Національний парк «Меотида»: природа проти війни - 24.02.2018 11:19 — Новини Укрінформ
Національний парк «Меотида»: природа проти війни

Національний парк «Меотида»: природа проти війни

Точка на карті
2134
Ukrinform
"Точка на карті" - у небезпечній близькості від зони АТО, але мова піде про природу, любов до якої теж породжує патріотизм

Азовське море, Білосарайська коса, шум прибою, крики чайок... Природа, в якій стільки досконалості та краси, стільки умиротворення... І не хочеться думати про війну, яка в двох кроках звідси. Яка розділила сьогодні узбережжя, розділила Донбас і нас. Але, на щастя, птахи цього не знають, у них немає кордонів, вони продовжують гніздитися і тут, і там, і ми зобов'язані їх берегти. А наша любов до природи, як частини батьківщини, і породжує патріотизм.

ТЕРИТОРІЯ, РОЗІРВАНА ФРОНТОМ

Сьогодні до Національного природного парку «Меотида» входить двокілометрова прибережна смуга Азовського моря в адміністративних межах Донецької області на території Новоазовського та Мангушського районів, а також частина Нікольського району, загальна площа становить понад 20 тис. 720 га. І вже четвертий рік територія національного парку розірвана фронтом. Адміністрація парку, а також одна з його найважливіших частин - Крива коса - залишилися на окупованій території в Новоазовському районі. Працівники парку в грудні 2014 року залишили окуповану територію і самовіддано налагоджують роботу з охорони природи Приазов'я на підконтрольній Україні території Мангушського та Нікольського районів, де розташовані 23 ділянки парку, затока Білосарайської коси і острів Ляпіна.

Солончаки Белосарайской косы НПП «Меотида» / Фото: Хитрук М.
Солончаки Білосарайської коси НПП «Меотида» / Фото: Хитрук М.

Якщо заглянути в історію створення парку «Меотида», який на території урбанізованого Донбасу є унікальним явищем, то вона сягає ще ХІХ століття. Так, ще у 1894 році уряд Російської імперії виділив професору Василю Докучаєву Маріупольську степову ділянку, де учений мріяв зберегти заповідну зону. На жаль, нащадки цього не зробили.

З 1921 року ентузіасти Маріупольського краєзнавчого музею почали боротьбу за заповідання Білосарайської коси, і у липні 1926 року ця територія була оголошена мисливським заказником, у квітні 1927 року - заповідником місцевого значення, а у липні того ж року включена до складу заповідника республіканського значення. Але у липні 1937 року заповідний статус було втрачено і, на жаль, унікальна територія піддалася руйнуванню.

Новий етап охорони узбережжя Азовського моря був більш вдалим і почався зі створення Донецького ботанічного саду НАН України і Донецького державного університету (1965). Завдяки цій події природа тут стала предметом багаторічних плідних наукових досліджень. У червні 2000 року був створений регіональний ландшафтний парк «Меотида», а 25 грудня 2009 він отримав статус Національного природного парку. У 2001 парк був прийнятий до складу міжнародної організації «Федерація Європарків». Він має орнітологічну спрямованість і названий на честь Меотиди - території, де в I тис. до н.е. мешкали племена кочівників-меотів. Символом парку є птах шилодзьобка (чоботар).

Чоботар - символ парку
Чоботар - символ парку "Меотида"

Неповторність ландшафту території Національного парку «Меотида» полягає у різноманітності його природних форм. Тут представлена розгалужена мережа проток, гирла річок, озер, лиманів, заток; останці корінних порід, прируслові та прибережні масиви, лагуни, коси. У сучасних межах парку понад 60 пам'яток археології та культури, фрагменти традиційної забудови українців, греків і донських козаків. Унікальний та різноманітний рослинний і тваринний світ парку. Флора налічує 640 видів, у тому числі понад 40 ендемічних і 15 занесених до Червоної книги України. Виділено 49 формацій солончакової, степової, болотної, водної, піщаної та синантропної рослинності.

У парку нараховується більше 250 видів птахів, з яких понад 50 видів - з Червоної книги. Близько 100 видів гніздяться на території парку. Ссавців тут нараховується 47 видів, плазунів — 7 видів, риб — 79, комах — 1500 видів.

