював. Тому, коли ми її відтворювали і ще зараз продовжуємо це робити, то користувалися як джерелами історичними, реєстрами, описами, інвентарями, так і старими світлинами. Це була найпрезентабельніша історична зала, яка відображала історію роду князів Вишневецьких.

Тут стояли бюсти політичних діячів великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, була й родова атрибутика. Стіни вкривали дерев’яні панелі з оздобленою позолотою. А ще дзеркала, які візуально збільшували цю залу, робили її особливо святковою. Відтворення цієї зали дає нам перший крок до меморіального розуміння значення палацу Вишневецьких як родового гнізда великого українського магнатського роду, який дійсно був дуже впливовим у всіх сферах життя української нації. Тому значення цієї зали для нас таке велике. Бо ми не просто відтворюємо чергову залу палацу барокового чи іншого стилю. Ми хочемо відтворити частину нашої національної історії, в якій була своя політична еліта, яку поважали і, яка, зрештою і зберегла для нас цю територію.

Фото: Михайло Марків
Фото: Михайло Марків

- Погодьтеся, для відвідувачів, туристів, самі зали, звичайно, річ цікава, але важливо ж і те, що розташоване тут?

- Так, безумовно. Тому ми дуже дякуємо головним музеям України, які допомогли нам вирішити чи не основну нашу проблему – наповнення палацу історичними матеріалами. Нині тут – багатюща експозиція творів сакрального мистецтва, з Львівського історичного музею - колекція старовинних меблів, колекція портретів - із Литви.

- Атмосферу тогочасного інтер’єру палацу, його пишність та розкіш передає і кам’яна підлога, й оці пічки із чудернацькими орнаментами на кахлях…

- Додам, що не тільки пічки, але й стіни окремих залів палацу були покриті біло-голубими, з малюнками на біблійні сюжети, вестфальськими кахлями першої половини XVIII століття.

- Це скільки ж потрібно було тих кахлів, щоб ними оформити такі величезні зали?

- Різні архівні джерела вказують, що таких вишуканих кахлів у палаці було близько 45 тисяч, і малюнок на жодній не повторювався. Тодішні майстри робили розписи на різноманітні теми. Тож і виходило таке незвичне і досить дороге оздоблення інтер’єру. До речі, кахлями стіни кімнат не були повністю облицьовані, це було б подібне щось на ванну кімнату. Поля, не зайняті кахлями, чергувалися з широкими пілястрами, з оксамиту і атласу. А ще - позолота, бронза, картини, дорогі годинники, китайська й турецька зброя, срібний посуд, інкрустовані меблі з родинними гербами… Все це просто вражало гостей, які потрапляли сюди, - каже історик Любов Шиян.

ПРО КНИГИ, ПОРТРЕТИ ВЕЛЬМОЖ І ГРУЗИНСЬКУ КНЯГИНЮ

В архівній колекції палацу збереглися десятки старих світлин із розкішними залами, окремими куточками цієї архітектурної перлини.

- Ось бачите, це інтер’єр кімнати-бібліотеки князів Вишневецьких.

Там, на цій світлині не тільки шафи з книгами, а й багато портретів визначних, відомих у Європі осіб - воєначальників, політиків, митців, науковців. І таких портретів вельмож у палаці було так багато, що деякі з них буквально вмонтовувалися у дверцята книжкових шаф. А бібліотека була багатющою – понад 16 тисяч томів! Над вхідними дверима до бібліотечної зали увагу привертала таблиця з гіпсу з лавровими гілками та написом: «Вхід для Муз, адже тут живуть Боги», - розповіла науковець.

За її словами, у 1846 році після смерті одного з господарів палацу, Карла Мнішека закінчилася велич Вишнівця. Книжкові реліквії, що протягом століть із трепетом і любов’ю збиралися кількома поколіннями роду Вишневецьких, розійшлися світами…

Пізніше Вишневецький маєток купила грузинська княгиня Абамелек, яка остаточно розорила цю бібліотеку.

Княгиня вивезла до Росії на 20-х возах величезну кількість стародруків, найцінніші меблі, частину інших колекцій.

А тоді наступив 1917-й рік. У палаці навіть засідали міністри Тимчасового уряду, потім – стратеги штабу Головного Отамана Симона Петлюри, а згодом прийшли сюди червоні комісари, вони й доруйнували колись прекрасні зали і окремі приміщення, які лише тепер фахівці поступово реставрують.

Коли ми, зачинивши важкі різьблені двері Вишневецького палацу, вийшли надвір, мій екскурсовод Любов Шиян додала, що у будівлі, яку ми відвідали, є напівзавалений підземний хід, який через брак коштів не вдається достеменно дослідити.

- З усього видно, що підземний лабіринт веде до церкви Вознесіння Господнього. Бачите, вона внизу, бо зверху вже був замок, тому храм збудували внизу. У цій церкві покояться наші знамениті українські фундатори, про яких повинен знати кожен українець – Михайло Вишневецький - староста Овруцький, Раїна Могилянка, двоюрідна сестра Петра Могили… Вони були українськими фундаторами у часи, коли йшло ополячення українців. Це були останні потужні українські магнати, які підтримували батьківську православну віру. Сподіваємося, що ми ще переосвятимо це поховання і зробимо його пантеоном української віри.

Останній із Вишневецьких писав, що він не знає, кому це залишиться, хто прийде після нього. Всі його діти-хлопчики повмирали, і він казав, що залишить після себе щось таке, що подивує наступні покоління. І все його життя - розбудова цієї резиденції, яку він зводив не для себе, а для нащадків, не своїх, а тих, хто житиме після Вишневецьких, - додала на завершення своєї розповіді історик, старший науковий працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян.

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-