Відмова США від санкцій проти оператора «ПП-2»: – це тимчасово чи остаточно?
У президента США Джо Байдена вирішили відмовитися від санкцій проти компанії-оператора «Північного потоку-2» – Nord Stream 2 AG і її проросійського очільника Матіаса Варніга. Натомість Держдепартамент США запропонував запровадити санкції лише проти чотирьох російських суден, задіяних у будівництві газогону.
У Москві та Берліні привітали таке рішення США. «Це позитивний сигнал, безумовно», – сказав прессек президента РФ Дмітрій Пєсков. Своєю чергою Ангела Меркель зазначила, що таким чином президент США Джо Байден зробив крок назустріч своєму союзнику: «Президент Байден, зрозуміло, трохи до нас наблизився щодо конфлікту навколо «Північного потоку – 2», на який у нас різні погляди».
Водночас в Києві – відкрито незадоволені. Президент Володимир Зеленський вважає це програшем Байдена у протидії Росії. «Це буде серйозна геополітична перемога Російської Федерації та новий перерозподіл сил і впливу», – заявив він під час пресконференції, присвяченої другій річниці вступу на посаду.
Висловився з цього приводу і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба: «Якщо цей проект все ж реалізують, то це буде поразка американської дипломатії».
Отже, відмова США від санкцій проти оператора «ПП-2» – це остаточне рішення, яке перегляду не підлягає? Власне, як узагалі воно пояснюється? В Кремлі таки добилися свого, Байден дає задню, чи, можливо, це якісь хитрі маневри «дядька Джо» перед майбутньою зустріччю з Путіним?
Політолог-міжнародник Максим Ялі вважає, що насправді Байден з самого початку не збирався вводити санкції проти керуючої компанії з будівництва «ПП-2», а всі ці «зливи» в розпал загострення ситуації біля наших кордонів мали на меті не допустити повномасштабної агресії РФ проти України. «Тому що для Путіна завершення будівництва «ПП-2» є головним геополітичним пріоритетом на сьогодні. Мети було досягнуто, наказ про наступ на Україну російських військ Путін не віддав», – каже він.
Крім того, продовжує політолог, Байден не готовий сваритися з Німеччиною через втрату Україною транзиту російського газу через чотири роки, коли контракт між «Газпромом» і «Нафтогазом України» закінчиться. «Особливо, на тлі провалу «Нафтогазом» Програми уряду від 2016 року щодо збільшення власного видобутку газу протягом останніх п'яти років. Якщо ми самі не можемо забезпечити власну енергетичну безпеку, маючи колосальні ресурси і витративши на програму близько 10 млрд доларів за п’ять років, то як ми можемо вимагати від США і ЄС навмисно йти на конфлікт і економічні втрати від санкцій?» – запитує Ялі.
Відтак, на думку експерта, це рішення є остаточним. «Прес-секретар Білого дому пані Псакі вже зробила відповідну заяву з цього приводу: зупинити будівництво «ПП-2», готового на 95%, неможливо. Щоб «зберегти обличчя» і були введені санкції проти російських кораблів, задіяних в будівництві газопроводу. Але ніякого ефекту вони, природно, не матимуть. Вся ця ситуація вкотре підтвердила непорушне правило реалістичного підходу в світовій політиці: «Завжди потрібно сподіватися тільки на себе і свої сили, а не на зовнішніх гравців». Тому що, насправді, кожна суб'єктна держава відстоює свої інтереси», – наголошує Ялі. І додає, що, на жаль, за сім років війни ми так і не засвоїли це правило, і продовжуємо сподіватися на більш сильних партнерів: «Ми не використовуємо власний потенціал в тіні «гібридної» агресії РФ, яка має не тільки військовий аспект, але й економічний та інформаційний. Треба робити висновки і вносити корективи в свої дії, а не сподіватися на «авось».
«Не думаю, що призупинка санкцій проти оператора «ПП-2» свідчить про поступки для Росії», – коментує керівниця безпекових програм Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.
У даному випадку, вважає вона, Штати балансують між двома проблемами. Перша – це РФ та її енергетична експансія, яку у Вашингтоні чітко називають національною загрозою безпеці багатьох європейських країн. А з іншого боку – це необхідність налагодження відносин з Німеччиною, тому що попередня адміністрація Трампа дуже серйозно зіпсувала стосунки між Вашингтоном і Берліном. «Всі прекрасно розуміють, що для трансатлантичної безпеки, єдності Європи і США неможливо мати погані відносини між Берліном і Вашингтоном. А «Північний потік-2» – одне з найболючіших питань у цих відносинах, тому це скоріше не поступка РФ, а поступка Німеччині», – підкреслила експертка.
Екс-заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука також вважає, що говорити про програш США через можливий запуск «ПП-2» навряд чи доречно. «Все залежатиме від того, в яку ціну Штатам обійдеться зміна своєї позиції щодо «ПП-2». Це може бути поліпшення відносин з Німеччиною і Францією, якісь спільні енергетичні проекти в Європі. Не виключені поступки з боку РФ в Сирії, в ракурсі ізраїльсько-палестинського конфлікту. Не думаю, що по Україні. Загалом, США цілком можуть отримати політичні чи економічні преференції, послабивши тиск на «ПП-2».
