Він голови не гнув. До 80-річчя від дня народження Василя Стуса

Він голови не гнув. До 80-річчя від дня народження Василя Стуса

3347
Ukrinform
4  січня, 11.00 - Прес-конференція, присвячена ювілейній даті - 80-річчю від дня народження поета й  борця Василя Стуса.

Організатор: Всеукраїнське правозахисне товариство "Меморіал" імені Василя Стуса.

Учасники: Левко Лук'яненко - Герой України, політик та громадський діяч, народний депутат України, співзасновник Української Гельсінської Групи, автор "Акта проголошення незалежності України", лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року; Дмитро Стус - генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, син поета Василя Стуса; Євген Гринів - заступник голови Ради ВГО "Меморіал" імені Василя Стуса, народний депутат України 1-го скликання, головний редактор правозахисної газети "Український меморіал", член Національної спілки журналістів України; Богдан Моркляник - перший заступник голови правління ВГО "Меморіал" імені Василя Стуса, український громадський діяч, доктор технічних  наук, професор; Василь Шендеровський  - член правління ВГО "Меморіал" ім. Василя Стуса, доктор фізико-математичних наук, професор; Володимир Сергійчук  - член правління ВГО "Меморіал" імені Василя Стуса, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Юрій Баланюк - заступник голови правління ВГО "Меморіал" імені Василя Стуса, керівник проекту "Українська мить". 

Коротко. 6 січня 2018 року легендарному українському поету і борцю Василю Стусу виповнилося б 80 років. Уродженець подільської землі обрав беззавітне служіння рідному народові. Він не обходив життєвих перешкод зручними стежками, а йшов тернистою дорогою, не пристосувався до обставин, щоб зробити кар'єру, а приймав удари долі. Україна була для нього постійним болем, з якого й народжувалася його полум'яна поезія.  Навіть у неймовірно важких умовах ГУЛАГу, куди його запроторили за антирадянщину, Василь Стус голови гнути не збирався, бо усвідомлював, що за ним «стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу одстояти до загину". Поет  ніколи не жалів за своїм вибором, хоча відчував, що таки загине. Але  був упевнений, що через свою смерть повернеться до рідного народу: "Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя...".

 Під час заходу будуть представлені рукописні нотатки В'ячеслава Чорновола, присвячені життю і творчості Василя Стуса,  які  збереглися в архіві Всеукраїнського  правозахисного товариства "Меморіал". 

Підсумкові матеріали:

В Укрінформі презентували унікальні архівні спогади В'ячеслава Чорновола про Василя Стуса

З нагоди 80-річчя  від дня  народження поета й  борця Василя Стуса ВГО "Меморіал" вперше оприлюднила рукописні нотатки В'ячеслава Чорновола, присвячені життю і творчості Василя Стуса. 

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

"Є і папери, які, як кажуть, "не горять". В архівах "Меморіалу" знайшлись спогади про Василя Стуса, підписані рукою В'ячеслава Чорновола. Цей документ був досі невідомий", - заявив член правління ВГО "Меморіал" ім. Василя Стуса, історик Володимир Сергійчук.

Історик зазначив, що спогади є цікаві тим, що в листах відображена хроніка подій середини 60-х років, коли сам В'ячеслав Чорновіл познайомився з Василем Стусом. Як приклад, Сергійчук навів епізод виступу Стуса через відмову у проведенні літературного вечора на колишньому заводі ім.Горького. Тоді Василь Стус запропонував провести зібрання у парку неподалік, де відбувся конфлікт з тодішнім головою профкому заводу через відмову останнього спілкуватись українською мовою. Цей епізод зі спогадів також підтверджується і документами з партійної інституції. 

"До речі, після цього активісти тоді, як я розумію, почали подавати різні заяви про те, що їм забороняли українською мовою говорити. Ця справа тягнулась три роки, бо доповідна чиновника датована 1968 роком. Три роки тодішні активісти вимагали від влади пояснити, чому не можна було говорити на тому зібрані у парку українською мовою", - додав Сергійчук.

Вперше спогади в повному обсязі планують опублікувати у календарі "Соборна пам'ять України". Крім того, документ передали до газети "Голос України" на прохання редактора видання.

Нотатки Чорновола презентували на прес-конференції в стінах Укрінформу, присвяченій ювілейній даті - 80-річчю від дня народження поета Василя Стуса.