Про унікальність цього парку, про особливості роботи в умовах воєнного часу, про проблеми, завдання і сподівання працівників парку розповіла його нинішній керівник Надія Долгова – в. о. директора НПП «Меотида».

ПРИБЕРЕЖЖЯ, СТЕП, ЧЕРВОНОКНИЖНІ ПТАХИ ТА РОСЛИНИ

- Так, унікальність нашого парку «Меотида» полягає в тому, що це один з парків, який має прибережну територію Азовського моря, а також територію степів і виходу граніту. Ми, звичайно, втратили унікальні об'єкти – Криву косу в місті Новоазовськ, який зараз знаходиться на окупованій території і Кривокоський лиман. Крива коса набагато довша, ніж Білосарайська, набагато унікальніша. Слугувала вона досить великою науковою базою, тому що була ближче до Донецька. Крива коса – це єдине офіційно зафіксоване місце в Україні гніздування дуже рідкісного птаха – кучерявого пелікана. Адже були створені такі умови, щоб він там не тільки оселився, але і загніздувався і у нього з'явилося потомство. У 2012 році у нього був перший виводок пташенят. Але зараз територія окупована... Тепер ми працюємо на території Мангушського району, тут є Білосарайська коса. Це Мелекінська сільська рада, і це в основному, звичайно, курортне місце, де дуже багато відпочиваючих, серфінг, риболовля тощо. Раніше тут була охорона, але без цілодобових постів. А тепер ми тут забезпечили гідну охорону і буквально вже за рік, у 2015 році, почали фіксувати велике скупчення червонокнижних птахів на території Білосарайської коси.

Ця сторона, яка тепер на українській території, була менш вивчена нами, тут ще роботи сила-силенна, ще вивчати й вивчати територію.

Так, до 2017 року у нас вже зафіксовані прекрасні показники з точки зору науки - у нас загніздився морський голубок, зробив успішний виводок – це було десь близько 50 гнізд цього виду. У нас з'явився, як і на Кривій косі, чорноголовий реготун.

Або чапельник на Білосарайській косі – тут вперше була зафіксована єгипетська чапля. Ніде вона більше і ніколи не була зафіксована в Донецькій області, це було просто відкриття.

Ще у 2017 році ми вперше за 150 років зафіксували появу рожевого пелікана на території Білосарайської коси. На початку літа це було всього лиш два птаха, а до кінця літа ми вже побачили 7 особин. Надалі, якщо ми створимо ще більш якісні умови, то можливо, рідкісних птахів тут стане більше. От є Білосарайська затока, там бухта Таранья. І там можна намити острови, які досить віддалені від прибережної зони, омиваються морем з усіх боків. Я більше ніж упевнена, що навіть рідкісний кучерявий пелікан тоді загніздиться у нас. І не тільки він, але й досить велика кількість інших птахів.

Взагалі, є у нас птахи, які гніздяться, є пролітні. У лютому 2017 року ми виявили у нас 48 пар орлана-білохвоста. Це унікальна подія – загалом по Україні їх близько 150 одиниць, ці птахи всі на обліку. Перебування їх у нас ми пояснили тим, що поряд море, а орлан білохвостий харчується не дрібними гризунами, а рибою, для нього потрібна досить велика здобич. Торік море не замерзало, була тепла зима, це прекрасна кормова база для орлана, і він себе дуже добре тут почувався. Що буде далі, ще не знаємо.

Для гніздування птахи прилітають на свої місця у квітні. Є віддалена піщана коса, і дуже багато залежить від погоди. Кладка у птахів різна, в основному тут вони копають ямку в піску, відкладають туди яйця. Це всі види чайок, кулики, камишатники. Хтось викладає гніздо з черепашок.

Фактор збудження для цих птахів дуже важливий. Якщо птицю злякати і протягом 2 годин вона знову сіла на своє гніздо, то яйця гинуть. Вони можуть згоріти, якщо палить сонце, а якщо холодно – замерзають.

ВІЙСЬКОВИЙ ФАКТОР

Сьогодні у Мангушському районі у нас є надійна охорона, завдяки тому, що тут знаходиться велика кількість військових, здебільшого це прикордонні застави. Тобто, вздовж акваторії Азовського моря достатня кількість прикордонних постів, і ми тепер парк охороняємо спільними силами. Зараз на території Білосарайської коси заборонений серфінг, немає такого напливу людей, які б відлякували птахів.

