Привезти Львів у фотографіях – найпопулярніші місця для селфі

Привезти Львів у фотографіях – найпопулярніші місця для селфі

1358
Ukrinform
Увічнити Львів у фото, зазнимкувати й себе улюбленого на фоні неповторних пам`яток і поділитися красою у соцмережах - свята справа для кожного гостя древнього міста

У вихідні і святкові дні, коли кількість туристів на квадратний метр площі Ринок та інших популярних у гостей місць зашкалює, і тут і там бачиш людей із модними тепер штативами для селфі. Тож які місця найчастіше потрапляють в об`єктив? Нашим гідом такими вигідними для фото і селфі локаціями Львова буде позаштатний фотокореспондент Укрінформу Оленка Ніколаєвич.

З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ

- Ну, звичайно ж, пальма першості належить площі Ринок, а якщо бути зовсім точною, ратушній вежі, з висоти якої видно усе середмістя і навіть далі, - розповідає Оленка.

Щоб піднятися на висоту пташиного польоту потрібно подолати аж 306 сходинок. Проте це того варте, бо навіть дорогою на майданчик побачиш чимало цікавого, зокрема, механізм старовинного годинника, який уже кілька століть показує львів`янам точний час. Його дзвони лунають кожні 15 хвилин. Тим, кому пощастить бути у цей час поруч, краще подбати про свої вуха. Перший годинник на Ратуші з’явився в кінці XV ст. Нинішні куранти виготовлено на фабриці Вільгельма Штілє під Віднем і встановлено у 1852 році.

Дошкуляє туристам нагорі і вітер, який на висоті 65 метрів відчутний, особливо у холодну пору року. Проте усе це компенсує розкішний краєвид, на фоні якого почуваєш себе королем.

Вхід на львівську Ратушу доступний з 9-ї до 18-ї, а з 1 травня по 1 жовтня - до 21.00. Крім того, двічі на рік майданчик відкритий для нічного сейфі під час акції «Ніч у Львові».

Вхідний квиток на вежу коштує 15 гривень для дорослих і 10 для дітей.

Ще одна висотна точка для селфі, яка відкрилася для відвідувачів не так давно, - майданчик на костелі святих Ольги і Єлизавети, що на вулиці Привокзальна. За словами Оленки, він складає серйозну конкуренцію Ратуші. Будівля храму, зведеного в стилі неоготики, є найвищою у місті. Її висота – 88 метрів. Храм овіяний аурою його патронеси – імператриці Єлизавети Баварської (Габсбурґ), відомої як Сісі, дружини цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа I. Після смерті народної улюблениці міщани запросили цісаря до Львова, де планували будівництво величного католицького костелу на честь загиблої імператриці. Оглядовий майданчик на храмі, понищеному за часів тоталітарного режиму, ремонтували понад 5 років. Усі роботи оплачували приватні жертводавці та благодійні організації. У подальшому планують відновити дві вежі, на одній із яких хочуть встановити годинник, що був тут до війни. Звідси, з висоти 80 метрів, відкривається унікальна панорама Львова, недоступна з інших висотних споруд міста. Щоправда, поміститися на ньому може не більше ніж півсотні людей. Для цього треба подолати 183 сходинки вгору.

Оглядовий майданчик відкрито щодня з 14 до 18 год.

Вхід коштує 10 гривень (пожертва на ремонт і реставрацію храму).

І вже ніяк не можна обминути оглядовий майданчик Високого Замку. Побувати у Львові і не вийти сюди - це як не побачити у Парижі Ейфелевої вежі чи у Празі Карлового мосту. Щодо львів`ян, то немає, мабуть, такого, хто не піднявся б сюди хоч раз у житті. Тут випускники шкіл зустрічають перші світанки і починають шлях у доросле життя. Сюди приходять закохані, щоб зазирнути за горизонт майбутнього сімейного життя. Сюди піднімаються, зворушливо підтримуючи один одного, і ті, кому за 60, щоб згадати свої юні роки. Юрбами виходять на Високий Замок туристи, і за їхніми нехитрими видряпаними написами тут уже можна вивчати географію не лише України, але й багатьох держав світу.

Проте не всі навіть корінні мешканці знають, що курган, на якому розміщений оглядовий майданчик, насипний. Ідея його створення на честь відзначення 300-річчя укладення унії між Польщею, Литвою і Руссю 12 серпня 1569 року з’явилася у 1869 році. На пропозицію комітету на чолі з Францішеком Смолькою, міська рада ухвалила створення насипу на Замковій горі, знаній як Високий Замок. Люди вважали обов’язком завезти хоча б кілька тачок землі на пагорб. Це тривало кілька років і спричинило руйнування залишків старого замку, де колись мешкав син короля Данила Галицького – Лев і звідки він перебрався до Нижнього Замку через різкі вітри, котрі усі зиму віяли над вершиною. У подальші роки для укріплення насипу було зруйновано залишки оборонних мурів замку. В часи Другої світової на кургані Люблінської унії, на його верхівці (413 м н.р.), працював спостережний пункт за авіацією. Зараз тут і вдень і вночі людно. Адже вхід на оглядовий майданчик – безкоштовний, а в темну пору доби шлях освітлює телевізійна вежа, що височіє над містом.

ФОТО З ДРОВНЯКОМ, КУЛЬЧИЦЬКИМ І МАЗОХОМ

Спустившись із піднебесся, туристи знаходять для зйомок затишні місця і на старовинному Підзамчі, де розмішені найстаріші храми міста, і в центрі, де останніми роками поряд із древніми пам`ятниками, з`явилось чимало культових новинок.

Як зазначила Олена, гості, серед яких переважає молодь, віддають перевагу камерним селфі. Звичайно, чимало туристів фотографуються і біля знаменитого пам`ятника польському поету Адаму Міцкевичу, і біля монумента Данилу Галицькому, котрий з`явився у місті на честь 800-річчя його засновника і став місцем зустрічей і побачень, і біля пам`ятника Шевченку, де збираються міські віча.

Проте не менше людей обирають, наприклад, пам`ятник лемківському художнику-примітивісту Никифору Дровняку, який із філософською усмішкою вітає гостей поряд із Домініканським собором. Світ відкрив його у 1932 році, коли в Парижі в галереї Леон Марсель експонувалася виставка Никифора із 200 малюнків. Митець-самоук був визнаний одним із найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Ще одна його виставка експонувалася у Парижі в 1959 році. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності. За право вважати його «своїм» досі сперечаються кілька держав.

Неподалік - біля лялькового театру - розмістився у бронзі знаний земляк – герой Віденської відсічі Юрій Кульчицький. Під час облоги австрійської столиці, коли у місті почався голод, епідемії, а серед його мешканців – відчай і паніка, і міська влада вже готова була здати Відень османам, було вирішено просити про невідкладну допомогу цісаря Леопольда I і герцога Карла V Лотаринзького. Для цього через зайняті ворогом терени необхідно було послати когось, хто знав би османські мову і звичаї. Але всі кур'єри, яких посилали з листами, потрапляли до рук ворога. Тоді Юрій Кульчицький зголосився виконати це завдання. Перебраний на турецького купця, разом зі слугою-сербом Юрієм Михайловичем пізнього вечора він вийшов через одну із західних брам, пішов через ворожі лінії, наспівуючи османських пісень. При наближенні до Дунаю, який треба було переплисти, кур'єри були обстріляні австрійцями, які прийняли їх за турків. Недовіра до посланців зникла лише після прочитання принесених із Відня листів.

Зв'язавшись із герцогом лотаринзьким Карлом, пара зуміла повернутися іншим шляхом до Відня та переказала герцогову обіцянку швидкої військової допомоги. Про щасливе повернення Кульчицького до Відня обложені дали знати австрійським військам сигнальними ракетами з вежі собору св. Стефана. Завдяки цим відомостям міська рада змінила свій намір здаватися османській армії, натомість вирішила продовжувати боротьбу з подвійним завзяттям.

Незабаром військо європейських союзників на чолі з польським королем Яном III Собеським зняло облогу Відня. Вдячні городяни визнали Кульчицького героєм, а міська рада нагородила його чималою сумою грошей, подарувала будинок, відзначили його подвиг срібною медаллю. Із трофеїв, здобутих у османів, Кульчицькому віддали 300 мішків кави, знайдених у захопленому таборі. А в 1683 році він відкрив одну з перших кав`ярень у Відні і вважається поширювачем цього напою у Центрально-Східній Європі.

У Львові з мішка, який стоїть поруч із власником першої в Європі кав`ярні, висипаються символічні зерна кави, що тут же перетворюються на золоті монетки. Це означає, що галичанин був успішним ресторатором і бізнесменом. І монетки, і кава відшліфовані до блиску тими, хто хоче запозичити «рецепт» цієї успішності. А фотографуються туристи, здебільшого, у Юрія на колінах, обнявши його за шию.

А на вулиці Сербській, що спускається від площі Ринок, стоїть єдиний у світі пам’ятник тому, чиє ім’я стало основою для поняття «мазохізм», – львів’янину австрійського походження, Леопольду фон Захер-Мазоху. Скульптура «прикрашає» вхід до тематичної ресторації «Мазох-кафе». Той, хто наважиться запхнути руку у праву кишеню її штанів, знайде там «доказ статі» Леопольда. Та це ще далеко не вся інтимна інтерактивність латунного монумента: досягнувши до грудей Мазоха, цікавий побачить невеличку дірку, а зазирнувши через неї всередину - картинки-зображення любовних ігор. Неможливо не помітити, що з-під подолу плаща Мазоха вигядають кисті жіночих рук. Таким чином, у скульптурі відображені всі гріхи молодого Леопольда. Серед туристів ходить повір`я, що вміст штанів Мазоха приносить щастя тим, хто його потре. Тому у цього пам`ятника вилискують зовсім інші місця, ніж у інших.

Зовсім поруч із Мазохом до недавнього часу сусідило ще одне популярне місце для селфі - оригінальна каналізаційна інсталяція, змонтована на стіні старовинного будинку, де розмістилася популярна Майстерня шоколаду. Туристи та львів`яни залюбки фотографувались на фоні чудернацьких ванн та раковин. Проте конструкція викликала неоднозначну реакцію громадськості та міської влади. Головна претензія до підприємців – власників холдингу «!Фесту» полягала в тому, що вони не узгодили з міськими службами встановлення декоративних елементів, а будинок розташований в історичному ареалі міста. Після численних судів інсталяцію демонтували.

Наступні два популярні селфі-об`єкти розташувались на затишній і загадковій Вірменській. Один із них – біля входу до ресторану-музею «Гасова лямпа». Тут гостей закладу зустрічають «батьки-винахідники» цього освітлювального приладу - бронзовий Ян Зег за столом біля входу та Ігнатій Лукасевич який «виглядає» з третього поверху. Люблять фотографуватися гості і в самому ресторані, де представлена багата колекція гасових світильників усіх часів.

ЛЬВІВСЬКІ РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА

А в глибині вулиці – біля мистецкого об`єднання «Дзига» виблискують бронзові «губки» - мініатюрний пам`ятник Усмішці у вигляді усміхненої рибки. Він примушує посміхнутись навіть тих, хто прийшов сюди у похмурому настрої. А в тисяч людей на фотографіях залишається пристрасний поцілунок із… рибкою. Кажуть, він - до великого кохання.

Так само, як і дотик до пам`ятника львівським Ромео і Джульєтті на проспекті Чорновола. У ньому увіковічнено кохання українки Пелагії Красновської та італійця Пауло – реальних персонажів львівського середньовіччя. Як розповів у своїй книзі «Львів – місто кохання» відомий історик та львовознавець Ілько Лемко, Пелагія була львівською дівчиною з багатого купецького роду Красновських, вихована в добрих українських традиціях, ревна християнака-православна, хороша помічниця і добра дочка для своїх батьків. Пауло Мікелінні – італієць за походженням, юрист за освітою, католик, який вирушив у світ у пошуках себе: хлопець молодий, сповнений романтизму і бажання подорожувати, вмовляє батька дозволити йому розпочати власну купецьку справу за кордоном, що було популярним бізнесом на той час.

Закупивши італійського вина, Пауло Мікелінні вирушає до Львова. Тут доля зводить його із місцевим підприємцем Михайлом Красновським, батьком Пелагії. Мікелінні відразу розуміє, що перша зустріч із красунею-львів’янкою є особливою подією у його житті. Не залишилась байдужою і Пелагія. Закохані довго не наважувались зізнатись одне одному. Проте Пауло не витримує більше амурних мук і освідчується дівчині, – Пелагія відповідає взаємністю. На противагу Шекспірівським героям, батьки не стають на заваді, а навпаки – всіляко підтримують закохану пару. Та їхнє щастя тривало недовго. Повернувшись із довгої купецької подорожі, Пауло Мікелінні застає дівчину хворою на чуму. Хлопець заражає себе смертоносною хворобою, аби померти разом із коханою. Є навіть думка, що канва цієї історії лягла в основу шекспірівської трагедії. Як би там не було, але паломництво закоханих до цього пам`ятника не припиняється у жодну пору року. Особливо багато молодих людей приходить сюди у день Святого Валентина. Приходять, аби сфотографуватися і поєднати своїми руками закохану пару, яка у цьому житті не змогла бути разом і досі тягнеться одне до одного крізь плин часу і струмені фонтана, який дзюрчить у них за плечима…

Ми розповіли лише про декілька об`єктів для селфі. Тим часом, у Львові кожен будинок, кожна вулиця, кожен пам`ятник слугує чудовим антуражем для зйомок і викличе приємні спогади від фото. Головне - приїхати сюди, а за цікавинками для об`єктива далеко ходити не доведеться.

Нінель Кисілевська, Львів

Фото Олени Ніколаєвич

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-