Своєю чергою президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар називає те, що на сьогодні відбувається продовженням позиційної боротьби. «Перевага виникає періодично, то в прибічників «ПП-2» – Кремля, Газпрому і його лоббі в Європі, то в опонентів – України, Польщі, країн Балтії, США», – каже він.
За словами експерта, ключі успіху/не успіху цього проекту знаходяться саме у Вашингтоні. Відтак у цьому разі не варто розцінювати дії Білого дому з позиції «все пропало». «По-перше, ніякі санкції не зняті. Просто не введені додаткові, які мали стосуватися компанії-оператора «ПП-2» Nord Stream 2 AG, зареєстрованої у Швейцарії. По-друге, кожну таку готовність американців до певного компромісу в Москві розглядають як прояв слабкості. І тому формула Білого дому, що, мовляв, за цим не введенням санкцій стоїть бажання поліпшити відносини з Німеччиною, які були зіпсовані попередньою адміністрацією Трампа, виглядають, м’яко кажучи, непереконливо. Бо ж проект реалізується не Німеччино, а РФ. «Попри те, в ньому беруть участь низка європейських компаній, зокрема німецьких, це – російський проект», – зауважив пан Гончар.
Втім, продовжив він, позиція США в цілому змін не зазнала, оскільки так чи інакше джерелом санкцій, джерелом американської політики в цьому питанні є Конгрес, а не Білий дім. «Зрештою, в зв’язку із появою нового законопроекту, ініційовано чотирнадцятьма сенаторами, ми бачимо, що це породило негайну реакцію з тим, щоби змусити Білий дім скорегувати свою позицію», – додав президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Лік часу йде на місяці, й, звичайно, РФ робитиме розрахунок на те, що поки американці між собою з’ясовують стосунки – росіяни намагатимуться якомога швидше завершити свій проект, який готовий вже на 95%. «Але не факт, що це їм вдасться… В будь-якому разі, навіть не добудований «ПП-2» уже діє ефективно як механізм розколу Німеччини, Європейського союзу, Трансатлантичної єдності, а тепер ще й США. Це те, власне, що й потрібно Кремлю», – стверджує пан Гончар.
Зараз, на його думку, в РФ безперечно потирають руки. Білий дім, як там вважають, знову проявив певну слабкість, оскільки не ввів додаткові санкції, а ще раніше – Байден першим подзвонив Путіну, запропонував йому зустрітися… «Тому в Кремлі вважатимуть, що вони більш-менш успішно продавлюють те, що їм потрібно. Так що в даному випадку ми ще побачимо багато кипіння страстей і тут, в Європі, і там – в США», – підкреслив експерт.
В будь якому разі це не означає, що нам потрібно скласти руки і нічого не робити. Нагадаємо, що експосол США в Україні Джон Гербст напередодні радив українській владі звернутися офіційно до США з проханням запровадити санкції. «Знаю, що більшість наших сенаторів і конгресменів, м'яко кажучи, не погоджуються з цим рішенням (…) Думаю, в Конгресі вони дають Байдену причини передумати це сумне рішення. Верховній Рада і президенту України слід звернутися до Вашингтона з цього питання», – наголошував Гербст.
Власне, 21 травня український парламент таки ухвалив відповідну постанову, яку підтримали 292 народних депутати. «Закликаємо Палату представників та Сенат Конгресу США використати весь наявний інструментарій, передбачений американським законодавством, для цілковитого і незворотного зупинення будівництва газопроводу в рамках проекту «Північний потік-2», – йдеться у зверненні.
«Те, що ВРУ як законодавчий орган звернулася до Конгресу – вищого законодавчого органу США – це дуже правильний крок. Повторюся, що джерелом санкцій є не Білий дім, а Конгрес», – наголосив Михайло Гончар.
Крім того, він нагадав про відкрите звернення десятка українських політиків, лідерів громадянського суспільства до США та країн Європи із закликом зберегти санкції проти «ПП-2». «Поза сумнівом, не залишиться в стороні й українська діаспора. Адже «ПП-2» несе не тільки економічні наслідки, як от втрату Україною 1,5 мільярда доларів щорічних надходжень за послуги транспортування російського газу в Європу, але й розв’язує руки РФ щодо подальшої військової агресії проти України, – акцентує президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ». – Тому на сьогодні вкрай потрібна консолідована позиція всіх українських політичних сил щодо того, аби надіслати відповідні сигнали в США відносно хибності підходу утримання від подальших санкцій проти цього проекту».
Відповідаючи на запитання, чи є шанси на те, що Білий дім все ж змінить власну позицію з цього приводу на більш жорстку, пан Гончар відповів, що таке сподівання є, оскільки, так чи інакше, нинішня адміністрація США навряд чи хоче показати себе слабкою. «Якщо Білий дім продовжить діяти саме в такий спосіб, то так і буде. І, відповідно, це дасть більше шансів на реванш «трампістів», які почнуть наголошувати на тому, що, мовляв, дивіться, ми робили все, щоби цей проект так і не відбувся, зрештою, особисто Байден називав його поганою оборудкою. І що в результаті – став президентом і зробив усе навпаки? Власне, на тлі того, що команда Байдена одним зі своїх пріоритетів назвала боротьбу з транснаціональною корупцією – вкрай дивно виглядає утримання від санкцій проти компанії-оператора російської газової корупції, компанії, яка породжує «ефект Шредера» для європейського політикуму», – підсумував Михайло Гончар.
Мирослав Ліскович. Київ
