Відповідь на агресію: як Україна вилучає російські активи

Звісно, в суспільстві є запит на відшкодування, який синхронізується з правом України на отримання компенсації від агресора за матеріальні збитки та порушення прав людини.

Держава вже тривалий час працює над отриманням таких компенсацій, використовуючи при цьому декілька підходів одночасно. Зокрема, певних успішних результатів у цьому досяг Фонд державного майна України. І це надихає мене поділитися досвідом та роз’яснити деякі нюанси.

ЧИННІ МЕХАНІЗМИ КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ АГРЕСОРОМ

Загалом можна виокремити чотири механізми компенсації, які нині застосовуються.

Перший: стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі (ЗУ “Про санкції”). Його реалізація пов’язана з певними юридичними складнощами та передбачає проходження декількох етапів за участю різних держорганів:

• накладення за рішенням Ради національної безпеки та оборони України санкції у вигляді блокування активів, що належать фізичній або юридичній особі, яка своїми діями завдає істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України;
• звернення Мін’юсту з позовом  до Вищого антикорупційного суду України з вимогами про позбавлення санкційної особи права власності на активи та передання їх у власність держави;
• під час розгляду справи в суді вирішуються різні питання, такі як наявність підстав для застосування санкції та належність активів санкційній особі;
• у випадку обґрунтованості позову ВАКС ухвалює рішення про стягнення активів санкційної особи в дохід держави;
• надалі Кабмін вирішує, які органи здійснюватимуть тимчасове управління активами, визначаючи їх майбутню юридичну долю.

У такий спосіб вилучення активів у санкційних осіб здійснюється без будь-якої компенсації державою їх вартості на користь попередніх власників. Прикладом є рішення ВАКС у справах:

• № 991/6606/22 (конфіскація майна російського олігарха шелкова);
• № 991/1914/23 (конфіскація частки російського олігарха ротенберга в ТОВ, що володіє Ocean Plaza);
• № 991/265/23 (конфіскація активів російського олігарха дерипаски).

До структури цих активів увійшли: корпоративні права, пакети акцій, транспортні засоби, нерухоме майно, земельні ділянки, продукція, кошти, обладнання та інші матеріальні цінності.

Другий: примусове вилучення в Україні об’єктів права власності рф та її резидентів з мотивів суспільної необхідності (ЗУ “Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності російської федерації та її резидентів”).

Алгоритм такий:

• Кабмін вносить до РНБО підготовлений проєкт рішення про примусове вилучення в Україні об’єктів права власності рф та її резидентів;
• РНБО затверджує подане Урядом рішення і Президент України підписує відповідний Указ;
• Верховна Рада України ухвалює закон, яким затверджує Указ Президента щодо введення в дію рішення РНБО;
• після набуття Україною права власності на вилучені об’єкти, Уряд своїм рішенням передає вилучені об’єкти: у господарське відання на тимчасовій основі спеціалізованим держкомпаніям, у статутному капіталі яких більше 50% акцій належать державі; або в управління компаніям, 50% та більше відсотків акцій яких належать державі, шляхом укладення договору управління майном;
• кінцевим етапом є продаж вилучених обʼєктів, а кошти, отримані від продажу, зараховуються до держбюджету та спрямовуються до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.

Примусове вилучення в Україні об’єктів права власності рф та її резидентів здійснюється також без будь-якої компенсації (відшкодування) їх вартості.

Прикладами застосування такого механізму є корпоративні права та фінансові активи (у вигляді прав вимоги боргу, кошти на накопичувальному та кореспондентських рахунках, облігації внутрішньої державної позики, депозитні сертифікати, що емітовані Національним банком України) в АТ “Сбєрбанк” (нова назва АТ “МР Банк”), ПАТ “Промінвєстбанк”.

Вилучення цих активів дало можливість припинити борги державних компаній перед згаданими фінансовими установами. Наприклад, ухвала Господарського суду Донецької області від 11.04.2023 № 905/1562/18, в якій суд дійшов висновку про припинення заборгованості AT “Укрзалізниця” перед АТ “Сбєрбанк” в розмірі 5,12 млн дол. США у зв’язку з примусовим вилученням державою відповідних об’єктів права власності.

Наступні два механізми – додаткові.  Кожен з них має власну специфіку та поширюється не лише на активи рф чи її резидентів.

Третій: конфіскація майна за вироком суду. Передбачає проведення кримінального провадження, в межах якого орган досудового розслідування звертається до суду для накладення арешту на майно та передання його до АРМА. Після отримання майна АРМА визначає тимчасового управителя арештованими активами. У випадку затвердження  судом обвинувального вироку із застосуванням механізму конфіскації держава набуває право власності на майно.

Прикладами є арештовані активи виробників та реалізаторів мінеральних вод, зокрема таких відомих торгових марок як “Моршинська”, “Миргородська” та “Borjomi”, які належать російським резидентам.

Четвертий: примусове відчуження або вилучення майна на потреби воєнного часу. Такий механізм передбачає ухвалення військовим командуванням рішення про примусове відчуження або вилучення майна у зв’язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану.