"Меморіал" закликав молодь до участі в програмах від правозахисної організації

ВГО "Меморіал" шукає нових учасників організації для подальшої співпраці в програмах, орієнтованих на молодь.

Про це заявив заступник голови Ради ВГО "Меморіал" ім. Василя Стуса Євген Гринів під час прес-конференції, присвяченій 80-річчю від дня народження Василя Стуса, повідомляє кореспондент Укрінформу.

"Меморіал" існує і працює на сьогоднішній день. Ми закликаємо молодших людей, які цікавляться проблемами, хочуть себе застосувати, які бачать продовження чи початок своєї політичної активності не в фейкових мітингах протестних під Верховною Радою, а в справі. В нас є декілька програм, зорієнтованих на сучасну молодь. Отже, співпрацюйте, підтримуйте себе і підтримуйте нашу діяльність" - наголосив він.

ВГО "Меморіал" імені Василя Стуса 4 січня 2018 року організувала прес-конференцію з нагоди 80-річчя від дня народження поета Василя Стуса в стінах Укрінформу. Під час прес-конференції учасники презентували унікальні архівні спогади В'ячеслава Чорновола про Василя Стуса.

Левко Лук'яненко: На 12 днів Василя Стуса пережив його кат

Вшановуємо 80-річчя яскравого представника культурного руху шістдесятників, Героя України Василя Стуса

Нині в Україні відзначають 80-річчя від дня народження видатного поета і патріота Василя Стуса (народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області). Герой України, політик та громадський діяч, народний депутат України, співзасновник Української Гельсінської групи Левко Лук'яненко під час прес-конференції в стінах Укрінформу поділився спогадами про останній період життя Василя Стуса. Наводимо виклад його виступу.

«Я є той один на землі чоловік, який був найближче до Василя Стуса в останній період його життя. Чому так кажу? Познайомилися ми у тюрмі. Цей табір був особливий, особливим там було наше життя, суворий режим. Нас із Мордовії перевезли, здається, у 80-у році. Спеціально збудували закриту зовсім тюрму, тому що в Мордовії адміністрації не вдавалося зовсім перекрити вихід інформації. Нам вдавалося раніше передавати інформацію із зони, і вона потрапляла у самвидав, а з самвидаву вона потрапляла за кордон, і таким чином ми інформували світ про те, що діється у радянських концтаборах. Адміністрація у Мордовії переконалася, що перекрити їй це не вдається, і спеціально знайшли те місце і зробили закриту зовсім зону, де вони вважали, що вдасться перекрити витік інформації.

Із Василем Стусом я познайомився спочатку заочно. В 1976 році ми, десять ініціаторів, оголосили про створення української групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Василь Стус, який на той момент був у с. Матросово на Далекому сході, написав мені листа, що він хоче вступити у Гельсінську групу. Я йому написав, що я не можу виступити за прийом його до Гельсінської групи, тому що ми домовилися між засновниками, що кожен член має прочитати документ, який ми публікуємо і підписатися. І друге в нас було організаційне домовлення, що якщо будуть викликати "кегебісти" і питати, хто написав цей текст, то кожен буде говорити: "Я написав!" – незалежно від того, чи бачив він той текст взагалі, чи не бачив.

Отже, такі умови Василь не може виконати, знаходячись на Далекому Сході, а тому я не можу рекомендувати його у члени. Втім, його звернення примусило мене подумати, що і не можна ж відмовити такій людині, яка постійно стоїть на патріотичних націоналістичних засадах, не можна ж відмовити в співпраці. Це спонукало мене створити інститут кореспондентів, тобто ми існуємо як члени, а є ще кореспонденти Гельсінської групи. Я йому це написав, він був задоволений, що співпраця налагоджена, а те, що співпраця носить трошки такий інакший характер, – це не мало значення.

Наше листування продовжувалось, потім заарештували мене, він повернувся із заслання, повернувся у Київ. Через те, що натура в нього була бойова, то він не міг змиритись із тим станом, який був у країні, продовжив свою патріотичну діяльність, його знову засудили і привезли у згадану тюрму.

У тюрмі ще один "кегебіст" сказав: "Лук'яненко, ви не будете сидіти ні з яким членом Гельсінської групи, скільки б вам не довелося сидіти".

Але коли привезли Василя, то десь через пару тижнів беруть його і мене у лікарню. Тоді вперше я його побачив. Нас помістили в одну палату, і ми, так би мовити, поручкалися, познайомилися, подивились одне на одного. Це був худорлявий, високий чоловік швидкого темпераменту. Ми одразу поставили питання, чому нас поставили разом. Зрозуміло, чому нас "кегебісти" звели докупи вдвох. Мене – для того, щоб я дав добру характеристику тюрми, а його – щоб він розповів мені ситуацію в Києві. Нас звели навмисно, щоб дістати більше інформації. Ми це зрозуміли і стали думати далі: що робити? Чи нам мовчати як риба, чи все-таке будемо щось говорити. Але так, щоб не навести на когось, на завдати шкоди. Прізвища, адреси і таке інше ми вирішили, що будемо писати на папірці одне одному, тут же після цього спалювати або з'їдати.

Так сиділи ми два тижні разом. За цей час ми добре познайомилися, Стус навчив мене розуміти "білий вірш", я йому теж чимало розповідав. Після цього нас повернули, кожного в окрему камеру, – і більше з ним не зустрічались. 

Яка метода була тоді в адміністрації? Вони намічали жертву. У нас у 1984 році померло два чоловіки – Олекса Тихий і Юрій Литвин, це були славні сини України. На 1985 рік КГБ призначила в жертву Василя Стуса. Діяли так: адміністрація вилучає листи, дорікають – "ти не так поклав подушку", "ти неправильно заправив". Причепитися можна було до будь-чого. І оце причіплювання доводить до того, що людина витримати не може, людина вибухає. Тоді складають акт про порушення режиму, про непідпорядкування адміністрації й садять у карцер.

Так садили Василя кілька разів. Не надходили листи, а ви можете уявити, наскільки в умовах ізоляції є сенсорний голод, коли ви не маєте жодної інформації з зовнішнього світу взагалі, дуже хочеться отримати листа. Стуса з кілька місяців позбавили, не давали листів. І от вчергове до нього причепились, він закричав – "Я оголошую голодівку!". Його провели в камеру. Приходить туди кегебіст, рідкісний садист, і про що він говорив безпосередньо – чути не можна було, але Василь крикнув "Я оголошую голодівку смертельну".

Коли я йшов на роботу, я робив два кроки до камери і вітався з Василем. Менти на мене кричали, але я казав своє. Я чув, як він ходить у камері, стукав ногами, а він стукав у відповідь. Знаєте, давали такий сигнал одне одному. Так було кілька днів. А потім одного разу я йду, і бачу – замість одного охоронця стоять два, і ще один по коридору ходить. Я хотів знову зробити свої ті два кроки до василевої камери, але мене одразу зупинили, я крикнув – але не почув відповіді. Заходжу далі у камеру робочу, бачу, що Василь на зміні не працював. І підозріла тиша біля камери...

Випадково побачив, що три чоловіки в офіцерській формі пройшли туди, де василева камера, і тихо пройшли в коридор та пішли. Нічого не було відомо і потім. На обіді баланду розносив один із поліцаїв, він був із полтавської області. Я нагнувся і кажу: "Василь взяв їжу?". Він каже: "Ні, не взяв". Ввечері я спитав те саме, мені махнули головою, мовляв, "немає". Тоді я записався до лікаря, спочатку до начальника і почав питати: "Де ви діли Василя Стуса?". Спочатку вони нічого говорити не хотіли, потім кажуть – ми його забрали у центральну лікарню. Оце, що його "забрали в лікарню", залишалось загадкою кілька днів.

Але одна була картина, яка давала нам підозру на те, що Василя взяли не в лікарню, що його серед живих немає. У другому крилі цієї тюрми сидів Ромашов, один із таких російських політв'язнів, котрий був більш хуліганського характеру, ніж політичного. І він каже, що Василь закричав – "Убили, гади!". Оці ніби слова належали Василю Стусу. Узнали ми точно, що Василя вже нема, коли приїхала на побачення до одного з арестантів жінка і розповіла, що Василь помер.

На дванадцятий день після загибелі Василя Стуса сталася така подія – приїхав із Москви якийсь генерал, викликав Журавкова, начальника табору – і майже одразу поїхав. І Журавков помер. Чи Журавков сам застрелився? Чи йому помогли? Зовсім уже невідомо. Але кат пережив Василя на дванадцять днів».

Відео з прес-конференції:

Замовити фото натисніть тут - Фотобанк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>