Так, не було б щастя, та нещастя допомогло. Адже у зв'язку з АТО в Донецькій області заборонене полювання. Ми, наприклад, не могли раніше розвести навіть елементарного фазана, а виявилося, що його просто не потрібно винищувати. Сьогодні можна побачити вже дуже багато фазанів, вони просто не бояться людей, тому що їх ніхто не вбиває.

У зв'язку з тим, що припинене полювання, з'явилася велика кількість пернатих. Ну, звичайно, і хутрового звіра, і хижаків. Таких як вовки, єнотовидні собаки, лисиці. Вперше у 2015 році був зафіксований шакал на території Мангушського району. А у 2017 році у нас з'явився лось, ми зафіксували цей факт. Це говорить про те, що припинилося полювання, звір тепер не боїться і почав розмножуватися.

Також багато вепрів з'явилось. Звичайно, військові полюють на кабана, і ми на це вплинути не можемо, але проводимо роз'яснювальні бесіди з ними. Час, зрозуміло, військовий...

Наприклад, на території Половецького степу, а там унікальні місця з багатющим набором рослин з Червоної книги, виходами граніту, які наближаються до кам'яних масивів, вони мають велику історичну цінність, так там один з військових підрозділів влаштував полігон і стрільбища. Але ми звернулися до екологічної інспекції і військові залишили цю територію.

Долина рапонтикумов
Долина рапонтикумів

Взагалі, навколо нас - військовий полігон. І там стріляють, не руйнуючи наші території. Але стрільби, галас постійно, практично щодня. Думаю, що тварини, птахи просто адаптуються, звикають до цього. Йде повна адаптація, як і у людей. Всі ми пристосовуємося до цієї ситуації.

ЗЕМЛІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАРКУ РОЗДАВАТИ НЕ МОЖНА!

Також велика біда у нас з тим, що земельники роздають ділянки, які розташовуються на території Національного парку. На жаль, склалася така ситуація, що Міністерство екології не фінансує наші проекти. Тобто, у нас немає проекту організації території, немає проекту землеустрою. Ці проекти поетапні. Був спочатку Указ Президента про створення у 2009 році Національного парку «Меотида», а потім був проект створення. Але земельний кадастр не сприймає Закону України про створення Національного парку та його проекту створення. Ми бачимо на електронних картах Держкадастру, як ледь не щодня на наших територіях з'являються нові ділянки з кадастровими номерами. Тобто, людей свідомо вводять в оману і роздають їм ділянки, але потім ці землі будуть вилучатися, а люди залишаться ні з чим. Адже ці землі спочатку не можна було давати, і суд завжди приймає сторону держави. Ми з цих питань постійно пишемо листи в державний земельний кадастр, щоб запобігти судам і розборкам.

До речі, зараз йде дуже цікава робота з розширення Національного парку. І ми зіткнулися тут з розлюченістю людей, жителів тих районів, де ми хотіли розширити територію парку. Причому йдеться про солончаки, тобто про засолені, заболочені землі. Це степи, яким вже більше 100 років, і там ростуть унікальні рослини з Червоної книги. Наприклад, орхідея - це один з унікальних видів – в степу зростає орхідея. Також на цій території ми знайшли дикий гладіолус. І ще тут кілька видів червонокнижних рослин, які на території України виростають лише в одному місці і їх близько 120 одиниць, а у нас на території – більше мільйона. І сьогодні у нас йде дуже серйозна боротьба за ці ділянки, нам треба зберегти територію. Але наші місцеві ради проти, незважаючи на наші доводи. Все одно на цих територіях виділяються і виставляються на аукціон землі. І в планах у них – вирощування нібито винограду на цих землях. Але навіть школяру зрозуміло, що на солонцюватих землях не виростити виноград. Це вигадано все, ці землі потім підуть під забудову, або під наступний продаж. Люди не хочуть, на жаль, зберегти природу. У Мангушському районі потрібно зберегти 3 тисячі гектарів землі, і для масштабу району це зовсім не багато.

Я була днями у Києві, підняла питання у нашому департаменті про цю ділянку землі. Має відбутися нарада у Міністерстві екології з цього питання. Може, вони нам допоможуть вирішити цю проблему з землею, і припинять видачу ділянок.

Адже ми ж прагнемо до Європи і хочемо стати європейською країною... Коли приїдуть до нас європейці, що ми їм покажемо – мисливця з собакою, чи дійсно унікальну природу, яка є надбанням будь-якої країни.

ПРИРОДУ НЕ РОЗДІЛИШ НА ОКУПОВАНУ І НЕОКУПОВАНУ

Щодо території, яка залишилася в окупації, то вона досить серйозно постраждала. Ми виїхали, і туди замість нас спочатку прийшли люди, далекі від екології. Але ті співробітники, які через різні сімейні проблеми не змогли виїхати, залишалися на окупованій території, і дуже довго, наскільки я знаю, боролися за парк. І тільки у 2017 році туди прийшли ті, хто свого часу створював наш парк. Це добре в тому плані, що для природи немає сепаратистів. Для птахів немає жодних кордонів, і природу неможливо розділити на окуповану і неокуповану. За всю природу болить душа. Ті люди, які зараз є на території парку, добилися, що звідти поки пішли військові, і птахи повернулися.

Дай Бог, звичайно, щоб та територія до нас незабаром повернулася, але поки за неї ми більш-менш спокійні, не так, як це було на початку війни. Зараз у нас з ними є професійні зв'язки. Звичайно, це дуже проблематично. Тому що з Новоазовськом українського мобільного зв'язку не було спочатку, вони приїжджали до Донецька і звідти зв'язувалися з нами. Ми змогли обмінятися якимись науковими фактами, і коли у нас ведуться обліки, ми обговорюємо, яка у нас кількість птахів, яка у них, які птахи у них були на прольоті, які види, їхня кількість. Лише робочі моменти.

Але, звичайно, все це дуже хистке. Йде війна, і немає ніяких гарантій. Всі ми розуміємо, що знаходимося на лінії розмежування. Ми у підвішеному стані. І тому, напевно, дуже важко отримати якісь фінанси нам для наукової діяльності, для роботи сьогодні.

Але наукова робота у нас завжди була і зараз триває щодня. У нас є орнітолог, географ, зараз ми взяли культурознавця. Але, звичайно, матеріально-технічна база страждає дуже сильно. Ми просимо часто екологічні організації, які приїжджають зі своїм обладнанням, але вони не завжди відгукуються на наші прохання, а тільки тоді, коли можуть. А нам потрібно часто зафіксувати якісь дані на відео... У нас взагалі нічого немає  великою мырою. У нас є невеликий фотоапарат – мильниця. І немає транспорту. А у нас має бути навіть пожежна техніка своя для оперативності, має бути і сільськогосподарська, і трактори свої, ще форма має бути у нас...

Сьогодні взагалі в парку працюють ентузіасти, на яких все тримається. Тому що на таку низьку заробітну плату не закохані у справу вивчення природи люди не прийдуть. У нас середня зарплата 3,5 тис. грн. Працюємо на ентузіазмі та любові до природи.

ЛИТОВЦІ ОХНУЛИ

З 2016 року ми почали щільно співпрацювати з Литвою. І до нас приїжджали директори регіональних литовських парків (Жагареський регіональний парк; регіональний парк Вента), ми з ними уклали договір про співпрацю. І коли вони відвідали наш парк «Меотида», побували на екскурсії, то побачили, що є на нашій території, вони просто охнули. Вони охороняють один вид болотної черепахи, яка у нас живе абсолютно у всіх річках. А коли вони побачили ту кількість птахів і рослин з Червоної книги України, яке є у нас у великому скупченні на одній території, вони дуже здивувалися, тому що у них немає такого.

Наша земля тут - дійсно унікальна, і природних цінностей дуже багато. Литовці не могли собі уявити такої краси на Сході України. Тому нам треба зробити все можливе за нинішніх умов, щоб зберегти це багатство для майбутніх поколінь.

...Звичайно, війна на Донбасі рано чи пізно закінчиться. А чи залишать назавжди свої гнізда рідкісні червонокнижні птахи, і чи зацвітуть знову на обпаленій війною землі унікальні степові квіти, залежить від нас, тих, хто зараз живе на цій землі.

Олена Колгушева, Донецька область

Перше фото Дмитра Балховитина

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>