Законом “Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану” визначено певні запобіжники при застосуванні цього механізму у вигляді необхідності отримання погодження від органів місцевої влади, відшкодування вартості майна тощо. Прикладами реалізації такого механізму є частки акцій в ПАТ “Укрнафта”, АТ “Мотор Січ” та інших.

ПРО ТРУДНОЩІ З ПЕРЕДАННЯМ АКТИВІВ ДЕРЖАВІ І ПРО ТЕ, ЯК ЇХ ДОЛАТИ

На прикладі конфіскованих активів російського олігарха шелкова розглянемо труднощі, які виникають на практиці у процесі їх передачі в державну власність.

Як відомо, Уряд ухвалив рішення про визначення Фонду уповноваженим органом управління активами шелкова з метою їх подальшої приватизації або передання в оренду та зарахування до державного бюджету коштів за результатами здійснених операцій (розпорядження КМУ від 24 лютого 2023 р. № 168-р).

Здавалося б, залишається зробити останній крок у вигляді продажу цих активів, щоб Україна отримала компенсацію за завдані збитки. Однак “остання миля” є, вочевидь, найскладнішою, оскільки пов’язана з багатьма юридичними, економічними та організаційними перепонами.

Намагаючись втримати активи у своєму володінні, колишні власники вдаються до різних маніпуляцій – юридичних, фінансових, кадрових, виробничих. Юридичні, зокрема, такі:

• формування кредиторської заборгованості, коли санкційні особи розраховують на  отримання позитивного судового рішення проти конфіскованого підприємства-боржника, та відкриття виконавчого провадження, в процесі якого буде накладено арешти на його майно з подальшим примусовим продажем; або відкриття справи про банкрутство, усунення нового менеджменту, призначеного державою, та встановлення контролю над конфіскованим підприємством через обрання судом дружнього арбітражного керуючого;
• перепродаж товарних цінностей конфіскованого ТОВ на пов’язані компанії (при цьому може йтися про багатомільйонну вартість залишків продукції, що перебуває на балансі підприємства), коли вишукуються треті особи, які заявляють про свої права на продукцію, пред’являючи раніше укладені угоди на постачання;
• оформлення іпотеки на нерухоме майно або земельні ділянки на пов’язані компанії. Це дозволяє, наприклад у випадку втрати санкційною особою контролю над корпоративними правами ТОВ, вилучити цінні активи, що перебуваєть у його власності, шляхом звернення стягнення на об’єкти іпотеки та їх переоформлення на пов’язаних осіб.

Поміж фінансових перешкод, з якими доводиться стикатися Фонду, – фактичне отримання державою вилучених ТОВ із великою заборгованістю перед бюджетом, трудовим колективом, кредиторами з одного боку, та “порожніми” банківськими рахунками - з іншого.

Також суттєво ускладнює налагодження механізмів господарської діяльності повна відсутність документів первинного обліку, знищення систем внутрішнього та бухгалтерського обліків.

Складність підбору нового менеджменту, проблеми з комунікацією із колективом, необхідність збереження робочих місць, тиск або погрози з боку представників колишніх власників щодо нових менеджерів – все це формує перепони для кадрової політики держави на цих активах та гальмує встановлення контролю над ними.

На практиці існують й інші механізми, які блокують оперативне встановлення державою контролю над конфіскованим майном. Частина з них формується з об’єктивних причин унаслідок численних арештів, що накладаються з ініціативи слідчих або прокурорів у межах кримінальних проваджень. Факт арешту блокує будь-яке внесення змін до відомостей в державних реєстрах щодо власників корпоративних прав або речових прав, в т.ч. і для державного органу, який за рішенням Уряду визначається уповноваженим на тимчасове управління активами.

Усе це вимагає кращої координації дій між різними правоохоронними органами для припинення практики дублюючих ухвал щодо накладення арешту.

В той же час варто наголосити на успішному досвіді, коли Фонду вдалося менше ніж за півтора місяця з дати ухвалення урядового рішення забезпечити відновлення виробництва продукції на ТОВ “Демурінський ГЗК”.  Це був результат копіткої роботи корпоративного блоку ФДМУ, яка охоплювала фактично усі описані вище процеси та розпочалася зі скасування майже 10 арештів, що перешкоджали оформленню корпоративних прав та майна за державою.

Ось так, за відносно невеликий період Україні вдалося налагодити декілька механізмів отримання компенсацій від рф за завдані збитки. Але все це стосується лише тих активів, які розміщені на українських теренах, та не поширюється на майно росії або її резидентів, що перебуває на території інших країн.

У цьому зв’язку важливе напрацювання Україною успішних практик, які можуть бути застосовані нашими міжнародними партнерами щодо активів рф в їхніх країнах. Це дозволить Україні отримати реальне відшкодування, в тому числі за рахунок закордонних активів рф.

Олександр Федоришин, директор департаменту корпоративних прав держави ФДМУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства