Про міфи та факти польсько-українського конфлікту Другої світової війни

Про міфи та факти польсько-українського конфлікту Другої світової війни

925
Ukrinform
12 липня 13.00 - Польсько-український конфлікт у роки Другої світової війни: міфи і факти

Організатори: Український інститут національної пам'яті; Науково-дослідний інститут українознавства МОН України; історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Учасники: Іван Патриляк - декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор; Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук; Володимир Бірчак  - керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху; Ярослав Борщик - науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, кандидат історичних наук; Сергій Рябенко - начальник відділу правового забезпечення Українського інституту національної пам'яті, юрист.

Модератор: Богдан Галайко - директор Науково-дослідного інституту українознавства, кандидат історичних наук.

Коротко.  Під час заходу науковці розкажуть про польсько-український конфлікт у роки Другої світової війни та про те, що стоїть на перепоні до порозуміння між двома державами.

Питання до обговорення:

- Які причини польсько-українського конфлікту у роки Другої світової війни?

- Хто вчиняв убивства?

- Скільки людських життів забрав конфлікт?

- Ким були жертви протистояння?

- Що стоїть на перепоні взаємному українсько-польському порозумінню пам'яті про ті трагічні події?

- Як долати міфи і встановлювати правду про складні сторінки минулого?

Відповіді на ці та дотичні питання дадуть фахівці, які займаються науковими та історико-правовими дослідженнями польсько-українського конфлікту. Учасники також обговорять проблеми досліджень та політики пам'яті щодо конфлікту, який забрав життя тисяч українців і поляків.

Довідково. У 1942-1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Надсяння, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі силоміць змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.

Підсумкові матеріали:

Польські політики не зацікавлені в наукових дослідженнях польсько-українського конфлікту - В'ятрович 

Українські науковці спростовують звинувачення польських політиків у геноциді проти поляків, нібито вчиненому українцями 11 липня 1943 року на Волині. 

Про це сказав під час круглого столу в Укрінформі голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, повідомляє кореспондент агентства.

Він зазначив, що українські науковці апелюють до документів і закликають польських дослідників скористатися нашими архівами для подальших досліджень. Натомість у Польщі поспішають ці дослідження зупинити і приймають політичні рішення, в основі яких лежать міфи.

"Я переконаний, що відкритість архівів, яка зараз спостерігається в Україні, на жаль, для частини польського політикуму послужила пришвидшуючим чинником, який спонукав їх до політичних рішень. Завдання цих політичних рішень - зупинити будь-які подальші дослідження польсько-українського конфлікту, зупинити будь-які подальші дискусії між українськими і польськими дослідниками, які можуть поставити під сумнів зручні для цих польських політиків гіпотези, які зараз уже побутують як основи польського законодавства", - зауважив В'ятрович.  

За його словами, коріння багатьох міфів про "геноцид", які зараз побутують в якості канонічних у польських медіа і навіть в історіографії і політиці, криється ще у 1980-х роках. 

"Міфи запускали через дуже специфічних осіб - це такі люди, як Едвард Прус, який небезпідставно підозрюється в тому, що активно співпрацював з комуністичними спецслужбами ще в радянські часи, як Віктор Поліщук, українець за походженням, який мешкав у Канаді, автор книжки "Гірка правда про ОУН-УПА" та інших. Його колеги після його смерті зробили йому ведмежу послугу, опублікувавши в інтернеті архів Віктора Поліщука, де можна ознайомитися з копіями документів, з якими він працював. Це копії документів з архівів КГБ, зроблені у 80-ті роки, які передані громадянину Канади. Зважаючи на те, який ступінь "відкритості" був для українських, взагалі радянських і особливо закордонних дослідників архівів КГБ у 80-ті роки, можна самостійно зробити деякі висновки", - підкреслив голова УІНП.

Як зазначив керівник академічних програм Центру дослідження визвольного руху Володимир Бірчак, відкриття архівів було однією з цілей, з якою писався закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму.

"На жаль, так виглядає, що польська сторона боїться тих документів. Тому що міф вже дуже добре сконструйований... В Україні настільки ліберальне законодавство, що як громадяни України, так і іноземці користуються тими самими правами по доступу до цих документів. На жаль, ми змушені стверджувати, що польські дослідники не працюють з цими документами. Тобто є лише невелика кількість польських дослідників, які працюють з матеріалами "Великого терору" 1937-38 років. На жаль, з матеріалами, про які сьогодні неодноразово згадувалося, не працюють", - сказав Бірчак.   

Директор Науково-дослідницького інституту українознавства Богдан Галайко констатував, що польські посадовці категоричні у своїх твердженнях про геноцид.

"На жаль, ми спостерігаємо риторику найвищих посадовців польської влади, особливо в часі візиту на територію України, ті речі, про які говорив президент Анджей Дуда, зокрема 8 липня, де в черговий раз наголошував на тому, що нібито українці на Волині в 1943 році вчинили величезний акт геноциду супроти поляків і що це не була ніяка війна між Польщею і Україною, а звичайна етнічна чистка. Також ми чули заяви прем'єра Польщі 11 липня вже у Варшаві, коли відбувалися заходи пам'яті, де говорилося про те, що офіційний Київ має покаятися і визнати акт геноциду на Волині", - сказав Галайко. 

Він підкреслив, що польська сторона застосовує міфи і не дослухається до фактів і наукових досліджень, до яких апелюють українські науковці. 

"Польська сторона говорить про те, що нібито існував певний наказ за номером один від УПА про тотальне винищення поляків, що 11 липня була величезна масова акція, де відповідно до цього наказу відділи УПА знищили більше, ніж 100 населених пунктів, де жили поляки, що лише після 11 липня 1943 року відбувалися "відплатні акції" поляків проти українців. Водночас польська сторона чомусь не хоче побачити і замовчує ті факти, що і українське підпілля, і польське підпілля намагалися проводити перемовини, домовлятися про спільний фронт боротьби проти окупаційних тоталітарних режимів - Німеччини і СРСР. І водночас польська сторона наголошує на певних цифрах, які вже увійшли в їхній офіційний документообіг", - зазначив історик. 

Оцінка польсько-українського конфлікту як геноциду не має документального підтвердження - В'ятрович

Концепція геноциду, нібито вчиненого українцями проти поляків, не знаходить свого підтвердження в документах.

На цьому наголосив під час круглого столу в Укрінформі голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, повідомляє кореспондент агентства.

"Вчора в Польщі на державному рівні відзначався День пам'яті жертв геноциду, організований українськими націоналістами над громадянами Другої Речі Посполитої. Про 11 липня говориться як про нібито апогей польсько-українського протистояння, коли відбулася наймасштабніша антипольська операція УПА. Масштабність цієї операції і її спланований характер є одним з ключових аргументів і основ геноцидної концепції. Цікаво, що розмах цієї операції, яку подають, в основному опираючись не на документи, а на спогади, з кожним роком зростає. Якщо на початках йшлося про близько 60 населених пунктів, то пізніше - про понад 100 населених пунктів, які нібито були атаковані впродовж цієї доби. А зараз канонічною цифрою називається 167 населених пунктів", - сказав В'ятрович. 

Він зазначив, що насправді єдиним документальним слідом такої масштабної операції є звіт польського генерала, одного з командирів Армії Крайової Коморовського, в якому йдеться про те, що в селах Володимирського і Горохівського районів було атаковано 60 населених пунктів протягом 11 і 12 липня, і це найбільша цифра, відображена в документах. Всі інші документи, які є точнішими, тому що чіткіше говорять про конкретні райони і час, називають значно менші цифри.

"Якщо підсумувати польські документи того часу, то знаходимо детальні описи кільканадцяти - від 11 до 19 - акцій, які відбулися 11 і 12 липня. Точно названо 12 місцевостей, хоча датою знищення частини з них названо період між 13 і 18 липня. Проте немає жодних свідчень про масштаби в 60 населених пунктів чи тим паче в 100 чи 160 водночас атакованих сіл", - підкреслив історик. 

Водночас він зауважив, що масштабна операція в кілька десятків чи навіть понад сотню населених пунктів, вимагала серйозної координації, і тому мала би залишити бодай якісь документальні сліди і в матеріалах УПА, і в звітах різних її територіальних підрозділів. Натомість такої інформації, принаймні поки що, не знайдено. Жодних німецьких документів про акції цього дня поки теж не виявлено. Очевидно, що німецька окупаційна адміністрація не могла не помітити такої великої операції.

Важко також припустити, за його словами, що радянські органи безпеки чомусь би приховували інформацію про масштабну антипольську операцію. Швидше навпаки, цю інформацію, якби вона була, було би використано для потужного розкручування радянською пропагандою як доказ злочинів українського націоналізму.

"Перебільшена кількість нападів на польські села 11 липня 1943 року стала хибним засновком, з якого зроблено висновок про масштабну антипольську операцію, про нібито якийсь "генеральний антипольський виступ", який нібито мав відбутися одночасно мало не по всій території Волині. А звідти, знову ж таки, зроблено висновок про існування наказу про цілковите знищення поляків, який, по суті, надавав антипольським виступам чітко продуманого характеру. І відповідно це дає підстави говорити про геноцид, здійснений українськими націоналістами. Як бачимо, одна з основ цієї концепції, яка полягає в нібито масштабній операції 11 липня, не знаходить свого підтвердження в документах", - наголосив В'ятрович.

Відео з круглого столу:

Замовити фото натисніть тут - Фотобанк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-